Постанова 4824 № 757/56224/21-ц

справа № 757/56224/21-ц головуючий у суді І інстанції Григоренко І.В. провадження № 22-ц/824/10366/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» поданою представником Штрондою Антоном Михайловичем на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» про розірвання депозитного договору та стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Печерського районного суду м. Києва з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», в якому просили: розірвати депозитний договір №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року, стягнути з відповідача на користь позивача-1 суму вкладу у розмірі 120 000,00 грн., нараховані та невиплачені відсотки у розмірі 1 834,52 грн., відсотки за період з 02 березня 2014 року по 21 жовтня 2021 року 183 517,81 грн., залишок коштів з рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 171,49 грн.; розірвати депозитний договір № SAMDN25000731918966 від 03 січня 2013 року, стягнути з відповідача на користь позивача-2 суму вкладу у розмірі 120 000,00 грн., нараховані та невиплачені відсотки у розмірі 1 834,52,52 грн., відсотки за період з 02 березня 2014 року по 21 жовтня 2021 року 183 517,81 грн., залишок коштів з рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 4,49 грн. В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначає, що 03 січня 2013 року у м. Сімферополь між ним та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір №SAMDN25000731918850 Вклад «Депозит+, 12 мес.» на виконання умов якого, на рахунок № НОМЕР_2 ним було внесено 120 000,00 грн, що підтверджується квитанцією №3 від 02 січня 2013 року; процентна ставка за вказаним договором становить 18% річних. Відповідно до Додаткової угоди від 03 січня 2013 року до договору №SAMDN25000731918850, укладеної між ним та АТ КБ «ПриватБанк» 03 січня 2013 року, банк збільшив процентну ставку за вкладом на 2% річних, які ОСОБА_1 доручив банку перераховувати на бонусний рахунок «Бонус Плюс». У зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя у 2014 році, рахунок ОСОБА_1 було заблоковано банком, нарахування відсотків припинено. З метою отримання доступу до належних йому коштів та нарахованих за ними відсотків він звертався до банку з вимогами поновити доступ до рахунку, але ці вимоги банком не були виконані. Отже, з 2014 року доступ до вкладу було заблоковано відповідачем, а його звернення до банку залишено без задоволення. 21 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій повідомив про розірвання Договору №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року, а також просив повернути суму вкладів та виплатити проценти. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2021 року виділено позовні вимоги ОСОБА_2 до АТ КБ «Приватбанк» про розірвання депозитного договору та стягнення коштів в окреме провадження. 21 вересня 2022 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - адвоката Бригинець А. А. надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому остання проти позову заперечувала, зазначаючи, що АТ КБ «Приватбанк» на цей час не несе жодних зобов`язань за договором №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року, оскільки ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» є новим боржником за вказаним договором на підставі Договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, відтак, АТ КБ «Приватбанк» не є належним відповідачем у справі. Посилається на те, що ОСОБА_1 27 липня 2015 року було подано до банку заяву про розірвання договору №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року, отже, договір розірвано з 14 серпня 2015 року на підставі заяви позивача. При цьому представник АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17, зазначив, що позивачем неправильно здійснено розрахунок відсотків за вкладом, які підлягають стягненню, оскільки договір вкладу було достроково розірвано на підставі заяви вкладника, а отже з дня розірвання договору банківського вкладу будь-які підстави для нарахування відсотків на вклад відсутні. 29 вересня 2022 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Дугінова Д. А. надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що доводи викладені відповідачем у відзиві є необґрунтованими. Вважає, що АТ КБ «Приватбанк» є належним відповідачем у справі, оскільки ОСОБА_1 не надавав банку згоди на переведення боргу перед ним будь-кому, у тому числі, ТОВ «ФК «ФІНІЛОН». При цьому платіжних документів, які б підтверджували перерахування банком ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» коштів для виконання зобов`язань банка перед ОСОБА_1 , банком не надано. Посилається на те, що Умови та правила надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк», ним не підписувалися, отже, вони не є складовою частиною депозитного договору. Звертає увагу на те, що договір №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року не є розірваним, оскільки заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам, встановленим для її оформлення, відтак, позивач має право на стягнення відсотків й пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». 03 листопада 2022 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - адвоката Бригинець А. А. надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких представник відповідача зазначає, що доводи позивача про нікчемність договору про переведення боргу є необґрунтованими, оскільки висновки у цій частині базуються на неправильному застосуванні норм матеріального права (ст. ст. 520, 654, 1059 ЦК України). При цьому відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Щодо вимог про розірвання договору банківського вкладу, який є предметом спору, зазначає, що такі не підлягають задоволенню, оскільки договір розірвано на вимогу вкладника. Крім того, представник відповідача просила застосувати строк позовної давності до вимоги позивача щодо нарахування відсотків на депозитний вклад, так як до позовної вимоги про стягнення процентів за депозитним договором, які нараховуються на вклад, застосовується загальна позовна давність у три роки. Отже, з моменту звернення ОСОБА_1 до банку 27 липня 2015 року із заявою про розірвання договору (заява зареєстрована банком 12 серпня 2015 року) розпочався перебіг строку позовної давності. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року суму вкладу у розмірі 120 000,00 грн, нараховані та невиплачені відсотки у розмірі 1 834,52 грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 залишок коштів з рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 171,49 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 220,06 грн. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник АТ КБ «Приватбанк» - Штронда Антон Михайлович 11 квітня 2025 року через систему Електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне встановлення обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 березня 2023 року в задоволеній частині позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що банк є неналежним відповідачем у справі, т. як будь-яких письмових заперечень від ОСОБА_1 відносно переведення банком на ТОВ ФК «ФІНІЛОН» боргу за договорами які є предметом спору у даній справі, на адресу Банку не надходило, тому вважається, що переведення боргу Банком було здійснено зі згоди ОСОБА_1 . Отже, в наслідок укладання 17 листопада 2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ ФК «ФІНІЛОН» Договору переведення боргу за зобов`язаннями Банку щодо виплати коштів за депозитним договором №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року та договором банківського обслуговування (картковий рахунок) № НОМЕР_1 які є предметом спору у даній справі, банк на цей час не несе жодних зобов`язань за такими договорами, а ТОВ ФК «ФІНІЛОН» є Новим боржником за договорами у відповідності до умов Договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року та належним відповідачем у даній справі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 травня 2025 року поновлено Акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» поданою представником Штрондою Антоном Михайловичем на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» про розірвання депозитного договору та стягнення коштів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 травня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. 29 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д.А. подав відзив, у якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законними та обґрунтованими. Свою позицію обґрунтував обставинами, на які посилався у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції. У судовому засіданні представник апелянта АТ КБ «Приватбанк» - адвокат Штронда Антон Михайлович доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. 21 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дугінов Д.А. подав клопотання про розгляд справи без його участі. У судове засідання інші учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03 січня 2013 року у м. Севастополі між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір №SAMDN25000731918850 Вклад «Депозит+, 12 мес.», на виконання умов якого, на рахунок № НОМЕР_2 було внесено 120 000,00 грн., що підтверджується квитанцією №3 від 02 січня 2013 року; процентна ставка за вказаним договором становить 18% річних. Відповідно до Додаткової угоди від 03 січня 2013 року до договору №SAMDN25000731918850, укладеної між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» 03 січня 2013 року, банк збільшив процентну ставку за вкладом на 2% річних, які ОСОБА_1 доручив банку перераховувати на бонусний рахунок «Бонус Плюс». Відповідно до п.1 договору №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року виплата суми нарахованих процентів проводиться щомісячно. У п. 2 Договору №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року сторони погодили, що у випадку, коли клієнт бажає повернути частину вкладу, зобов`язання сторін за вкладом припиняються і вклад повертається клієнту, а на решту суми за бажанням клієнта оформляється новий вклад. У п. 3 договору №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року визначено, що у випадку, якщо по закінченні строку вкладу клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку вкладу, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк. 27 липня 2015 року ОСОБА_1 направив ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву про дострокове розірвання договору банківського вкладу (депозиту) №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року та повернення коштів, в якій просив вважати розірваним Договір №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року, повернути сплачені ним грошові кошти у розмірі 120 000,00 грн, повернути недоплачені відсотки за договором у розмірі 32 100,00 грн, здійснити перерахування коштів на вказаний ним у заяві рахунок. Зазначена заява зареєстрована ПАТ КБ «ПриватБанк» 12 серпня 2015 року. Як зазначено у договорі від 17 листопада 2014 року, укладеному між ПАТ КБ «ПриватБанк» з ТОВ «ФК «ФІНІЛОН», про переведення боргу, з додатковою угодою до нього від 18 листопада 2014 року, на підставі згоди кредиторів, отриманої ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, які є невід`ємною частиною цього договору, ПАТ КБ «ПриватБанк» переводить, а ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» приймає на себе виконання зобов`язань по виплаті грошових коштів, що виникли на підставі депозитних договорів і договорів банківського обслуговування згідно з переліком (додаток №1). Зобов`язання по виплаті грошових коштів, які переводяться на ТОВ «ФК «Фінілон», виникли з депозитних договорів та договорів банківського обслуговування (додаток № 1), які укладені структурними підрозділами ПАТ КБ «ПриватБанк», що здійснюють діяльність на території АР Крим. Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 01 вересня 2022 року, АТ КБ «ПриватБанк» підтверджує виконання банком в повному обсязі зобов`язань щодо перерахування на рахунки ТОВ ФК «ФІНІЛОН» грошових коштів ОСОБА_1 , відповідно до договору переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатку до цього договору. Сума коштів, зазначена у витягу з електронного додатку, включає, зокрема, нараховані проценти по вкладу на дату переведення боргу. Відповідно до витягу з електронного додатку, розмір грошових коштів, які підлягають до сплати боржником кредитору ОСОБА_1 за договором SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року складає 120 000 грн. Як визначено у скріншоті оголошення на офіційному веб-сайті АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності банка на цій території в розділі 1.1.7 «Додаткові положення» Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами клієнта з банком. У разі невиконання клієнтом обов`язків, передбачених п. 1.1.7.59 цих Умов та правил, подальша взаємодія по договору клієнта з банком буде здійснюватися з ТОВ «ФК «ФІНІЛОН», що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги,

32. У разі незгоди клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення клієнт направляє банку в строк до 15 лютого 2015 року. Ненадання клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк підтверджує здійснення банком переводу боргу за договором клієнта на ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» зі згоди клієнта. Договір про переведення боргу №б.н. від 17 листопада 2014 року, додаткова угода до договору про переведення боргу №б.н. від 18 листопада 2014 року, витяг з електронного додатку «Приложение 1 (Реестр Кредиторов) к договору перевода долга №б.н. от 17 листопада 2014», довідку АТ КБ «Приватбанк» від 01 вересня 2022 року підтверджують, що на момент переведення боргу від АТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» сума коштів за зобов`язанням перед ОСОБА_1 становила у тому числі 1 834,52 грн нарахованих відсотків по вкладу, та 171,49 грн - залишок коштів на рахунку, які підлягають стягненню на користь позивача. Вирішуючи спір в частині позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції вважав, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» відповідачем не надано, а тому, саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за вказаним вище договором банківського вкладу та належним відповідачем у цій справі. Посилання представника відповідача на витяг з електронного додатку та довідки про перерахування на рахунки ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» належних ОСОБА_1 грошових коштів не звільняють відповідача від обов`язку з повернення отриманих ним від позивача грошових коштів, оскільки для кредитора не має жодного правового значення отримання чи неотримання від попереднього боржника новим боржником грошових коштів як виконання зобов`язань за договором переведення боргу, укладеним без його згоди, та вказані домовленості стосуються виключно сторін, визначених у самому договорі, якою не є і не може вважатися позивач. В той же час, ОСОБА_1 реалізував своє право на розірвання договору №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року, направивши на адресу банку заяву про розірвання договору та повернення коштів від 27 липня 2015 року. Оскільки вказана заява ОСОБА_1 зареєстрована ПАТ КБ «ПриватБанк» 12 серпня 2015 року, то договір вважається розірваним через 2 дні з моменту отримання банком заяви про розірвання договору та повернення коштів, тобто 15 серпня 2015 року. Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує договірних правовідносин. Тобто, з моменту розірвання договору банківського вкладу відсотки, передбачені умовами договору №SAMDN25000731918850 від 03 січня 2013 року, не нараховуються. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» відсотків за період з 15 серпня 2015 року по 21 жовтня 2021 року у розмірі 183 517,81 грн. задоволенню не підлягають. Також, суд застосував строк позовної даності до позовних вимог про стягнення відсотків за період з 02 березня 2014 року по 14 серпня 2015 року. Відтак, позовні вимоги було задоволено лише в частині нарахованих відсотків по вкладу, які не були виплачені позивачеві, у сумі 1 834,52 грн та 171,49 грн - залишок коштів на рахунку. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц викладено правовий висновок про те, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 51 ЦПК України). Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №761/30025/16-ц. Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника. У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу. Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. З огляду на те, що договір банківського вкладу між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений у письмовій формі, містить умови про їх двостороннє волевиявлення, то передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі. У цій справі позивач не надавав згоду на заміну боржника АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон», в зв`язку із чим доводи банку про те, що відповідач не є стороною за договорами банківського вкладу, є безпідставними. Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», то згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1058, 1075 ЦК України зобов`язання за договором має виконувати саме АТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє юридичну особу - відповідача від виконання обов`язків за укладеними і дійсними договорами. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі №199/3152/20 переводу боргу з АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» та є сталими у практиці Верховного Суду (див. постанови від 22 вересня 2021 року у справі №757/64382/17, 03 листопада 2021 року у справі №757/49871/18-ц, від 10 листопада 2021 року у справі №757/50904/17-ц, від 01 грудня 2021 року у справі №757/18534/19, від 15 червня 2022 року у справі №199/5331/19 та ін.) У зв`язку з наведеним, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з доводами апелянта, що банк є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» відповідачем не надано, а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за спірним договором банківського вкладу та належним відповідачем у цій справі. Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить. Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог до належного відповідача. При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з правом людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення ЄСПЛ у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Отже, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядалося. Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» подану представником - Штрондою Антоном Михайловичем - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 березня 2023 року у оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 11 вересня 2025 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова