Постанова 4802 № 161/15262/25

Справа № 161/15262/25 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І. Б. Провадження № 22-ц/802/1057/25 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 вересня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про захист прав споживача, стягнення грошових коштів набутих без достатньої правової підстави, стягнення компенсації за завдану моральну шкоду, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_2 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2025 року в складі судді Плахтій І. Б., В С Т А Н О В И В : У липні 2025 року позивач звернулася в суд з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про захист прав споживача, стягнення грошових коштів набутих без достатньої правової підстави, стягнення компенсації за завдану моральну шкоду. В обґрунтування позовної заяви вказала, що 26 листопада 2021 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області було ухвалено заочне рішення у справі № 161/15649/21 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, яким було стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 29 травня 2007 року в розмірі 22311,82 грн. та 2056,88 грн. судового збору. Рішення набрало законної сили. 23 червня 2022 року було відкрито виконавче провадження №692880339. 24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 самостійно здійснила повне погашення заборгованості у виконавчому провадженні. 18 листопада 2024 року державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв?язку з фактичним виконання рішення суду. Проте, 27 жовтня 2024 року (тобто через три дні після того, як позивачка самостійно здійснила погашення кредитної заборгованості) АТ КБ «ПриватБанк» здійснив списання особистих коштів позивачки з її картки у розмірі 19412,58 грн. з призначенням платежу «автоматичне погашення заборгованості 51**21 та 2270 грн. із призначенням платежу «автоматичне погашення заборгованості 88**82, що в загальній сумі становить 21682,58 грн. Тобто, відбулася подвійна сплата позивачкою однієї і тієї ж заборгованості. Банк вчасно не надіслав повідомлення державному виконавцю про відсутність боргу, що дало б можливість державному виконавцю повернути сплачені позивачкою на рахунок ДВС кошти. Вважає, що банк не мав обгрунтованих підстав для примусового списання коштів з карткового рахунку позивачки. Відтак, набув ці кошти безпідставно. З огляду на викладене, просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно списані кошти в розмірі 21682,58 грн. та 2652,33 грн. відсотків за користування безпідставно набутими коштами, 6000 грн. моральної шкоди, 6000 на професійну правничу допомогу. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2025 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про захист прав споживача, стягнення грошових коштів набутих без достатньої правової підстави, стягнення компенсації завданої моральної шкоди передано на розгляд за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва. В апеляційній скарзі представник позивача Артем`єва Г. О. просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, оскільки її висновки не відповідають фактичним обставинам справи та допущено неправильне застосування норм процесуального права та матеріального права. Судом першої інстанції помилково передано справу на розгляд іншого суду з порушенням правил альтернативної підсудності, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами, пов`язані з наданням фінансових послуг та позивач є споживачем таких послуг. Посилається на те, що спір виник з приводу захисту прав споживача, позивач скористався своїм правом на альтернативну підсудність та пред`явив позов до Луцького міськрайонного суду Волинської області за зареєстрованим місцем проживання. У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Відповідно до положень ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки представником позивача оскаржується ухвала суду про передачу справи на розгляд іншого суду, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 08.09.2025, тобто, дата складення повного судового рішення. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до положень частин 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Направляючи справу за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини не поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів», що унеможливлює застосування до даної позовної заяви ч. 5 ст. 28 ЦПК України щодо визначеності підсудності. З такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та упродовж розумного, але не більш встановленого законом строку розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Згідно зі ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Відповідно до статті 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються до суду за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Згідно з частиною п`ятою статті 28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. З преамбули Закону «Про захист прав споживачів» вбачається, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. За змістом статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги; банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. Банк здійснює професійну діяльність на ринках капіталу на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. До банківських послуг належать: залучення коштів та банківських металів, що підлягають поверненню, від необмеженого кола осіб; відкриття та ведення поточних (розрахункових, кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу); надання коштів та банківських металів у кредит за рахунок залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від власного імені, на власних умовах та на власний ризик. Банк має право надавати фінансові платіжні послуги. Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про платіжні послуги», до фінансових платіжних послуг належать, зокрема, послуги із зарахування готівкових коштів на рахунки користувачів, а також усі послуги щодо відкриття, обслуговування та закриття рахунків (крім електронних гаманців). Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що під час надання споживачам послуг на платіжному ринку надавачі платіжних послуг зобов`язані дотримуватися вимог законів України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», «Про захист прав споживачів» та інших нормативно-правових актів у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до роз`яснень, які містяться у ч. 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Зі змісту позовної заяви вбачається, що даний спір виник з приводу обслуговування відповідачем карткового рахунку позивача, відкритому останнім, як споживачем фінансово-кредитних послуг, у відповідача, як банківської установи, яка надає послуги з відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій. Відтак, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». З копії довідки про реєстрацію місця проживання особи вбачається, що зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 , позивач, відповідно до ч.5 ст.28 ЦПК України, вибрав підсудність за зареєстрованим місцем свого проживання з урахуванням статусу споживача. Суд першої інстанції вирішуючи питання підсудності не врахував усіх обставин, помилково передав справу на розгляд іншому суду з порушенням правил альтернативної підсудності. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Оскаржена ухвала суду про передачу справи на розгляд іншого суду постановлена з порушенням норм процесуального права, що, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, керуючись статтями 374, 379, 381, 382, 384 ЦПК України, суд - ухвалив: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 серпня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до Луцького міськрайонного суду Волинської області. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді