Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/28687/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/28687/23 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової допомоги до 5 травня за 2022 рік в неповному обсязі; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік, як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової допомоги до 5 травня за 2022 рік в неповному обсязі. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій до 5 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів. Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції помилково встановив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки з 01.10.2023 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області. Також апелянт зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України від 20.03.2023 № 2983-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі - Закон № 2983), яким до ч. 5 ст. 14 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551) внесені наступні зміни: "Щороку до Дня Незалежності України учасникам війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». Крім того, апелянт наголошує, що у цій справі застосуванню підлягає шестимісячний строк звернення до суду, який розпочинається з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, і такі обставини мають бути підтверджені належними доказами. При цьому, апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.06.2021 у справі № 639/8782/16-а, згідно з якою пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року залучено до участі у справі Міністерство соціальної політики України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 14.10.1996. Позивач станом на час звернення до суду (березень 2023 року) перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримував пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Як зазначає апелянт, разова грошова допомога до 5 травня за 2022 рік ОСОБА_1 зарахована разом з пенсією у червні 2022 на особистий банківський рахунок в розмірі 1491,00 грн. Також апелянт наголошує, що ОСОБА_1 з 01.10.2023 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області. 30 вересня 2022 року представник позивача звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою щодо сум нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Відповідач у листі від 05.10.2022 повідомив представника позивача, зокрема про те, що повноваження пенсійного органу з виплати грошової допомоги у 2022 році визначені постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року №

540. Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що оскільки позивач є інвалідом війни ІІ групи, то він має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2022 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком згідно статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (у редакції Закону України від 25.12.1998 №367-ХІV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"). При цьому, суд посилався на правові висновки, які сформулював Верховний Суд у постанові від 13.06.2023 у справі №560/8064/22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік, як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Проте неправильно у мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначив, що позивач є інвалідом війни ІІ групи та він має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2022 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком згідно статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки, за обставинами справи, спірні правовідносини у цій справі виникли щодо дій відповідача з виплати позивачу одноразової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, як учаснику бойових дій, що регулюється положеннями статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у мотивувальній частині. Так, згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Ветеранами війни, відповідно до статті 4 вказаного Закону, є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Положеннями ст. 11 Закону № 3551-XII передбачено, що державна політика соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України - цілеспрямована, системна діяльність органів державної влади щодо забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до законодавства. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року № 367-XIV положення ст. 12 вказаного Закону було доповнено ч. 4 такого змісту «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком». Порядковий номер зазначеної частини ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у 2002 році змінено з ч. 4 на ч.

5. У подальшому, пунктом 20 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI), зокрема положення статті 12 Закону № 3551-ХІІ щодо щорічної разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, зокрема положення пункту 20 розділу II Закону № 107-VI щодо внесення змін до статті 12 Закону № 3551-ХІІ визнані неконституційними з мотивів того, що внесення до деяких законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина. 28 грудня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», підпунктом 5 пункту 63 розділу I якого розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 (справа № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, Конституційний Суд України у правовідносинах, які виникли до запровадження в Україні воєнного стану, сформували чіткі та однозначні правові висновки, за якими виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня повинна відбуватися у розмірі, визначеному Законом № 3551-XII; передання Кабінету Міністрів України повноважень встановлювати цей розмір через бюджетне законодавство є неконституційним. Водночас, Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 року № 341/2022, від 12 серпня 2022 року № 573 та від 07 листопада 2022 року № 757/2022 строк дії воєнного стану в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Абзацом третім підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України від 03 березня 2022 року № 2118-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану», установлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування. Відповідно до частини сьомої статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 07 травня 2022 року № 540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Цією постановою Кабінет Міністрів України затвердив Порядок використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань (далі - Порядок №540), а також, серед іншого, встановив, що виплата грошової допомоги у 2022 році здійснюється органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 року, шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій. Положеннями п. 5 Порядку №540 передбачено, що виплата грошової допомоги здійснюється у розмірах згідно з додатком. Додатком до Порядку №540 визначено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується в таких розмірах: - особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня; II групи - 3906 гривень; III групи - 3391 гривня; - учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня; - особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 4421 гривня; - членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, а також членам сімей загиблих (померлих) захисників і захисниць України - 966 гривень; - учасникам війни та колишнім в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 612 гривень. Отже, положеннями ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та додаток до Порядку №540 визначають різний розмір разової грошової допомоги до 5 травня, на отримання якої має право позивач у 2022 році. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 14.10.1996. У 2022 році позивачу виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1491,00 грн. Не погоджуючись з розміром отриманої грошової допомоги за 2022 рік, позивач звернувся до суду з вимогою про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити невиплачену частину одноразової грошової допомоги до 5 травня. Доводи апелянта зводяться до того, що розмір цієї допомоги визначається постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №

540. Колегія суддів, зазначає, що ключовим у цій справі є питання визначення в умовах воєнного стану розміру виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році для учасника бойових дій. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19). Згідно з положеннями статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Разом з цим, спеціальним нормативним актом, який визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, є Закон України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі- Закон № 389-VIII). Окремі особливості тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у зв`язку з введенням воєнного стану визначені статтею 6 Закону № 389-VIII, пунктом 5 частини першої якої визначено, що в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Як вже зазначалося, воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, пунктом 3 якого визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону № 389-VIII. Тобто, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» не передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначених статтею 46 Конституції України, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом та яка застосовується у поєднанні із статтею 17 Конституції України, якою визначаються гарантії соціального захисту для особливої категорії осіб, які захищали та захищають Батьківщину. Наступними Указами Президента України, якими продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, перелік конституційних прав і свободи людини і громадянина, які можуть бути обмежені в умовах воєнного стану, не змінювався. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена в постановах від 21 червня 2023 року у справах № 600/3213/22-а, №380/12260/22, № 500/2718/22, № 260/3857/22, № 580/2870/22, №580/4476/22. Беручи до уваги викладене, враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин одночасно чинні норми Порядку № 540 та положення статті 12 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, які по різному визначають розміри щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, та ієрархію нормативно-правових актів, застосуванню підлягають саме положення вказаного Закону № 3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу. Слід зазначити, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема, у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду. Так, у постанові від 13 червня 2023 року у справі №560/8064/22 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказав, що висновки, викладені в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів цієї самої палати від 01.12.2022 у справі № 580/2869/22 щодо правомірності нарахування та виплатити щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному Порядком № 540, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні. При цьому, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував ряд ключових правових висновків щодо цієї категорії справ, зокрема: (1) держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність (ветеранів війни, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни), та членів їхніх сімей; (2) Бюджетним кодексом України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону № 3551-ХІІ; (3) тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій. Отже, оскільки, на час виплати позивачу у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли положення статті 12 Закону № 3551-XII і Порядку № 540, які по-різному визначають розмір виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, з огляду на положення частини третьої статті 7 КАС України, якою визначаються загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учаснику бойових дій внаслідок війни у 2022 році, слід застосовувати не Порядок № 540, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу та є спеціальним законом у цій сфері відносин. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплату ОСОБА_1 щорічної одноразової допомоги до 5 травня за 2022 рік в неповному обсязі та зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій до 5 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи вказані позовні вимоги, неправильно зазначив, що позивач є інвалідом війни ІІ групи та він має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2022 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком згідно статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли щодо дій відповідача з виплати позивачу одноразової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, як учаснику бойових дій, що регулюється положеннями статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні у мотивувальній частині. Безпідставними є доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не встановив ту обставину, що позивач з 01.10.2023 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли у вересні 2022 року, коли позивач перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, тому суд першої інстанції належним чином з`ясував обставини справи. Щодо доводів апелянта про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України від 20.03.2023 № 2983-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі - Закон № 2983), яким до ч. 5 ст. 14 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551), щодо виплати учасникам війни разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, то колегія суддів такі доводи відхиляє, з тих підстав, що ключовим у цій справі є питання розміру виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році для учасника бойових дій. Що стосується доводів апелянта про необхідність застосування у цій справі шестимісячного строку звернення до суду, який розпочинається з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, і такі обставини мають бути підтверджені належними доказами, то колегія суддів зазначає наступне. Матеріали справи свідчать, що представник позивача 30 вересня 2022 року звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою щодо сум нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Відповідач у листі від 05.10.2022 повідомив представника позивача про відповідні обставини. З адміністративним позовом до суду позивач звернувся 08.03.2023 (конверт), тобто упродовж шестимісячного строку звернення до суду з моменту надання відповідачем відповіді на заяву представника позивача щодо розміру одноразової грошової допомоги. Докази про те, що разова грошова допомога до 5 травня за 2022 рік ОСОБА_1 зарахована разом з пенсією у червні 2022 на особистий банківський рахунок у матеріалах справи відсутні, тому посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.06.2021 у справі № 639/8782/16-а, що з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, колегія суддів не враховує. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог частини четвертої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні у мотивувальній частині, зазначивши, що підставами для задоволення позовних вимог є доводи, викладені у цій постанові Шостого апеляційного адміністративного суду. Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року - змінити у мотивувальній частині, зазначивши, що підставами для задоволення позовних вимог є доводи, викладені у цій постанові Шостого апеляційного адміністративного суду. У решті рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна