Постанова 4813 № 522/4617/25

Номер провадження: 33/813/1453/25 Номер справи місцевого суду: 522/4617/25 Головуючий у першій інстанції Осіік Д. В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.09.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі судді Сєвєрової Є.С., за участю секретаря Малюти Ю.С., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 5 ст. 126 КУпАП, встановив: Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №260500, 02 березня 2025 року, о 16 годині 33 хвилини, ОСОБА_1 , керував автомобілем «Renault Megan», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул.Тираспольській, 8 у м.Одесі будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, повторно протягом року, після накладення адміністративного стягнення згідно постанови ЕНА №3064085 за ч. 4 ст.126 КУпАП від 16.09.20204, чим порушив п.2.1а Правил дорожнього руху. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років без оплатного вилученням транспортного засобу. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 605 гривень 60 копійок. Не погодившись з наведеною постановою суду, 08.06.2025 захисник ОСОБА_1 адвокат Богорел С.В. подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на її незаконність просить скасувати вищевказану постанову та прийняти нову, якою провадження у справі закрити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у діях ОСОБА_1 немає складу адміністративного правопорушення, оскільки він не керував транспортним засобом і не був водієм. Захисник звертав увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутнє відео, про яке зазначено в протоколі, судом було витребувано вказане відео, однак не отримавши відповіді від УПП в Одеській області, суд ухвалив оскаржуване рішення. Працівниками поліції не було повідомлено особу, яку вважали водієм, жодної із передбачених ст. 35 ЗУ «Про національну поліцію» підстав для зупинки транспортного засобу. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи. В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 адвокат Богорел С.В., підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Визнаючи ОСОБА_2 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП, та накладаючи на нього відповідне адміністративне стягнення, районний суд виходив з того, що вина останнього підтверджується зібраними по справі доказами. Проте погодитися з такими висновками районного суду не можна, з огляду на таке. Під час апеляційного розгляду справи, для забезпечення дотримання прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 126 КУпАП, апеляційним судом було повторно дослідженні наявні в матеріалах справи докази: 1) протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 260500 від 02.03.2025; 2) довідка про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення з якої вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом року піддавався адміністративному стягненню за ч. 4 ст. 126 КУпАП; 3) довідкою про отримання (неотримання) особою посвідчення водія; 4) постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА №3064085 від 16.09.2024; 5) відеозаписом з портативної боді камери №475269, 471062. У протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №260500 від 02.03.2025, зазначено, що 02 березня 2025 року, о 16 годині 33 хвилини, ОСОБА_1 , керував автомобілем «Renault Megan», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул.Тираспольській, 8 у м.Одесі будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, повторно протягом року, після накладення адміністративного стягнення згідно постанови ЕНА №3064085 за ч. 4 ст.126 КУпАП від 16.09.20204, чим порушив п.2.1а Правил дорожнього руху. Відповідно до виписаних у ст. ст. 252, 254, 255, 256 КУпАП положень, протокол про адміністративне правопорушення - це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння (діянь), яке (які) містить ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, є найважливішим джерелом доказів у справах про адміністративні правопорушення. У ньому, крім іншого, зазначаються відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. З цього слідує, що протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення. Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи. За змістом ст. 279 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться в межах обставин, зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення. Тому, відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, обставини та суть адміністративного правопорушення повинні бути чітко викладені в протоколі. Відповідно до п.п. «а» п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Зазначене узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», згідно яких водій зобов`язаний мати при собі посвідчення водія. Згідно ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух тощо. Згідно абз. 1-3 п. 2 Постанови про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 року № 340 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 511) особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами. Відповідно до ч. 5 ст. 126 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (ч. 2 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами (ч. 3 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами (ч. 4 ст. 126 КУпАП). Апеляційний суд приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що матеріали справи не містять доказів керування транспортним засобом та його зупинення, з огляду на наступне. Згідно ст. ст. 31, 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань, а також забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Положеннями Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, передбачено певний порядок застосування поліцейськими відеореєстраторів та портативних відеореєстраторів як пристроїв, призначених для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції яких дають змогу закріпити їх на службовому автомобілі або на форменому одязі поліцейського. Наявні матеріали відеозапису долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідно до Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, портативний відеореєстратор - пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського. До матеріалів справи долучений відеозапис з портативних відеореєстраторів №475269, 471062, посилання на який містяться в протоколі серії ЕПР1 №260500 від 02.03.2025 в п.

10. З дослідженого апеляційним судом відеозапису встановлено, що 02.03.2025 о 16:35:43 працівники поліції підійшли до транспортного засобу «Renault Megan», державний номерний знак НОМЕР_1 , в якому не було водія, а ОСОБА_1 йшов по тротуару. Підійшовши до нього, працівник поліції почав стверджувати, що ОСОБА_1 щойно керував транспортним засобом та порушив п. 3.3.4 ПДР, але останній категично заперечував факт керування транспортним засобом та зазначав, що він не є водієм, а перебував на пасажирському місці. В той же час, суд першої інстанції при винесення оскаржуваної постанови не звернув уваги на те, що працівниками поліції в порушення ч. 2 ст. 251 КУпАП не долучено до матеріалів справи належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом та зупинення його за вказаних у протоколі обставин. Між тим, обов`язок органу (особи), який склав протокол про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування, є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини та звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Як вбачається з матеріалів справи, працівниками поліції не було задокументовано, обґрунтовано та не доведено належними і допустимими доказами факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом і порушення ним положень Правил дорожнього руху. Обов`язок збирання доказів у справах про адміністративні правопорушення покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 КУпАП. Суд позбавлений права з власної ініціативи збирати докази. Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України. Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_1 є недоведеною поза розумним сумнівом. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, усі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, є недоведеним. Частиною другою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості. Така позиція Конституційного Суду України відповідає правовим позиціям ЄСПЛ. У своєму рішенні у справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. ЄСПЛ підкреслює, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення. Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом». Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову. Враховуючи, що Конституцією України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, особа не може бути визнана винуватою доки її вину не буде доведено в установленому законом порядку, при тому, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, керуючись ст. 245 КУпАП, згідно якої завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є - своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, апеляційний суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП. Керуючись ст. ст. 7, 294 КУпАП, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2025 року скасувати. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП закрити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Є.С. Сєвєрова