Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/12691/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6566/25 Справа № 204/12691/24 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: В грудні 2024 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі АТ «А-Банк») звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що 24.01.2024 року ОСОБА_1 приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 21.11.2024 року має заборгованість в сумі 61 023,36 грн., з яких: 53427,70 грн. - заборгованість за кредитом; 7 445,66 грн. заборгованість по відсотках, 150 грн. заборгованість штрафами. Просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 24.01.2024 року у розмірі 61 023,36 грн. та судовий збір у розмірі 3 028 грн. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-БАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 24 січня 2024 року, яка виникла станом на 21 листопада 2024 року та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 52 620,62 грн, простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 807,08 грн, заборгованості за відсотками на поточну заборгованість у розмірі 3757,17 грн, заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість у розмірі 3688,49 грн, а всього 60 873,36 грн Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-БАНК» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 020, 56 грн.. У задоволенні решти позовних вимог АТ «А-БАНК» відмовлено. В апеляційній скарзі АТ «А-Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі; судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. З посиланням на доводи, аналогічні доводам позовної заяви, зазначає, що ОСОБА_1 уклала кредитний договір шляхом підписання в електронному вигляді Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, на підставі якої відповідачу надано кредит в обумовленому розмірі. Звертає увагу, що відповідач при підписанні Анкети-заяви погодилась з умовами кредитного договору, зокрема й процентами за користування кредитними коштами, та зобов`язувалась в подальшому самостійно ознайомлюватись зі змінами до них на сайті банку. Також наголошує, що до матеріалів справи додано не тільки Тарифи із сайту банку та Паспорт споживчого кредиту, а й Заяву про встановлення кредитного ліміту підписану відповідачкою, в якій погоджені умови кредитування, строки, процентна ставка та інші істотні умови договору. Також звертає увагу, що розмір заборгованості та порядок її нарахування підтверджено наданим розрахунком заборгованості та банківською випискою. Відповідач не скористалась своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 61 023,36 грн., тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 1055 ЦК України передбачено,що кредитний договір укладається у письмовій формі. Із матеріалів справи вбачається, що 24.01.2024 року АТ «А-Банк» було укладено кредитний договір із ОСОБА_1 шляхом підписання Анкети-заяви без номеру про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку. При цьому в заяві вказано, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами використання, основними умовами надання послуг та кредитування, що містяться в рекламному буклеті, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, буде їх дотримуватись та самостійно ознайомлюватись із змінами до них на офіційному сайті банку. До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ «А-Банк», а також Тарифи користування кредитною карткою «ЗЕЛЕНА» не підписані ОСОБА_1 .. Також до позовної заяви додано копію паспорту споживчого кредиту та заяву про відкриття, ведення поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту за карткою/рахунком, які підписані ОСОБА_1 .. Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 21.11.2024 року становить 61 023,36 грн., з яких: загальна заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) в розмірі 53 427,70 грн. (залишок заборгованості за тілом кредиту у розмірі 52 620,62 грн. + прострочений залишок за тілом кредиту у розмірі 807,08 грн); загальний у розмірі 7 445,66 грн. (залишок заборгованості за процентами на поточну заборгованість у розмірі 3757,17 грн. + залишок заборгованості за процентами на прострочену заборгованість 3688,49 грн.); штраф в розмірі 150 грн.. Згідно із наданими позивачем довідками ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: № НОМЕР_2 , строком дії до грудня 2031 року, № НОМЕР_3 , строком дії до грудня 2031 року, № НОМЕР_4 строком дії до грудня 2031 року та встановлювались наступні ліміти 24.01.2024 року у розмірі 3 000 грн.; 24.01.2024 року 3 000 грн.; 16.04.2024 року 4 000 грн., 02.05.2024 року у розмірі 20 000 грн., 02.05.2024 року у розмірі 53 500 грн.. Також матеріали справи мітять банківську виписку по рахунку ОСОБА_1 з якої вбачається наявність заборгованості станом на 16.11.2024 року. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що банком належними та допустимими доказами доведено факт укладення між сторонами кредитного договору та досягнення ними згоди щодо істотних умов договору, зокрема відсотків, однак сторони не погодили розмір штрафів. Проте такий висновок не в повній мірі відповідає встановленим обставинам по справі та нормам матеріального і процесуального права. Подаючи апеляційну скаргу, позивач просить скасувати рішення суду у відмовленій частині та задовольнити їх позовні вимоги у повному обсязі, тобто по факту оскаржує відмову суду першої інстанції у стягненні штрафу у розмірі 150 грн., посилаючись на те, що сторонами були погоджені такі умови договору. З матеріалів справи вбачається, що в Анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та заяві про відкриття, ведення поточного рахунку від 24.01.2024 року, які підписані сторонами не зазначені розміри штрафних санкцій, а Умови та правила надання банківських послуг й Тарифи не підписані відповідачем, тому не можуть бути доказом погодження сторонами розміру штрафів. Однак матеріали справи містять Паспорт споживчого кредиту, підписаний ОСОБА_1 електронний підписом 24.01.2024 року, в якому передбачено наступні види штрафів: 50 грн. за кожен раз, коли виникає прострочення по сплаті обов`язкового щомісячного платежу повністю або частково на суму від 100 грн.; 100 грн. кожен раз, коли виникає прострочення по сплаті обов`язкового щомісячного платежу на суму від 100 грн. другий місяць поспіль і більше; 500 грн. + 5% від суми загальної заборгованості, у разі непогашення протягом 60 календарних днів простроченого по сплаті обов`язкового щомісячного платежу за карткою із порушеним строком більше ніж на 30 днів. Зазначена в паспорті інформація відповідає вимогам частини 3 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до розділу 7 вказаного документу, зазначена в ньому інформація зберігає чинність та є актуальною до 29.01.2024 року та підписана споживачем ОСОБА_1 електронним підписом 24.01.2024 року. Зміст зобов`язання в наведеному паспорті споживчого кредиту викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз анкети-заяви та наданого позивачем розрахунку, дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути, із сплатою процентів за кредитним договором та штрафів у розмірі та на умовах погоджених сторонами у паспорті споживчого кредиту. ОСОБА_1 ознайомилася з наданою в паспорті споживчого кредиту інформацією, про що свідчить її електронний підпис, вибрала та погодилася з конкретними умовами щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та уклала кредитний договір шляхом особистого підписання анкети -заяви. Тобто таким чином висловила своє волевиявлення щодо укладання кредитного договору за конкретних умов, зокрема і щодо розміру штрафів. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII(надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію,і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Частиною п`ятою статті 11Закону України «Про електроннукомерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями статті 12 Закону України «Про електроннукомерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Підписавши паспорт споживчого кредиту відповідач добровільно погодилась на умови кредитування, зокрема, розміром кредиту, порядком його надання, відсотками за користування кредитом та застосування штрафу у разі порушення грошового зобов`язання. Таким чином паспорт споживчого кредиту є належним та допустим доказом того, що сторони погодили розмір штрафів. Однак на зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафу у розмірі 150 грн. В неоскаржуваній частині щодо тіла кредиту та відсотків рішення суду першої інстанції на предмет правомірності не перевірялось. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального права та не відповідністю висновків суду обставинам справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині штрафних санкцій та стягненню з ОСОБА_1 на користь банку штрафів у розмірі 150 грн. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У ч.1,2 ст. 141 ЦПК України зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких зокрема входять витрати на правову допомогу, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на задоволення позовних вимог банку у повному обсязі судові витрати понесені позивачем у суді першої та апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь банку. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 61 023,36 грн., що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 376, 382 ,384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за штрафами задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість по штрафам за користування кредитом від 24.01.2024 року станом на 21.11.2024 року у розмірі 150 грн.. Змінити розмір судового збору, стягнутого ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» з «3 020 грн.» на «7 570 грн.». В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: