Постанова 4857 № 140/3789/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3789/25 пров. № А/857/25840/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Кузьмича С. М., Мікули О.І., розглянувши в змішаній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року в справі № 140/3789/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Ратнівського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,- суддя в 1-й інстанції Плахтій Н.Б., час ухвалення рішення 27 травня 2025 року, місце ухвалення рішення м.Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, ВСТАНОВИВ: У квітні 2025 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Ратнівського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі відповідач) про оформлення та видачу паспорта неповнолітній ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Ратнівського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Зобов`язано Ратнівський відділ Управління Державної міграційної служби України у Волинській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Положення (постанова Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992) не регулює питання видачі паспорта у формі книжечки особам, які не досягли 16-річного віку. У даних правовідносинах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не досягнула 16 річного віку, а відтак позовні вимоги є передчасними. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами, в тому числі електронної справи, ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 08.09.2009. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Ратнівського відділу УДМС України у Волинській області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки без використання засобів Єдиного державного демографічного реєстру. Листом від 20.12.2024 №0723-264/0723.1-24 Ратнівський відділ УДМС України у Волинській області повідомив, що за законодавством громадянам видається паспорт тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, починаючи з 14-го віку. Оформлення і видачу паспорта зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 №353, здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, зокрема, особі, яка досягла 16-річного віку. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Відповідно до частини другої статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Згідно з частиною першою статті 92 Конституції України, виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів. Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначено Законом № 5492-VI. За змістом частини першої статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи. Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України. За приписами частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій. Згідно з частинами першою, другою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Перелік інформації, яка вноситься до паспорта громадянина України, визначено у частині сьомій статті 21 Закону № 5492-VI, відповідно до якої такий містить, зокрема, унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи. Колегія суддів зазначає, що у межах цієї справи, зокрема згідно доводів апеляційної скарги, спірним є питання віку, з якого особі має видаватися паспорт у формі книжечки, ураховуючи приписи статті 21 Закон № 5492-VI, якими встановлено обов`язок громадянина України, який досяг 14-річного віку отримати паспорт громадянина України, проте приписами Положення № 2503-XII передбачено отримання паспорта по досягненню особою 16-річного віку. Суд апеляційної інстанції зазначає, що питання права особи по досягненню нею 14-річного віку на отримання паспорта України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII, у зв`язку з ненаданням нею згоди на обробку персональних даних, було предметом дослідження Верховного Суду за наслідками якого сформовано висновок у постановах від 18.11.2021 у справі № 420/4049/20, від 21.12.2022 у справі № 420/5353/20 та у подальшому підтримано у постанові від 17.05.2023 у справі № 420/12574/21 за подібних правовідносин із справою, що розглядається. Висновки, наведені у вказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для незастосування таких і надалі зауважує наступне. Так, у постанові від 18.11.2021 у справі № 420/4049/20 Верховний Суд звернув увагу на те, що питання стосовно права особи на отримання паспорта України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-XII, у зв`язку із ненаданням нею згоди на обробку персональних даних було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, за результатами розгляду якої 19.09.2018 була винесена постанова у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18). В означеному рішенні Велика Палата констатувала, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції. На переконання Великої Палати, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. У цій же постанові Велика Палата вказала, що висновки у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення № 2503-XII. За встановлених обставин цієї справи ОСОБА_1 та його неповнолітня донька, ОСОБА_2 , звернулися до відділу ГУ ДМС у Волинській області із заявою від 13.12.2024 у якій просили оформити та видати ОСОБА_2 паспорт зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення № 2503-XII. Відповідач не заперечує, що у вказаній заяві повідомлялося, що у зв`язку із релігійними переконаннями ОСОБА_2 відмовляється від оформлення і отримання паспорта у формі пластикової ID-картки з безконтактним електронним носієм інформації та не надає згоди на обробку персональних даних. Таким чином, висновки, викладені у вищевказаній постанові Великої Палати у справі № 806/3265/17 та постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 420/4049/20 є застосовними і до обставин цієї справи. Водночас відмова міграційного органу обумовлена виключно недосягненням ОСОБА_2 шістнадцятирічного віку. У цьому аспекті судова колегія зауважує, що у постановах від 18.11.2021 у справі № 420/4049/20, від 21.12.2022 у справі № 420/5353/20 Верховний Суд, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 5492-VI, який має вищу юридичну силу, ніж Положення № 2503-XII та Тимчасовий порядок. Окрім того, Верховним Судом наголошено на імперативності приписів Закону № 5492-VI, адже ними встановлено обов`язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку отримати паспорт громадянина України. Також окрему увагу Верховний Суд у цих постановах звернув на те, що відповідно до частини першої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Тому, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що, в свою чергу, може створювати перешкоди у реалізації позивачем своїх громадянських прав. У подальшому, аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 420/12574/21 та від 09.11.2023 у справі № 380/16510/22. Варто також зауважити на тому, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19). З огляду на вище вказане, та ураховуючи вимоги статті 7 КАС України та сформовані Верховним Судом висновки у подібних правовідносинах, колегія суддів уважає правильними висновки суду попередньої інстанцій про те, що паспорт громадянина України у вигляді книжечки може бути виданим особі, яка не досягла 16-річного віку. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року в справі № 140/3789/25 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді С. М. Кузьмич О. І. Мікула Повне судове рішення складено 17 вересня 2025 року.