Постанова 4854 № 400/12176/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/12176/24 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О., суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року (суддя Біоносенко В.В., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 07.03.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: 24.12.2024 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, в якому позивач просив: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, які полягають у відмови йому видати довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням встановлено з 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень, 2481 гривень, 3080 гривень; зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень, 2481 гривень, 3080 гривень. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення суду, яким задовольнити його позовні вимоги. На думку апелянта, розмір посадового окладу судді, який є базовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якій встановлюється та затверджується відповідно до ст.46 Конституції України та Закону України «Про прожитковий мінімум». Разом з тим, апелянт зазначає, що ст. 7 Законів України «Про Державний бюджету на 2021», «Про Державний бюджету на 2022», «Про Державний бюджету на 2023» та «Про Державний бюджету на 2024» був введений вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 гривень. Але, на думку апелянта, суддів не віднесено до соціально-демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо і не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Передбачені ст. ст. 46 та 130 Конституції України зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди на момент виникнення спору щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено на 1 січня календарного року для визначення суддівської винагороди. Таким чином, Закон України про державний бюджет на відповідний рік фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна із яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Конституція України не надає Закону України про Державний бюджету вищої юридичної сили. Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи. Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження. Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 працював на посаді судді Березанського районного суду Миколаївської області, а з грудня 2010 року перебуває у відставці та перебуває на обліку у Головному управління ПФУ у Миколаївській області, який йому нараховує та виплачує довічне грошове утримання судді у відставці. 20.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДСА у Миколаївській області з заявою про надання довідки про суддівську винагороду, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня 2022, 2023, та 2024 року в розмірі 2270 гривень, 2481 гривень, 3080 гривень. 4.07.2024 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області листом за №3/2-1589/24 відмовило ОСОБА_1 у наданні такої довідки, пославшись на те, що відповідно до Законів України про бюджет на відповідні роки, прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, складає 2102 гривні. Не погодившись з вказаною відмовою позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вважав, що розмір посадового окладу судді протягом 2021, 2022, 2023 та 2024 років не змінювався, тому у відповідача не було підстав для видачі позивачу довідки для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень, 2481 гривень, 3080 гривень, а тому він правомірно відмовив позивачу у її видачі. Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне. Так, за змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Так, згідно із частиною другою статті 133 Закону №2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. За змістом частини третьої статті 133 Закону №2453-VI з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом. Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Відповідно до статті 1 Закону України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (Закон - №966-XIV), прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (Закон - №1402-VIII). Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Згідно частин четвертої, п`ятої статті 142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Статтею 130 Конституції України передбачено, що Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Аналогічні положення закріплені частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII, згідно якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. У частинах другій, третій статті 135 Закону №1402-VIII передбачається, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці За нормами пункту 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Таким чином, Конституцією України та Законом №1402-VIII закріплюються правові положення щодо способу визначення розміру суддівської винагороди, а саме встановлення розміру винагороди законом про судоустрій. Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, відповідно, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». При цьому, судді Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Так, за змістом ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет на 2020 рік», «Про Державний бюджет на 2021 рік», «Про Державний бюджет на 2022 рік», «Про Державний бюджет на 2023 рік», «Про Державний бюджет на 2024 рік» для обрахунку посадового окладу судді передбачений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 грн.. Тобто, з 2020 року розмір посадового окладу судді місцевого суду не змінювався, а за таких обставин, відсутні підстави передбачені ч. 4 ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для здійснення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці. У цьому аспекті апеляційний суд зауважує, що наведені приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині визначення прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2021, 2022, 2023, 2024 роках є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача, Відповідач діяв на законних підставах. Водночас викладений у цій справі висновок апеляційного суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі №620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року. У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди. За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Однак, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2025 року в справі №240/9028/24 не погодилась з наведеними висновками з таких міркувань. Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі №620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Велика Палата Верховного Суду нагадала, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду. Застосовуючи вищезазначені висновки та правові норми до правовідносин, що виникли у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Враховуючи чинне правове регулювання спірних правовідносин та висновки Великої Палати Верховного Суду висловлені у постанові від 24.04.2025 по справі у справі №240/9028/24, колегія суддів дійшла висновку, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області є правомірними. У контексті оцінки інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29). Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко Суддя М.П.Коваль Суддя Ю.В.Осіпов