Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/6186/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/6186/25 Головуючий у 1-й інст. Чуб І.А. Категорія 68 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Павицької Т.М., Шевчук А.М., розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 295/6186/25 за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору про сплату аліментів та встановлення розміру аліментів на утримання дітей, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Маленка Олександра Васильовича на ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 09 червня 2025 року, постановлену під головуванням судді Чуб І.А. у місті Андрушівка, в с т а н о в и в : У травні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Маленко О.В. звернувся до Богунського районного суду міста Житомира з даним позовом, в якому просив розірвати договір про сплату аліментів від 29 червня 2021 року та змінити спосіб стягнення аліментів і їх розмір, що стягуються із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із підстав зміни фінансового становища платника аліментів, погіршення стану здоров`я платника та членів його родини. Просив встановити із дати ухвалення рішення по справі аліменти на одну дитину в розмірі 100 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також встановити порядок сплати аліментів: - частина аліментів, у розмірі 50 відсотків від загальної суми вноситься на особистий рахунок кожної дитини у відділенні Державного ощадного банку України, а інша частина аліментів - у розмірі 50 відсотків від загальної суми вноситься в інтересах дітей на рахунок ОСОБА_2 . Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 13 травня 2025 року дану цивільну справу передано на розгляд за підсудністю до Андрушівського районного суду Житомирської області. Ухвалою Андрушівського районного суду Житомирської області від 09 червня 2025 року цю справу передано на розгляд до Шептицького міського суду Львівської області. Не погоджуючись з цією ухвалою суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити до вказаного місцевого суду для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при постановленні ухвали допустив порушення норм процесуального права. Зазначає, що позивач має право самостійно обирати до якого суду звертатися при наявності кількох позовних вимог щодо яких застосовується загальний порядок подання позову або подання позову за вибором позивача. Вказує, що статті 27 та 28 ЦПК України не містять таких правових категоріях як «основна позовна вимога» та «похідна позовна вимога», тобто вказане і не впливає на процесуальна право позивача обирати між кількома судами за наявності кількох позовних вимог. Ухвалами Житомирського апеляційногосуду від 29 липня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду. У поданому відзиві, ОСОБА_2 просить ухвалу місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України). За правилом пункту 9 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду. Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Постановляючи ухвалу про передачу справу за підсудністю на розгляд до Шептицького міського суду Львівської області, суд першої інстанції визначаючи підсудність на підставі частини 1 статті 27 ЦПК України, виходив з того, що дана справа не підсудна Андрушівському районному суду Житомирської області, оскільки відповідачка, з якою проживають діти, в інтересах яких стягуються аліменти та яка є одержувачем аліментів, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить до територіальної юрисдикції Шептицького міському суду Львівської області. З вказаними висновками місцевого суду, колегія суддів погоджується, виходячи із такого. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Судом встановлено, що згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.32). Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.33). Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Так, у статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя. Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (заява № 21851/03) наголосив, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак, ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту. Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу. Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону №2453-VI). Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа. Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо. За загальним правилом, якщо інше не встановлено ЦПК України, у відповідності до частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Стаття 28 ЦПК України унормовує альтернативну підсудність справ за вибором позивача. Частиною 1 статті 28 ЦПК України визначено, що позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Положення статті 27 ЦПК України передбачають, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не встановлено законом. Як вбачається із матеріалів справи, у травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Богунського районного суду міста Житомира з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору про сплату аліментів та встановлення розміру аліментів на утримання дітей (а.с.1-6). Ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 13 травня 2025 року дану цивільну справу передано на розгляд за підсудністю до Андрушівського районного суду Житомирської області (за місцем реєстрації позивача). В свою чергу, Андрушівський районний суд Житомирської області передаючи справу на розгляд до Шептицького міського суду Львівської області, виходив із місця реєстрації відповідачки. У позовній заяві ОСОБА_1 просив розірвати договір про сплату аліментів від 29 червня 2021 року та змінити спосіб стягнення з нього аліментів і їх розмір. Колегія суддів звертає увагу, що процесуальне законодавство передбачає режим найбільшого сприяння для стягувача аліментів при вирішенні питання щодо зміни розміру аліментів чи їх способу стягнення, а не для платника аліментів. Тобто, стягувач аліментів має право обрати суд, до якого пред`явити позов про збільшення розміру аліментів або зміну способу їх стягнення. Це може бути суд за зареєстрованим місцем проживання стягувача (частина 1 статті 28 ЦПК України) або ж платника аліментів (частина 1 статті 27 ЦПК України). Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачка, як одержувач аліментів на користь дітей, проживає у місті Шептицький Львівської області, то дана цивільна справа підсудна місцевому суду за територіальною підсудністю. Доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали Андрушівського районного суду Житомирської області, наведені у скарзі, не відповідають обставинам справи та вимогам цивільного процесуального законодавства. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права є необґрунтованими, а ухвала суду є законною та ґрунтується на встановлених обставинах справи. За приписами пункту 1 частини 1 стаття 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали місцевого суду без змін. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Маленка Олександра Васильовича залишити без задоволення, а ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 09 червня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді