Постанова 4824 № 759/212/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 759/212/24 Головуючий у суді І інстанції Журибеда О.М. Провадження № 22-ц/824/11170/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 вересня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С. А., суддів: Слюсар Т. А., Таргоній Д. О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кийтранс-2005», треті особи: акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго», ОСОБА_2 , про відшкодування збитків, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кийтранс-2005» (далі - ТОВ «Кийтранс-2005») на його користь суму сплаченого післяаварійного ремонту автомобіля у розмірі 48 385,49 грн, моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн та судові витрати. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 03 листопада 2021 року о 06 год. 49 хв. по вул. Січових Стрільців, 84 у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Volkswagen Рolo», державний номер НОМЕР_1 , під його керуванням та маршрутного автобуса № 439 «IsuzuAtaman А-092Н6», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої його зазнав механічних пошкоджень. Винним скоєнні ДТП був водій автобуса, що належить на праві власності ТОВ «Кийтранс-2005», страховий поліс якого за № АР/1938049 від 06 червня 2021 року оформлено в акціонерному товаристві «Страхова компанія «Інго» (далі - АТ «СК «Інго»). Оскільки водій і представник власника автобуса беззаперечно визнали провину в скоєнні ДТП, було прийнято рішення скласти електронний європротокол № 28881226913С1. 03 листопада 2021 року на підставі повідомлення позивача у страховика винуватця ДТП порушено страхову справу № 4395497, а 05 листопада 2021 року експертом проведено огляд пошкодженого транспортного засобу, про що складено відповідний акт № 25241. Із 26 листопада 2021 року автомобіль «Volkswagen Рolo», державний номер НОМЕР_1 , ремонтувався на СТО (ФОП ОСОБА_3 ) та згідно рахунку на оплату № 181 від 26 листопада 2021 року та акту надання послуг № 28 від 18 лютого 2022 року після аварійний ремонт кузова коштував 72 785,00 грн. Позивач вказував, що 29 листопада 2021 року він подав до страхової компанії заяву на виплату страхового відшкодування та 01 лютого 2022 року згідно платіжного доручення № 1961 АТ «СК «Інго» перерахувало на рахунок ФОП ОСОБА_3 29 057,39 грн. Таким чином, всього на відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля було витрачено 77 442,88 грн, а саме 72 785,00 грн ним і страховиком сплачено на рахунок ФОП ОСОБА_3 , а також безпосередньо ним 4 120,60 грн на рахунок ПП ОСОБА_4 (заміна блока управління газового обпадання), 100,00 грн на рахунок ФОП ОСОБА_5 (діагностика газового обпадання), 437,28 грн на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» (банківська комісія). Вважав, що різницю між фактичним розміром шкоди та сумою виплаченого страхового відшкодуванняму розмірі 48 385,49 грн зобов`язаний відшкодувати відповідач як власник автобуса «Isuzu Ataman А-092Н6», державний номер НОМЕР_2 , працівник якого під час ДТП виконував трудові обов`язки водія. Також йому завдано моральну шкоду, розмір якої він оцінює в 5 000,00 грн, оскільки через завдані душевні страждання, психологічний дискомфорт та моральний тиск, що виразились у тримісячній зміні способу життя в зимовий період року, він був змушений відвідувати експертні установи, страхові компанії, станції СТО, а також при ремонті автомобіля прийшлось спустити з пошкодженого балону близько 40 літрів автогазу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного 10 грудня 2021 року на замовлення АТ «СК «Інго» СОД ОСОБА_6 , вартість відновлювального ремонту автомобіля ОСОБА_1 складає 80 394,01 грн, а його ринкова вартість до ДТП - 71 552,32 грн. Водночас згідно висновку про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу № 27670, складеного 17 грудня 2021 року СОД ОСОБА_6 , ринкова вартість автомобіля позивача після ДТП становить 42 494,93 грн. Отже, розмір заподіяної шкоди у даному випадку було визначено як різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП і він склав 29 057,39 грн (71 552,32 грн - 42 494,93 грн) що і було відшкодовано позивачу у повному обсязі страховою компанією 01 лютого 2022 року, а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ «Кийтранс-2005» матеріальних збитків відсутні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями ТОВ «Кийтранс-2005» та моральними стражданнями позивача, а також, що ці страждання були викликані саме внаслідок протиправних дій відповідача. Короткий зміст вимог апеляційної скарги, її узагальнені доводи та позиція іншого учасника справи В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати з підстав неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що суд першої інстанції неправомірно застосував норми статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» замість прерогативних статей ЦК України, чим допустив порушення норм матеріального права. Також суд не повністю дослідив матеріали справи, вказавши, що ним було погоджено зі страховою компанією страхову виплату у розмірі 29 057,39 грн, хоча у справі є офіційний лист з вимогою оплатити суму страхового відшкодування у розмірі 50 000,00 грн. Суд не прийняв і не розглянув жоден доказ позивача, натомість повністю дублював в рішення заперечення відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Кийтранс-2005» просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Свої заперечення обґрунтовує зокрема тим, що ремонт автомобіля «Volkswagen Рolo», державний номер НОМЕР_1 , вважався економічно необґрунтованим, а отже транспортний засіб вважається фізично знищеним. У зв`язку із зазначеним фактом на замовлення АТ «СК «Інго» СОД ОСОБА_6. було складено висновок про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу № 27670 та визначено ринкову вартість пошкодженого транспортного засобуу розмірі 42 494,93 грн. Тобто, розмір заподіяної шкоди визначено як різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП і він склав 29 057,39 грн, що і було відшкодовано позивачу у повному обсязі страховиком. В той же час, у позовній заяві ОСОБА_1 просив відшкодувати йому майнову шкоду у розмірі, яка перевищує ринкову вартість його транспортного засобу на момент ДТП, не визнаючи при цьому належний йому автомобіль фізично знищеним, що не відповідає вимогам закону. Відзиви третіх осіб на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позиція Київського апеляційного суду Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції 03 листопада 2021 року по вул. Січових Стрільців, 84 у м. Києві сталась ДТП за участю транспортного засобу марки «Volkswagen Рolo», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та маршрутного автобуса № 439 марки «Isuzu Ataman А-092Н6», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 . Із витягу з наказу № 13 від 31 січня 2022 року вбачається, що ОСОБА_2 працював у ТОВ «Кийтранс-2005» водієм автотранспортних засобів категорії «D» та був звільнений за власним бажанням 31 січня 2022 року. Зазначені обставини також підтверджуються листом ТОВ «Кийтранс-2005» № 101 від 14 березня 2023 року. Оскільки ОСОБА_2 на місці ДТП визнав свою вину і травмованих не було, а позивач та ТОВ «Кийтранс-2005» мали діючі страхові поліси цивільно-правової відповідальності, сторони дійшли згоди про складання європротоколу, в якому були зафіксовані обставини ДТП. Так, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ТОВ «Киїтранс-2005» як власника автобуса марки «Isuzu Ataman А-092Н6», державний номер НОМЕР_3 , була застрахована в АТ «СК «Інго» за полісом № АР/1938049 з лімітом відповідальності за заподіяну майнову шкоду у розмірі 130 000,00 грн, франшизою - 0,00 грн. Позивач звернувся до АТ «СК «Інго» з повідомленням про ДТП, у зв`язку з чим було складено акт огляду колісного транспортного засобу № 25241 від 05 листопада 2021 року. На замовлення АТ «СК «Інго» суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_6 10 грудня 2021 року складено звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Рolo», державний номер НОМЕР_1 , складає 80 394,01 грн, а його ринкова вартість до ДТП - 71 552,32 грн. Водночас згідно висновку про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу № 27670, складеного 17 грудня 2021 року СОД ОСОБА_6 на замовлення АТ «СК «Інго», ринкова вартість зазначеного автомобіля позивача після ДТП становить 42 494,93 грн. 01 лютого 2022 року АТ «СК «Інго» перерахувало на рахунок ФОП ОСОБА_3 29 057,39 грн страхового відшкодування. Згідно із рахунком на оплату № 181 від 26 листопада 2021 року та акту надання послуг № 28 від 18 лютого 2022 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля «Volkswagen Рolo», державний номер НОМЕР_1 ,становить 72 785,00 грн. Окрім цього, згідно акта № 1237 від 19 листопада 2021 року за огляд та діагностику автомобіля позивач сплатив ФОП ОСОБА_5 100,00 грн. Відповідно накладної № 2002 від 20 лютого 2022 року за заміну блока управління газового обладнання позивачем сплачено ПП ОСОБА_4 4 120,60 грн, а також позивачем витрачено кошти за послуги банку в загальній сумі 437,28 грн. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення в повній мірі не відповідає. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). За приписами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Зобов`язання щодо відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Таким чином нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець. Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. З врахуванням наведеного, шкода (в тому числі і моральна), завдана внаслідок ДТП водієм, який виконував трудові обов`язки та керував автомобілем, що належить роботодавцю, на відповідній правовій підставі, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо водієм (див. правовий висновок постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13). За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком (франшиза, втрата товарної вартості, страховий ліміт). Судом встановлено що сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина третьої особи у її скоєнні, його перебування у трудових відносинах з відповідачем та отримання позивачем від страховика суми страхового відшкодування у розмірі 29 057,39 грн. Предметом спору в апеляційному суді є сума відшкодування майнової шкоди, яка не покриває витрати для відновлення пошкодженого майна. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. У пункті 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності, в тому числі на підставі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1961-IV). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди. Оскільки у цій справі спірним є питання відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, то визначаючи розмір заподіяної шкоди, суд правильно керувався також нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV). При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується. Статтею 28 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана, зокрема з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Згідно зі статтею 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Отже, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки та відповідають за завдану шкоду. Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 204/5314/18, від 02 грудня 2021 року у справі № 753/17190/18. Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ встановлений Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика). Вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин. Згідно пункту 2.2. Методики утилізаційна вартість КТЗ визначається як грошова сума, яку передбачається одержати від продажу не придатного для експлуатації за прямим функціональним призначенням КТЗ для альтернативного використання його справних і придатних до експлуатації складників. Пунктом 7.17 Методики передбачено якщо вартість відновлювального ремонту, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників розукомплектованого або аварійно пошкодженого КТЗ, перевищує його ринкову вартість без зазначених пошкоджень, то ринкова вартість такого КТЗ не розраховується. Відновлення такого КТЗ за принципом внеску є економічно недоцільним. У цьому випадку може бути визначена вартість утилізації КТЗ. Відповідно до пункту 7.18 Методики вартість утилізації КТЗ визначається як сума ринкової вартості технічно справних складників та вартості металобрухту складників, які залишилися, або із застосуванням методу питомої ваги окремої складової КТЗ від ринкової вартості КТЗ. Тобто навіть при утилізації транспортного засобу залишаються придатні до подальшої експлуатації деякі агрегати, вузли, деталі які є справними і мають свою ціну та їх можна демонтувати і реалізувати для подальшої експлуатації. З цього випливає, що вартість придатних до експлуатації залишків - це реальна ціна автомобіля в пошкодженому вигляді, враховуючи деталі, які можуть бути реалізовані з урахуванням витрат на їх демонтаж, зберігання і продаж. Відповідно до пункту 7.20 Методики «вартість технічно справних складників визначається на підставі результатів їх діагностування на спеціалізованому для даної моделі КТЗ підприємстві автосервісу, а у разі необхідності - дефектування». Пошкоджені автомобілі при ДТП та деталі, які не можуть бути реалізовані, підлягають розрахунку в якості металобрухту (утилізаційна вартість). У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 у справі № 753/11069/16-ц зазначено, що неможливо задовольнити вимоги про відшкодування майнової шкоди з огляду на вартість автомобіля до ДТП з одночасним залишенням автомобіля у власності позивача. Відповідно якщо відсутні докази, які доводять розмір утилізаційної вартості авто, суд позбавлений можливості встановити правильний розмір відшкодування, яке має бути стягнуте з відповідача, і зобов`язаний відмовити у задоволенні позовних вимог. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 зазначила: «... за змістом статі 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Таким чином, ремонт автомобіля, вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним. Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961- IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП...». Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Отже, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. Зазначені висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 752/13375/19. В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного 10 грудня 2021 року на замовлення АТ «СК «Інго» СОД ОСОБА_6., вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Рolo», державний номер НОМЕР_1 , складає 80 394,01 грн, а його ринкова вартість до ДТП - 71 552,32 грн. Водночас згідно висновку про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу № 27670, складеного 17 грудня 2021 року СОД ОСОБА_6. на замовлення АТ «СК «Інго», ринкова вартість автомобіля позивача після ДТП становить 42 494,93 грн. Отже, у справі, яка переглядається, встановлено, що ремонт належного позивачу автомобіля вважається економічно необґрунтованим, оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує його ринкову вартість на момент ДТП, а відтак розмір завданого позивачу матеріального збитку має становити різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП. Страховиком винуватця ДТП розмір заподіяної шкоди було визначено як різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП і він склав 29 057,39 грн (71 552,32 грн - 42 494,93 грн) що і було відшкодовано ОСОБА_1 у повному обсязі АТ «СК «Інго» 01 лютого 2022 року. При цьому вартість матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого транспортного засобу (позивачу), суб`єктом оціночної діяльності була визначена як значення ринкової вартості автомобіля до ДТП, а сам ОСОБА_1 вартість утилізації не вказав у позовній заяві з посиланням на відповідні докази і не погоджувався з тим, що ремонт транспортного засобу є економічно необґрунтованим і, відповідно, наполягав на відшкодуванні йому майнову шкоду у розмірі, яка перевищує ринкову вартість його транспортного засобу на момент ДТП, що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування майнової шкоди. З огляду на викладені обставини справи, суд першої інстанції дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Кийтранс-2005» про відшкодування збитків, завданих внаслідок ДТП. Аргументи апеляційної скарги позивача в цій частині не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Разом з тим, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції в частині відсутності підстав для відшкодування позивачу завданої в результаті ДТП моральної шкоди. Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина четверта статті 23 ЦК України). Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц). Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20. Отже, при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції. У справі, яка переглядається, встановлено, що внаслідок ДТП, яке сталось з вини працівника відповідача, автомобіль позивача було пошкоджено, останній зазнав душевних страждань у зв`язку з пошкодженням його майна, неможливістю нормального користування ним, порушенні звичайного способу життя, необхідності докладати додаткових зусиль для його нормалізації та здійснення заходів для відновлювального ремонту транспортного засобу. Як вказував позивач, неправомірні дії винуватця ДТП призвели до його душевнихстраждань, стану постійного психологічного стресу і дискомфорту, порушення звичних комфортних умов проживання його та членів його сім`ї, в тому числі у зв`язку із необхідністю користуватись платними послугами таксі з метою пересування по місту в зимову пору року та відвідування експертних установ, страхових компаній, станцій СТО тощо. Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки є доведеним факт пошкодження автомобіля позивача внаслідок ДТП, що сталась з вини особи, яка його скоїла під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків водія відповідача, то є обґрунтованими доводи позивача про те, що він зазнав душевних страждань внаслідок пошкодження цього майна, обмеження у повноцінному користуванні ним і необхідності прикладення додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права. Розмір визначеної позивачем моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн, з урахуванням засадсправедливості, а також глибини душевних страждань, зважаючи на пережитий емоційний стрес, витрачений час та зусилля, які є необхідними для відновлення стану транспортного засобу, є розумним і пропорційним, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 березня 2025 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Кийтранс-2005» про відшкодування моральної шкоди ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін на підставі статті 375 ЦПК України як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат За приписами частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі викладеного пропорційно до розміру задоволених вимог (ціни) позову з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, фактично понесені позивачем, а саме 170,16 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги. Щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кийтранс-2005» про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Кийтранс-2005» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортна пригоди. Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Кийтранс-2005» на користь ОСОБА_1 170,16 грнсплаченого судового збору. В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній