Постанова 4824 № 753/1067/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 вересня 2025 року м. Київ Справа № 753/1067/25 Апеляційне провадження №22-ц/824/11932/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В. за участю секретаря Федорчук Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Трусової Т.О. 25 квітня 2025 року в м. Київ та ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та зобов`язання видати трудову книжку, В С Т А Н О В И В У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача заборгованості по заробітній платі та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в загальному розмірі 12449,80 грн та зобов`язати видати трудову книжку. Позов обґрунтовувала тим, що в період з 10 жовтня 2023 року по 24 вересня 2024 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , працюючи продавцем в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». 23 вересня 2024 року позивачка написала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Всупереч положень статей 47, 83, 116 Кодексу законів про працю України відповідачка письмово не повідомила позивачку про нараховані суми при звільненні та не здійснила з нею розрахунку. 14 жовтня 2024 року позивачка надіслала відповідачці заяви, у яких просила видати накази про прийняття її на роботу та про звільнення, виплатити заробітну плату за період роботи з 17 вересня 2024 року по 23 вересня 2024 року, компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки. Вказані заяви були отримані відповідачкою, проте відповіді на них позивачка не отримала, у зв'язку з чим і звернулась до суду з цим позовом. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та зобов`язання видати трудову книжку - задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 8226 (вісім тисяч двісті двадцять шість) гривень 40 копійок із вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб. В решті позову відмовлено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року відмовлено у прийнятті додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та зобов`язання видати трудову книжку. Ухвала суду мотивована тим, що суд вирішував питання розподілу витрат позивачки на юридичні послуги, які надавались їй ТОВ «Центр правової допомоги юрист онлайн», та за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів виснував, що зазначені витрати не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у передбаченому цивільним процесуальним законом порядку. Що стосується доданих до заяви доказів на підтвердження обсягу наданих позивачці юридичних послуг, які не були предметом судового розгляду, то суд вказав на те, що обов`язковими умовами прийняття таких доказів після ухвалення рішення по суті позовних вимог є наявність низки умов, а саме: існування поважних причин, які перешкоджали їх поданню до вирішення справи; подання відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів (ухвалення рішення у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження); подання доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (ч.8 ст. 141, ч. 1 ст. 246 ЦПК України). У позовній заяві позивачка не зазначала про існування поважних причин, які унеможливлюють подання нею доказів на підтвердження розміру судових витрат, та про намір їх подання, окрема заява із зазначених питань від неї також не надходила, а додаткові докази щодо судових витрат подані після спливу визначеного процесуальним законом п`ятиденного строку. Не погодилася із рішенням в частині незадоволених позовних вимог та ухвалою позивач, нею подано апеляційну скаргу, в якій вона вказує на те, що суд не повно з`ясував обставини справи, послався у судовому рішенні на обставини, що не були встановлені належним чином, виклав висновки, які не відповідають обставинам справи та є хибними і упередженими, а також порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Позивача зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у стягненні витрат на правову допомогу вказав на те, що ці витрати не є професійною правничою допомогою адвоката в розумінні ст. 137 ЦПК України, однак, суд не звернув увагу на ту обставину, що вказані витрати, є іншими витратами, пов`язаними з розглядом справи в розумінні ст. 133 ЦПК України, а тому підлягають стягненню з відповідача. Також позивач зазначає, що у позовній заяві, поданій до суду, позивач заявила вимогу про стягнення з відповідача понесених судових витрат на правову допомогу та надала попередній розрахунок цих витрат у розмірі 7500,00 грн, зазначивши про намір надати детальні докази. Цим позивач виконала вимогу ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо необхідності подання доказів розміру витрат до закінчення судових дебатів або подання відповідної заяви про надання доказів пізніше. Хоча детальні докази (Договір та Акт на суму 10000 грн) були долучені до заяви про ухвалення додаткового рішення, сама вимога та орієнтовний розмір були заявлені своєчасно. Суд в ухвалі від 09 травня 2025 року послався на пропуск п`ятиденного строку подання доказів після ухвалення рішення, встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК. Однак, навіть якщо такий строк було пропущено для подання доказів після ухвалення рішення по суті, суд мав би оцінити первісно заявлену вимогу та наданий попередній розрахунок в основному рішенні. Щодо відмови у зобов`язанні видати трудову книжку, то позивач вказує на те, що суд першої інстанції, не взяв до уваги факт досудового звернення позивача до відповідача з вимогою щодо трудової книжки. Так, 14 жовтня 2024 року позивач направила відповідачу цінного листа з описом вкладення № 0209300034256. В описі вкладення чітко зазначено про направлення заяви, яка стосувалася, серед іншого, питань, пов`язаних з трудовою книжкою. Цей лист був отриманий відповідачем 21 жовтня 2024 року, що підтверджується даними тренінгу «Укрпошти». Таким чином, твердження позивача про те, що трудова книжка перебувала у відповідача і не була повернута, не є голослівним, а підкріплюється документальним доказом її активних дій, спрямованих на повернення трудової книжки ще до звернення до суду. На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 видати ОСОБА_1 трудову книжку, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаної позовної вимоги. Скасувати Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на юридичні послуги пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 6600 (шість тисяч шістсот) гривень 00 копійок. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просила її задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, тому керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за її відсутності. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Судом встановлено, що 10 жовтня 2023 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, відповідно до умов якого позивача було прийнято на роботу на посаду продавця продовольчих товарів. Матеріали справи не містять оригіналу/копії вказаного договору, проте факт його укладення підтверджується змістом додаткової угоди до трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю №2 від 01 квітня 2024 року, згідно з якою сторони погодили, що фізична особа зобов`язується оплачувати працю працівника у розмірі 8100,00 грн на місяць /а.с. 18/. Про наявність між сторонами трудових відносин свідчать також дані Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5- Індивідуальні відомості про застраховану особу) /а.с. 16-17/. Позивач в позові вказувала на те, що 23 вересня 2024 року нею була подана заява про звільнення її з посади за власним бажанням з 24 вересня 2024 року, на підставі якої її було звільнено /а.с. 11/. Копія цієї заяви не містить відмітку про її прийняття (отримання) роботодавцем, та матеріали справи не містять наказу (розпорядження) про звільнення позивача з займаної посади, однак з відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування вбачається, що за період з жовтня 2023 року по червень 2024 року (включно) відповідачем було нараховано та виплачено позивачу заробітну плату /а.с. 16-17/. 14 жовтня 2024 року позивач надіслала на адресу відповідача засобами поштового зв'язку заяву про невиплачену заробітну плату, компенсацію за відпустку та виплату середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, що підтверджується змістом опису вкладення до цінного листа, накладною та фіскальним чеком /а.с. 12-13/. За даними трекінгу Укрпошти вказане поштове відправлення було вручене відповідачці 21 жовтня 2024 року. Позивачем також було надано виписку руху коштів в АТ «Універсал Банк» по картці від 15 жовтня 2024 року за період з 07 вересня 2023 року по 11 жовтня 2024 року, з якої вбачається, що ОСОБА_4 здійснювались платежі на картку позивача, та останній платіж було здійснено 23 липня 2024 року /а.с. 19-24/. Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та зобов`язання видати трудову книжку виходив з того, що ні в день звільнення, ні після отримання відповідачем заяв позивача щодо невиплати їй заробітної плати та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, розрахунок з нею не був проведений. При здійсненні розрахунку невиплаченої позивачу заробітної плати суд першої інстанції виходив із норми тривалості робочого часу при п`ятиденному робочому тижні, яка у вересні 2024 року становила 21 робочий день. Станом на вересень 2024 року розмір посадового окладу позивачка становив 8100,00 грн, у цьому місяці нею було відпрацьовано 7 робочих днів, звідси суд дійшов висновку, що розмір належної їй за цей період заробітної плати становить 2700,00 грн (8100/21х7), а не 6672,20 грн як випливає зі змісту позовної заяви. Вирішуючи позовні вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, суд першої інстанції виходив з того, що позивач працювала у відповідачки з 10жовтня 2023 року по 23 вересня 2024 року, тобто повних 11 місяців, а відтак мала право на 22-денну відпустку. Доказів використання позивачем зазначеної відпустки відповідач не надала, а тому позивач при звільненні мала отримати відповідну грошову компенсацію. Згідно з наданим позивачем розрахунком за період з 01 листопада 2023 року по 31 серпня 2024 року сукупний розмір її заробітної плати склав 76615,06 грн, кількість календарних днів у вказаному періоді становила 305, а відтак середній (середньоденний) розмір її заробітної плати становить 251,20 грн (76 615,06/305). З урахуванням викладеного суд першої інстанції прийшов до висновку, що сума грошової компенсації за 22 невикористані дні щорічної відпустки, яку відповідач зобов`язана була виплатити позивачу при звільненні, складає 5526,40 грн (251,20х22). Вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання видати трудову книжку виходи в з того, що за положеннями ст. 47 КЗпП України у чинній редакції трудова книжка зберігається у працівника, посилання позивача про перебування трудової книжки на зберіганні у відповідача суд визнав неспроможними, оскільки вони не підкріплені жодними доказами, а тому відмовив у їх задоволенні. Рішення суду оскаржується лише позивачем і лише в частині незадоволених позовних вимог про зобов`язання видати трудову книжку. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржено, а отже не становить предмет даного апеляційного розгляду. Згідно зі ст. 47 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» № 1217-IX від 05 лютого 2021 року, що набрав чинності 10 червня 2021 року, ст. 48 КЗпП України викладено у новій редакції, відповідно до якої, зокрема облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України. Після 10 червня 2021 року трудова діяльність працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а тому подання трудової книжки при влаштуванні на роботу законом не визначено як обов`язкове. З матеріалів справи вбачається, що трудовий договір між позивачем та відповідачем був укладений 10 жовтня 2023 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» № 1217-IX від 05 лютого 2021 року, яким, зокрема, ст. ст. 47,48 КЗпП України були викладені в новій редакції, та відповідно до яких трудова книжка зберігається у працівника, а облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Лише на вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. При цьому, роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Отже, з вказаних вище норм законодавства вбачається, що трудова книжка зберігається у працівника, а не у роботодавця, останній лише на вимогу працівника вносить у трудову книжку записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається, та позивачем не доведено тієї обставини, що трудова книжка нею була передана роботодавцю ФОП ОСОБА_2 на зберігання при оформленні на роботу та знаходиться у останньої, а тому висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимоги про зобов`язання видати трудову книжку з підстав їх недоведеності, суд апеляційної інстанції вважає законними та обгрунтованими. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги факт досудового звернення позивача до відповідача з вимогою щодо повернення їй трудової книжки, що підтверджується описом вкладення про направлення поштової кореспонденції адресованої відповідачу, та свідчить про те, що трудова книжка перебувала у відповідача і не була повернута, а позивач вчиняла активні дії, спрямовані на повернення трудової книжки ще до звернення до суду, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки направлення відповідачу заяви з вимогою про направлення їй трудової книжки жодним чином не свідчить про передання нею трудової книжки на зберігання відповідачу. Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують, а тому рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи та підлягає залишенню без змін. Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача щодо незгоди з ухвалою суду першої інстанції про відмову у стягненні витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Судом встановлено, що при зверненні до суду з позовною заявою, позивач зазначила, що попередній розрахунок витрат на правову допомогу, які позивач понесла становить 10000,00 грн, які вона і просила стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь. До позовної заяви нею було долучено: копію договору № 30112403 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 30 листопада 2024 року, укладений між нею та ТОВ «ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЮРИСТ ОНЛАЙН». Відповідно до умов вказаного договору, виконавець зобов`язується за дорученням замовника надати юридичні послуги/правову допомогу, а замовних зобов`язується сплатити грошові кошти за надання послуг. Перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається: виїзд експерта до роботодавця (один). Розмір оплати за виконання юридичних послуг/правової допомоги становить 10000,00 грн /а.с. 26/; копію Акту приймання-передачі наданих послуг №30112403 від 13 грудня 2024 року до Договору про надання правової допомоги/юридичних послуг №30112403 від 30 листопада 2024 року, відповідно до якого виконавець надав, а замовник прийняв правову допомогу/юридичні послуги згідно умов 1.2 Договору, а саме: виїзд експерта до роботодавця (один) вартість послуг 10000,00 грн /а.с. 27/. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та зобов`язання видати трудову книжку - задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 8226 (вісім тисяч двісті двадцять шість) гривень 40 копійок із вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб. В решті позову відмовлено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок. 06 травня 2025 року позивач звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просила стягнути з відповідача частину понесених витрат на правничу (юридичну) допомогу в розмірі 6600,00 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. До заяви позивачка додала докази на підтвердження обсягу наданих їй ТОВ «ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЮРИСТ ОНЛАЙН» юридичних послуг: копію договору № 30112403 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 30 листопада 2024 року, укладений між нею та ТОВ «ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЮРИСТ ОНЛАЙН». Відповідно до умов вказаного договору, виконавець зобов`язується за дорученням замовника надати юридичні послуги/правову допомогу, а замовних зобов`язується сплатити грошові кошти за надання послуг. Перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається: виїзд експерта до роботодавця (один). Розмір оплати за виконання юридичних послуг/правової допомоги становить 10000,00 грн /а.с. 60/; копію Акту приймання-передачі наданих послуг №30112403 від 13 грудня 2024 року до Договору про надання правової допомоги/юридичних послуг №30112403 від 30 листопада 2024 року, відповідно до якого виконавець надав, а замовник прийняв правову допомогу/юридичні послуги згідно умов 1.2 Договору, а саме: виїзд експерта до роботодавця (один) вартість послуг 10000,00 грн /а.с. 61/; копію додаткової угоди до Договору № 30112403 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 30 листопада 2024 року, якою в п. 1.2 та п. 3.1 договору внесено зміни та викладено в наступній редакції: перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається: підготовка проєкту позову до суду та Розмір оплати за виконання юридичних послуг/правової допомоги становить ________ і виплачується замовником в такі строки ________ /а.с. 62/; копію Акту-1 приймання-передачі наданих послуг №30112403 від 30 грудня 2024 року до Договору про надання правової допомоги/юридичних послуг №30112403 від 30 листопада 2024 року, відповідно до якого виконавець надав, а замовник прийняв правову допомогу/юридичні послуги згідно умов 1.2 Договору, а саме: проект позовної заяви до суду, вартість послуг 10000,00 грн /а.с. 63/. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року відмовлено у прийнятті додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та зобов`язання видати трудову книжку. Ухвала суду мотивована тим, що суд вирішував питання розподілу витрат позивачки на юридичні послуги, які надавались їй ТОВ «Центр правової допомоги юрист онлайн», та за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів виснував, що зазначені витрати не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у передбаченому цивільним процесуальним законом порядку. Що стосується доданих до заяви доказів на підтвердження обсягу наданих позивачці юридичних послуг, які не були предметом судового розгляду, то суд вказав на те, що обов`язковими умовами прийняття таких доказів після ухвалення рішення по суті позовних вимог є наявність низки умов, а саме: існування поважних причин, які перешкоджали їх поданню до вирішення справи; подання відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів (ухвалення рішення у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження); подання доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (частина восьма статті 141, частина перша статті 246 ЦПК України). У позовній заяві позивачка не зазначала про існування поважних причин, які унеможливлюють подання нею доказів на підтвердження розміру судових витрат, та про намір їх подання, окрема заява із зазначених питань від неї також не надходила, а додаткові докази щодо судових витрат подані після спливу визначеного процесуальним законом п`ятиденного строку. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст.15 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України). Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в ч. 4 ст. 62 ЦПК України. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За п. 9 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (ст. ст. 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України). Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. З наведених обставин вбачається, що позивач просила суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу при подачі позову в розмірі 10000,00 грн, а при поданні заяви про ухвалення додаткового рішення в розмірі 6600,00 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. На підтвердження обсягу наданих позивачу ТОВ «ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЮРИСТ ОНЛАЙН» юридичних послуг, остання до позовної заяви та заяви про ухвалення додаткового рішення додала наступні докази: копію договору № 30112403 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 30 листопада 2024 року, укладений між нею та ТОВ «ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЮРИСТ ОНЛАЙН». Відповідно до умов вказаного договору, виконавець зобов`язується за дорученням замовника надати юридичні послуги/правову допомогу, а замовних зобов`язується сплатити грошові кошти за надання послуг. Перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається: виїзд експерта до роботодавця (один). Розмір оплати за виконання юридичних послуг/правової допомоги становить 10000,00 грн /а.с. 60/; копію Акту приймання-передачі наданих послуг №30112403 від 13 грудня 2024 року до Договору про надання правової допомоги/юридичних послуг №30112403 від 30 листопада 2024 року, відповідно до якого виконавець надав, а замовник прийняв правову допомогу/юридичні послуги згідно умов 1.2 Договору, а саме: виїзд експерта до роботодавця (один) вартість послуг 10000,00 грн /а.с. 61/; копію додаткової угоди до Договору № 30112403 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 30 листопада 2024 року, якою в п. 1.2 та п. 3.1 договору внесено зміни та викладено в наступній редакції: перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається: підготовка проєкту позову до суду та Розмір оплати за виконання юридичних послуг/правової допомоги становить ________ і виплачується замовником в такі строки ________ /а.с. 62/; копію Акту-1 приймання-передачі наданих послуг №30112403 від 30 грудня 2024 року до Договору про надання правової допомоги/юридичних послуг №30112403 від 30 листопада 2024 року, відповідно до якого виконавець надав, а замовник прийняв правову допомогу/юридичні послуги згідно умов 1.2 Договору, а саме: проект позовної заяви до суду, вартість послуг 10000,00 грн /а.с. 63/. В свою чергу, при вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом. Однак, позивач жодних доказів, які б свідчили про надання їй професійної правничої допомоги саме адвокатом (адвокатами), до суду не надала та матеріали справи таких не містять. Таким чином, витрати позивача на юридичні послуги, які надавались їй ТОВ «Центр правової допомоги юрист онлайн», не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у передбаченому цивільним процесуальним законом порядку. Крім того, заява про ухвалення додаткового рішення з доказами на підтвердження обсягу наданих позивачу юридичних послуг, а саме: копія додаткової угоди до Договору № 30112403 про надання правової допомоги/юридичних послуг від 30 листопада 2024 року, та копія Акту-1 приймання-передачі наданих послуг №30112403 від 30 грудня 2024 року до Договору про надання правової допомоги/юридичних послуг №30112403 від 30 листопада 2024 року, були надані позивачем з порушенням строків передбачених ч.8 ст. 141 ЦПК України, та останньою в позовній заяві не було зроблено про це відповідну заяву. Посилання в апеляційні скарзі на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що вказані позивачем витрати, є іншими витратами, пов`язаними з розглядом справи в розумінні ст. 133 ЦПК України, а тому підлягають стягненню з відповідача, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки до таких витрат належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, тобто витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, витрати, пов`язані з отриманням висновку спеціаліста до подання позову (підготовка справи до розгляду); направлення адвокатських запитів з метою отримання відомостей, що мають значення для справи; вчинення інших дій з метою отримання доказів в межах підготовки справи до розгляду тощо. Позивачем були заявлені до стягнення саме витрати понесені останньою на професійну правничу допомогу, яка має надаватися адвокатом, а не інші витрати, пов`язаними з розглядом справи в розумінні ст. 133 ЦПК України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивач витрат понесених останньою на професійну правничу допомогу. Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, відсутні і підстави для компенсації позивачеві понесених нею витрат на стадії апеляційного перегляду справи. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року та ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 09 травня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: О.В. Желепа Н.В. Поліщук Повне судове рішення складено 23 вересня 2025 року.