Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 915/693/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 915/693/24 м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Діброви Г.І., секретар судового засідання Полінецька В.С., за участю представників учасників судового процесу: від прокуратури: Бондаревський О.М., за посвідченням; від Миколаївської ОДА: не з`явився; від ГУ Держгеокадастру у Миколаївської області: Шиндер М.С., у порядку самопредставництва; від Снігурівської міської ради: не з`явився; від ДСГП «Ліси України»: не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18 грудня 2024 року (повний текст складено 27.12.2024) у справі № 915/693/24 за позовом Керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі: Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) до відповідачів:

1. Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області;

2. Снігурівської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України про: усунення перешкод у використанні землі державного лісового фонду, - суддя суду першої інстанції: Смородінова О.Г. місце винесення рішення: м. Миколаїв, вулиця Фалєєвська, 14, Господарський суд Миколаївської області Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду. В судовому засіданні 17.09.2025, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови. В С Т А Н О В И В: У червні 2024 року Керівник Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області (далі Прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області, в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) (далі також Позивач, Миколаївська ОДА) з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі також Відповідач-1, Держгеокадастр) та Снігурівської міської ради (далі також - Відповідач-2, Міська рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (далі також третя особа, ДСГП «Ліси України), в якій заявник просив суд: - усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 №12068/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028; - усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 16.12.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 площею 23,2658 га, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області; - усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 №22-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 23,2658 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 (№115 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Снігурівської міської ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу), з одночасним припиненням державної реєстрації права власності територіальної громади в особі Снігурівської міської ради (ЄДРПОУ 04056581), вчиненої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.12.2020 (запис № 39933585). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру, встановлені порушення вимог законодавства при формуванні земельних ділянок сільськогосподарського призначення за рахунок земель державного лісового фонду та їх передачі у комунальну власність. Так, прокурор зазначає, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 №12068/0/14-19-СГ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району (на цей час Баштанський район) Миколаївської області, загальною площею 467,1015 га. На підставі цієї технічної документації сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 23,2658 га (кадастровий номер 4825782700:08:000:0028, дата реєстрації 16.12.2019), в межах Нововасилівської сільської ради колишнього Снігурівського району. Зазначена ділянка сформована як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності. У подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 08.12.2020 №22-ОТГ передано територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 6136,7890 га, розташовані в межах території вказаної сільської ради, згідно з актом приймання-передачі. Відповідно до вказаного наказу, переліку, який до нього додавався та акту приймання-передачі від 08.12.2020, у комунальну власність передано земельну ділянку з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 (порядковий номер в акті 115). На підставі вказаного наказу 23.12.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Снігурівською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028, про що вчинено запис №39933585. Водночас, за твердженням прокурора, згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 29.03.20243 №03-377 та долученого до неї витягу з картографічної бази даних, вказана земельна ділянка розташована в межах 13 кварталу Снігурівського лісництва ДП Березнегуватський лісгосп та частково накладається на землі державного лісового фонду, загальна площа накладення складає 16,0 га. Вказане, на переконання прокурора, свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучались з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства. Враховуючи викладене, прокурор вважає, що накази Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 17.12.2019 №12068/0/14-19-СГ та від 08.12.2020 №22-ОТГ видані з порушеннями вимог земельного та лісового законодавства, оскільки стосуються земельної ділянки, яка не могла бути передана у комунальну власність, а тому підлягають скасуванню. Також, на переконання прокурора, відновлення порушених інтересів держави потребує скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, яка була проведена саме на підставі незаконних наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, враховуючи те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 частково (площею 16,0 га) накладається на землі державного лісового фонду, а отже не може в цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах. Крім наведеного, прокурором у позовній заяві обґрунтовано підстави для представництва ним інтересів держави у даній справі. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 у справі №915/693/24 (суддя Смородінова О.Г.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що при проведенні інвентаризації земель було допущено порушення земельного законодавства щодо вилучення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду та зміни її цільового призначення, оскільки відповідні повноваження станом на момент виникнення спірних правовідносин належали виключно до компетенції Кабінету Міністрів України, який відповідних рішень не приймав. Водночас, Державне спеціалізоване підприємство Ліси України також згоди на вилучення або відведення вказаної ділянки у комунальну власність не надавало. З огляду на вказане, місцевий господарський суд дійшов висновку, що накази ГУ Держгеокадастру від 17.12.2019 №12068/0/14-19-СГ та від 08.12.2020 № 22-ОТГ видано з порушенням вимог земельного та лісового законодавства. Також суд першої інстанції зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 не може існувати у встановлених межах, а тому її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об`єкт (об`єкти) земельних відносин з іншими межами, цільовим призначенням та кадастровими номерами. При цьому, суд врахував, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Тому, позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, визнання незаконними і скасування наказів з одночасним припиненням права комунальної власності суд визнав такими, що підлягали задоволенню. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 у справі №915/693/24 в частині визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 №12068/0/14-19-СГ та наказу Головного управління від 08.12.2020 №22-ОТГ, а також ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 №12068/0/14-19-СГ та наказу Головного управління від 08.12.2020 №22-ОТГ відмовити. Вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Апеляційна скарга Держгеокадастру здебільшого відтворює доводи відзиву на позовну заяву Прокурора. Крім того, звертаючись з апеляційною скаргою, Держгеокадастр зазначає, зокрема, що - оскаржуване рішення прийнято на підставі доказів, які не відповідають критеріям належності та допустимості; - у даній справі має місце пред`явлення позову від держави (в особі Миколаївської обласної державної адміністрації) до самої себе (в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області); - прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки задоволення позовних вимог про визнання незаконними та скасування відповідних наказів Держгеокадастру не призведе до поновлення порушених прав позивача без його звернення до суду з іншим позовом, враховуючи те, що спірні накази Держгеокадастру є розпорядчими актами індивідуальної дії, які вже вичерпали свою дію; - вирішення питання припинення речових прав відповідача-2 на вказану ділянку має вирішуватися не шляхом скасування спірних наказів, як підстави такої реєстрації, а у спосіб скасування самої державної реєстрації; - крім того, у даному випадку належним способом захисту інтересів держави може бути лише звернення до суду із негаторним позовом. Детальніше доводи ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області викладені в апеляційній скарзі. За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 20.01.2025, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Колоколова С.І. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 у справі №915/693/24 та призначено її розгляд на 02.04.2025 року об 11:30 год. Також, вказаною ухвалою учасникам справи встановлений строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. 05.03.2025 до суду апеляційної інстанції від Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської ОВА) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами останньої, вважає їх безпідставними, а ухвалене, Господарським судом Миколаївської області судове рішення від 18.12.2024 законним і обґрунтованим. На переконання Позивача, обраний Прокурором при зверненні з позовною заявою є належним та ефективним. При цьому, Позивач звертає увагу, що Прокурором було заявлено не віндикаційний, а саме негаторний позов, з огляду на те, що у справі №915/693/24 має місце часткове накладання незаконно сформованої земельної ділянки на землі державного лісового фонду, що перебувають на праві постійного користування у ДСГП Ліси України. Прокурор також подав відзив на апеляційну скаргу та зазначив, у тому числі, що доводи апелянта стосовно ототожнення відповідача ГУ Держгеокадастру в області з державою є хибним. На думку Прокурора, ним обрано правильний спосіб захисту, який у повному обсязі узгоджується з обставинами справи, відповідає нормам закону та призведе до реального поновлення порушених інтересів держави у спірних правовідносинах. Також, Прокурор звертає увагу на те, що наказ Держгеокадастру від 08.12.2020 №22- ОТГ не можна вважати таким, що вичерпав свою дію фактом його виконання, оскільки саме він породжує відповідні правові наслідки та є за своєю суттю правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності Снігурівської міської ради. За твердженням Прокурора, якщо Держгеокадастр юридично не наділений правом розпоряджатися землями лісового фонду, то вочевидь виникає порушення його компетенції та виникає спір про право, який не може бути вирішений жодним іншим шляхом окрім як розгляду у суді, що узгоджується зі ст. 158 Земельного кодексу України. Судове засідання, призначене на 02.04.2025 у даній справі не відбулось, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Колоколова С.І., про що складено відповідну довідку судового засідання. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського від 05.05.2025 продовжено розгляд апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на розумний строк та повідомлено учасників справи №915/693/24, що її розгляд відбудеться 28.05.2025 року о 12:00 год. Ухвалою суду від 13.05.2025 задоволено заяву представника ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області Шиндера Максима Сергійовича про надання йому можливості брати участь у розгляді даної справи поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів через систему відеоконференцзв`язку EasyCon. Вирішено здійснювати розгляд справи в режимі відеоконференції. У судовому засіданні 28.05.2025 було оголошено перерву до 25.06.2025 о 10:30 год., про що винесена відповідна ухвала суду від 28.05.2025. 18.06.2025 від Прокурора до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення, в яких Прокурор просив суд апеляційної інстанції врахувати, що навіть відмова у позові не може покладати на прокуратуру тягар у вигляді сплати судового збору, адже порушення закону були допущені саме Держгеокадастром. Ухвалою суду від 25.06.2025, враховуючи перебування членів судової колегії у запланованих щорічних відпустках, розгляд справи №915/693/24 відкладено на 17.09.2025 о 12:30 год. 13.08.2025 від прокурора до суду надійшли письмові пояснення у справі, згідно з якими припинення права власності на земельну ділянку за судовим рішенням можливе у випадку постановлення судового рішення, у відповідності зі ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», нормами якої допускається, утому числі, такий спосіб судового захисту порушених прав та інтересів особи як визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав. Правовим наслідком застосування такого способу захисту є припинення речового права, зареєстрованого за останнім набувачем. Виходячи зі вказаного, Прокурор наполягає на тому, що оскільки відповідно до дійсних обставин справи №915/693/24, документом, на підставі якого проведено державну реєстрацію права комунальної власності, є оспорюваний у п. 3 прохальної частини позову наказ Головного управління Держгеокадастру в області №22-ОТГ від 08.12.2020 і державна реєстрація права власності вчинена 23.12.2020 (запис №39933585), то Прокурором правильно у п. 3 прохальної частини позову визначено вимогу, спрямовану на припинення права комунальної власності на ділянку, державну реєстрацію якої у ДЗК оспорено у п. 2 прохальної частини позову. Вказане відповідає вимогам ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр». Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило. У зв`язку зі звільненням з посади у відставуц судді-члена колегії Колоколова С.І., розпорядженням керівника апарату суду від 09.09.2025 №313 призначено повторний автоматизований розподіл справи №915/693/24. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2025 для розгляду справи №915/693/24 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Діброви Г.І. Ухвалою від 15.09.2025 вказана колегія прийняла справу №915/693/24 до свого провадження. В судовому засіданні 17.09.2025, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник Держгеокадастру підтримав доводи апеляційної скарги і, виклавши свою правову позицію, просив скасувати оскаржуване рішення у відповідній частині та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 №12068/0/14-19-СГ та наказу Головного управління від 08.12.2020 №22-ОТГ. Прокурор заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; про причини неявки суду не повідомили, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду прави за їх відсутності. Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №12068/0/14-19-СГ від 17.12.2019 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Нововасилівської сільської ради Снігурівського району (на цей час Баштанський район) Миколаївської області, загальною площею 467,1015 га (т. 1 а.с. 99). На підставі цієї технічної документації сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 23,2658 га (кадастровий номер 4825782700:08:000:0028, дата реєстрації 16.12.2019), в межах Нововасилівської сільської ради колишнього Снігурівського району. Зазначена ділянка сформована як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності (Лист ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області №10-14-0.22-1724/2-24 від 10.04.2024) ( т. 1 а.с. 97-98). Стосовно земельної ділянки (кадастровий номер 4825782700:08:000:0028) відкрито поземельну книгу, в якій містяться координати поворотних точок меж земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки (т. 1 а.с. 66-92). Як встановлено, судом першої інстанції, у подальшому, зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 була включена до переліку земель, які підлягали передачі у комунальну власність, з метою забезпечення виконання Указу Президента України від 15.10.2020 Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин, постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 №1113 Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин, на підставі клопотання Снігурівської міської ради від 07.12.2020 № 1927/02.25 та додатків до нього. З огляду на вказане, на підставі клопотання Снігурівської міської ради земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 площею 23,2658 га, що розташована в межах території колишньої Нововасилівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області №22-ОТГ від 08.12.2020 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність, згідно з переліком земель та актом приймання-передачі від 08.12.2020, передана до комунальної власності Снігурівської міської ради (порядковий номер в акті 115). На підставі наказу від 08.12.2020 №22-ОТГ (т. 1 а.с. 28), акту приймання-передачі від 08.12.2020 (т. 1 а.с. 46) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.12.2020 за Снігурівською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028, про що вчинено запис № 39933585. Водночас, за твердженням прокурора, згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект (лист № 03-377 від 29.03.2024) та долученого до неї витягу з картографічної бази даних, вказана земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва ДП Березнегуватський лісгосп (квартал 13). Так, у матеріалах справи наявний лист Південного лісового офісу ДСГП «Ліси України» № 351/24-ВЛ від 22.04.2024, відповідно до якого (та доданого до нього додано викопіювання з матеріалів лісовпорядкування Снігурівського лісництва) земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 накладається на землі державного лісового фонду Снігурівського лісництва філії Баштанське лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в кварталі 13 орієнтовною площею 16,0 га (т. 1 а.с. 141-149). За інформацією Південного лісового офісу Державного спеціалізованого підприємства Ліси України зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 належить до земель державного лісового фонду на підставі матеріалів лісовпорядкування Проекту організації та розвитку лісового господарства, затвердженого Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням та розташована в межах 13 кварталу Снігурівського лісництва (додаток до листа ДСГП «Ліси України» № 351/24-ВЛ від 22.04.2024). Згідно з вказаними матеріалами лісовпорядкування в межах кварталу 13, на яких розташована спірна земельна ділянка, представлені: галявини, яри, балки та круті схили, лісові насадження акації білої та гледичії віком 20-45 років. Відповідно до інформації Державного спеціалізованого підприємства Ліси України (лист№ 3134/2.3-2024 від 13.05.2024), Південного лісового офісу ДСП Ліси України (лист від 10.05.2024 №390/24-ВЛ), Філії Баштанське лісове господарство ДСГП Ліси України (лист № 239 від 09.05.2024), первісними підставами набуття Державним підприємством Баштанське лісове господарство, яке в подальшому було припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, утвореного наказом Державного лісового агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 №804 Про створення Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, право постійного користування землями державного лісового фонду, на які накладається земельна ділянка площею 23,2658 га з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028, є Державний акт на право користування землею серія, виданий 12.09.1969 року головою виконавчого комітету Снігурівської районної (міської) ради депутатів трудящих (т. 1 а.с. 121-126). Також відповідно до інформації Філії Баштанське лісове господарство ДСГП Ліси України, погодження на зміну цільового призначення, добровільну відмову, згоду на вилучення або відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 іншим спеціалізованим лісогосподарським підприємствам філія не надавала. За даними Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру із застосуванням шару Ліси (за посиланням https://forestry.org.ua/), зазначена земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду. Водночас, за інформацією Кабінету Міністрів України від 03.04.2024 №8132/0/2-24, яка була надана на запит прокуратури від 29.03.2024 за №52/4-2069ВИХ-24, рішень про погодження зміни цільового призначення, припинення права постійного користування вилучення з користування ДСГП «Ліси України» або іншого лісогосподарського підприємства, зокрема, земельної ділянки із кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 не приймалось (т. 1 а.с. 153). Вказане, на переконання прокурора свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства. Проаналізувавши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків. Перш за все, судова колегія враховує, що рішення суду першої інстанції у даній справі оскаржується апелянтом лише в частині визнання незаконним і скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 №12068/0/14-19-СГ та від 08.12.2020 № 22-ОТГ, у зв`язку з чим, відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, оскаржуване судове рішення переглядається лише в даній частині. Відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). Таким чином, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний Позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права Позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний Позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права Позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. При цьому, варто звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц). Схожі висновки також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №446/478/19, які судова колегія враховує при прийнятті постанови у даній справі. Так, у вказаній справі №446/478/19 розглядалися вимоги АТ «Укрзалізниця» до Кам`янка-Бузької міської ради та фізичної особи про визнання недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №506931 від 06.06.2011, виданого фізичній особі, оскільки земельна ділянка, яка знаходиться у постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», частково накладається на земельну ділянку, надану у власність фізичній особі. Пунктами 78 - 81 вказаної постанови від 22.01.2025 у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду визначила, що: "… усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143). Оскаржуване рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 №10 вичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради видано державний акт на право власності на земельну ділянку). Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача. Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181)). Отже, у такій категорії спорів Позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого Відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення". Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)). У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148). Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов. Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №446/478/19 зазначила, що: "… у справі Позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким фізичній особі передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці). Велика Палата Верховного Суду наголосила, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. АТ "Укрзалізниця" має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16). Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр"). Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що фізична особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ Укрзалізниця, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність фізичній особі якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним. Крім того, у постанові від 22.01.2025 у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством. Тому в контексті обставин справи №446/478/19 та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ Укрзалізниця та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності фізичної особи. Як вже було зазначено вище, на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 4825782700:08:000:0028, площею 23,2658 га) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 23.12.2020 за № 39933585 було зареєстроване право комунальної власності територіальної громади м. Снігурівка. Разом з тим, за висновком суду першої інстанції (який не оскаржується апелянтом), вказана земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, а саме: на землі Снігурівського лісництва в кварталі 13 орієнтовною площею 16,0 га. Відтак, судова колегія зазначає, що оскільки у даній справі спір стосується земельної ділянки, яка частково накладається на землі державного лісового фонду, то належним способом захисту права Позивача у даному випадку є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, власником якої є держава. При цьому, вимоги про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в області від 17.12.2019 №12068/0/14-19-СГ (тут і далі - в частині затвердження проекту землеустрою) та від 08.12.2020 №22-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Снігурівської міської ради Снігурівського району Миколаївської області, у комунальну власність спірної земельної ділянки, є неефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не поновить порушене право та законний інтерес позивача, а навпаки призведе до втручання у права відповідачів в частині земельної ділянки щодо якої не має спору. Обрання Позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148). Водночас колегія суддів враховує, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 7.9). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia "суд знає закони" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд, незалежно від того оскаржене відповідне рішення, чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 109)). Отже оскільки задоволення вимог про скасування спірних наказів ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не призведе до відновлення порушених прав держави на спірну земельну ділянку, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення в позові у цій частині є передчасним. Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 915/102/24, обставини якої є подібними до обставин даної справи. Враховуючи зазначене, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про задоволення позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 №12068/0/14-19-СГ та наказу від 08.12.2020 №22-ОТГ, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині з прийняттям рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у вказаній частині. При цьому, колегією суддів відхиляються доводи апелянта про те, що Прокурором, при зверненні з позовом до Головного управляння Держгеокадастру у Миколаївській області, створено ситуацію за якої держава позивається сама до себе, з огляду на наступне. Як правильно встановлено судом першої інстанції, у даній справі Прокурор звернувся з позовом на захист інтересів держави (в особі дійсного власника спірної ділянки Миколаївської обласної державної адміністрації) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду, які пов`язані зі зміною цільового призначення землі (із лісогосподарського призначення на сільськогосподарське) та, як наслідок, форми власності (із державної у комунальну). Порушником відповідного права держави виступають 2 юридичні особи Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (яке прийняло спірний наказ усупереч вимог закону) та Снігурівська міська рада (яка набула права комунальної власності на ділянку лісового фонду). З матеріалів справи вбачається, що пред`явлений позов не є позовом проти держави, оскільки його метою є поновлення інтересів держави шляхом відновлення становища, яке існувало до порушень. Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно зі ст. 13, 14 Конституції України та ст. 324 Цивільного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до Основного Закону України права власника земель державної власності реалізують органи державної влади, у відповідності з компетенцією, визначеною Земельного кодексу України (ст. 117, 122, 149 Земельного кодексу України). Як правильно встановлено судом першої інстанції, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не є розпорядником від імені держави земель державного лісового фонду. Так, на час прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області в області спірного наказу відповідно до ст. 84, 122, 149 Земального кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних наказів) права власника земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських реалізувалися Кабінетом Міністрів України, а не Відповідачем-1. Тому, заявляючи, що у цих правовідносинах виник позов держави до неї самої, Держгеокадастр не врахував, що спірна ділянка внаслідок саме його наказу (в межах її накладення на землі державного лісового фонду) незаконно стала комунальною і тому позов Прокурора спрямований не проти держави, а навпаки на захист порушених інтересів держави. У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 констатовано, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Здійснення органом державної влади розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави (схожу позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 23.01.2019 у справі №916/2130/15, від 08.11.2023 у справі №918/1141/22). З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи апелянта в цій частині необґрунтованими, а тому не приймає до уваги останні. Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58). Аналогічний висновок викладений у справі "Трофимчук проти України", в якому Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне також дослідити підставність представництва прокурором інтересів держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) з огляду на те, що хоча вказане і не є доводами апеляційної скарги, проте перевірка права на позов (що має місце у даному випадку), лежить не в площині диспозитивності судового процесу (доводів учасника спору, які має розглянути суд в тому випадку, якщо сторона оскаржує судове рішення), а в площині обов`язків суду з розгляду справи та встановлення всіх обставин справи і належного розгляду спору судом, оскільки відповідно до ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано. Тобто обов`язком суду під час розгляду справи є встановлення того чи правильно прокурором обрано особу, в інтересах держави в особі якої він звертається до суду. У зв`язку з цим, апеляційна колегія зазначає, що пунктом 3 ст. 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі. За змістом ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави. У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи. У постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення. Відповідно до ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час пред`явлення позову) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Таким чином, оскільки Миколаївська ОДА, відповідно до ст. 84, 122, 149 Земельного кодексу України, є розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності, отже має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду. Матеріали справи свідчать, що Миколаївською окружною прокуратурою 08.04.2024 скеровано до Миколаївської ОДА запит №52/4-2068-24, в якому зазначено про конкретні порушення законодавства при вилученні та зміні цільового призначення спірної ділянки та запропоновано надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 шляхом визнання незаконними і скасування наказів та скасування державної реєстрації такої ділянки, як об`єкта цивільних прав. У відповідь на вказаний запит Миколаївською обласною державною адміністрацією листом № 05-67/894/5-24 від 08.04.2024 проінформовано про те, що заходи до відновлення порушених інтересів держави у спірних відносинах у судовому порядку не вживалися та остання не заперечує щодо пред`явлення органами прокуратури відповідного позову. Отже, нездійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави і стало підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з даним позовом. Про подання позовної заяви Миколаївською окружною прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру попередньо повідомлено Миколаївську обласну державну адміністрацію (Миколаївську обласну військову адміністрацію) листом №52/4-3538вих-24 від 04.06.2024. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що у даному випадку прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту. Щодо судових витрат. Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Частинами 1, 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно ч. 14 ст.129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У даному випадку апеляційна колегія дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та прийняття нового рішення у цієї частині про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконними і скасування наказів ГУ Держгеокадастру від 17.12.2019 №12068/0/14-19-СГ та від 08.12.2020 №22-ОТГ, отже, постанова суду апеляційної інстанції має містити висновки щодо нового розподілу судових витрат за результатами такого вирішення спору. Проте, апеляційна колегія звертає увагу на те, що ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Також апеляційний суд вказує, що оскаржуваним судовим рішенням у даній справі було встановлено обставини того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 площею 23,2658 га була незаконно сформована за рахунок земель державного лісового фонду під час інвентаризації земель як ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, з огляду на що незаконно передана у комунальну власність в особі Снігурівської міської ради. Таким чином, за змістом ухваленого рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.09.2024 спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача - ГУ Держгеокадастру, що призвело до необхідності звернення Прокурора до суду з відповідним позовом. Відповідачі, в свою чергу, доказів на спростування обставин накладення спірної ділянки на землі державного лісового фонду не надали. Тобто, дії ГУ Держгеокадастру в області щодо формування ділянки сільськогосподарського призначення, у тому числі шляхом ділянки лісового фонду, та передачі її комунальну власність під виглядом сільськогосподарських угідь є неправильними (незаконними). Рішення суду в цій частині не оскаржується. Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, може покласти відповідні витрати на сторону, неправильні дії якої призвели до виникнення спору. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому, висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим. Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони. Враховуючи викладений вище висновок Великої Палати Верховного Суду, а також те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для застосування ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та здійснити перерасподіл судових витрат шляхом покладення судового збору, сплаченого за подання позову, на ГУ Держгеокадастру. Стосовно витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що та обставина, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення иісцевого господарського суду в частині вимог щодо визнання незаконними і скасування наказів ГУ Держгеокадастру від 17.12.2019 №12068/0/14-19-СГ та від 08.12.2020 №22-ОТГ з мотивів обрання позивачем неефективного способу захисту не спростовує висновків суду щодо неправильності дій ГУ Держгеокадастру, що стали причиною спору. Отде, доводи апелянта щодо неефективності обраного прокурором способу захисту (в частині визнання незаконними та скасування наказів) жодним чином не стосуються суті спору. Тому, навіть задоволення апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру в області на рішення суду першої інстанції з підстав неефективного способу захисту не свідчитиме про те, що суди не надавали у цій справі оцінки незаконності наказів апелянта. Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ у справах «Москаль проти Польщі», «Лелас проти Хорватії» державні органи зобов`язані виправляти допущені ними помилки та не повинні мати зиск із своєї протиправної діяльності, в тому числі, шляхом звільнення від відповідальності. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції, застосовуючи ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, вважає за доцільне покласти судовий збір за подання апеляційної скарги на апелянта - ГУ Держгеокадастру. Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи викладене, за результатом перегляду рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 у справі №915/693/24 - частковому скасуванню з прийняттям нового рішення в оскаржуваній частині, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17.12.2019 №12068/0/14-19-СГ та від 08.12.2020 №22-ОТГ. Керуючись ст. ст. 129, 232, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задовольнити. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 у справі №915/693/24 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції: «Позов Керівника Баштанської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі: Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) задовольнити частково. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 16.12.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4825782700:08:000:0028 площею 23,2658 га, розташованої в межах території Снігурівської міської ради Миколаївської області. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, просп. Миру, 34, ідентифікаційний код 39825404) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28; ідентифікаційний код 02910048; Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) 7 267,20 грн. судового збору за подання позовної заяви.». Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ. Матеріали справи №915/693/24 повернути до Господарського суду Миколаївської області. Постанова, відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк. Повний текст постанови складений та підписаний 22.09.2025. Головуючий суддя Савицький Я.Ф. Суддя Богацька Н.С. Суддя Діброва Г.І.