Постанова 4801 № 127/6641/25

Справа № 127/6641/25 Провадження № 22-ц/801/1583/2025 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2025 рокуСправа № 127/6641/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (судді доповідача), суддів: Панасюка О.С., Сала Т.Б., учасники справи: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», відповідач: ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 травня 2025 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Борисюк І.Е., дата складення повного тексту рішення 07 травня 2025 року, встановив: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування. В березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулось до суду із цим позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір № 6925301, у відповідності до якого відповідач отримав кредит. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка становить 17500, 00 гривень, з яких: 10 000,00 гривень сума заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту); 5600, 00 гривень сума заборгованості за відсотками; 1900, 00 гривень сума заборгованості по комісії. 26 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір № 26-07/2024, у відповідності до якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «Факторинг Партнерс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до відповідача за договором № 6925301. Вказані обставини стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до суду із цим позовом в якому просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 6925301 від 23 січня 2022 року в сумі 17500,00 гривень. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати. Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 травня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 6925301 від 23 січня 2022 року в сумі 17500,00 гривень, з яких: 10000, 00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 5600,00 гривень заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами; 1900,00 гривень заборгованість за комісією. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судовий збір в сумі 2422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 гривень.. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 травня 2025 року мотивоване тим, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором про споживчий кредит № 6925301 від 23 січня 2022 року в сумі 17500,00 гривень, з яких: 10000,0 гривень заборгованість за тілом кредиту; 5600,00 гривень заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами; 1900,00 гривень заборгованість за комісією. Провадження в суді апеляційної інстанції. Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також провести розподіл судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що на переконання заявника суд попередньої інстанції, не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутній оригінал договору, який ним підписано власноруч. Покликається на те, що номер телефону за допомогою якого укладено договір в електронній формі йому не належить і ніколи не належав. Також його не було належним чином ознайомлено з усіма істотними умовами договору, зокрема, з повною вартістю кредиту, відсотками та комісіями. Крім того вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, а суд не застосував його наслідків. Поряд з цим вважає, що стягуючи визначену позивачем суму заборгованості місцевий суд не перевірив її відповідність вимогам законодавства, а саме ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що сукупна сума неустойки (штраф, пеня), не може перевищувати половини суми, отриманої споживачем за таким договором. З поміж вказано посилається на те, що ним не отримано жодного повідомлення від первісного та теперішнього кредиторів про відступлення прав вимоги, а матеріали справи не містять належним, достатніх і допустимих доказів, що підтверджують фактичну оплату ТОВ «Факторинг Партнерс» за придбане право вимоги. Крім вказаного вважає, що позивачем не надано підписаний обома сторонами договір про надання правової допомоги, а також заявку та акт виконання правової допомоги, які не містять детальної інформації щодо наданої допомоги чи проведених операцій. Вважає, що стягнена позивачем сума порушує принцип співмірності та розумності судових витрат. 05 серпня 2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони заперечили аргументи апелянта викладені в ній вказавши, що суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог. Крім того вважають, що позивачем надано усі належні, допустимі і достатні докази які підтверджують укладення спірного договору, отримання кредитних коштів відповідачем, користування ними, розрахунок та нарахування відсотків за невиконання умов кредитного договору. Також покликаються на те, що саме собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора. Позиція суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу викладені в відзиві, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Судом встановлено, що 23 січня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Мілоан» із анкетою-заявою на кредит № 6925301, ознайомившись із паспортом споживчого кредиту. (а.с. 62-63зв., 54) Того ж дня, 23 січня 2022 року, між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено договір про споживчий кредит № 6925301, в електронній формі, який було підписано з використанням позичальником електронного підпису одноразовим ідентифікатором U50867, в якому містяться усі істотні умови кредитування. При укладенні кредитного договору відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, місце роботи, номер телефону, картку. Саме на вказаний ним номер телефону позивачем було направлено одноразовий ідентифікатор, яким відповідач скористався, ввівши у відповідне поле на сайті товариства, тим самим підписавши договір. (а.с. 63-64). Відповідно до умов укладеного договору фінансова установа зобов`язалась надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 10000,00 гривень на споживчі потреби строком на 30 днів з 23 січня 2022 року до 22 лютого 2022 року. В свою чергу відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. (а.с. 43-47). Сторони договору про споживчий кредит № 6925301 від 23 січня 2022 року погодили строк кредитування 30 днів (до 22.02.2022) з можливістю пролонгації і узгодили нарахування процентів як за користування кредитом в межах цього строку кредитування, так і за неправомірне користування кредитом поза межами строку кредитування, тобто передбачили відповідальність за порушення грошового зобов`язання. При цьому продовження строку кредитування є правом позичальника за певних умов (п. 2.3 договору). Встановлено продовження строку кредитування за договором про споживчий кредит № 6925301 від 23 січня 2022 року на підставі п. 2.3.1.2 цього договору. Порядок нарахування процентів за користування кредитом, розмір яких узгоджено в п. 1.5.2 і п. 1.6 кредитного договору, визначено п. 2.2 і п. 2.3 цього договору. Додатком № 1 до вищевказаного договору сторони погодили графік платежів. (а.с. 61) Відповідач підтвердив, що до укладення вищевказаного кредитного договору він, зокрема, ознайомився з наявними схемами кредитування, з інформацією передбаченою ч. 2 і ч. 3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»; отримав у письмовій формі (у вигляді електронного документа розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною цього договору, та проєкт цього договору разом з додатками ( в електронному вигляді в особистому кабінеті), інформацію, зазначену в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Законі України «Про споживче кредитування»; ознайомився з усіма його умовами (у т.ч. викладеними у п. 6.3) та Правилами, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього договору. Також відповідач підтвердив, що умови договору йому зрозумілі, договір адаптовано до його потреб та фінансового стану (п. 5.1. кредитного договору). Відповідно до повідомлення ТОВ «ФК «Елаєнс» від 23 січня 2025 року вбачається транзакції 23 січня 2022 року в сумі 10 000, 00 гривень на платіжну картку № НОМЕР_1 . (а.с. 65) Згідно повідомлення АТ «Універсал Банк» від 11 квітня 2025 року, вищевказана платіжна картка була емітована на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 115). Вищевказане підтверджується випискою по рахунку відповідача, наданою АТ «Універсал Банк» на виконання вимог ухвали Вінницького міського суду Вінницької області суду від 03 квітня 2025 року. (а.с. 116-118) 26 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 26-07/2024, у відповідності до якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «Факторинг Партнерс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 за договором № 6925301 від 23 січня 2022 року. (а.с. 8-17зв., 38-42) Так, згідно із п. 6.1.3. вищевказаного договору факторингу, перехід від клієнта до фактора Прав Вимоги Заборгованостей до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників для друку згідно Додатка № 4, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників для друку підтверджує факт переходу від клієнта до фактора Прав Вимоги Заборгованостей та є невід`ємною частиною цього договору. 26 липня 2024 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було складено і підписано вищевказаний акт. (а.с. 38) Із Реєстру Боржників для друку від 26 липня 2024 року вбачається відступлення ТОВ «Мілоан» ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги, зокрема, до боржника за договором № 6925301 від 23 січня 2022 року ОСОБА_1 (а.с. 39-42) 26 липня 2024 року на виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «Факторинг Партнерс» сплатило фінансування, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією. (а.с. 18). Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форм у правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України). В силу частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. З матеріалів справи вбачається, що договір про споживчий кредит № 6925301 було укладено 23 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі. Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З урахуванням наведеного, а саме, що кредитний договір 23 січня 2022 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», а також наявності достатніх доказів, що грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який належить відповідачу, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про доведеність факту укладання спірного договору. Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутній оригінал договору, який ним підписано власноруч є неспроможними та спростовується вищевикладеними висновками щодо укладення договору в електронній формі та підписання його у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Крім того суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна довідка про ідентифікацію клієнта щодо надсилання відповідачу на його номер мобільного телефону одноразового ідентифікатора, який і був самостійно введений позичальником при оформленні кредитних правовідносин після зазначення своїх персональних даних реквізити паспорта, зареєстроване місце проживання, ПІБ, РНОКПП, номер телефону. Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав. Покликання в апеляційній скарзі на те, що номер телефону за допомогою якого укладено договір в електронній формі йому не належить і ніколи не належав не заслуговують на увагу, оскільки вказаний номер позичальник зазначив для отримання доступу до електронної системи кредитора з метою укладення кредитного договору та за інших обставин не міг би отримати відповідний одноразовий ідентифікатор та кредитні кошти, факт отримання яких підтверджується, зокрема випискою по рахунку. Сторони у вказаному договорі узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про доведення до відповідача та його обізнаність щодо всіх істотних його умов для укладення такого договору. На підтвердження виконання умов договору про споживчий кредит № 6925301 від 23 січня 2022 року, позивачем суду надано повідомлення ТОВ «ФК «Елаєнс» від 23 січня 2025 року. З даного повідомлення вбачається здійснення 23 січня 2022 року транзакції в сумі 10000,00 гривень на платіжну картку № НОМЕР_1 . (а.с. 65) Згідно повідомлення АТ «Універсал Банк» від 11 квітня 2025 року, вищевказана платіжна картка була емітована на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 115) Вищевказане підтверджується випискою по рахунку відповідача, наданою АТ «Універсал Банк» на виконання вимог ухвали місцевого суду від 03 квітня 2025 року. (а.с. 116-118). Оцінюючи надані позивачем докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів за договором про споживчий кредит № 6925301 від 23 січня 2022 року в сумі 10 000, 00 гривень. Відповідачем не спростовано факт отримання ним кредитних коштів за вищевказаним кредитним договором, а також розмір заборгованості, визначений позивачем за тілом кредиту. Доказів того, що відповідач здійснював погашення кредиту за договором № 6925301 від 23 січня 2022 року, матеріали справи не містять. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту за договором про споживчий кредит № 6925301 від 23 січня 2022 року в сумі 10 000, 00 гривень. У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позивач, пред`являючи вимоги про повернення кредитів (позики), просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками та комісію. Сторони договору про споживчий кредит № 6925301 від 23 січня 2022 року погодили строк кредитування 30 днів (до 22 лютого 2022 року) з можливістю пролонгації і узгодили нарахування процентів як за користування кредитом в межах цього строку кредитування, так і за неправомірне користування кредитом поза межами строку кредитування, тобто передбачили відповідальність за порушення грошового зобов`язання. При цьому продовження строку кредитування є правом позичальника за певних умов (п. 2.3 договору). Продовження строку кредитування за договором про споживчий кредит № 6925301 від 23 січня 2022 року відбулось на підставі п. 2.3.1.2 цього договору. Порядок нарахування процентів за користування кредитом, розмір яких узгоджено в п. 1.5.2 і п. 1.6 кредитного договору, визначено п. 2.2 і п. 2.3 цього договору. Крім того пунктом 1.5.1 договору № 6925301 від 23 січня 2022 року визначено, що до загальних витрат позичальника за кредитом, включено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 1900, 00 гривень. Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення відсотків та/або комісії, матеріали справи не містять, а тому місцевий суд прийшов до правильного висновку про наявність підстав для стягнення таких складових договору з відповідача. Доводи апеляційної скарги про те, що стягуючи визначену позивачем суму заборгованості місцевий суд не перевірив її відповідність вимогам законодавства, а саме Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що сукупна сума неустойки (штраф, пеня), не може перевищувати половини суми, отриманої споживачем за таким договором не заслуговують на увагу, з огляду на наступне. Відповідно до статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який порушив своє зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. За порушення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача. Отже, зміст зазначеної норми не врегульовує питання нарахованих процентів та містить вимоги щодо штрафних санкцій (пеня, штрафи), які відповідачу не нараховувалися. Водночас нарахування процентів за користування кредитними коштами регулюється статтями 1048, 1056-1 ЦК України та їх розмір встановлюється та погоджується сторонами. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Відповідно до п.1 ч.1ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги по суті - це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом пункту 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг є фінансовою послугою. Згідно з частиною 1 статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до частини 3 статті 1079 ЦК України, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Як вбачається з матеріалів справи 26 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу № 26-07/2024, у відповідності до якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «Факторинг Партнерс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 за договором № 6925301 від 23 січня 2022 року. (а.с. 8-17зв., 38-42) Так, згідно із п. 6.1.3. вищевказаного договору факторингу, перехід від клієнта до фактора Прав Вимоги Заборгованостей до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників для друку згідно Додатка № 4, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників для друку підтверджує факт переходу від клієнта до фактора Прав Вимоги Заборгованостей та є невід`ємною частиною цього договору. 26 липня 2024 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було складено і підписано вищевказаний акт. (а.с. 38) Із Реєстру Боржників для друку від 26 липня 2024 року вбачається відступлення ТОВ «Мілоан» ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги, зокрема, до боржника за договором № 6925301 від 23 січня 2022 року ОСОБА_1 (а.с. 39-42) 26 липня 2024 року на виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «Факторинг Партнерс» сплатило фінансування, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією. (а.с. 18) Встановивши вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність позивачем факту передачі прав вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Факторинг Партнерс». Крім того вищезгаданий договір не був визнаний недійсним в судовому порядку, а тому діє презумпція правомірності правочину і вважається, що такі правочини були вчинені та ТОВ «ФК «Факторинг Партнерс» є належним позивачем, який має право вимагати повернення кредитних коштів. Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних, достатніх і допустимих доказів, що підтверджують фактичну оплату ТОВ «Факторинг Партнерс» за придбане право вимоги є неспроможними та спростовуються вищевикладеними висновками суду, зокрема, відповідною платіжною інструкцією (а.с. 18). Покликання в апеляційній скарзі про те, що відповідачем не отримано жодного повідомлення від первісного та теперішнього кредиторів про відступлення прав вимоги є неспроможними, оскільки згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Посилання його на невжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору, що на його думку є порушенням «процедури досудового врегулювання спору» не заслуговують на увагу, адже в даній справі позивач не вимагає дострокового повернення кредиту. Крім того, невжиття заходів досудового врегулювання позивачем не свідчить про відсутність порушення його прав, а як наслідок, позивач може вимагати їх захисту через суд виконати боржником обов`язок з повернення кредиту та сплатити відсотки за користування ним. При цьому суд зауважує, що за період часу, з якого справа перебуває в провадженні суду, відповідач не вчинив жодних дій спрямованих на врегулювання даного спору, зокрема шляхом погашення заборгованості повністю або частково. Не заслуговують також доводи апеляційної скарги в частині пропуску позивачем строку позовної давності, з огляду на наступне. Так у запереченнях проти позову відповідач порушив питання застосування строків позовної давності (а.с. 89). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Суть позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність і стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252255 ЦК України. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Разом з тим, на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 на всій території України з 12 березня 2020 року установлено карантин. 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2002 року, який неодноразово продовжувався та діє дотепер. Розділ «Прикінцеві і перехідні положення» ЦК України Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» був доповнений пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Зваживши на викладені вище вимоги законодавства та врахувавши фактичні обставини справи, апеляційний суд вважає, що строк позовної давності у даній справі позивачем не пропущено, про що також вірно зазначено судом попередньої інстанції. Отже, в даному випадку позивачем було надано достатні докази на підтвердження порушення відповідачем умов кредитного договору та розміру заборгованості, а відповідачем доказів на спростування вказаних обставин не надано. Покликання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано підписаний обома сторонами договір про надання правової допомоги, а також заявку та акт виконання правової допомоги, які не містять детальної інформації щодо наданої допомоги чи проведених операцій є помилковими та спростовуютсья відповідними доказами, які наявні в матеріалах справи (а.с. 53-54, 59, 60). Покликання в апеляційній скарзі щодо безпідставності стягнення на користь позивача суми витрат на правову допомогу у вказаному розмірі колегія суддів не бере до уваги, оскільки заперечуючи зазначений розмір витрат, відповідачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів в розумінні ст. ст. 77,78,80 ЦПК України на підтвердження не співмірності таких витрат. При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що місцевим судом зменшено заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу з 9000,00 до 5000,00 грн., що відповідає критерію співмірності у вказаній справі. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 травня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.С. Панасюк Т.Б. Сало