Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/15254/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/15254/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Л.А. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 17 вересня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в червні 2024 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про визнання відповіді ДП "Ліси України" на запит ОСОБА_1 від 05.08.2024 "05.08.24 ДПЛУ запит звіт ЖЛМГ", яка викладена в листі №5350/19- 2024 від 09.08.2024 протиправною. Також, позивач просив зобов`язати ДП "Ліси України" розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 05.08.2024 "05.08.24 ДПЛУ запит звіт ЖЛМГ" згідно з нормами Закону України "Про доступ до публічної інформації". Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державного підприємства "Ліси України" щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 від 05 серпня 2024 року "05.08.24 ДПЛУ запит звіт ЖЛМГ" в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації". Зобов`язано Державне підприємство "Ліси України" розглянути запит ОСОБА_1 від 05 серпня 2024 року "05.08.24 ДПЛУ запит звіт ЖЛМГ" відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" з урахуванням висновків суду у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , як зазначено в позовній заяві, 05 серпня 2024 року спільно з громадською організацією "Проти придурків та ідіотів" відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" звернувся до ДП "Ліси України" із запитом від 05.08.2024 року "05.08.24 ДПЛУ запит звіт ЖЛМГ" про надання інформації. У вказаному запиті позивач просив надати інформацію, а саме копію відомостей про державне майно на підставі результатів інвентаризації за 2021 та 2022 роки ДП "Житомирське лісове господарство" (припинено діяльність), внесених до автоматичної системи "Юридичні особи". Також, запит містить примітку про те, що відповідно до пунктів 11, 23 частини першої статті 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 №467 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2005 №142), Методики проведення інвентаризації об`єктів державної власності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2005 №1121, наказу Фонду державного майна України від 03.02.2006 №197 "Про затвердження форм надання відомостей про об`єкти державної власності", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2006 за №380/12254, з метою впорядкування обліку юридичних осіб, інвентаризації державного майна, а також формування і надання відомостей до Єдиного реєстру об`єктів державної власності, наказом Фонду державного майна України від 19.01.2021 №61 Керівникам державних підприємств, об`єднань, установ та організацій функції з управління якими здійснює Фонд державного майна України (далі - Фонд), дана вказівка забезпечити: 1) проведення щорічної інвентаризації державного майна відповідно до вимог чинного законодавства. 2) внесення до автоматизованої системи «Юридичні особи» (далі - АС «Юридичні особи»): відомостей про державне майно на підставі результатів інвентаризації; інформацію щодо проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна. Листом відповідача №5350/19-2024 від 09.08.2024 ДП "Ліси України" повідомило позивача про те, що на виконання вимог частини третьої статті 22 Закону № 2939-VI відповідач скеровує для розгляду в межах компетенції запити ОСОБА_1 від 05 серпня 2024 року. Вважаючи таку відповідь протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що предметом звернення позивача до відповідача були відомості про державне майно на підставі результатів інвентаризації за 2021 та 2022 роки ДП "Житомирське лісове господарство" (припинено діяльність), внесених до автоматичної системи "Юридичні особи". Відповідач стверджує, що не є розпорядником запитуваної інформації, тому скерував запит позивача для розгляду належному розпоряднику - Фонду державного майна України, на який покладено функції формування та ведення Єдиного реєстру об`єктів державної власності. Фонд державного майна України затверджує відповідні класифікатори та форму переліку державного майна, який йому подається, натомість подання даних інвентаризаційних описів та переліків державного майна Фонду не передбачено, відтак Фонд державного майна України не володіє цією інформацією, а тому й не є розпорядником такої інформації у розумінні Закону № 2939-VI. Це також підтверджується відповіддю Фонду державного майна України від 16 серпня 2024 року № 10-62-22682 на запити позивача від 05 серпня 2024 року про те, що ані відомості за формою № 2б, ані копії документів, які зазначені у запиті, до Фонду не надаються. При цьому Фондом повідомлено про те, що Державним агентством лісових ресурсів України до Реєстру надавалися відомості про, зокрема, Державне підприємство "Житомирське лісомисливське господарство" щодо нерухомого державного майна, яке перебувало/перебуває на його балансі, які долучені позивачем до додаткових пояснень у справі. Водночас, у цій же відповіді Фондом державного майна України закцентовано увагу заявника на тому, що відповідно до Наказу № 61 керівники державних підприємств, об`єднань, установ, організацій забезпечують проведення інвентаризації державного майна, функції з управління яких здійснює Фонд, а не інший суб`єкт управління, зокрема Державне агентство лісових ресурсів України. Згідно з пунктами 1.1 та 4.1. Статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою виконує Державне агентство лісових ресурсів України (Орган управління). Відповідно до пункту 5.2 Статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Контроль за ефективністю використання та збереження закріпленого за підприємством майна здійснює Орган управління. Отже, за встановлених обставин та наведеного правового регулювання, перелік державного майна за формою, затвердженою Фондом відповідно до затверджених Фондом державного майна класифікаторів на підставі даних інвентаризаційних описів складає саме юридична особа, тобто ДП "Ліси України", які подає органові державної влади, тобто Держлісагентству, яке, своєю чергою, на підставі цих переліків державного майна складає за встановленою Фондом формою узагальнений перелік цього майна і подає його Фондові для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру об`єктів державної власності. Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що розпорядником та держателем Єдиного реєстру об`єктів державної власності є Фонд, а тому і є розпорядником запитуваної позивачем інформації, суд першої інстанції зауважив на тому, що відповідно до пункту 3 Положення № 467 на Фонд як розпорядника Єдиного реєстру об`єктів державної власності покладено функції: затвердження порядку та умов користування Реєстром; розробку організаційних та методологічних принципів його ведення; здійснення контролю за повнотою даних, які вносяться до Реєстру; розробки і вдосконалення технологій та програмних засобів формування Реєстру; надання інформаційно-довідкових послуг користувачам Реєстру. Згідно з пунктом 8 цього ж положення Фонд державного майна України здійснює накопичення, аналіз, поповнення, зберігання і захист даних Реєстру та контроль за достовірністю і доступом до них із забезпеченням під час ведення Реєстру відображення вартісних і кількісних показників щодо об`єктів державної власності в галузевому та територіальному розрізі у динаміці за роками. Натомість відповідні дані та відомості вносяться Фондом, як держателем Єдиного реєстру об`єктів державної власності, на підставі отриманих від органів управління юридичними особами узагальнених переліків державного майна, які, своєю чергою, формуються на підставі переліків державного майна, складених юридичними особами на підставі даних інвентаризаційних описів. Саме такий порядок визначено у Методиці № 1211, що обґрунтовано дає підстави вважати розпорядником відомостей про державне майно на підставі результатів інвентаризації за 2021 та 2022 роки ДП "Житомирське лісове господарство", які запитувались позивачем у запиті від 05 серпня 2024 року, саме ДП "Ліси України", чим спростовано доводи відповідача про те, що Фонд є розпорядником запитуваної позивачем інформації. З огляду на викладене, доводи відповідача про те, що не всі сфери діяльності підприємства підлягають розголошенню, зокрема відомості про державне майно, що внесене до Єдиного реєстру об`єктів державної власності органом управління майном задля захисту комерційних інтересів підприємства, розголошення яких може бути критичним для його безпеки, суд першої інстанції визнав необґрунтованими. Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження загрози безпеці підприємства внаслідок надання інвентаризаційних відомостей про державне нерухоме майно ДП "Житомирське лісомисливське господарство" ДП "Ліси України", як і не надано доказів обмеження доступу до такої інформації у встановленому законом порядку або заборони розголошення таких відомостей відповідно до закону. Оскільки за змістом поданого відповідачу запиту від 05 серпня 2024 року позивач запитував саме відомості про державне майно на підставі результатів інвентаризації за 2021 та 2022 роки ДП "Житомирське лісове господарство" ДП "Ліси України", відповідач є розпорядником цієї інформації (відомостей) відповідно до Закону № 2939-VI, а тому скерування цього запиту на розгляд суб`єкту (Фонду державного майна України), який не володіє запитуваними даними (оскільки йому передаються лише узагальнені переліки державного майна для внесення відомостей до Єдиного реєстру об`єктів державної власності), є безпідставним на не ґрунтується на нормах закону щодо забезпечення доступу до публічної інформації. Отже, недотримання розпорядником інформації вимог Закону № 2939-VI, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом, мало місце і призвело до порушення прав позивача як запитувача інформації. Тому, з метою повного та ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений суд першої інстанції дійшов висновку, що слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на запит позивача в порядку Закону № 2939-VI, та зобов`язати розглянути запит позивача від 05 серпня 2024 року з урахуванням висновків суду у цьому рішенні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про інформацію», інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Положеннями статті 9 Закону України "Про інформацію" обумовлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес регулюється Законом України від 13.01.2011 № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації". Відповідно до ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Згідно з ст.3 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації гарантується зокрема обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.. Відповідно до ч.2 ст.1 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Згідно з ч.1,2 ст.6 ЗУ "Про доступ до публічної інформації", інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України «Про державну таємницю»), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону. Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім випадків, визначених зазначеним Законом. Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Відповідно до ч.1 ст.13 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків. Відповідно до ч.5 ст.6 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону. Згідно з ст. 2 Закону України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2297-VI персональні дані відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Відповідно до положень частин 1-3 ст.5 ЗУ "Про захист персональних даних" об`єктами захисту є персональні дані. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Персональні дані, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оформленій за формою, визначеною відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України «Про запобігання корупції». Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".». Відповідно до ч.2, 3 ст.6 ЗУ "Про доступ до публічної інформації", обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час. Згідно з ч.1, 2 ст.20 ЗУ "Про правовий режим воєнного стану", правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України. Приписами статті 64 Конституції України закріплено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Згідно з ст.40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Таким чином, в Указі Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022 зазначено, зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Зокрема, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 34 Конституції України. У свою чергу, від розпорядника завжди потрібно отримувати роз`яснення причин відмови. Розпорядник інформації не позбавляється, навіть в умовах воєнного стану, обов`язку обґрунтування правомірності обмеження в доступі до публічної інформації. Водночас, такий висновок має бути мотивованим та відображати реальний причинно-наслідковий зв`язок, між розголошенням інформації та істотною шкодою, яка може бути завданою. Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 18.07.2019 по справі №554/11837/14-а, від 05.06.2024 року по справі №300/481/23. Верховний Суд у постанові від 17.02.2020 у справі №826/8891/16 звернув увагу на те, що тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації. За таких умов, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Відповідно до п. 3 ч. 4 ст.22 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, які становлять зміст «трискладового тесту». З відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися: 1) якому з перелічених у п. 1 ч.2 ст.6 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" інтересів (далі - правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 ч.2 ст.6 Закону № 2939-VI); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (п.3 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI). При цьому, відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових «трискладового тесту» означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №806/1959/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №9901/249/19. Щодо суті запиту та відповіді на нього, колегія суддів зазначає наступне. Відповідач в апеляційній скарзі вказує, що не є розпорядником запитуваної інформації, тому скерував запит позивача для розгляду належному розпоряднику - Фонду державного майна України, на який покладено функції формування та ведення Єдиного реєстру об`єктів державної власності, з приводу чого суд зазначає таке. Відповідно до ч.1 ст.3 ЗУ "Про управління об`єктами державної власності" об`єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам, державним некомерційним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об`єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг; державне майно, передане та/або створене (збудоване) на підставі договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (у тому числі концесійного договору); державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду; державне майно, надане суб`єкту господарювання на праві господарського відання відповідно до законодавства. Згідно з пп. "д" та "е" ч.1 ст.7 ЗУ "Про управління об`єктами державної власності" Фонд державного майна України здійснює в межах, визначених законодавством, формування і ведення Єдиного реєстру об`єктів державної власності; виступає держателем Єдиного реєстру об`єктів державної власності. Відповідно до п.1, 2, 3, 4, 6, 7 Положення № 467 Єдиний реєстр об`єктів державної власності (далі - Реєстр) є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду, лізинг, концесію або заставу державних підприємств, їх об`єднань, установ та організацій (далі - підприємства), а також корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації (далі - балансоутримувачі). Реєстр формується Фондом державного майна за участю Держкомстату, Державної податкової адміністрації, НКЦПФР, Держпідприємництва, Держгеокадастру, Антимонопольного комітету та інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, шляхом об`єднання на єдиних методологічних засадах інформаційних систем з метою, зокрема, ведення обліку об`єктів державної власності. Розпорядником Реєстру є Фонд державного майна, який, зокрема, здійснює контроль за повнотою даних, які вносяться до Реєстру. Органи, уповноважені управляти об`єктами державної власності, з-поміж іншого, ведуть облік об`єктів державної власності, які належать до сфери їх управління та підлягають внесенню до Реєстру; здійснюють контроль за повнотою даних Реєстру та їх відповідністю встановленим вимогам. До Реєстру вносяться відомості на підставі бухгалтерської та статистичної звітності підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких акції (частки, паї) належать державі, та балансоутримувачів. Реєстр складається з адресно-довідкової та інформаційної частини. Інформаційна частина, зокрема, формується Фондом державного майна на підставі даних органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, Держкомстату, Державної податкової адміністрації, НКЦПФР, Держпідприємництва, Держгеокадастру, Антимонопольного комітету. Як визначено у ч.1 ст.4 ЗУ "Про управління об`єктами державної власності" суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі; Національна академія наук України, галузеві академії наук. Згідно з п.11, 23, 25 ч.1 ст.6 ЗУ "Про управління об`єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів; забезпечують надання держателю Єдиного реєстру об`єктів державної власності відомостей про об`єкти державної власності для формування і ведення зазначеного реєстру; забезпечують проведення інвентаризації майна державних унітарних підприємств, установ, організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у випадках, якщо утворення наглядової ради не є обов`язковим відповідно до закону, а також якщо утворення наглядової ради не передбачено статутом. Механізм проведення інвентаризації державного майна та упорядкування обліку юридичних осіб з метою формування Єдиного реєстру об`єктів державної власності визначає Методика № 1121, відповідно до пункту 2 якої суб`єктами інвентаризації державного майна та упорядкування обліку юридичних осіб є: Фонд державного майна; органи виконавчої влади та інші державні органи, які здійснюють управління об`єктами державної власності, а також органи, уповноважені здійснювати управління об`єктами державної власності, що забезпечують діяльність Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України (далі - органи державної влади). У пункті 6 Методики № 1121 встановлено, що відповідальність за організацію проведення інвентаризації державного майна та упорядкування обліку юридичних осіб, подання Фондові державного майна достовірної та у повному обсязі інформації несуть відповідні органи державної влади. Згідно з п.7 Методики № 1121 інвентаризація державного майна проводиться за рішенням відповідного органу державної влади. Юридична особа після отримання рішення про проведення інвентаризації протягом місяця, що настає за звітним кварталом, роком, складає відповідно до затверджених Фондом державного майна класифікаторів на підставі даних інвентаризаційних описів перелік державного майна за формою, затвердженою Фондом, і подає його органові державної влади. Орган державної влади на підставі переліків державного майна, що надійшли від юридичних осіб, складає за формою, затвердженою Фондом державного майна, узагальнений перелік цього майна і протягом 55 днів після закінчення звітного кварталу або до 25 квітня, що настає за звітним, подає його Фондові державного майна. Фонд державного майна протягом місяця після надходження узагальненого переліку державного майна вносить відомості до Єдиного реєстру об`єктів державної власності. Отже, Фонд державного майна України затверджує відповідні класифікатори та форму переліку державного майна, який йому подається, натомість подання даних інвентаризаційних описів та переліків державного майна Фонду не передбачено, відтак Фонд державного майна України не володіє цією інформацією, а тому й не є розпорядником такої інформації у розумінні Закону № 2939-VI. Це також підтверджується відповіддю Фонду державного майна України від 16 серпня 2024 року № 10-62-22682 на запити позивача від 05 серпня 2024 року про те, що ані відомості за формою №2б, ані копії документів, які зазначені у запиті, до Фонду не надаються. При цьому Фондом повідомлено про те, що Державним агентством лісових ресурсів України до Реєстру надавалися відомості про, зокрема, Державне підприємство "Коростенське лісомисливське господарство" щодо нерухомого державного майна, яке перебувало/перебуває на його балансі. Водночас, у цій же відповіді Фондом державного майна України закцентовано увагу заявника на тому, що відповідно до Наказу № 61 керівники державних підприємств, об`єднань, установ, організацій забезпечують проведення інвентаризації державного майна, функції з управління яких здійснює Фонд, а не інший суб`єкт управління, зокрема Державне агентство лісових ресурсів України. Як визначено у пункті 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 521 (надалі також Положення № 521) Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. Згідно з пп.30, 35 п.4 Положення № 521, Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства; здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних з діяльністю Держлісагентства, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління. Згідно з п.1.1 та 4.1. Статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" підприємство є юридичною особою публічного права, заснованою на державній власності, функції з управління якою виконує Державне агентство лісових ресурсів України (Орган управління). Відповідно до пункту 5.2 Статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Контроль за ефективністю використання та збереження закріпленого за підприємством майна здійснює Орган управління. Отже, за встановлених обставин та наведеного правового регулювання, перелік державного майна за формою, затвердженою Фондом відповідно до затверджених Фондом державного майна класифікаторів на підставі даних інвентаризаційних описів складає саме юридична особа, тобто ДП "Ліси України", які подає органові державної влади, тобто Держлісагентству, яке, своєю чергою, на підставі цих переліків державного майна складає за встановленою Фондом формою узагальнений перелік цього майна і подає його Фондові для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру об`єктів державної власності. Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що розпорядником та держателем Єдиного реєстру об`єктів державної власності є Фонд, а тому і є розпорядником запитуваної позивачем інформації, суд зауважує на тому, що відповідно до пункту 3 Положення № 467 на Фонд як розпорядника Єдиного реєстру об`єктів державної власності покладено функції: затвердження порядку та умов користування Реєстром; розробку організаційних та методологічних принципів його ведення; здійснення контролю за повнотою даних, які вносяться до Реєстру; розробки і вдосконалення технологій та програмних засобів формування Реєстру; надання інформаційно-довідкових послуг користувачам Реєстру. Згідно з пунктом 8 цього ж положення Фонд державного майна України здійснює накопичення, аналіз, поповнення, зберігання і захист даних Реєстру та контроль за достовірністю і доступом до них із забезпеченням під час ведення Реєстру відображення вартісних і кількісних показників щодо об`єктів державної власності в галузевому та територіальному розрізі у динаміці за роками. Натомість відповідні дані та відомості вносяться Фондом, як держателем Єдиного реєстру об`єктів державної власності, на підставі отриманих від Органів управління юридичними особами узагальнених переліків державного майна, які, своєю чергою, формуються на підставі переліків державного майна, складених юридичними особами на підставі даних інвентаризаційних описів. Саме такий порядок визначено у Методиці № 1211, що обґрунтовано дає підстави вважати розпорядником відомостей про державне майно на підставі результатів інвентаризації за 2021-2022 роки Філії "Коростенське лісомисливське господарство", які запитувались позивачем у запиті від 05 серпня 2024 року, саме ДП "Ліси України", чим спростовано доводи відповідача про те, що Фонд є розпорядником запитуваної позивачем інформації. Щодо доводів апелянта в частині, що підприємство належить до підприємств, яке виконує мобілізаційні завдання, колегія суддів зазначає, що дана обставина не фігурує у наданій відповідачем відповіді, а тому суд не може її досліджувати на даному етапі (оскільки дана обставина не була підставою відмови у наданні інформації). Щодо доводів в частині захисту комерційних інтересів підприємства, розголошення яких може бути критичним для його безпеки, колегія суддів зазначає, що дана обставина теж не була підставою для відмови у наданні інформації. Крім того, відповідачем не надано доказів на підтвердження загрози безпеці підприємства внаслідок надання інвентаризаційних відомостей про державне нерухоме майно Філії "Коростенське лісомисливське господарство" ДП "Ліси України", як і не надано доказів обмеження доступу до такої інформації у встановленому законом порядку або заборони розголошення таких відомостей відповідно до закону. З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за змістом поданого відповідачу запиту від 05 серпня 2024 року позивач запитував саме відомості про державне майно на підставі результатів інвентаризації за 2021 та 2022 роки ДП "Житомирське лісове господарство" ДП "Ліси України", відповідач є розпорядником цієї інформації (відомостей) відповідно до Закону № 2939-VI, а тому скерування цього запиту на розгляд суб`єкту (Фонду державного майна України), який не володіє запитуваними даними (оскільки йому передаються лише узагальнені переліки державного майна для внесення відомостей до Єдиного реєстру об`єктів державної власності), є безпідставним на не ґрунтується на нормах закону щодо забезпечення доступу до публічної інформації. В частині способу захисту апеляційна скарга доводів не містить, а тому колегія суддів не надає оцінку правомірності рішення суду першої інстанції в цій частині. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги в загальному не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.