Ухвала ККС ВС № 173/733/25

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2025 року м. Київ справа № 173/733/25 провадження № 51 - 3028 ск 25 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , вивчивши матеріали касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 на вирок Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2025 року, установив: За вироком Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області та жителя АДРЕСА_1 , засуджено за ч. 2 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК) і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років. Згідно з вироком місцевого суду, ОСОБА_4 21 лютого 2025 близько 13:30 рухаючись із пасажирами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по вул. Центральній у с. Заріччя Верхньодніпровської територіальної громади Кам`янського району Дніпропетровської області, в стані алкогольного сп`яніння, на технічно справному мотоциклі «Дніпро», д. н. з. НОМЕР_1 з боковим причепом, який у порушення правил перевезення пасажирів, п. 21.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) та ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» не був обладнаний для перевезення пасажирів, здійснив маневр ліворуч, унаслідок чого пасажири випали з транспортного засобу, а потерпілий ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2025 року цей вирок залишено без змін. У касаційній скарзі засуджений просить скасувати рішення місцевого та апеляційного судів у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що місцевий суд формально роз`яснив право на відвід та захист, водночас під час судового розгляду в порушення статей 344, 345 КПК цього взагалі не було зроблено, чим порушено право на захист, що, у свою чергу залишилось поза увагою апеляційного суду. Указує, що він не відмовлявся від захисника, наданому йому на досудовому розслідуванні, в його присутності, а судове засідання відбулося без участі останнього, що позбавило можливості правильно сприймати події, що відбуваються у судовому засіданні та правдиві відомості щодо обставин справи. Зазначає, що розглядаючи кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК суд не роз`яснив йому належним чином правових наслідків розгляду справи за спрощеною процедурою, при цьому не було отримано згоди потерпілого на такий порядок розгляду. До того ж, суд не визначив перелік доказів для дослідження, що створило перешкоди для з`ясування усіх обставин справи. Вважає, що внаслідок цих порушень, його дії були невірно кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 286-1 КК, оскільки такі підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 286 КК, що вплинуло на призначене йому покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину. Колегія суддів (далі - Суд), перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, дійшла висновку про таке. Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Статтею 370 КПК визначено, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Як убачається з копії вироку, в судовому засіданні ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК, за обставин викладених в обвинувальному акті. При цьому суд не встановив підстав для самообмови засудженого. З урахуванням думки учасників судового провадження, які були присутні в судовому засіданні (обвинувачений та прокурор), суд прийняв рішення про розгляд кримінального провадження у спрощеному порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК. При цьому суд роз`яснив учасникам, у тому числі й ОСОБА_4 , наслідки розгляду кримінального провадження в спрощеному порядку, а саме щодо неможливості оскаржити встановлені фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, та перевірив добровільність їх позиції. Таким чином, при розгляді провадження суд першої інстанції дотримався вимог ч. 3 ст. 349 КПК, за згодою усіх учасників процесу, які були присутніми у судовому засіданні, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оскаржувались. Не погодившись із вироком, засуджений оскаржив його в апеляційному порядку. При перегляді вироку, апеляційний суд встановив, що відповідно до технічного запису підготовчого судового засідання від 09 квітня 2025 року суд роз`яснив ОСОБА_4 право заявляти відводи суду, секретарю судового засідання та прокурору, після чого останній повідомив, що відводів у нього немає, пам`ятку про права та обов`язки отримав, послуг захисника не потребує. З урахуванням цих обставин суд апеляційної інстанції спростував наведені в апеляційній скарзі доводи засудженого про порушення його права на захист, що полягало в формальному роз`ясненні його права на відвід та захист, а тому залишив скаргу без задоволення, а вирок без змін. Твердження засудженого в касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно встановив відсутність порушення права на захист, посилаючись на технічний запис підготовчого судового засідання, а не того засідання, де, на його думку, було порушено таке право, зокрема вимоги статей 344, 345 КПК, на чому він наголошував в апеляційній скарзі, не є прийнятними. Як убачається зі змісту судових рішень, судовий розгляд кримінального провадження відбувся через 8 днів після проведення підготовчого судового засідання, в якому суд роз`яснив йому право на відвід, вручив пам`ятку про права та обов`язки, після чого він суду повідомив, що захисник йому не потрібен. При цьому у касаційній скарзі ОСОБА_4 не указав на наявність підстав для відводу учасників провадження, а зі змісту скарги не вбачається, яким чином нероз`яснення цього права судом першої інстанції могло вплинути на законність чи обґрунтованість судового рішення. Безпідставними є й доводи касаційної скарги засудженого про порушення місцевим судом вимог ст. 345 КПК. Згідно з ч. 2 цієї статті, після вручення обвинуваченому пам`ятки про права та обов`язки головуючий з`ясовує, чи зрозумілий її зміст, і у разі необхідності роз`яснює права додатково. Засуджений у скарзі лише формально зазначає про нероз`яснення йому судом у судовому засіданні права на захист, не заперечуючи, що таке право йому було відоме, оскільки було роз`яснено судом у підготовчому судовому засіданні 09 квітня 2025 року, і не вказує, яким чином це вплинуло на законність вироку. Вказане свідчить про належне забезпечення його процесуальних прав, а доводи скарги не свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. У частині доводів апеляційної скарги засудженого про порушення вимог кримінального процесуального закону місцевим судом при розгляді кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК апеляційний суд в ухвалі зазначив, що відповідно до технічного запису судового засідання від 17 квітня2025року, при розгляді справи суд першої інстанції переконався в правильності розуміння ОСОБА_4 змісту висунутого обвинувачення, добровільності його позиції та роз`яснив, що в такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Водночас засуджений не заперечував проти здійснення судового розгляду в спрощеному порядку відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК і не заявляв щодо неможливості такого розгляду, у зв`язку з відсутністю потерпілого та неотримання від нього згоди на такий розгляд. Також, апеляційним судом було встановлено, що потерпілого було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, однак останній надіслав заяву про розгляд кримінального провадження без його участі. У такому випадку відсутність згоди потерпілого на розгляд кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК не свідчить про порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки він був належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду та подав заяву про розгляд справи без його участі. З урахуванням цього суд першої інстанції за згодою всіх інших учасників судового провадження обґрунтовано визнав можливим проведення спрощеного судового розгляду. Відсутність окремо вираженої згоди потерпілого не може вважатися істотним порушенням, оскільки його права були судом забезпечені, останній був належним чином повідомлений про розгляд справи та мав можливість брати участь у судовому засіданні, але добровільно відмовився від цього, що є його законним правом. Тому апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду, який за згодою усіх учасників судового провадження визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та в судовому засіданні допитав засудженого, який свою вину в пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся і підтвердив зазначені в обвинувальному акті обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме, що він, будучи в алкогольному сп`янінні керував мотоциклом з пасажирами ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , які сиділи зверху на боковому причепі мотоцикла не обладнаного для перевезення пасажирів і під час руху не справився з керуванням, унаслідок чого ОСОБА_5 випав з причепу та вдарився головою об асфальтовану дорогу. Також пояснив, що жодного тиску з боку сторони обвинувачення на нього не було. З приводу доводів засудженого в скарзі про невизначення місцевим судом порядку дослідження доказів апеляційний суд у своєму рішенні вказав, що з технічного запису судового засідання від 17 квітня 2025 року вбачається, що суд першої інстанції, у зв`язку із визнанням недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, ухвалив обмежитись лише допитом ОСОБА_4 , що не заперечувалось і ним самим, тобто такий порядок судом був визначений. З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про дотримання місцевим судом вимог ч. 3 ст. 349 КПК, оскільки сторони кримінального провадження в судовому засіданні не оспорювали фактичних обставин справи, а доводи засудженого про відсутність у його діях складу злочину та порушення вимог ст. 349 КПК є безпідставними і зводяться виключно до обраного ним способу захисту. Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про відсутність у судовому засіданні захисника, то з цього приводу Суд звертає увагу останнього на те, що участь захисника відповідно до вимог ст. 52 КПК у цьому кримінальному провадженні не є обов`язковою. При цьому під час підготовчого судового засідання останній відмовився від послуг захисника. Водночас, у разі небажання користуватися допомогою призначеного йому захисника ОСОБА_7 під час досудового розслідування, засуджений мав право на будь-якій стадії провадження відмовитися від його послуг чи залучити іншого захисника, як це передбачено ч. 2 ст. 54 КПК, однак, як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, цього не зробив. Твердження засудженого в скарзі про неможливість правильного сприйняття ним подій чи участі в процесі через відсутність юридичних знань не може розцінюватися, як обмеження права на захист, оскільки закон не ставить реалізацію цього права у залежність від наявності таких знань у особи. Що стосується призначеного ОСОБА_4 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286-1 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 5 років, то Суд вважає, що таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення, підстав вважати таке покарання явно несправедливим внаслідок суворості не вбачається. При призначенні покарання місцевий суд, з яким обґрунтовано погодився й суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог статей 50, 65 КК урахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу засудженого, який в силу ст. 89 КК раніше не судимий, не одружений, не працює, на утриманні нікого не має, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, та обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння в розкритті кримінального правопорушення, відшкодування витрат на лікування потерпілого, відсутність обставин, які його обтяжують. Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути підставами для застосування судом касаційної інстанції повноважень, передбачених ст. 436 КПК, за змістом оскаржених судових рішень щодо засудженого ОСОБА_4 та доводів його касаційної скарги Суд не вбачає. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК та є законними, обґрунтованими і вмотивованими. З огляду на наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та доданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Верховний Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2025 року через відсутність підстав для її задоволення. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3