Постанова 4856 № 240/30694/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/30694/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 15 вересня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. 28 квітня 2025 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів. Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку, під час вибуху протитанкової міни МТ-62М внаслідок наїзду на неї службового автомобіля, в якому перебував ОСОБА_2 , що підтвержує акт спеціального розслідування групового нещасного випадку від 04.10.2022. Відповідно до довідки від 17.08.2023 №210, виданої Заліським старостинським округом Народицької селищної ради Житомирської області, ОСОБА_2 дійсно на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований в АДРЕСА_1 . На день смерті останнього зареєстровані за вищевказаною адресою були: батько ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та мати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до архівної довідки від 20.04.2023 №Ц-230 архівного відділу Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області, в погосподарських книгах Радчанської сільської ради Народицького району Житомирської області 2011-2015 роки значиться, що були зареєстровані та постійно проживали в с. Нова Радча Народицького району Житомирської області сім`я: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 голова домогосподарства, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 дружина, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 син, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 син. В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 , яким підтверджується, що ОСОБА_1 являється матір`ю ОСОБА_2 . ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення їй одноразової допомоги у зв`язку зі смертю її сина внаслідок нещасного випадку на виробництві. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області 28.03.2023 прийнято постанову про відмову у страхових виплатах та наданні соціальних послуг, оскільки на момент смерті ОСОБА_2 не створив власної сім`ї, а батьки потерпілого не належать до жодної з категорій утриманців, визначених статтею 35 Закону №1105, відсутні правові підстави для надання одноразової допомоги сім`ї у зв`язку зі смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_2 його батькам, які є працездатними особами та не перебували на утримання сина. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання урегульовані Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №1105-XIV). Законом України від 21.09.2022 №2620-IX Закон №1105-XIV викладено у новій редакції, що набрала чинності з 01.01.2023. У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин. А оскільки у спірних відносин страховий випадок настав14.07.2022, а розгляд заяви заява позивача про призначення страхових виплат був 2023 року, суд надалі розглядатиме норми Закону №1105-XIV у відповідній редакції відносно фактичних обставин. За визначенням, наведеним у пункті 3 частини першої статті 1 Закону №1105-XIV, загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - кошти соціального страхування), коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством. У силу пунктів 10, 14 частини першої статті 1 Закону №1105-XIV страхові випадки: за соціальним страхуванням від нещасного випадку - нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (у тому числі встановлене чи виявлене у період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок, що стався, або професійне захворювання, яке виникло внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці; за соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім`ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону страхових виплат; суб`єкти соціального страхування - застрахована особа, члени її сім`ї або інша особа у випадках, передбачених цим Законом, страхувальник та страховик. Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX) уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України. Питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, урегульовані розділом V Закону №1105-XIV. За змістом пункту 1 частини першої статті 35 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) страхуванню від нещасного випадку підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на інших підставах. Відповідно до частин першої - третьої статті 36 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України "Про охорону праці". Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення реабілітації у сфері охорони здоров`я, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. У силу частин першої - третьої статті 30 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023) страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про охорону праці". Підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. Частиною сьомою статті 36 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. Частиною шостою статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) визначено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Згідно з частиною першою статті 37 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023) для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа. Відповідно до частини другої цієї статті територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій: 1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами; 2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; 3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат; 4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат; 5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання; 6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання; 7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання; 8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів; 9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи; 10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Частинами першою, другою статті 38 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023) визначено, що територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів. Статтею 39 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX, чинній з 01.01.2023) передбачено, що уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо: 1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку; 2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок; 3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку. Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом. Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Предметом цього спору є правовідносини щодо призначення позивачу одноразової допомоги сім`ї загиблого /частина шоста статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку)/; у зв`язку із загибеллю на виробництві її сина. Виходячи з приписів частини шостої статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Сторони не заперечували, що смерть ОСОБА_2 є наслідком нещасного випадку пов`язаного з виробництвом. Наведений факт підтверджений актом акт спеціального розслідування групового нещасного випадку від 04.10.2022, за змістом якого груповий нещасний випадок стався під час вибуху протитанкової міни МТ-62М, внаслілок наїзду на неї службового автомобіля, в якому перебував ОСОБА_2 , тобто нещасний випадок пов`язаний з виробництвом. Відповідач, обґрунтовуючи висновки щодо наявності підстав для відмови позивачці у виплаті одноразової допомоги сім`ї загиблого, зазначав, що визначальним для підтвердження права на отримання страхової виплати є встановлення факту сімейних відносин. Отже, спірним у цій частині є питання того, чи була ОСОБА_1 членом сім`ї ОСОБА_2 на дату настання страхового випадку. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 на момент загибелі не був одруженим та не мав дітей. Відповідно до довідки від 17.08.2023 №210, виданої Заліським старостинським округом Народицької селищної ради Житомирської області, ОСОБА_2 дійсно на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований в АДРЕСА_1 . На день смерті останнього зареєстровані за вищевказаною адресою були: батько ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та мати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до архівної довідки від 20.04.2023 №Ц-230 архівного відділу Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області, в по господарських книгах Радчанської сільської ради Народицького району Житомирської області 2011-2015 роки значиться, що були зареєстровані та постійно проживали в с. Нова Радча Народицького району Житомирської області сім`я: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 голова домогосподарства, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 дружина, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 син, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 син. За змістом частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. З урахуванням того, що ОСОБА_2 на дату смерті не був одружений, не мав дітей, проживав спільно зі своєю матір`ю, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на дату смерті сина була членом його сім`ї, а тому має право на одержання одноразової допомоги сім`ї загиблого, передбаченої частиною шостою статті 42 Закону №1105-XIV (у редакції на дату настання страхового випадку), що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Стосовно доводів апелянта щодо необхідності встановлення факту сімейних відносин, що є визначальним для підтвердження права на отримання страхової виплати, колегія суддів зазначає наступне. У пункті 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт та інше. Таким чином, враховуючи вищезазначене положення, суд наголошує, що з метою підтвердження позивачем його належності членів сім`ї померлого працівника, як умови для отримання страхової виплати, є доведення ним: факту проживання з померлим; наявності у такої особи спільного побуту та взаємних прав і обов`язків з померлим, що включає в себе спільні витрати на купівлю майна, ремонт та утримання житла тощо. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі №580/3690/23. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що надані позивачем документи є достатнім підтвердженням наявності у позивача спільного побуту та взаємних прав та обов`язків з її померлим сином, що з урахуванням положень СК України свідчить про проживання їх однією родиною і наявністю у позивача статусу члена сім`ї померлого ОСОБА_2 . З огляду на вищенаведені обставини. колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено її право на призначення й одержання одноразової допомоги сім`ї загиблого, передбаченої частиною шостою статті 42 Закону №1105-XIV, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Отже право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачу, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов`язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього). Поряд з цим, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для повного та ефективного захисту його прав, свобод та інтересів. Так, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суд зауважує, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов`язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом. Суд враховує, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_5 ГУПФ України в Житомирській області постановою від 28.03.2023 №1 відмовило у призначенні позивачу страхових виплат. А тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних відносинах є визнання протиправним та скасування рішення ГУПФ України в Житомирській області від 28.03.2023 №1 та зобов`язання ГУПФ України в Житомирській області призначити й виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу сім`ї загиблого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.