Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/18880/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/18880/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 16 вересня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ГУ ПФУ в м. Києві), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ГУ ПФУ в Житомирській області), в якому просив: -визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Житомирській області про відмову у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи в колгоспі; - зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача в колгоспі. 06 грудня 2024 року Житомирський окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 13.08.2024 № 262140013782 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06.08.2024 звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З урахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглянуто ГУ ПФУ в Житомирській області, яким 13.08.2024 прийнято рішення № 262140013782 про відмову у призначенні пенсії, оскільки необхідний страховий стаж становить 31 рік. Так, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Статтею 188 Кодексу законів про працю України передбачено, що не допускається прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли чотирнадцяти років. До страхового стажу позивача не зараховано всі періоди роботи відповідно до трудової книжки колгоспника, оскільки на титульному аркуші трудової книжки зазначена неповна дата народження заявника, відсутня дата заповнення та номер трудової книжки; період роботи в колгоспі ім. Леніна з червня по серпень 1976 року, з червня по серпень 1977 року, оскільки позивачу було 12 років, що суперечить вимогам законодавства. Згідно з реєстром застрахованих осіб враховано всі періоди трудової діяльності з 01.12.2001, за поданими документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж становить 26 років 01 місяць 17 днів, що не дає права на пенсію за віком. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі діяли не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (Закон №1058). Статтею 8 Закону №1058 передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV). Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Частиною 1 ст. 44 Закону №1058 визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Згідно ч. 1 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При цьому, порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (Порядок № 637). Відповідно до п. 1-2 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. При цьому, у довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Згідно з п. 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Тобто, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Крім того, постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310 затверджено порядок "Про трудові книжки колгоспників" (постанова Ради Міністрів СРСР № 310). Пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР № 310 визначено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Відповідно до п. п. 1, 2, 5 Загальних положень йшлося, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту прийняття їх в члени колгоспу. У трудову книжку колгоспника вносяться: -відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; - відомості про членство у колгоспі: прийом у члени колгоспу, припинення членства; - відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; - відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання; - відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавством; - відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використаних винаходах та раціоналізаторських реченнях та про виплачених у зв`язку з цим винагороди. Відтак основним документом, який підтверджує трудову діяльність колгоспника, є трудова книжка колгоспника. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, записи до трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 б/н є читабельними та зрозумілими, між собою пов`язаними хронологічно, містять дати роботи, кількість відпрацьованих людино-днів та зароблених грошей, записи засвідчені печатками. З приводу аргументів відповідачів про зазначення неповної дати народження заявника, відсутності дата першого заповнення та номеру трудової книжки, то така невідповідність не може позбавляти права позивача на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним стажу. Також, з приводу твердження відповідачів про незарахування періоду роботи в колгоспі ім. Леніна з червня по серпень 1976 року та з червня по серпень 1977 року, оскільки позивачу було 12 років, що суперечить вимогам законодавства, то пенсійний орган не наділений повноваженнями на здійснення такої оцінки. При цьому, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року по справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Також, у постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Вказане дає підстави для висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права, а відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії, особи, яка звернулася за такою. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17. Крім того, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (Порядок №22-1). Пунктом 4.2 Порядку №22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі. У необхідних випадках посадовими особами територіальних органів Пенсійного фонду України надається допомога щодо одержання відсутніх у особи документів для призначення пенсії. Вказане свідчить, що відповідача законодавцем не тільки наділено правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й покладено на нього обов`язок витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на органи пенсійного фонду завдань та допомагати особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у неї документів для призначення пенсії. При цьому, відповідачами не надано доказів, які б підтверджували той факт, що ними вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірних періодів, а також доказів того, що позивач не виконував трудові обов`язки у спірні періоди або що вказані періоди не відповідають дійсності. Водночас суд не може перебирати на себе функції органу Пенсійного фонду і вирішувати питання про призначення пенсії без попереднього надання правової оцінки пенсійним органом підставам незарахування до страхового стажу відповідних періодів роботи, адже завданням адміністративного суду є здійснення судового контролю за правомірністю прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення, а не первинний його розгляд. Враховую викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачі, при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії належним чином не з`ясували того, чи є підстави для задоволення поданої заяви, що в свою чергу являється, покладеним на них законом обов`язком, чим позбавили позивача можливості на реалізацію права на пенсійне забезпечення, що в свою чергу вказує на наявність підстав для зобов`язання ГУ ПФУ у Житомирській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.