Постанова 4803 № 202/12862/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6960/25 Справа № 202/12862/24 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Климась Ю.І. на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Профіт Капітал до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року ТОВ Фінансова компанія Профіт Капітал звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що22.02.2017 року між ТОВ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду №С10.199.74263 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, відповідно до умов якої банк відкрив клієнту поточний рахунок у валюті гривня, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу в рамках угоди та договору. Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконує, у зв`язку з чим, утворилася заборгованість у розмірі 31450 грн. 14 коп. 19.12.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» було укладено договір факторингу №19/12-2023, а 22.12.2023 року ТОВ «Оптіма Факторинг» відступило право вимоги за кредитним договором №С10.199.74263 від 22.02.2017 року - ТОВ «ФК «Профіт Капітал». Позивач просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 31450 грн. 14 коп. та судовий збір у розмірі 3028,00 грн., а також судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» заборгованість за кредитним договором №С10.199.74263 від 22 лютого 2017 року у розмірі 31450 грн. 14 коп., яка складається з суми заборгованості за основним боргом у розмірі 10112 грн. 92 коп., суми заборгованості за відсотками у розмірі 21337 грн. 22 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, щодоговір, типовий графік та розрахунок сукупної вартості кредиту, а також Тарифи за кредитним договором ПАТ «Ідея Банк», з огляду на їх мінливий характер, не може вважатися складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальницею, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в Угоді С10.199.74263 від 22.02.2017 року, яка безпосередньо підписана останньою. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 31450,14 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що22 лютого 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду №С10.199.74263 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, відповідно до умов якої банк відкрив клієнту поточний рахунок у валюті гривня, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу в рамках угоди та договору. Згідно п. 3 договору, банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відповідної кредитної лінії по поточному рахунку на наступних умовах: максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200000 грн (п.п. 3.1 Договору 1); ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 7000 грн (п.п.3.2 Договору кредиту 1) Відповідно до п.п. 3.3 договору кредиту, за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 24% річних. Згідно п. 4 угоди, клієнт ознайомлений з умовами угоди, ДКБО, Тарифами Банку та іншими умовами обслуговування, які оприлюднені на інтернет-сторінці Банку www.ideabank.ua та які йому роз?яснені, зрозумілі та з якими він цілком згодний. Банк свої зобов?язання за Договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, відкривши поточний рахунок №С10.199.74263 та надавши кредитні кошти в розмірі 7000,00 грн в межах кредитного ліміту, визначеного в п.п. 3.2 Договору 1. 19.12.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» було укладено договір факторингу №19/12-2023, а 22.12.2023 року ТОВ «Оптіма Факторинг» відступило право вимоги за кредитним договором №С10.199.74263 від 22.02.2017 року - ТОВ «ФК «Профіт Капітал». Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано угоду про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 08.10.2016 року, згоду фізичної особи-суб`єкта кредитної історії, кредитний договір від 30.01.2019 року, які містять, зокрема, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, графік щомісячних платежів за кредитним договором та підписані особисто відповідачем. Крім того, позивачем було надано детальну виписку по рахунку відповідача, якою підтверджено, що остання користувалася кредитними коштами. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, щопозивач набув право вимоги до ОСОБА_1 , яка належним чином не виконала свої зобов`язання, у зв`язку з чим позовна заява в цій частині є обґрунтуваною та такою, що підлягає задоволенню. З огляду на те, що стороною позивача було надано до суду договір про надання правової допомоги та докази виконання вказаної у договорі роботи, а також приймаючи до у ваги, що фактичних судових засідань у яких би адвокат приймав участь не було, виходячи з принципів розумності та справедливості суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на правничу допомогу у сумі 3 000 грн. При прийнятті такого рішення судом також враховані вимоги ч.ч. 4,5 ст. 137 ЦПК України, складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співрозмірності, суд вважає таку суму співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи та з метою уникнення можливості неправомірного збагачення позивача за рахунок відповідача. Такий висновок відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконання з настанням цієї події. Отже, відповідач зобов`язаний виконувати умови кредитних договорів у відповідності до їх умов та вимог законодавства. У частині першої статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може гуртуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи, 22 лютого 2017 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено угоду про відкриття кредитної лінії №С10.199.74263. Згідно п. 3 договору, банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відповідної кредитної лінії по поточному рахунку на наступних умовах: максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200000,00 грн (п.п. 3.1 Договору 1); ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 7000,00 грн (п.п.3.2 Договору кредиту 1). Відповідно до п.п. 3.3 договору кредиту, за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 24% річних. Кредитний договір містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Договір підписаний власноручно відповідачем. Крім цього, про обізнаність ОСОБА_1 про укладення кредитного договору свідчать періодичні платежі на погашення кредитної заборгованості, що підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 . У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Договори факторингу, укладені між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма факторинг», а також між ТОВ «Оптіма факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» у встановленому законом порядку недійсними не визнані, тобто в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаних правочинів. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У цій справі позичальник не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених спірними договорами. Порушене право кредитора залишилось незахищеним, а тому підлягає захисту в судовому порядку шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Профіт Капітал» заборгованості за кредитним договором. Доводи ОСОБА_1 про недоведеність позивачем розміру заборгованості не заслуговують на увагу та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема випискою по рахунку та розрахунком заборгованості, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 станом на 19 грудня 2023 року становила 31450,14 грн., з яких 10112,92 грн. - заборгованість за основним боргом; 21337,22 грн. за нарахованими та несплаченими відсотками. Виписка по рахунку містить дати та суми, які були сплачені ОСОБА_1 , а також складові, на оплату яких йшли вказані суми. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року№75, виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1)назву документа(форми); 2)дату складання; 3)найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4)зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення)та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку. У постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №169/506/17, від 24 червня 2021 року у справі №686/19271/19 зроблено висновки, що факт отримання та повернення грошових коштів доводять банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення (виплати) грошей до (з) каси товариства. Отже, належними та допустимими доказами внесення/повернення особою коштів у готівковій формі можуть бути прибуткові та видаткові касові ордери, а у випадку внесення/повернення коштів у безготівковій формі таким доказом може бути відповідна банківська виписки. Таким чином, банківська виписка по особовому рахунку є належним доказом отримання кредитних коштів саме відповідачем, їх суми та розміру сплачених коштів відповідачем на погашення заборгованості. Суд першої інстанції правильно вважає, що надана позивачем виписка підтверджує факт списання/зарахування коштів відповідача, а відтак є належним та допустимим доказом у справі. Крім того, реєстри боржників за наведеними вище договорами факторингу містять розмір відсоткової ставки та кількість днів прострочення. Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов`язком ОСОБА_1 , як позичальника, а не позивача, чого зроблено останньою при розгляді даної справи не було. З огляду на викладене, стороною відповідача розмір заборгованості не спростовано, не надано власного розрахунку чи доказів виконання боргових зобов`язань. За вказаних обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеним наявність у відповідача заборгованості в розмірі 31450,14 грн., з яких 10122,92 грн. заборгованість за основним боргом; 21337,22 грн. заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками. Отже, доводи апелянта по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом при розгляді зазначеної справи. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 31450,14 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст.368, 369, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Климась Ю.І. залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: