Постанова 4854 № 420/20979/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/20979/25 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А. Дата і місце ухвалення: 29.07.2025р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : 30 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020р. по 15.01.2025р., грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2024 роки без врахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020р., на 01.01.2021р., на 01.01.2022р., на 01.01.2023р., на 01.01.2024р., на 01.01.2025р. у відповідні роки на відповідний тарифний коефіцієнт; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 30.01.2020р. по 15.01.2025р., грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений Законом станом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р. 2102,00 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р. 2270,00 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р. 2481,00 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р. 2684,00 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024р. 3028,00 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025р. 3028,00 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017р. та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2025р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме: надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022р. по 15.01.2025р., з обов`язковим зазначенням обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій, або докази дотримання строку звернення до суду. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2025р. позовну заяву в частині вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення в період з 19.07.2022р. по 15.01.2025р. повернуто ОСОБА_1 на підставі ч.2 ст.123, п.9 ч.4 ст.169 КАС України. Роз`яснено позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 29.07.2025р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В своїй скарзі апелянт зазначає, що спір, який виник між сторонами, є спором щодо виплат, які належать працівникові при звільненні, у тому строк звернення з даним позовом до суду передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України три місяці з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні. А відтак, саме на роботодавця покладено обов`язок письмового повідомлення про нараховане та виплачене грошове забезпечення з розшифровкою по видах із зазначенням конкретних сум, а тому відсутні підстави стверджувати, що позивач сам повинен був дізнатися розшифровку виплаченого йому грошового забезпечення. При звільненні позивача зі служби військова частина НОМЕР_1 такий обов`язок не виконала, письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні, та інформації про порядок обчислення грошового забезпечення за оскаржуваний період не надала. Відповідну інформацію відповідач надав листом від 14.06.2025р. у відповідь на заяву позивача від 23.05.2025р., у зв`язку з цим встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду розпочав свій відлік саме з 14.06.2025р. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що ні наказ про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини, а ні грошовий атестат не є письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні в розумінні ч.2 ст.233 КЗпП України, оскільки вони не містять відомостей про розміри виплаченого ОСОБА_1 посадового окладу у період з 19.02.2022р. та порядку його встановлення (який прожитковий мінімум та коефіцієнт застосовано), перелік надбавок та порядок їх встановлення при розрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024р.р. Також, апелянт посилається на те, що ОСОБА_1 у період з 12.03.2018р. по 15.01.2025р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а у період з 16.01.2025р. по теперішній час у військовій частині НОМЕР_2 . Відтак, звільнення з військової служби не відбулося в розумінні п.7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008. До того ж, судом не враховано, що проходження позивачем військової служби є поважною причиною для поновлення строків звернення до суду. Військова частина НОМЕР_1 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає, що при переміщенні ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 йому було видано грошовий атестат, який являється однією з підстав для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення. Крім того, наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.01.2025р. №15 також містив відомості про кількість днів всіх видів відпусток, використаних позивачем під час проходження військової служби, стан справ з виплатою грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, що являється підставами для своєчасної та повної виплати військовослужбовцю всіх видів забезпечення при зарахуванні на нове місце служби. Військова частина НОМЕР_1 позовні вимоги ОСОБА_1 вважає передчасними. Стверджує, що вони могли б бути адресовані військовій частині, з якої він був або буде звільнений зі складу ЗСУ після завершення проходження військової служби. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.2 ст.312 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи, з 12.03.2018р. ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.01.2025р. №15 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира 6 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом начальника Генерального штабу ЗСУ (по особовому складу) від 31.12.2024р. №606 на посаду заступника командира батальйону з артилерії батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_2 , визнано таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. З 15.01.2025р. позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Видано речовий та грошовий атестати. Вважаючи порушеним своє право на отримання у належному розмірі грошового забезпечення за період з 30.01.2020р. по 15.01.2025р., грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2024 роки, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. При цьому, позивач стверджував, що про порушення свого права він дізнався з листа військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2025р., яким його повідомлено, що при розрахунку грошового забезпечення за вказаний період використовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р. Суд першої інстанції, повертаючи ухвалою від 29.07.2025р. позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення в період з 19.07.2022р. по 15.01.2025р., дійшов висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX. Суд зазначив, що незалежно від того чи звільнений або переміщений військовослужбовець до іншої військової частини для продовження військової служби, беззаперечним залишається факт отримання грошового атестату, який в даному випадку є обставиною, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду. Суд зазначив, що отримання 14.06.2025р. відповіді на заяву ОСОБА_1 чи його представника не змінює момент, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона чи її представник почали вчиняти дії щодо реалізації права особи і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, як і не перериває такий строк. При цьому, судом враховано, що позивач не наводить жодних обставин, що унеможливлювали впродовж тривалого часу звернутися до суду, у т.ч. участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший). За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника. Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України. Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, тобто після 19.07.2022р. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду з позовними вимогами, заявленими за період з 19.07.2022р. встановленню, передусім, підлягає яка частина статті 233 КЗпП України має бути застосована до спірних правовідносин. Як вже зазначалося, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.01.2025р. №15 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника Генерального штабу ЗСУ (по особовому складу) від 31.12.2024р. №606 на посаду заступника командира батальйону з артилерії батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_2 , визнано таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. З 15.01.2025р. позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Фактично позивач мав завершити свої правовідносини з відповідачем в частині виплати всіх сум, що належать працівникові, саме в день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (переведення), а відповідач повинен був письмово повідомити позивача про суми, нараховані та виплачені йому при виключенні зі списків особового складу частини. За таких обставин, на думку колегії суддів, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Колегія суддів вважає, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 15 січня 2025 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при виключенні зі списків особового складу військової частини). Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 та від 28 березня 2025 року у справі №400/6758/24. Виходячи з цього, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що саме дата вручення позивачу грошового атестату є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду. Отримання у день виключення зі списків особового складу військової частини грошового атестату ОСОБА_1 не заперечує та про видачу позивачу грошового атестату зазначено у наказі командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.01.2025р. №15. Таким чином, строк на оскарження дій відповідача щодо неналежного нарахування сум грошового забезпечення сплинув 15.04.2025р. Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що з виданих йому наказу про звільнення та грошового атестату ОСОБА_1 не мав можливості встановити який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку його грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення. Позивач не був позбавлений можливості запитати у військовій частині роз`яснення щодо отриманих коштів, в той час як з відповідним запитом представник позивача звернувся до військової частини тільки в 23.05.2024р., тобто також після закінчення строку звернення до суду. Апелянтом не наведено та колегією суддів не встановлено наявності поважних причин, які могли б бути підставою для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду в частині вимог, заявлених за період з 19.07.2022р. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Саме ж по собі введення воєнного стану в Україні та перебування особи на військовій службі не можуть слугувати безумовними підставами поновлення строку звернення до суду за відсутності доказів, що такі обставини об`єктивно перешкоджали цьому у конкретному випадку. На підставі викладеного у сукупності колегія суддів вважає, що висновок суду про повернення позовної заяви в частині вимог щодо виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 р. по 15.01.2025р. ґрунтується на правильному застосуванні судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 08 вересня 2025 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук