Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 600/5249/24-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/5249/24-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш Віталій Олександрович Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 09 вересня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач 20.10.2023 зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення". Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області вказану заяву позивача передано для розгляду за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області від 30.10.2023 №083850019376 відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком. У рішенні вказано, що необхідний стразовий стаж передбачений ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення" становить 15 років. Страховий стаж особи становить 6 років 11 місяців 29 днів. До страхового стажу не зараховано: - період роботи згідно запису в трудовій книжці від 10.02.1973, з 20.05.1997 по 12.01.1993, оскільки в наказі про прийняття наявне виправлення, що не завірене належним чином; - всі періоди роботи згідно вкладишу в трудову книжку серії НОМЕР_1 , оскільки відсутній запис про видачу вкладиша на титульній сторінці трудової книжки; - періоди роботи згідно даних трудової книжки від 10.02.1959, оскільки запис про зміну прізвища на титульній сторінці здійснено без зазначення повної підстави, а в матеріалах ЕПС відсутній документи що підтверджують зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 ; період навчання з 01.09.1964 по 19.06.1969, оскільки в матеріалах ЕПС відсутні документи що підтверджують зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_4 - період навчання з 01.09.1964 по 19.06.1969, оскільки в матеріалах ЕПС відсутні документи що підтверджують зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 . Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернулась до суду із цим позовом. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Згідно ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в ст.24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV). У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних За приписами п. д) та ж) ч.3 ст.56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі та час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Отже, законодавець, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу періоду навчання. Згідно із статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (в чинній редакції) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 (надалі також - Порядок №637). Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Пунктом 1 Порядку №637, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу. Порядок ведення трудових книжок, за частину спірного періоду трудового стажу позивача, був врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 за №162 (далі - Інструкція №162), положення якої діяли і врегульовували відповідні відносини до 29.07.1993. Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться. Так, вперше трудова книжка заповнюється адміністрацією в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття його на роботу. На першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки записуються загальні дані про її власника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, фах, дата видачі книжки, підпис власника книжки, ставиться мокра печатка установи, що видала вперше трудову книжку. Відповідно до п. 2.12 зазначеної вище Інструкції, зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження здійснюються адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (свідоцтво про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я, по батькові та ін.) з посиланням на номер та дату цих документів. Вказані зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється попереднє прізвище, ім`я, по батькові чи дата народження і записуються нові дані. Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства, установи, організації або спеціально уповноваженою ним особою і печаткою підприємства, установи, організації або печаткою відділу кадрів. З 29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (надалі по тексту також Інструкція №58). Приписами пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами. За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Згідно з пунктом 2.6 Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58). З наведеного слідує, що Інструкціями №162 і №58 встановлено відповідний порядок оформлення трудової книжки, внесення до трудової книжки записів про роботу, а також спосіб занесення відомостей про виправлення невірних чи недійсних даних. Закреслення та/або виправлення (підтирання, повторне наведення цифр і букв для зміни їх первинного змісту) раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. Аналіз наведених положень дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що обов`язок ведення трудових книжок покладено на роботодавців, тому неналежне ведення таких не може позбавити працівника права на соціальний захист, зокрема й на отримання пенсійних виплат. Згідно змісту оскаржуваного рішення, підставами для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком є відсутність страхового стажу, зокрема до страхового стажу позивача відповідачем не зараховано: - період роботи згідно запису в трудовій книжці від 10.02.1973, з 20.05.1992 по 12.01.1993, оскільки в наказі про прийняття наявне виправлення, що не завірене належним чином; - всі періоди роботи згідно вкладишу в трудову книжку серії НОМЕР_1 , оскільки відсутній запис про видачу вкладиша на титульній сторінці трудової книжки; - періоди роботи згідно даних трудової книжки від 10.02.1959, оскільки запис про зміну прізвища на титульній сторінці здійснено без зазначення повної підстави, а в матеріалах ЕПС відсутній документи що підтверджують зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 ; - період навчання з 01.09.1964 по 19.06.1969, оскільки в матеріалах ЕПС відсутні документи що підтверджують зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 . Судом встановлено, що відповідно до записів дубліката трудової книжки у період з 20.05.1992 по 12.01.1993 позивач прийнята прибиральницею території Державного комітету по водному господарству Херсонського експлуатаційного технічного зв`язку, що скріплено печаткою. Як зазначено у оскаржуваному рішенні, підставою для відмови у врахуванні даного стажу позивача було те, що в наказі про прийняття наявне виправлення, що не завірене належним чином. Проте, суд зазначає, що у дублікаті трудової книжки чітко зазначено дати призначення та звільнення, посаду, на яку прийнято позивачку. Виправлення номеру наказу про прийняття на роботу не може бути підставною для відмови у зарахуванні вказаного періоду роботи позивача до її страхового стажу. При цьому, суд бере до уваги, той факт, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дублікат трудової книжки містить неправдиві або недостовірні відомості щодо наведених періодів трудової діяльності позивача, тому зазначені відповідачем недоліки, а саме наявність виправлення у наказі про прийняття, що не завірене належним чином, не може бути підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком. Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про необхідність зарахування періоду роботи позивачки з 20.05.1992 по 12.01.1993 до страхового стажу позивача. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18). Таким чином, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача всіх періодів роботи згідно вкладишу в трудову книжку серії НОМЕР_1 , з тих підстав, що відсутній запис про видачу вкладиша на титульній сторінці трудової книжки, оскільки внесення записів до трудової книжки не є обов`язком позивача та ним не здійснювалось, а право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних. Не беруться судом до уваги й твердження відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно даних трудової книжки від 10.02.1959, оскільки запис про зміну прізвища на титульній сторінці здійснено без зазначення повної підстави, а в матеріалах ЕПС відсутній документи що підтверджують зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 . Як зазначалось судом вище, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому вносити запис про підстави зміни прізвища на титульній сторінці трудової книжки належало до повноважень відповідного керівника підприємства, установи, організації, а тому не зазначення такої підстави не може бути виною позивача. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначала, що нею було втрачено свідоцтво про складання шлюбу від 04.11.1972, де вона отримала прізвище " ОСОБА_3 ". Шлюб вона складала у Російській Федерації і з початком війни вона не могла туди звернутися та отримати дублікат такого свідоцтва. Дослідженням трудової книжки від 10.02.1959 судом встановлено, що прізвище позивача " ОСОБА_2 " перекреслено на прізвище " ОСОБА_3 ", що свідчить про зміну прізвища. Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 під прізвищем позивача вказано " ОСОБА_2 ". Окрім цього, із свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_3 вбачається, що позивач змінювала прізвище після укладання шлюбу. Отже, наведеними документами підтверджено зміну прізвища, а тому, підстави не враховувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно даних її трудової книжки від 10.02.1959 відсутні. Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1964 по 19.06.1969, оскільки в матеріалах ЕПС відсутні документи що підтверджують зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , суд зазначає таке. Як зазначалося вище, п. 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання (пункт 8 Порядку №637). Відповідно до пункту 1.7 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1) звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 №8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу). Згідно з пунктом 4.2 розділу IV в редакції Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, серед іншого, уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів. Судом встановлено, що згідно диплома НОМЕР_4 , виданій ОСОБА_5 , остання в 1964 році вступила, а в 1969 закінчила повний курс Дніпропетровського ордена Трудового Червоного прапора металургійного інституту по спеціальності електротермічні установки. Водночас, відповідачем не взято до уваги наведений диплом, оскільки в матеріалах ЕПС відсутні документи що підтверджують зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 . Такі підстави для не врахування зазначеного вище періоду навчання позивача до її страхового стажу, суд вважає безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджено, що у свідоцтві про народження НОМЕР_2 під прізвищем позивача вказано " ОСОБА_2 ". В той час, як із свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_3 вбачається, що позивач змінювала прізвище після укладання шлюбу. Суд зазначає, що право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Порядком №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає. Такий підхід узгоджується із нормою ч.1 ст.3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав. Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Також, суд зазначає, що орган, який призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особі, даних паспорта і документів про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, фіксує і засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію за наявності сумнівів має право вимагати від фізичної особи дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і поданих документів. Однак, як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області не здійснено жодних дій на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів. З наведеного можна дійти висновку, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, та відомостей стосовно паспортних даних позивача щодо прізвища, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково. Суд звертає увагу на те, що відповідно п. 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Отже, з вище наведених норм слідує, що позивач не може нести відповідальності за допущені порушення при заповненні її трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачкою. Більше того, недоліки заповнення трудової книжки не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивачки за спірний період. Таким чином, оскільки судом не встановлено недостовірності або неточності вказаних записів, вищезазначене не може бути підставою для не зарахування оспорюваних періодів роботи позивачки до її трудового стажу. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.