Постанова 4854 № 400/3453/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/3453/25 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В. Дата і місце ухвалення: 02.07.2025р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виключення відомостей про ОСОБА_1 за виконавчим провадженням №56440479 з Єдиного реєстру боржників; - зобов`язати Дарницький відділ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти обтяження, накладене на ОСОБА_1 , шляхом зняття арешту з майна боржника за виконавчим провадженням №56440479; - зобов`язати відповідача виключити відомості щодо ОСОБА_1 за виконавчим провадженням №56440479 з Єдиного реєстру боржників. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що на виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження №56440479 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Київської міської митниці ДФС штрафу у розмірі 107 738,45 грн. У вказаному виконавчому провадженні 29.10.2018р. державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Повторного пред`явлення до виконання виконавчого документу з боку стягувача не мало місця. Однак, в січні 2025 року ОСОБА_1 стало відомо про наявність у Єдиному реєстрі боржників запису щодо неї як боржника по ВП №56440479, а також про не зняття державним виконавцем арешту з майна позивача. На звернення ОСОБА_1 до Дарницького відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою щодо зняття арешту відповідач листом від 31.01.2025р. повідомив, що виконавче провадження завершено на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» і даною нормою Закону не передбачено припинення обтяження та виключення боржника з Єдиного реєстру боржників. Таку бездіяльність органу ДВС Приходько І.Т. вважає протиправною та зазначала, що завершення виконавчого провадження покладає на державного виконавця обов`язок щодо зняття обтяжень та виключення відомостей про боржника за таким виконавчим провадженням з Єдиного реєстру боржників. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Дарницького відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що полягає у невчиненні дій, передбачених частиною четвертою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому провадженні №56440479, а саме: не винесенні постанови про зняття арешту з усього рухомого та нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , та не винесенні постанови про виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників. Зобов`язано Дарницький відділ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винести постанову у виконавчому провадженні №56440479 про зняття арешту з усього рухомого та нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 . Зобов`язано Дарницький відділ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винести постанову у виконавчому провадженні №56440479 про виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників. Не погоджуючись з вказаним рішенням Дарницький відділ ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, не правильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 02.07.2025р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що завершення виконавчого провадження на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (повернення виконавчого документа стягувачу) не передбачає припинення обтяження та вилучення боржника з Єдиного реєстру боржників, оскільки не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження». Враховуючи те, що станом на 28.07.2025р. кошти за виконавчим провадженням №56440479 на депозитний рахунок відділу не надходили, тому відсутні підстави для виключення ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників. Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не вірно застосовано норми Закону України «Про виконавче провадження» щодо зняття арешту з майна боржника й ототожнено п.1 ст.37 (повернення виконавчого документу за заявою стягувача) з поверненням за п.2 ст.37 Закону (повернення виконавчого документа за відсутністю майна боржника). Наслідки завершення виконавчого провадження за вказаними нормами різні. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим, повернення виконавчого документу стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документу стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення. ОСОБА_1 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу Дарницького відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Позивач зазначає, що пунктом 23 Розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5, чітко визначено, що за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. Після повернення постановою державного виконавця від 29.10.2018р. виконавчого документа стягувачу Київською міською митницею ДФС постанову від 26.06.2015р. №760/6499/15-п про стягнення з ОСОБА_1 штрафу не пред`явлено повторно до примусового виконання. У 2019 році закінчився строк для стягнення за вказаною постановою митниці і, як наслідок, сплив строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання. За таких обставин, вбачається наявність підстав, передбачених п.7 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», та у держаного виконавця виникає обов`язок винести постанову про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. Позивач стверджує, що суд першої інстанції постановив обґрунтоване, законне рішення, яке ґрунтується на нормах чинного законодавства, і підстав для його скасування немає. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, постановою Київської міської митниці ДФС від 26.06.2015р. №760/6499/15-п на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 107 738,45 грн. Постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу ДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Житнікова С.С. від 22.05.2018р. відкрито виконавче провадження №56440479 з примусового виконання постанови Київської міської митниці ДФС від 26.06.2015р. №760/6499/15-п. Того ж дня, державний виконавець у рамках виконавчого провадження виніс постанову про арешт майна боржника. Постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу ДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Житнікова С.С. від 29.10.2018р. ВП №56440479 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно вказаної постанови в ході проведення виконавчих дій встановлено, що транспортні засоби за боржником не зареєстровані, платник податків з таким податковим номером чи за серією паспорта на обліку в органах ДПС не перебуває, пенсію не отримує. Згідно з доданою до позову «Інформацією з Єдиного реєстру боржників», станом на 06.04.2025р. у вказаному Реєстрі наявний запис про те, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні №56440479. Згідно з доданою до позову «Інформацією про виконавче провадження», стан виконавчого провадження №56440479 «завершено», при цьому постанова про арешт майна боржника є чинною. 30.01.2025р. представник позивача звернувся до Дарницького відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з адвокатським запитом, в якому, серед іншого, просив вилучити з Єдиного реєстру боржників стосовно ОСОБА_1 інформацію по завершеному виконавчому провадженні №56440479. Листом від 31.01.2025р. орган ДВС повідомив ОСОБА_1 , що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не має своїм наслідком припинення обтяження та вилучення боржника з Єдиного реєстру боржників. Виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, у випадку повернення виконавчого документа стягувачу, можливе за умови надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, та у випадку, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено (пункт 23 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5). Докази на підтвердження надходження коштів до звернення представника позивача не додані. Крім того, Відділ зазначив, що він не є адміністратором Єдиного реєстру боржників та не здійснює редагування його змісту. Вважаючи протиправною бездіяльність Дарницького відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не виключення відомостей про ОСОБА_1 за виконавчим провадженням №56440479 з Єдиного реєстру боржників та щодо не зняття арешту з майна боржника за вказаним виконавчим провадженням ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що у спірних правовідносинах у державного виконавця були наявні умови для застосування пункту 16 розділу VIII та пункту 23 розділу ІІІ Інструкції №512/5 (закінчення строку для стягнення за постановою та відсутність обов`язку позивача зі сплати витрат виконавчого провадження та виконавчого збору). За висновками суду, відповідач мав задовольнити звернення представника ОСОБА_1 , оскільки існування обтяження (арешту) за відсутності зобов`язання суперечить статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», а наявність в Єдиному реєстрі боржників відомостей про позивача, при тому, що виконавче провадження згідно з даними Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень є завершеним у 2018 році, не відповідає статті 9 вказаного Закону. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною 2 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання. Відповідно до ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням. Згідно п.2 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. В свою чергу, частиною 3 статті 37 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (ч.4 ст.37 Закону №1404-VIII). Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (ч.5 ст.37 Закону №1404-VIII). Статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа. Так, згідно частин 1-3 статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Частиною 4 статті 40 Закону передбачено, що у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. За положеннями частини 4 статті 59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». Згідно частини 5 статті 59 Закону №1404-VIII у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Частинами 1 та 2 статті 74 Закону №1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Колегія суддів звертає увагу на те, що за положеннями статті 56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Таким чином, нормами чинного законодавства визначено мету застосування процедури арешту майна боржника - для забезпечення реального виконання виконавчого документу. У статті 37 Закону №1404-VIII визначені випадки, за яких у разі повернення виконавчого документа стягувачу знімається арешт з майна. Такими підставами є повернення виконавчого документу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону. Можливість зняття арешту пов`язується з поверненням виконавчого документу не в усіх випадках і це обґрунтоване тим, що повернення виконавчого документу стягувачу за положеннями ч.5 ст.37 Закону №1404-VIII не перешкоджає повторному зверненню до виконавця та пред`явленню виконавчого документу до виконання. Однак, колегія суддів зазначає, що можливість повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання обмежується строками, встановленими статтею 12 Закону №1404-VIII. Так, згідно ст.12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Відповідно до ч.4 ст.12 Закону №1404-VIII строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. При цьому, частиною 5 цієї статті передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Як вже зазначалося колегією суддів, виконавчий документ (постанова Київської міської митниці ДФС від 26.06.2015р. №760/6499/15-п) про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості було повернуто стягувачу постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу ДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Житнікова С.С. від 29.10.2018р. ВП №56440479. Оскільки стягувачем за даним виконавчим документом є державний орган, такий виконавчий документ міг бути пред`явлений до примусового виконання протягом трьох місяців. Однак, доказів повторного звернення до державного виконавця та пред`явлення даного виконавчого документу до виконання відповідачем до суду не надано. Таким чином, строки пред`явлення виконавчого документу до виконання сплили ще в 2019 році. У постанові про відкриття виконавчого провадження №56440479 відсутні відомості про витрати виконавчого провадження; окремі постанови про стягнення витрат виконавчого провадження і виконавчого збору у виконавчому провадженні №56440479 не виносилися. Зазначене дає підстави для висновку, що виконавчий документ не підлягає виконанню та, як наслідок, про можливість застосування положень ч.4 ст.40 Закону №1404-VIII. У відповідності до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Статтею 1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини 1950 року та основоположних свобод. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Таким чином, враховуючи той факт, що виконавчий лист був повернутий, що свідчить про завершення виконавчого провадження ВП №56440479 з примусового виконання постанови Київської міської митниці ДФС від 26.06.2015р. №760/6499/15-п про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 107 738,45 грн., матеріали цього виконавчого провадження знищені, строки повторного пред`явлення виконавчого документу до виконання сплили, а також зважаючи на мету застосування арешту майна боржника, яка полягає у забезпеченні реального виконання рішення, яка в даному випадку досягнута бути не може, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що після надходження 30.01.2025р. заяви ОСОБА_1 про зняття арешту з майна та виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей про неї як боржника у ВП №56440479 відповідач повинен був вирішити питання про зняття арешту та виключення позивача з Реєстру, однак цього не здійснив. Наявність за перелічених вище обставин обтяження майна позивача у вигляді арешту, накладеного в рамках виконавчого провадження, яке завершене, з огляду на сплив строку повторного пред`явлення виконавчого документу до виконання, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння майном. Суд вважає, що наявність інформації щодо позивача в Єдиному реєстрі боржників, при відсутності положень законодавства про можливість її виключення у зв`язку із поверненням виконавчого листа без виконання та не пред`явлення стягувачем протягом встановленого строку повторно виконавчий лист до примусового виконання, не є пропорційним заявленій в законодавстві легітимній меті, тому відомості щодо позивача мають бути виключені з Єдиного реєстру боржників. Водночас, збереження запису про позивача в Єдиному реєстрі боржників реально обмежує її права та інтереси, зокрема, на розпорядження своїм майном та суперечить засадам виконавчого провадження, визначеним ст. 2 Закону №1404-VIII. Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява №33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява №48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119). За встановлених у даній справі обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність законних підстав для зняття арешту, накладеного постановою старшого державного виконавця Дарницького районного відділу ДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Житнікова С.С. від 22.05.2018р. у виконавчому провадженні №56440479, та виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників як боржника у виконавчому провадженні №56440479. Доводи апеляційної скарги Дарницького відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) таких висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції від 02.07.2025р. колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 272, 287, 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 15 вересня 2025 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук