Постанова 4817 № 596/1560/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 596/1560/22Головуючий у 1-й інстанції Митражик Е.М. Провадження № 22-ц/817/729/25 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 вересня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Храпак Н.М. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., за участі секретаря Гичко К.С., та сторін: представника ОСОБА_1 - адвоката Печінки П.В., відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Гудими Л.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу №596/1560/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якого представляє Гудима Лілія Романівна, на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2025 року, повний текст якого складено 25 квітня 2025 року, ухваленого суддею Митражик Е.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки і піклування Хоростківської міської ради Чортківського району Тернопільської області про відібрання дитини,- В С Т А Н О В И В: у грудні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Печінка П.В. звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки і піклування Хоростківської міської ради Чортківського району Тернопільської області про відібрання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відповідача ОСОБА_2 , який проживає в с.Сорока, Чортківського району Тернопільської області та просить передати дитину на утримання та виховання її матері ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між сторонами 18 липня 2015 року був укладений шлюб, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народився син ОСОБА_4 . Внаслідок погіршення стосунків через застосування щодо позивачки домашнього насильства з боку ОСОБА_2 та з метою разом із дитиною проживати окремо, позивачка звернулась до суду, який 29.11.2019 року виніс рішення про стягнення із ОСОБА_2 аліментів на малолітнього сина. У середині грудня 2020 року позивачка подала до суду позовну заяву про розірвання шлюбу, а 27 грудня 2020 року мала намір забрати із собою сина із будинку відповідача до місця проживання своїх батьків. Проте, ОСОБА_2 разом із своїм батьком ОСОБА_5 , з метою перешкодити забрати дитину застосували до позивачки фізичне насильство спричинивши тілесні ушкодження у вигляді закритої, черепно-мозкової травми, струсу головного мозку та інше, внаслідок чого ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були притягнуті до кримінальної відповідальності за ч.1, ч.2 ст.125 КК України. За зверненням позивачки, комісія з питань захисту прав дитини при Гусятинській РДА провівши перевірку 30.12.2020 прийняла рішення №1, на підставі якого, голова Гусятинської РДА виніс розпорядження №4/02-34 від 16.01.2021 року, яким визначив місце проживання малолітнього сина із мамою. Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16.01.2021 року шлюб між сторонами було розірвано. Оскільки 27.01.2021 року ОСОБА_2 відмовився виконати рішення органу опіки і піклування щодо передачі сина матері, позивачка звернулась із позовом до суду про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю. 11 серпня 2022 року Гусятинський районний суд Тернопільської області ухвалив рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , 2017 року народження, з матір`ю. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року рішення суду від 11.08.2022 залишено без змін. У зв`язку із цим, позивачка 23 листопада 2022 року звернулась до голови Хоростківської міської ради із письмовою заявою з вимогою доручити органу опіки та піклування Хоростківської міської ради вжити заходів до передачі дитини під опіку позивачки, проте, станом на 14 грудня 2022 року заява залишилась без розгляду, що спонукало позивачку звернутись до суду із даною позовною заявою. Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2025 року позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Печінка Павло Володимирович, до ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гудима Лілія Романівна, третя особа Орган опіки і піклування Хоростківської міської ради Чортківського району Тернопільської області про відібрання дитини - задоволено. Відібрано дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 від батька ОСОБА_2 , без позбавлення його батьківських прав та передано дитину матері ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Гудима Л.Р., просить рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24.03.2025 року у справі за №596/1560/22 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки і піклування Хоростківської міської ради Чортківського району Тернопільської області про відібрання дитини - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначила, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушив норми процесуального права, зокрема: не надав оцінку усім поданим стороною відповідача доказам, зокрема рішенню органу опіки та піклування за № 128 від 29 листопада 2024 року про затвердження висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, де чітко зазначено і про те, що мати ОСОБА_6 на даний момент проживає за кордоном, дитину не відвідувала з серпня 2023 року, спілкується лише у «Вайбері». В даному випадку можна зробити висновок про те, яким же чином буде відбуватись сама процедура відібрання, куди і кому дитина ОСОБА_7 буде переданий, якщо мати з серпня 2023 року перебуває за кордоном, однак, цього судом першої інстанції проаналізовано не було та в оскаржуваному рішенні не описано. Відтак, суд не взявши до уваги вищезгаданий доказ, такими своїми діями позбавив дитину ОСОБА_3 можливості нормально розвиватись у звичному для себе оточенні за участю батька, баби та діда. Крім того, судом позбавлено сторону відповідача на апеляційне оскарження ухвали суду від 03.02.2025 про зупинення провадження у справі під час розгляду даного спору, окремо від рішення суду. Зокрема, представником заявника 18.12.2024 року було подано клопотання про зупинення провадження у даній справі, оскільки, до вирішення справи № 596/52/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третьої особи на стороні позивача орган опіки та піклування Хоростківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, з посиланням на те, що справу №596/1560/22 об`єктивно неможливо розглядати, оскільки по справі №596/52/24 представником третьої особи органом опіки та піклування Хоростківської міської ради було надано Рішення Хоростківської міської ради виконавчого комітету від 29 листопада 2024 року № 128 про затвердження висновку про визначення місця проживання дитини з батьком та висновок Органу опіки та піклування Хоростківської міської ради про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_7 , з батьком, ОСОБА_2 . Вказані у висновку обставини про те, що ОСОБА_1 проживає за кордоном, дитину відвідувала останній раз в серпні 2023 року, житла на території України не має, впливали та могли вплинути на подання і оцінку доказів у цивільній справі №596/1560/22. Оскільки, між справами, що розглядаються, існує тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи, а тому в справі про відібрання дитини на даний час змінились обставини справи, а саме враховуючи предмет спору і зміну висновку органу опіки та піклування, вирішення даного спору про відібрання дитини було б передчасним. Ухвалою суду першої інстанції від 03.02.2025 відмовлено у задоволенні даного клопотання і зазначено про те, що ухвала суду оскарженню не підлягає, що в даному випадку позбавили сторону відповідача скористатись своїм правом, окремо від рішення суду у даному спорі, на апеляційне оскарження вищевказаної ухвали. Окрім того, судом першої інстанції ухвалою від 17 липня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання про заслуховування думки дитини, з огляду на вік дитини, якому на момент постановлення даної ухвали було 5 років 11 місяців. Однак, зауважують, що з часу постановлення ухвали про відмову у задоволенні вказаного клопотання (17.07.2023) і по дату ухвалення оскаржуваного рішення пройшло більше 1,5 (півтора) року і на неодноразові усні клопотання представника заявника, про заслуховування думки дитини у даному спорі, суд першої інстанції формально роз`яснював, що вже є аргументована відмова у задоволенні такого клопотання, а тому розглядати повторно таке клопотання не буде. Разом з тим вказують, що під час розгляду справ, щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. При вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З врахуванням наведеного, формальне посилання суду першої інстанції на вік дитини 5 років 11 місяців, з огляду на те, що вона не може бути вислуханою, є неправомірним і таким, що суперечить нормам вітчизняного законодавства та нормам міжнародного права, оскільки, визначений законодавцем вік 10 років є умовний, адже надважливим під час розв`язання цього питання є здатність дитини чітко висловити свою думку. Якщо вона здатна це зробити, то необхідно враховувати її бажання навіть тоді, коли дитина не досягла вказаного віку Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Печінка П.В. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 березня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення. Вказує, що твердження заявника відносно ненадання судом оцінки рішенню Хоростківської міської ради за №128 від 29.11.2024 року про затвердження висновку щодо визначення місця проживання дитини з батьком із якого вбачається, що позивачка перебуваючи за кордоном спілкується із дитиною лише по телефону, є безпідставним та не може мати значення для правового визначення судового рішення. Вказане рішення виносилось Хоростківською міською радою в рамках іншої цивільної справи, без заслуховування позивачки і по питанні, яке судом вже було вирішене раніше, а саме 11.08.2022 року. Судовий спір між позивачкою і відповідачем триває більше чотирьох років при цьому відповідач із своїми батьками, у тому числі й застосовуючи фізичну силу, систематично здійснює перешкоди для спілкування матері і дитини, а тому позивачка має можливість спілкуватись із дитиною лише по телефону. За таких обставин факт тимчасового перебування позивачки за кордоном з метою заробляння коштів для забезпечення навчання та матеріального забезпечення дитини, в очікувані вступу в силу оскаржуваного судового рішення, не є підставою для його скасування, оскільки воно винесено у першу чергу в інтересах малолітньої дитини, яка позбавлена материнського виховання та опіки. Також, вказують, що ухвала суду від 03.02.2025 року про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження вмотивована судом і відповідає вимогам ст.251 ЦПК України. Суд дав об`єктивну оцінку клопотанню представника відповідача та дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки представником відповідача не доведена об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи з №596/52/24, що зупинення провадження призведе до затягування строків розгляду справи і є процесуально недоцільним, оскільки обставин, які унеможливлюють розгляд даної цивільної справи, не встановлено. Стосовно ненадання судом можливості малолітньому ОСОБА_3 висловити в судовому засіданні свою думку щодо предмету судового спору, що є підставою для скасування судового рішення, представник позивача зазначив наступне. Відповідно до чинного законодавства під час розгляду справ, котрі стосуються визначення місця проживання дитини, участі у вихованні дітей, позбавлення/поновлення батьківських, прав думку дитини слід ураховувати, якщо дитина досягла такого віку й рівня розвитку, що може її висловити. Малолітній ОСОБА_3 на час ухвалення судового рішення мав лише 7 років, крім цього упродовж останніх 4 років дитина знаходиться під постійним впливом відповідача та його батьків які щоденно переконують дитину у непотрібності їй материнського піклування, а також у тому, що всі негаразди, що виникають в сім`ї батька, лише з вини позивачки. За таких обставин, клопотання відповідача про заслуховування малолітньої дитини в судовому засіданні мало на меті пряме маніпулювання та використання суду для отримання рішення не задля захисту інтересів дитини. Думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав. Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, суд і прийшов до переконання, що неврахування думки малолітнього ОСОБА_3 щодо передання його на виховання матері є виправданим з огляду на його вік та нерозуміння в силу цього правових наслідків щодо цього. Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Гудима Л.Р. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на викладені у ній доводи. Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Печінка П.В. апеляційну скаргу не визнав, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим. Представник третьої особи орган опіки і піклування Хоростківської міської ради Чортківського району Тернопільської області в судове засідання не з`явився, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету. Разом з тим, представник третьої особи надіслав до Тернопільського апеляційного суду заяву, в якій просять розгляд даної справи здійснювати без їхньої участі. Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18.12.2020 року, виданим 18.12.2020 Гусятинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), актовий запис № 4 (а.с.7 том 1). З довідки про реєстрацію місця проживання особи №23/4/2-19-8 від 28.01.2021 року, виданої спеціалістом І категорії Сороківського старостинського округу №4 с.Сорока Хоростківської міської ради слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована в АДРЕСА_1 з 16 серпня 2017 року по теперішній час (а.с.6, т.1). Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16.01.2021 року в справі №596/1822/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами, зареєстрований 18 липня 2015 року Сороківською сільською радою Гусятинського району Тернопільської області розірвано (а.с.10-11, т. 1). Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2022 року в справі №596/302/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки і піклування Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області про визначення місця проживання дитини, за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Хоростківської міської ради про визначення місця проживання дитини, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено та визначено місце проживання дитини малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Хоростківської міської ради про визначення місця проживання дитини, відмовлено (а.с.14-21, т. 1). Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17.11.2022 року в справі №596/302/21, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2022 року залишено без змін (а.с.21-31, т. 1). З висновку органу опіки та піклування Хоростківської міської ради щодо розв`язання спору про відібрання дитини, ОСОБА_3 , 2017 року народження, від його батька ОСОБА_2 та передачі на виховання та утримання матері ОСОБА_1 , затвердженого рішенням №45 від 09 квітня 2024 року виконавчого комітету Хоростківської міської ради «Про затвердження висновку органу опіки та піклування Хоростківської міської ради, щодо розв`язання спору про відібрання дитини, ОСОБА_3 2017 року народження, від його батька ОСОБА_2 та передачі на виховання та утримання матері ОСОБА_1 » слідує, що з врахуванням висновку психолога згідно протоколу індивідуальної психологічної діагностики, беручи за основу у вирішенні цього спору принцип найкращих інтересів дитини, орган опіки та піклування дійшов висновку, що довготривала розлука сина з матір`ю, відсутність щоденного спілкування, ніяк не сприяють налагодженню сталих емоційних контактів. З огляду на вік дитини, потребу в материнській турботі, догляді, повноцінному розвитку, вважають, що передача малолітнього матері буде відповідати якнайкращим інтересам дитини. Щодо спору про відібрання малолітньої дитини від батька та передачу дитини матері, виходять з того, що і позивач, і відповідач мають позитивні характеристики, відповідач має належні умови для проживання дитини. Рішенням Гусятинського районного суду від 11 серпня 2022 року справа 59/302/21, визначено місце проживання малолітнього сина разом з матір`ю, яке відповідач не виконує та відмовляється в добровільному порядку передати дитину, перешкоджає сину у спілкуванні з матір`ю, дитина і надалі проживає з батьком. Вважають за доцільне передати дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на виховання та утримання його матері, ОСОБА_1 (а.с.200- 202, т. 2). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2022 року в справі №596/302/21, яким визначено місце проживання дитини малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідачем не виконується та дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , продовжує проживати з батьком за адресою с.Сорока, Чортківського району Тернопільської області, а не з матір`ю ОСОБА_1 . Відповідачем не доведено обставин, зокрема те, що повернення малолітньої дитини матері, з якою є визначене місце проживання дитини згідно рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2022 року в справі №596/302/21, створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток, буде суперечити її інтересам. Не бажання відповідача добровільно виконувати судове рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, є підставою для захисту прав позивачки ОСОБА_1 в порядку, визначеному статтею 162 СК України та саме такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України. Також, суд вважає, що в силу вимог п.5 ч.1 ст.430 ЦПК України, у частині відібрання дитини слід допустити негайне виконання судового рішення. З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, з огляду на таке. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини). Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. У відповідності до частини другої статті 54 СК України усі найважливіші питання життя сім`ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім`ї. У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №654/4307/19). Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені, також, в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у рішенні від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13 ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України). Відповідно до вимог частини першої статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання. Такий правовий висновок висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц, постановах Верховного Суду 05 березня 2024 року в справі № 754/1817/22, від 06 грудня 2023 року в справі № 359/1144/21 та ін. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 березня 2024 року в справі № 183/1464/22 зробив висновки, що судове рішення про визначення місця проживання дитини за своєю суттю є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність в судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов`язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою / підставою застосування статті 162 СК України. Основною умовою застосування статті 162 СК України є факт «самочинної зміни місця проживання дитини». У СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один із батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості. Мати (батько) має право на пред`явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце її проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно зі статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. У справі, що переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про відібрання дитини, мотивуючи тим, що відповідач не виконує рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2022 року, яким визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_1 . Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . З народження дитина була зареєстрована та проживала разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 . З листопада 2020 року ОСОБА_9 за вказаною адресою не проживає, а дитина сторін залишилась проживати разом з відповідачем ОСОБА_2 . Як вбачається з матеріалів справи, що 27 грудня 2020 року ОСОБА_1 під час відвідин сина в с.Сорока в присутності дитини було завдано ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я. Вироком Гусятинського районного суду від 27 січня 2022 року, ухваленим в кримінальному провадженні №12020215070000106 ОСОБА_2 визнано винуватим в пред`явленому йому обвинуваченні за ч.2 ст. 125 КК України і призначено йому покарання у виді арешту на строк два місяці. За результатами розгляду кримінального провадження судом встановлено, що «27 грудня 2020 року близько 11:00 год. ОСОБА_1 , з метою відвідати свого малолітнього сина ОСОБА_3 , увійшла в домогосподарство, яке розташоване за адресою с. Сорока Хоростківської територіальної громади, Чортківського району Тернопільської області, де перебувала біля 5 хвилин. Надалі ОСОБА_1 взявши на руки свого сина ОСОБА_3 понесла його в сторону виходу із домогосподарства. В цей час у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 . Реалізуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_2 наздогнав свою колишню дружину біля входу в домогосподарство та з мотивів неприязних відносин, умисно наніс кулаком правої руки один удар в потиличну ділянку голови ОСОБА_1 , від якого остання із сином на руках, впала на землю. Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_2 , стоячи з правого боку від потерпілої, умисно кулаками обох рук наніс не менше десяти ударів в ділянку голови ОСОБА_1 , чим останній спричинив тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, підтверджена об`єктивною неврологічною симптоматикою (послаблення конвергенції, позитивні симптоми Маринеску-Радовичі та Гуревича-Мана, незначна анізорефлексія, горизонтальний ністагм, гіпергідроз долоней та стоп); закритий перелом кісток спинки носа із незначним зміщенням, підтверджений рентгенологічно, а також синці на обличчі, волосистій частині голови, які за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень відносяться до легких з короткочасним розладом здоров`я. Окрім наведеного, продовжуючи свої злочинні дії спрямовані на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , однією із ніг умисно наніс декілька ударів в ліву падпахвинну ділянку та ліве плече, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді: синців на лівій падпахвинній ділянці та на лівому плечі та у середній третині лівого плеча по зовнішній поверхні, які за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень відносяться до легких». Ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду від 30 березня 2022 року, вирок суду відносно ОСОБА_2 за ч.2 ст. 125 КК України, залишено без змін. Між батьками виник спір щодо постійного місця проживання дитини. Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2022 року у цивільній справі №596/302/21, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 17.11.2022, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено та визначено місце проживання дитини малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Хоростківської міської ради про визначення місця проживання дитини, відмовлено (а.с.14-21 том 1). Постановою Верховного Суду від 14 березня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року залишено без змін. Обов`язковість судового рішення є основною засадою судочинства (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України). Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Також, відповідно до висновку органу опіки та піклування Хоростківської міської ради щодо розв`язання спору про відібрання дитини, ОСОБА_3 , 2017 року народження, від його батька ОСОБА_2 та передачі на виховання та утримання матері ОСОБА_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Хоростківської міської ради №45 від 09 квітня 2024 року, комітет вважав за доцільне передати дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на виховання та утримання його матері, ОСОБА_1 (а.с.200-202, т. 2) Мотивів відхилення висновку органу опіки та піклування відповідно до вимог частини шостої статті 19 СК України судом першої інстанції не наведено. Як вбачається зі змісту висновку органу опіки і піклування позивач, і відповідач мають позитивні характеристики, відповідач має належні умови для проживання дитини. При цьому, з врахуванням висновку психолога згідно протоколу індивідуальної психологічної діагностики, орган опіки та піклування дійшов висновку, що довготривала розлука сина з матір`ю, відсутність щоденного спілкування, ніяк не сприяють налагодженню сталих емоційних контактів. З огляду на вік дитини, потребу в материнській турботі, догляді, повноцінному розвитку, вважають, що передача малолітнього ОСОБА_3 матері буде відповідати якнайкращим інтересам дитини. Крім того, вказують, що рішенням Гусятинського районного суду від 11 серпня 2022 року у справі 596/302/21, визначено місце проживання малолітнього сина разом з матір`ю, яке відповідач не виконує та відмовляється в добровільному порядку передати дитину, перешкоджає сину у спілкуванні з матір`ю, дитина і надалі проживає з батьком. Таким чином, встановивши, що рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2022 року у цивільній справі №596/302/21, яким визначено місце проживання сина ОСОБА_3 разом із матір`ю, не виконане, ОСОБА_2 без згоди матері залишив сина проживати у себе, чим самовільно змінив місце його проживання, добровільно повернути дитину матері відповідач не бажає, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України, і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України. Доказів, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток відповідач не надав і судом не таких встановлено. Колегія суддів звертає увагу, не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Малолітній ОСОБА_3 наразі позбавлений материнської любові, турботи, виховання, піклування, догляду та духовного зв`язку із матір`ю, наявність якого передбачає безперервність та носить постійний характер, виходячи з віку дитини, а тому відібрання хлопчика від батька та передання його матері за її місцем проживання буде відповідати якнайкращим інтересам дитини. За клопотанням відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Гудими Л.Р. малолітній ОСОБА_3 був опитаний судом апеляційної інстанції у судовому засіданні, в якому пояснив, що спілкуєтьсґя з матір`ю по телефону, оскільки мати перебуває за кордоном. Вказав, що сумує за матір`ю, однак хоче вирости в селі, де зараз проживає. Отже, дитина висловилася, що сумує за матір`ю, проте є малолітнім і нездатним аналізувати події сам, піддається впливу батька, дідуся, бабусі. Разом з цим, колегія суддів, звертає увагу, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні спірного питання, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18. Наявність між батьком та матір`ю дитини неприязних відносин та конфлікту щодо участі у її вихованні очевидно ускладнює позивачці можливість піклування про сина і через відсутність фізичного спілкування дитини з матір`ю позиція батька впливає на сприйняття сином певних обставин. Отже, колегія суддів зважає на те, що хоча думка дитини у вирішенні цього спору є важливою, проте вона не може бути визначальною, і така думка не є свідченням того, що проживання з батьком за відсутності для цього правових підстав забезпечить якнайкращі інтереси дитини. Суд першої інстанції, з урахуванням вимог ч.3 ст.171 СК України, обґрунтовано вважав, що повернення малолітної дитини ОСОБА_3 за місцем проживання матері, яке визначене рішенням суду, буде відповідати якнайкращим його інтересам, враховуючи його вік та подальший розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Апеляційний суд також відхиляє як такі, що не спростовують правильність суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, в яких відповідач заперечує відмову суду в задоволенні його клопотання про зупинення провадження у справі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України). Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав. Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї з передбачених у законі обставин, які перешкоджають розгляду справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду. Обов`язок суду - зупинити провадження у справі, що зумовлено об`єктивною неможливістю її розгляду та викликане наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розгляду справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи у стані невизначеності, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку. З урахуванням предмету спору та те, що створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні із сином руйнують його зв`язки зі своєю сім`єю, до якої належить як батько, так і матір, а отже, в даному конкретному випадку така поведінка відповідача суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітнього ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції вважає, що зупинення судом першої інстанції провадження у даній справі могло призвести до порушення якнайкращих інтересів дитини. Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зупинення провадження у справі є обґрунтованим та не суперечить нормам права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують, тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє ОСОБА_10 слід залишити без задоволення, а рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2025 року залишити без змін. Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє ОСОБА_10 , залишити без задоволення. Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2025 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлено 15 вересня 2025 року. Головуюча Н.М. Храпак Судді: Б.О. Гірський М.В. Хома