Постанова 4857 № 300/8952/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/8952/24 пров. № А/857/26092/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Качмара В.Я., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області та Державної міграційної служби України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року, головуючий суддя Остап`юк С.В., ухвалене у м. Івано-Франківськ, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, Державної міграційної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,- В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління ДМС України в Івано-Франківській області, ДМС України, в якому просив визнати протиправними дії щодо відмови в прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації; зобов`язати прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства або повторно розглянути заяву від 23.10.2024 року про прийняття декларації про відмову від громадянства (підданства) російської федерації і оформлення паспорта громадянина України у формі картки з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що Державна міграційна служба України протиправно відмовила в прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації з мотивів відсутності правової підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною відмову Державної міграційної служби України, оформлену листом за № УКЦ-С-922-24/6.4/7283-24 від 01.11.2024 року, щодо прийняття в ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства; зобов`язано Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 23.10.2024 року щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням наведених у мотивувальній частині даного судового рішення висновків. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , Управління ДМС України в Івано-Франківській області та ДМС України оскаржили його в апеляційному порядку, які, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять суд апеляційної інстанції: позивач скасувати рішення суду першої інстанції, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; Управління ДМС України в Івано-Франківській області та ДМС України скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Свою апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції. Крім того, звертає увагу суду, що судом першої інстанції не взято до уваги постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №300/3214/23 щодо протиправних дій Державної міграційної служби України та повторного розгляду звернення позивача до відповідача щодо прийняття Декларації про відмову від іноземного громадянства. Управління ДМС України в Івано-Франківській області свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивач інформував ДМС України та Надвірнянський відділ УДМС в Івано Франківській області надаючи декларацію про відмову від іноземного громадянства датовану 23.10.2024 року, не протягом 2 років, як це вимагає законодавство України про громадянство, а по спливу майже 3 років з моменту реєстрації позивача громадянином України. Крім того, зазначає, що для належного завершення процедури набуття громадянства України станом на день розгляду справи в суді, позивач має встановлений законом пролонгований строк для припинення попереднього громадянства рф. ДМС України свою апеляційну скаргу мотивує тим, що пунктом 5 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3897-IX передбачено, що громадяни російської федерації та громадяни Республіки Білорусь (крім осіб, зазначених у пункті 3 цього розділу), які в період з 24 лютого 2020 року набули громадянство України відповідно до Закону України "Про громадянство України" і подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, зобов`язані подати документ про припинення іноземного громадянства до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні , введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, якщо строк виконання поданого зобов`язання сплив. Зазначена норма Закону № 3897-IX викладена у формі імперативного припису, що не допускає множинного тлумачення та альтернативи дій, а тому є обов`язковою до виконання. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подані апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: село Трудове, Гуляйпільського району, Запорізької області, Україна, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 19.03.2013 року. Зареєстрований 02.02.2007 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади № 2024/014135781 від 22.11.2024 року. 18.08.2021 року позивач звернувся до Державної міграційної служби України в Івано Франківській області із заявою про набуття громадянства України відповідно до статті 8 Закону України "Про громадянство України" та подав зобов`язання припинити іноземне громадянство. 15.11.2021 року позивач отримав довідку про реєстрацію особи громадянином України, а 29.11.2021 року тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_2 . 09.01.2022 року на сайті Генерального консульства російської федерації у Львові та поштовим відправленням позивач направив заяву про вихід з громадянства російської федерації, що підтверджується описом вкладення в цінний лист, накладною, та листом-відповіддю Укрпошти від 14.02.2022 року №1853-С-2022020110511В, відправлення №7840507365950 від 17.01.2022 року вручене 20.01.2022 року уповноваженій особі на одержання пошти. 23.10.2024 року позивач звернувся із заявою про прийняття декларації про відмову від громадянства (підданства) російської федерації і оформлення паспорта громадянина України у формі картки. Листом Державної міграційної служби України за № УКЦ-С-922-24/6.4/7283-24 від 01.11.2024 року позивачу повідомлено про те, що відсутні правової підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Вважаючи протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відмова в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, що викладена Державною міграційною службою України в листі за № УКЦ-С-922-24/6.4/7283-24 від 01.11.2024 року не відповідає принципу верховенства права. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України від 18.01.2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-ІІІ). Згідно з положеннями статті 1 Закону № 2235-ІІІ громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках. За пунктом 4 частини першої статті 3 Закону № 2235-III громадянами України є особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Пунктом 2 частини першої статті 6 Закону № 2235-ІІІ встановлено, що громадянство України набувається за територіальним походженням. Статтею 8 Закону № 2235-ІІІ визначено, що особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем зобов`язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави. Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства. Відповідно до абзацу 12 статті 1 Закону № 2235-III зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України. Відповідно до частини восьмої статті 8 Закону № 2235-ІІІ особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов`язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні. За змістом абзацу 16 статті 1 Закону № 2235-III декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав. Згідно з абзацом 13 статті 1 Закону № 2235-III незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури. Приписами пункту 119 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року № 215, передбачено, що особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон. Як слідує з матеріалів справи, що 23.10.2024 року позивач звернувся із заявою про прийняття декларації про відмову від громадянства (підданства) російської федерації і оформлення паспорта громадянина України у формі картки. Листом Державної міграційної служби України за № УКЦ-С-922-24/6.4/7283-24 від 01.11.2024 року позивачу повідомлено про те, що відсутні правової підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Водночас Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1), який надалі було неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України та діє й на сьогодні. З огляду на вказану обставину дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією розірвано, діяльність російських закордонних установ в Україні призупинена. З наведеного слідує, що у зв`язку із розірванням дипломатичних зв`язків між Україною та російською федерацією та призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, позивач позбавлений можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації від дипломатичного представництва чи консульської установи вказаної країни. Також позбавлений можливості подати заяву про вихід з громадянства російської федерації до дипломатичного представництва чи консульської установи російської федерації в іноземній державі через відсутність у нього дозволу на постійне проживання у відповідній іноземній державі. Отже, позивач вчинив необхідні дії для припинення громадянства російської федерації, однак такі дії не призводять до певних правових результатів з незалежних причин. Як слідує із наведених вище правових норм, чинне законодавство передбачає можливість подання декларації про вихід з громадянства російської федерації. При цьому, декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав. Частинами першою та другою статті 9 Закону № 2235-ІІІ передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України. Однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців). Матеріалами справи підтверджено, що згідно з довідкою про реєстрацію особи громадянином України за № 2621-000003557 від 15.11.2021 року позивач, згідно з рішенням Державної міграційного служби України за № 7645 від 15.11.2021 року набув громадянства України на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» та з 15.11.2021 року є громадянином України. Повномаштабне військове вторгнення російської федерації на територію України відбулось 24.02.2022 року, тобто після набуття позивачем громадянства України. Як вірно зазначив суд першої інстанції, такий строк недостатній для припинення позивачем громадянства російської федерації і подання до органу міграційної служби України відповідного документу. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що подання декларації про відмову від іноземного громадянства, у зв`язку з неможливістю отримати документ про припинення громадянства з незалежних від позивача причин є обґрунтованою, а відмова відповідача у прийнятті такої декларації є неправомірною. Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти у позивача подану декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, колегія суддів зазначає наступне. Адміністративні суди створені й діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин, це закріплено у статті 125 Конституції України. Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень і владних управлінських функцій. Будь-яке управлінське рішення стосовно особи, ухвалене суб`єктом владних повноважень незалежно від способу прийняття, рівня і місця органу у відповідній системі, правових підстав, мотивів, способу та форм ухвалення, підлягає судовому контролю. Водночас, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту. У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Відтак, суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчиняти дію, яку за законом останній здійснює «на свій розсуд», не може вказувати, яке конкретно рішення (дії) необхідно приймати (вчиняти) відповідачу. Отже, вимога позивача щодо зобов`язання відповідача прийняти у позивача подану декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації задоволенню не підлягає. Разом з тим, колегія суддів наголошує, що запроваджений законодавцем шлях вирішення спірного питання унеможливлює для позивача припинення громадянства російської федерації. Оскільки, повномаштабне військове вторгнення російської федерації на територію України не підпадає під наведене в Законі України «Про громадянство України» поняття «незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства», яке полягає в невидачі особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України. Однак, суд апеляційної інстанції наголошує, що така обставина є поважною, не залежить від волі позивача та унеможливлює виконання ним взятого на себе зобов`язання із припинення громадянства російської федерації, а тому має враховуватись під час вирішення даного спору. Відповідачем при розгляді заяви позивача про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не було надано оцінку обставинам, зазначеним у зверненні позивача до відповідача при поданні декларації, в тому числі щодо розірвання дипломатичних відносин з російською федерацією та відсутності посольств та консульств російської федерації в Україні. Крім того, жодних альтернатив, з огляду на розірвання дипломатичних відносин з російською федерацією внаслідок її військової агресії проти України, чинне законодавство України не передбачає. У чинному законодавстві України відсутній механізм вирішення подібних спірних правовідносин, в разі відсутності дипломатичних відносин з державою та неможливості особою оформлення припинення громадянства цієї держави. Щодо доводів Управління ДМС України в Івано-Франківській області про те, що позивач інформував ДМС України та Надвірнянський відділ УДМС в Івано Франківській області надаючи декларацію про відмову від іноземного громадянства лише 23.10.2024 року, тобто не протягом 2 років, як це вимагає законодавство України про громадянство, а по спливу майже 3 років з моменту реєстрації позивача громадянином України, то колегія суддів не приймає такі доводи до уваги і зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до міграційного органу з приводу прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства. Зокрема, 17.11.2022 року позивач вперше звернувся із заявою про прийняття Декларації та оформлення паспорта громадянина України у формі картки і отримав відмову в прийняті Декларації. 02.06.2023 року позивач звернувся в Івано-Франківський окружний адміністративний суд щодо оскарження поданої відмови. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2024 року у справі №300/3214/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправними дії Надвірнянського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства російської федерації; зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Надвірнянського відділу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.11.2022 року про прийняття декларації про відмову від громадянства (підданства) російської федерації і оформлення паспорта громадянина України у формі картки. 23.10.2024 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про прийняття декларації. Однак, відповідач при повторному розгляді заяви про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства та оформлення паспорта громадянина України у формі картки відмовляє позивачу у прийнятті Декларації Такі дії передбачають активну поведінку особи, яка претендує на отримання громадянства, спрямовану на безпосереднє самостійне вирішення питання щодо отримання ним документу про припинення громадянства (підданства) іншої держави. Щодо доводів ДМС України про те, що пунктом 5 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3897-IX передбачено, що громадяни російської федерації та громадяни Республіки Білорусь (крім осіб, зазначених у пункті 3 цього розділу), які в період з 24 лютого 2020 року набули громадянство України відповідно до Закону України "Про громадянство України" і подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, зобов`язані подати документ про припинення іноземного громадянства до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні , введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, якщо строк виконання поданого зобов`язання сплив то колегія суддів зазначає наступне. Прийняті Законом України № 3897-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканості України» зміни не скасовують право позивача на подання декларації, а лише надають позивачу встановлений законом пролонгований строк для припинення громадянства рф. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення позивача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства від 23.10.2024 року, замість документа про припинення громадянства російської федерації. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційних скарг колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованогост.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційних скаргах обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційні скарги на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області та Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року, у справі №300/8952/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар О. І. Мікула