Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/2141/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2141/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід О.С. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 18 вересня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі відповідач) про визнання протиправною відмову відповідача від 16.01.2025 № 735-249/ П-02/8-0200/25; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.06.2025 позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій за віком відповідно до п. 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та здійснити ОСОБА_1 виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій за віком відповідно до п. 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на пенсійному обліку відповідача, де з 21.06.2024 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 08.01.2025 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії, в якій просила призначити та виплатити їй разову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 71 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Так, за результатами опрацювання заяви позивача відповідачем листом від 16.01.2025 відмовлено у призначенні вищезгаданої грошової допомоги у зв`язку тим, що на день досягнення пенсійного віку позивач не працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е"-"ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Вважаючи таку відмвоу відповідача протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ч. 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. П. 6 ст. 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України №1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. За змістом ч. 1 ст. 9 Закону України №1058 в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ст. 10 цього Закону особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Згідно з положеннями ст. 26 Закону України №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Згідно із ст. 24 Закон № 1058 страховий стаж - це період протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не менший, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. За змістом положень п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати такої допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №1191). Відповідно до п. 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком №

909. П. 5 вказаного Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким, починаючи з 01 жовтня 2011 року, призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Таким чином, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й виходом на пенсію з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії. Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі №466/5637/17. В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач перебуває на пенсійному обліку відповідача, де з 21.06.2024 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 08.01.2025 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії, в якій просила призначити та виплатити їй разову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 71 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами опрацювання заяви позивача відповідачем листом від 16.01.2025 відмовлено у призначенні вищезгаданої грошової допомоги у зв`язку тим, що на день досягнення пенсійного віку позивач не працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е"-"ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач 15.08.1983 була призначена на посаду вчительки математики в Любомирську восьмирічну школу (пізніше перейменована в Любомирський заклад загальної середньої освіти Ольгопільської сільської ради) та 18.08.2023 звільнена з займаної посади відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Так, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. На підставі рішення Ольгопільської сільської ради №666 від 25.05.2023 Любомирський заклад загальної середньої освіти Ольгопільської сільської ради реорганізовано шляхом приєднання до Ольгопільського закладу загальної середньої освіти Ольгопільської сільської ради. Всіх працівників повідомлено про реорганізацію закладу та про майбутнє вивільнення із займаних посад у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників. Надаючи оцінку підставам для відмови у виплаті позивачеві грошової допомоги, суд наголошує, що система загальнообов`язкового пенсійного страхування в Україні має публічно-правову, соціальну природу, а тому тлумачення норм пенсійного законодавства має здійснюватися з урахуванням принципів соціальної справедливості, доступу до соціального захисту та заборони покарання за обставини, на які особа не мала впливу. Конституція України гарантує, що Україна є соціальною державою, яка забезпечує людині гідні умови життя, а у випадку досягнення пенсійного віку - належний рівень соціального захисту. Як встановлено судом, позивач протягом усієї своєї трудової діяльності працювала на посаді вчителя у комунальному навчальному закладі, має достатній спеціальний стаж, не отримувала пенсію до виходу на пенсію за віком. Водночас внаслідок реорганізації навчального закладу позивача звільнено із займаної посади до її виходу на пенсію за віком. Суд враховує, що звільнення не було добровільним вибором, самостійним волевиявленням позивача, не було пов`язане з її поведінкою, станом здоров`я чи рішенням змінити професію або місце роботи. Навпаки, позивач до останнього працювала на посаді вчителя в комунальному навчальному закладі, робота, в якому давала право на отримання грошової допомоги відповідно до п. 71 розділу XV Закону №1058, і була усунена від виконання трудових обов`язків виключно з ініціативи роботодавця, який виконував рішення органу місцевого самоврядування. Скорочення штату у зв`язку з реорганізацією не є звичайним припиненням трудових відносин, а є наслідком структурного втручання органу публічної влади у діяльність установи. Відтак, у контексті соціального законодавства особа не може нести негативні наслідки за події, які повністю перебували поза її контролем, і які, по суті, унеможливили виконання умови перебування на посаді у день досягнення пенсійного віку. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 71 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Стосовно доводів апелянта, що суд першої інстанції втрутився у його дискреційні повноваження, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у від 25 вересня 2018 року у справі №500/38/17 (адміністративне провадження №К/9901/37136/18). Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.