Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/27822/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/27822/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Дмитро Миколайович Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 10 вересня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : позивач, ОСОБА_1 , звернулася в суд із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області щодо неприведення у відповідність інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 за наслідками скасування вимоги від 11.03.2019 №Ф-7472-51 шляхом скасування боргу (недоїмки) у розмірі 21217 грн 55 коп.; - зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 за наслідками скасування вимоги від 11.03.2019 №Ф-7472-51 шляхом скасування боргу (недоїмки) у розмірі 21217 грн 55 коп. Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 19.11.2024 позов задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області щодо неприведення у відповідність інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 за наслідками скасування вимоги від 11.03.2019 №Ф-7472-51 шляхом скасування боргу (недоїмки) у розмірі 21217,55 грн. Зобов`язав Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 за наслідками скасування вимоги від 11.03.2019 №Ф-7472-51 шляхом скасування боргу (недоїмки) у розмірі 21217,55 грн. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 1073,60 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору та 3000,00 грн витрат на правничу допомогу. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що відповідно картки особового рахунку автоматизованої інформаційної системи, станом на 14.11.2023 ФОП ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного внеску за 2016 - 2018 роки (згідно поданих Звітів) у розмірі - 21217,55 грн. Вважає, що у ГУ ДПС У Житомирській області відсутні законні підстави скасувати та вважати такими, що не подавалися подані ФОП ОСОБА_1 . Звіти за 2016 - 2018 роки. Стосовно відшкодування витрат на правничу допомогу, то представник відповідача вважає їх завищеними та неспівмірними з розглядуваною справою. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 10.06.2009 ОСОБА_1 зареєстрована Фізичною особою-підприємцем, з 2016 року перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку - 2 групи. З 04.12.2004 позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Житомирській області і отримує пенсію за віком. 11.03.2019 Головним управлінням ДФС України в Житомирській області виставлено ФОП ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-7472-51у на загальну суму 21217,55 грн за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на підставі самостійно поданих позивачем Звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2016, 2017, 2018 роки. У подальшому, 11.10.2019 позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила скасувати подані в 2016, 2017, 2018 роках Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (додаток 5), що слугували підставою для нарахування заборгованості, як помилково подані. Головне управління ДФС у Житомирській області листом від 21.10.2019 відмовило у задоволенні такої заяви. Не погодившись із вказаними діями ГУ ДФС у Житомирській області, позивач оскаржила їх у судовому порядку. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 у справі №240/10302/19, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020, позов задоволено, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Житомирській області від 11.03.2019 №Ф-7472-51у про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 21217 грн 55 коп. (а.с.13-17). Позивач неодноразово зверталась до ГУ ДПС у Житомирській області щодо внесення відповідних змін до інтегрованої картки платника податків, однак отримала відмову (а.с.11-12). Крім того, в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 продовжує обліковуватися борг зі сплати єдиного соціального внеску, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Так, спірні правовідносини визначає Закон України від 01.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2464-VI). Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 цього Закону платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Згідно пунктів 2, 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI). Згідно з частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Приписи статті 25 Закону №2464-VІ встановлюють заходи впливу та стягнення. Зокрема, частиною 1 цієї правової норми передбачено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до частини 2 статті 25 Закону №2464-VІ у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (частина 3 статті 25 Закону №2464-VІ). Згідно з частиною 4 статті 25 Закону №2464-VІ податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки в електронній формі. У випадках, зазначених в абзаці дев`ятому цієї частини, орган доходів і зборів також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються. Згідно частини 16 статті 25 Закону №2464-VІ строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка врегульовує застосування окремих положень порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та визначає процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій та стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами (далі - Інструкція №449). Розділ VI Інструкції №449 врегульовує порядок стягнення заборгованості з платників. Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 12.01.2021 №5 (далі - Порядок №5). Відповідно до пункту 2 названого Порядку інтегрована картка платника (далі ІКП) форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі платежі), що ведеться за кожним видом платежу. Згідно з пунктом 1 підрозділу 1 Розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій. Облікові показники, які відображаються в ІКП, залежать від форми обліку, яка передбачена умовами адміністрування відповідного платежу, що відкриваються для юридичних та фізичних осіб (далі - Перелік форм ІКП). Оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі. Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень. Аналіз зазначених положень Порядку свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює наявність матеріально - правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відповідно належним способом захисту порушеного права позивача є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії з відображення/коригування у інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а. Як встановлено судом першої інстанції, позивач до 04.12.2004 була платником єдиного внеску, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ. Також встановлено, що відображені в інтегрованій картці позивача систематичні дії відповідача щодо нарахування позивачу недоїмки з ЄСВ, котрі мають наслідком виставлення йому вимог про сплату недоїмки. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18.11.2019, що залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2020, позовні вимоги ОСОБА_1 у справі №240/10302/19 щодо скасування вимоги Головного управління ДФС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.03.2019 №Ф-7472-51у на суму 21217,55 грн прийняту відносно ОСОБА_1 задоволені. При розгляді зазначеної справи суд встановив, що підставою для винесення вимоги Головного управління ДФС у Житомирській області від 11.03.2019 №Ф-7472-51у про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 21217 грн 55 коп. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування стала подача ФОП ОСОБА_1 за 2016, 2017, 2018 роки Звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску. Однак, договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування позивачем не укладався, такий договір у матеріалах даної справи відсутній. Відсутність такого договору не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні. При цьому, посилання контролюючого органу на подачу позивачем Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (додаток 5) за 2016, 2017, 2018 роки суд оцінював критично, оскільки подача позивачем звітів за вказаний період не може свідчити про її добровільну участь у системі страхування за відсутності відповідного договору та відповідно дані суми не можуть вважатись узгодженими. Як зазначила представник позивача, дані звіти були подані ФОП ОСОБА_1 помилково, що підтверджується й поданою нею заявою від 11.10.2019. Також слід зазначити, що на момент винесення оспорюваної вимоги у податкового органу була наявна інформація, що позивач є пенсіонером, отже звільнена від сплати єдиного внеску. Проаналізувавши встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нарахування позивачу, як фізичній особі - підприємцю недоїмки із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відбувалося протягом періоду в який позивач була пенсіонером, отже звільнена від сплати єдиного внеску, а тому скасував вищевказану вимогу. Враховуючи, що в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 рахується борг зі сплати ЄСВ у розмірі 21217,55 грн, що не відповідає дійсним обставинам, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправною бездіяльності відповідача щодо внесення змін до інтегрованої картки позивача та зобов`язання відповідача внести зміни до цієї картки шляхом анулювання боргу зі сплати ЄСВ. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн, колегія суддів зазначає нступне. Так, згідно з частинами 1, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Частиною 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву ГУ ДПС у Житомирській області зазначив, що заявлені позивачем до стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн є необґрунтованими і значно завищеними. Представник відповідача зазначила, що перераховані виконані роботи адвокатом в акті здавання - приймання послуг №1 від 18.09.2023 є фактично однакові по своїй суті, наприклад: складання позовної заяви та підготовка позовної заяви, тільки визначено різні суми. Крім того, відповідач зазначає, що справа є незначної складності, провадження у справі є спрощеним. Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22.11.2019 (справа №810/1502/18). Проте, при вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного суду у постанові від 22.12.2020 у справі №520/8489/19. При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що дана справа є справою незначної складності, розгляд справи проводився у порядку письмового провадження без виклику представників сторін у судове засідання. Як встановлено судом першої інстанції, для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до матеріалів справи додано: договір про надання правової допомоги від 12.09.2023 (а.с.23); свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.21), платіжна інструкція від 14.09.2023 (а.с.24); акт здавання-приймання послуг №1 від18.09.2023 на суму 5000,00 грн (а.с.22), ордер на надання правничої допомоги серія АМ №1063795 (а.с.20). Відповідно до акта здавання-приймання послуг №1 від 18.09.2023 адвокатом Капустинською Г.О. були надані Лімінович С.О. наступні послуги з правничої допомоги: надання юридичної консультації - 500 грн; вивчення матеріалів справи - 500 грн; складання проекту позовної заяви 3000 грн; підготовка позовної заяви та направлення її до суду - 1000 грн; разом 5000 грн. Беручи до уваги зміст виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та їх вартість, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що витрати на правничу допомогу за такі послуги є неспівмірними та завищеними, а заявлений до відшкодування розмір витрат 5000,00 грн є надмірним, тому присудив на користь позивача розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.