Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/5588/23

Дата документу 02.09.2025 Справа № 336/5588/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/5588/23 Головуючий у 1-й інстанції: Петренко Л.В. Провадження №22-ц/807/1149/25 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. Провадження №22-ц/807/1149/25-2 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2025 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Полякова О.З., Бєлової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Філіпського Олександра Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2025 року, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Філіпського Олександра Сергійовича, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Лугового Бориса Владленовича на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Надія Володимирівна про встановлення фактів проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на частку цього майна, зміну черговості спадкування, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, - В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який в подальшому уточнив, до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Надія Володимирівна про встановлення фактів проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на частку цього майна, зміну черговості спадкування, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом. В обґрунтування заяви зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , після важкої і тривалої онкологічної хвороби, у віці 66 років померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Свідоцтва про смерть ОСОБА_3 у позивача немає, його забрав відповідач. Упродовж понад 25 років, з серпня 1997 року по день смерті ОСОБА_3 , позивач зі своїм сином ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали разом однією сім`єю, як чоловік і жінка, без реєстрації шлюбу в однокімнатній квартирі ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . До моменту початку спільного проживання з ОСОБА_3 , позивач проживав разом зі своїм сином, але без дружини, з якою фактично перестав проживати разом. Водночас, певний час позивач ще перебував в зареєстрованому шлюбі, який невдовзі, а саме 11 листопада 1997 року, було розірвано. Відлік періоду початку фактичного проживання однією сім`єю позивача і ОСОБА_3 офіційно слід обчислювати з 12 листопада 1997 року, що і відображено в прохальній частині позовної заяви. На момент початку спільного проживання, позивач працював у Запорізькому авіапідприємстві авіакомпанії «Авіалінії України» (09.04.1998 перейменоване у Державне підприємство «Авіакомпанія Константа», після чого - 22 квітня 1999 року реорганізоване у ВАГ «Авіакомпанія Константа», нині - НрАТ «Авіакомпанія Константа», код ЄДРПОУ 20508143), де і пропрацював до 15 жовтня 2007 року на посадах бортмеханіка, інженера- інструктора бортового, що підтверджується трудовою книжкою. Під час роботи на вказаних посадах позивач отримував високу заробітну плату, яка в 5- 7 разів (в залежності від року) перевищувала розмір мінімальної заробітної плати, тому доходи сім`ї складалися переважно з його доходів. Так, за 1998 рік позивач заробив 4824,28 гривень, за 1999 рік - 5136,56 гривень, за 2000 рік - 6497,22 гривень, за 2001 рік 9645,89 гривень, за першу половину 2002 року - 5071,47 гривень, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-5 (а сумарно з 1998 по середину 2002 року - 31175.42 гривень, що станом на 23 серпня 2002 року було еквівалентно 5732.36 доларам США). 23 серпня 2002 року переважно за кошти позивача, за 40125,00 гривень (що було еквівалентно 7500,00 доларам США), була придбана двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , та 29 серпня 2002 року право власності на цю квартиру було зареєстроване за ОСОБА_3 . Після цього, у 2003 році, на замовлення позивача було проведено ремонт вищевказаної квартири, вартість ремонту склала 21000,00 гривень, що підтверджується актом виконаних робіт № 1 від 16 липня 2003 року. Факт спільного проживання, ведення спільного господарства і побуту, спільної праці, можуть підтвердити також свідки. Позивач також оплачував за житлово-комунальні послуги за обидві квартири та надає чеки. Починаючи приблизно з 2003-2004 року, позивач і ОСОБА_3 користувалися послугами охорони квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 . 20 лютого 2012 року ОСОБА_3 було укладено договір з АТ «Райффайзен Банк Аваль» у формі заяви-анкети на видачу картки ідентифікації, де в якості контактного телефону вона вказала телефон НОМЕР_1 , який було раніше оформлено на ім`я позивача, що підтверджується договором про надання послуг мобільного зв`язку № НОМЕР_2 від 02 липня 2004 року. 12 лютого 2013 року ОСОБА_3 зазначила цей же номер телефону, який оформлено на ім`я позивача, у договорах з ПАТ «Дочірній банк Сбербанку росії» про відкриття депозитного рахунку та щодо банківського обслуговування. 15 грудня 2016 року ОСОБА_3 зазначила цей же номер телефону, який оформлено на ім`я позивача, у заяві про розміщення банківського вкладу до ПАТ «Банк Кредит Дніпро». 29 жовтня 2020 року ОСОБА_3 зазначила цей же номер телефону, який оформлено на ім`я позивача, у договорі на вклад «Строковий» з АТ КБ «Приватбанк». У 2014 році, за кошти позивача, було проведено ремонт квартири ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . зокрема було відреставровано балкон, встановлено нові вхідні двері, замінено вікна на нові, замінено електропроводку. Починаючи з червня 2017 року, ОСОБА_3 почала тяжко хворіти, що викликало неможливість її самостійно забезпечувати умови свого життя, погребу в постійному сторонньому догляді, допомозі та лікуванні. З того часу, позивач фактично здійснював над ОСОБА_3 опіку, постійно її підтримував. Матеріальне забезпечення ОСОБА_3 , у зв`язку з її непрацездатністю та безпорадним станом, з червня 2017 року та до дня її смерті, здійснював позивач. Позивач просив встановити: 1) факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі спадкодавцем, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини; 2) факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, побуту, бюджету та придбання майна внаслідок спільної праці, як сім`ї, шляхом об`єднання спільних та індивідуальних трудових зусиль, внаслідок яких одержані спільні та особисті доходи об`єднувалися для набуття спільного майна, у період з 12 листопада 1997 року до 31 грудня 2003 року включно; 3) визнати майно, набуте внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, за час спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , а саме - квартиру АДРЕСА_3 - об`єктом спільної сумісної власності, здійснити поділ спільного майна; 4) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_3 ; 5) змінити черговість одержання права на спадкування за ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 6) надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцю четвертої черги за законом, право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, а саме разом зі спадкоємцем третьої черги за законом; 7) визнати за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/4 (одну четверту) частину квартири АДРЕСА_3 ; 8) також на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_4 . 9) стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. У квітні 2025 року ОСОБА_2 в собі представника - адвоката Лугового Бориса Владленовича звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у справі №336/5588/23 щодо стягнення судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу у розмірі 32 000, 00 грн. В заяві зазначено, що представником відповідача ОСОБА_2, у судовому засіданні, яке відбулось 08 квітня 2025 року в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України, була зроблена заява про те, що докази розміру судових витрат, які відповідач ОСОБА_2 поніс під час розгляду справи, будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. До заяви додано копію договору про надання правової допомоги від 16 січня 2025 року, копії рахунків-фактурів, копії актів прийому-передачі виконаних робіт, копії платіжних інструкцій та докази направлення іншій стороні. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року заяву задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення у справі №336/5588/23. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 12 000 грн. В іншій частині вимог - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2025 року та додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Філіпського Олександра Сергійовича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всі судові витрати, в тому числі 14 485,50 грн судового збору за подання позовної заяви та 17 382,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року у справі 336/5588/23 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи містять достатньо доказів проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та введення спільного господарства досить тривалий час, з кінця 1990 років і до моменту її смерті, виховання сина позивача, як їхньої спільної дитини, що також підтвердили свідки, показанням яких суд першої інстанції не надав оцінки та письмовими доказами. Крім того, у справі зібрано достатньо доказів, що протягом тривалого часу, з 2017 по 2022 роки ОСОБА_3 тяжко хворіла онкологічним захворюванням і потребувала постійного стороннього догляду. Весь цей час разом із ОСОБА_3 знаходилися позивач та його син. Суд першої інстанції не надав оцінку певним доказам, які підтверджують спільний побут, спільне проживання та спільну працю. Суд першої інстанції зазначає, що позивачем не було надано доказів участі у похованні ОСОБА_3 , однак цей факт визнав сам відповідач у своїх усних поясненнях, повідомивши, що ОСОБА_1 надав відповідачу грошові кошти на поховання ОСОБА_3 . Натомість суд першої інстанції приділив багато уваги посланням на притягнення позивача до кримінальної та адміністративної відповідальності, не пояснюючи, яку підставу позову нібито спростовують ці факти. Заява по ухвалення додаткового рішення від 11 квітня 2025 року не підлягала задоволенню, як така, що подана всупереч вимогам ч. 1 ст. 246 ЦПК України, оскільки відповідач не повідомив про будь-які поважні причини, які б перешкоджали йому подавати докази понесення ним судових витрат до закінчення судових дебатів, на що в своїх запереченнях позивач звертав увагу суду першої інстанції. Не погоджуючись з додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року ОСОБА_2 в собі представника - адвоката Лугового Бориса Владленовича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 32 000 грн. Судові витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги покласти на позивача. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що витрати на професійну правничу допомогу є фактичними та неминучими, розмір витрат є повністю обґрунтованим, відповідає обраній у справі стратегії захисту інтересів ОСОБА_2 в змагальному, цивільному процесі. Заявлений розмірі судових витрат складає близько 3,5% від ціни позову 911 750 грн. В заяві про ухвалення додатковго рішення наводився детальний опис робіт із зазначенням часу який був затрачений для підготовки та подання відзиву на позовну заяву (адвокатом витрачено 6 годин), підготовка та подання клопотання про витребування доказів (адвокатом витрачено 1 година), підготовка та подання заяви про виклик свідків (адвокатом витрачено 1 годину), підготовка та подання заперечення на відповідь на відзив (адвокатом витрачено 2 голини). Вартість представництва в судовому засіданні в розмірі 2000 грн є середньою по ринку адвокатських послуг в м. Запоріжжя та є співмірною зі складністю справи та ціною позову. А отже стороною відповідача доведено належними та допустимими доказами понесені ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у цій справі. Відповідно до відзиву на апеляційні скарги представник ОСОБА_2 , адвокат Луговий Б.В.зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить в задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2025 року та додаткове рішення від 22 квітня 12025 року відмовити у повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 6000, 00 грн. Третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Надія Володимирівна, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи до апеляційного суду не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надала.. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності третьої особи приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниця Н.В.. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Філіпського Олександра задоволенню не підлягають, апеляційна скарга ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Лугового Бориса Владленовича на додаткове рішення задоволенню не підлягає. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами, що квартира за адресою; АДРЕСА_2 придбана в 2002 році внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету або частково за гроші позивача. Позивачем не надано належних та достатніх доказів проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період 2017-2022 років, що притаманні подружжю у розумінні статті 74 СК України,. тобто за останні 5 років до смерті ОСОБА_3 .. Позивач мав зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 , в якій останній зареєстрований по теперішній час, тобто не в спірній квартирі. Щодо перебування з 2017 року ОСОБА_3 у безпорадному стані, що остання не могла себе забезпечувати самостійно, та утримання її позивачем, то суд першої інстанції прийшов до висновку, що зазначені в позові обставини спростовані під час судового розгляду, адже встановлено, що ОСОБА_3 в період 2017-2022 року продовжувала працювати та отримувати заробітну лату. На момент смерті ОСОБА_3 мала заощадження на різних батьківських рахунках загальною сумою більше 140000, 00 грн. Таким чином, суд встановивши фактичні обставини справи та дослідивши зібрані докази у справі, дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на частку майна, зміну черговості спадкування, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом. Задовольняючи частково заяву ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Лугового Б.В. про ухвалення додаткового рішення суду щодо стягнення судових витрат за професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, суд першої інстанції виходив з критеріїв розумності та співмірності, реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням їх складності, заперечень позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнув з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Кірове, Оріхівського району Запорізької області, що підтверджуються копією паспорта (т.1 а.с.16-18). ОСОБА_3 проживала за адресою: АДРЕСА_2 з 19 вересня 2002 року, що підтверджується відміткою в паспорті (т. 1 а.с. 16-18). ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 29,49 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № 926 від 01 грудня 1994 року та технічним паспортом на квартиру (т. 1 а.с. 23-24). ОСОБА_3 успадкувала після смерті матері ОСОБА_5 житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями, за адресою: АДРЕСА_6 , автомобіль марки М-21 «Волга», 1960 року випуску; акції, що знаходиться у відкритому акціонерному товаристві «Мотор Січ» в кількості 10 шт. та грошові вклади з належними процентами, що знаходяться в філії Оріхівського відділення ощадного банку № 3011/02, особисті рахунки, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17 грудня 1999 року серія АВА № 380115 (т. 1 а.с. 133-134). Успадкований житловий будинок ОСОБА_3 реалізувала шляхом його обміну на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 , що підтверджується реєстраційним посвідченням № 37073 від 16.07.2001, виданого ОП Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації ( т. 1 а.с. 135). Квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , ОСОБА_3 продала 01 квітня 2002 році за ціною 27540, 00 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу від 01 квітня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Савченко В.М. ( т. 1 а.с. 139-140). 21 серпня 2001 року ОСОБА_3 продала транспортний засіб марки М-21 «Волга», 1960 року випуску, за ціною 771,90 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу № 100 (т. 1 а.с. 138). ОСОБА_3 брала участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_8 , що підтверджується відповідним договором (т. 1 а.с. 136-137). 02 липня 2002 року ОСОБА_3 уклала з агентством нерухомості ПП «Реал-Сервіс» договір № 11799 к, за яким замовила комплекс послуг з організації придбання об`єкта нерухомості (т. 1 а.с.141-142). В договорі вказані паспортні дані ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 та домашній номер телефону. 16 серпня 2002 року ОСОБА_3 уклала із Запорізькою товарною біржею «Капітал ВК» договір № 0034 на обслуговування покупця нерухомості та сплатила замовлені послуги (т. 1 а.с. 143-144). 17 серпня 2002 року ОСОБА_3 внесла завдаток в сумі 535 грн, в рахунок належної до сплати суми 40120 грн, що еквівалентно 7500 доларам США за договором купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить продавцю на праві власності, що підтверджується договором завдатку (т. 1 а.с. 145). 23 серпня 2002 року ОСОБА_3 придбала квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , жилою площею 28,2 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 23 серпня 2002 року посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бушкіною Л.О., зареєстровано в реєстрі за № 841 та технічним паспортом на квартиру (т. 1 а.с. 32-33, 146-147). Пошук та придбання спірної квартири було здійснено особисто ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами справи (т. 1 а.пр.141-142, 143-144, 145, 32-33, 146-147). Крім того, ОСОБА_3 мала особисті заощадження. Після смерті матері у 1999 році успадкувала рухоме та нерухоме майно, акції, грошові кошти. Всі правовстановлюючі документи оформлені виключно на ОСОБА_3 . З 2017 року ОСОБА_3 перебувала на лікуванні, що підтверджується виписками з медичної картки стаціонарного хворого (т. 1 а.с. 53-68) та не заперечується сторонами. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 6467 від 15 грудня 2022 року, довідкою про причини смерті, свідоцтвом про смерть (т. 1 а.с. 176-178, 182, 183). Поховання ОСОБА_3 здійснював ОСОБА_2 , що підтверджується договором-замовленням на організацію та проведення поховання (т. 1 а.с. 179-181). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Верховний Суд України в постанові від 23 вересня 2015 року в справі № 6-1026цс15, вирішуючи питання щодо режиму спірного майна з урахуванням статей 16-18 Закону України "Про власність" та статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), який був чинним до 01 січня 2004 року, зробив висновок про те, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб потрібно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, потрібно установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 17 Закону України "Про власність" будуть застосовуватися правильно. З набранням 01 січня 2004 року чинності Сімейним кодексом України (далі - СК України) КпШС України втратив чинність. Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Тобто і для "фактичного подружжя" повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено. Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю позивачем заявлено з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України. Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц виснувала, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати в сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування в таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Такі правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23 січня 2024 року в справі 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20). Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України). Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду України в постанові від 23 вересня 2015 року в справі № 6-1026цс15, Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 175/1233/18 28 серпня 2024 року в справі № 756/5826/21 та ін. Розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України "Про власність", стаття 22 КпШС України, який був чинним до 01 січня 2004 року), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (стаття 17 "Про власність"), тощо. Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 361/5996/19, від 18 грудня 2024 року в справі № 185/11061/21, від 18 жовтня 2023 рокув справі № 201/11673/20та ін. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі собою, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 30 червня 2022 року в справі № 694/1540/20, від 23 вересня 2021 року в справі № 204/6931/20 та ін.). За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін. Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а першочергово їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач проживав із померлою ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 12 листопада 1997 року до часу її смерті. Також, позивач стверджує, що за його кошти була придбана квартира, розташована за адресою АДРЕСА_2 , жилою площею 28,2 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2002 року, тому він вважає, що має право на визнання за ним права власності на частину зазначеної квартири та прав на спадкування після померлої ОСОБА_3 . Суд встановив, що квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , жилою площею 28,2 кв.м., ОСОБА_3 придбала на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2002 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бушкіною Л.О., зареєстровано в реєстрі за № 841, до прийняття СК України, тому суд правильно не застосували до виниклих правовідносин положення статті 71 СК України. Як вбачається з матеріалів справи, що весь період часу з 1997 року зареєстрованим місцем проживання позивача було АДРЕСА_5 . Відповідно до Ухвали Запорізького апеляційного суду від 12 квітня 2001 року, позивач ОСОБА_1 подав зустрічний позов до своєї колишньої дружини ОСОБА_7 із вимогою про вселення його до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 . Зустрічний позов був задоволений. Свою відсутність при цьому позивач мотивував тривалими відрядженнями ( т. 1 а.с. 131-132). Отже, із даної ухвали вбачається, що позивач не мешкав у вказаний час однією сім`єю з ОСОБА_3 , оскільки мав зареєстроване місце проживання і звертався до суду за захистом свого права проживати за адресою : АДРЕСА_9 . За вказаною адресою позивач зареєстрований по теперішній час. ОСОБА_3 успадкувала після смерті матері ОСОБА_5 житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями, за адресою: АДРЕСА_6 , автомобіль марки М-21 «Волга», 1960 року випуску; акції, що знаходиться у відкритому акціонерному товаристві «Мотор Січ» в кількості 10 шт. та грошові вклади з належними процентами, що знаходяться в філії Оріхівського відділення ощадного банку № 3011/02, особисті рахунки, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17 грудня 1999 року серія АВА № 380115 (т. 1 а.с. 133-134). Успадкований житловий будинок ОСОБА_3 реалізувала шляхом його обміну на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 , що підтверджується реєстраційним посвідченням № 37073 від 16.07.2001, виданого ОП Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації ( т. 1 а.с. 135). Квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , ОСОБА_3 продала 01 квітня 2002 році за ціною 27540, 00 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу від 01 квітня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Савченко В.М. ( т. 1 а.с. 139-140). 21 серпня 2001 року ОСОБА_3 продала транспортний засіб марки М-21 «Волга», 1960 року випуску, за ціною 771,90 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу № 100 (т. 1 а.с. 138). Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 на момент купівлі спірної квартири (23 серпня 2002 року) за ціною 40125 грн мала достатньо виручених грошових коштів від проданого спадкового майна, в тому числі успадковані грошові вклади, та особисті заощадження. Пошук на придбання спірної квартири було здійснено особисто ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами справи ( т. 1 а.с. 141, 145, а.с. 32, 33, 146, 147). Доводи заявника про те, що спірна квартира була придбана переважно за його кошти, не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не надано доказів щодо передачі грошових коштів ОСОБА_3 на придбання квартири, або продавцю квартири. Між ними не укладалася угода щодо придбання спірної квартири у спільну сумісну власність, зазначеної обставини також не містять умови договору купівлі-продажу. Оскільки належних та достатніх доказів на підтвердження того, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , була набута ОСОБА_1 та ОСОБА_3 внаслідок їх спільної праці, укладення між ними письмової угоди про створення спільної сумісної власності немає, то суд зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно як об`єкт спільної сумісної власності. Колегія суддів погоджується також із висновком суду першої інстанції, що із наданих суду письмових доказів не можна беззаперечно встановити, що ОСОБА_1 і ОСОБА_8 проживали однією сім`єю в зазначений позивачем період, оскільки суду не надано документальних підтверджень придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі, доказів реєстрації місця проживання за однією адресою, доказів участі в утриманні майна один одного тощо. Із наданих позивачем фотографій та показів свідків неможливо достеменно встановити, чи проживали ОСОБА_1 і ОСОБА_8 як подружжя протягом усього заявленого позивачем періоду. Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)). За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Відповідно до положень ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Отже, для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги на підставі положень статті 1264 ЦК України, важливим є факт сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2017-2022 років, тобто останні п`ять років перед смертю ОСОБА_3 , а тому покази свідків за інші періоди, договори з мобільним оператором, факт проведення ремонту в квартирі за адресою: АДРЕСА_10 , не є належними доказами на підтвердження проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 саме за вказаний період. Щодо договору охорони квартири, на який посилається позивач дійсно вбачається, що в 2004 році позивача вказано в списку довірених осіб. Разом з тим, при переукладені договору від 08 жовтня 2018 року позивача в списку довірених осіб не має ( т. 1 а.с. 168-174). Сторона відповідача пов`язує дану обставину з вчиненням позивачем відносно ОСОБА_3 насилля. Так судом першої інстанції було встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово вчиняв насильницькі дії у відношенні ОСОБА_3 .. Так, відповідно до акту судово-медичного дослідження від 26 серпня 2005 року, від 19 жовтня 2006 року ОСОБА_3 була побита ОСОБА_1 у власній квартирі, який наносив удари руками по обличчю, в грудну клітину, ногами по грудній клітині та стегну ( т. 1 а.с. 148 -152). Відповідно до висновку спеціаліста № 115/с від 28 березня 2018 року ОСОБА_3 22 березня 2018 року була побита у власній квартирі ОСОБА_1 .. За останнім фактом ОСОБА_1 було притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України ( справа № 336/1728/18 розглянута Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, постанова від 18 лютого 2020 ) ( т. 1 а.с. 154-155). Крім того, син позивача - ОСОБА_4 вкрав у померлої ОСОБА_3 відеокамеру за що також притягався до кримінальної відповідальності (справа № 336/2861/18, розглянута Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, вирок від 01 серпня 2018 року). На підставі наявних у матеріалах справи доказів, перевіривши пояснення сторін та покази свідків, суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 були певні відносини, але вони не були такими, що притаманні чоловіку і жінці як подружжю. Належних, достатніх та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 проживали однією сім`єю як чоловік і дружина без реєстрації шлюбу в розумінні ст. 3 СК України саме за останні п`ять років до смерті ОСОБА_8 , матеріали справи не містять. Отже, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази в справі, зокрема й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту його спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_3 ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю, до дня смерті ОСОБА_3 . Щодо перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані та надання позивачем допомоги, то слід зазначити наступне. Позивач наполягає на тому, що з 2017 року ОСОБА_3 перебувала у безпорадному стані та не могла себе забезпечити самостійно, а позивач її повністю утримував. При цьому позивача посилається на виписку з акту огляду МСЕК від 06.11.2017. Водночас, з матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 в період з 2017-2022 року продовжувала працювати та отримувати заробітну плату. ( т. 2 а.с. 2-9). На момент смерті ОСОБА_3 мала заощадження на різних банківських рахунках загальною сумою більше 140000, 00 грн ( т. 2 а.с. 36- 133). Наявні в матеріалах справи квитанції про сплату комунальних послуг не є доказом матеріального забезпечення з боку позивача, оскільки у всіх квитанціях платником вказана ОСОБА_3 . Надані позивачем шість чеків з аптек про придбання ліків також не підтверджують ані факту перебування ОСОБА_3 в безпосередньому стані, ані надання допомоги позивачем. Зазначені документи не містять жодних відомостей про те, що ліки придбавались позивачем. Крім того, зазначені чеки стосуються періоду лише 2020 року. Таким чином, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів з яких можна було б встановити факт перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані та надання позивачем їй допомоги. З урахуванням вищевикладеного суд дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність з належною достовірністю обставин, які б свідчили про можливість закликання позивача до спадкування після смерті ОСОБА_3 , як спадкоємця четвертої черги спадкування за законом, одержання право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, а відтак заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі заявник. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України). Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу. Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що "вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні". Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). У відзиві від 10 серпня 2023 року на позовну заяву, представник ОСОБА_2 - адвокат Луговий Б.В. просив зокрема судові витрати, понесені відповідачем покласти на позивача, повідомивши що орієнтовний розмір понесенихз відповідачем судових витрат, а саме витрат на професійну праничу допомогу, становить 20 000, 00 грн (т.1 а.с.117-126). Також в запереченнях на відповідь на відзив адвокат Луговий Б.В. просив судові витрати, понесені відповідачем покласти на позивача (т.2 а.с.91-93). У промові в судових дебатах від 08 квітня 2025 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Луговий Б.В. просив зокрема судові витрати по справі покласти на позивача. Також, зазначив, що за час розгляду справи ОСОБА_2 , понесено судові витрати в загальному розмірі 32 000, 00 грн. На даний час документи про судові витрати не можуть бути подані до суду в повному обсязі. В порядку ст.141 ЦПК України, протягом 5 днів після ухвалення рішення, відповідачем буде подано заяву про ухвалення додаткового рішення (т.3 а.с.73-78). З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_2 у справі №336/5588/23 в суді першої інстанції представляв адвокат Луговий Б.В. на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1116535 від 08 січня 2023 року, виданого на підставі договору про надання правової допомоги № 603 від 16 січня 2023 року (т.1 а.с.113). 16 січня 2023 року між адвокатом Леговий Б.В. та ОСОБА_2 було укладено Договір № 603 про надання правової допомоги (т.1 а.с.111-112). Відповідно до п. 3.1 договору, за правову допомогу, передбачену в п.п.1.2 Договору Замовник сплачує Адвокату винагороду в розмірі визначеною додатком №1 до цього Договору. Розмір оплати праці Адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються Сторонами в додатках до цього Договору. За домовленістю Сторін,оплата правової допомоги може здійснюватись також у вигляді передоплати або авансу )п.п.4.1, 4.2 Договору). Також, інтереси ОСОБА_2 у справі №336/5588/23 в суді першої інстанції представляв адвокат Адвокатського об`єднання «Луговий, Дічко та партнери» - Дічко В.С. на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1196551 від 10 вересня 2024 року, виданого на підставі договору про надання правової допомоги № 184 від 10 вересня 2024 року (т.3 а.с.5-7). Також, інтереси ОСОБА_2 у справі №336/5588/23 в суді першої інстанції представляв адвокат Горобієвський С.О. на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1008160 від 25 вересня 2024 року, виданого на підставі договору про надання правової допомоги № 2-ЦП/02-24 від 25 вересня 2024 року (т.3 а.с.26). В подальшому Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 08 квітня 2025 року було ухвалено рішення у справі №336/5588/23 (т.3 а.с.81-103). Копію даного рішення суду в електронному вигляді доставлено зокрема до електронного кабінету представнику ОСОБА_2 - адвокату Луговому Б.В. - 09 квітня 2025 року о 22:59:48, що підтверджується відповідною довідкою відповідального працівника суду про доставку електронного документу (т.3 а.с.107). Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (абзац другий п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України). Отже, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2025 року вважається врученим адвокату Луговому Б.В. - 09 квітня 2025 року (робочий день, вівторок). 11 квітня 2025 року до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшла заява ОСОБА_2 в особі його представника - адвоката Лугового Б.В. про стягнення витрат на правничу допомогу у справі №336/5588/23 понесену відповідачем в суді першої інстанції. Дана заява направлена адвокатом засобами поштового зв`язку 08 квітня 2025 року (т.3 а.с. 108-160). Отже, заяву про ухвалення додаткового судового рішення подано в строки, що встановлені ч. 8 ст. 141 ЦПК України. З наданих до заяви про ухвалення додаткового рішення документів вбачається, що судові витрати ОСОБА_2 пов`язані з правничою допомогою адвоката в суді першої інстанції складають 32 000, 00 грн. До заяви про ухвалення додаткового рішення стороною позивача додано: - договір про надання правової допомоги №603 від 16 січня 2025 року з додатком №1;- рахунок-фактура №СФ-0002 від 11 серпня 2023 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №0002 від 11 серпня 2023 року, платіжну інструкцію від 14 серпня 2023 року; - рахунок-фактура №СФ-0003 від 10 листопада 2023 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №0003 від 10 листопада 2023 року, платіжну інструкцію від 11 листопада 2023 року; - рахунок-фактура №СФ-0004 від 29 березня 2024 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №0004 від 29 березня 2024 року, платіжну інструкцію від 29 березня 2024 року; - рахунок-фактура №СФ-0005 від 10 травня 2024 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №0005 від 10 травня 2024 року, платіжну інструкцію від 10 травня 2024 року; - рахунок-фактура №СФ-0006 від 28 червня 2024 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №0006 від 28 червня 2024 року, платіжну інструкцію від 28 червня 2024 року; - рахунок-фактура №СФ-0007 від 29 липня 2024 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №0007 від 29 липня 2024 року, платіжну інструкцію від 29 липня 2024 року; - договір про надання правової допомоги №230 від 17 лютого 2023 року з додатком №1; - рахунок-фактура №СФ-001 від 26 жовтня 2023 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №001 від 26 жовтня 2023 року, платіжну інструкцію від 26 жовтня 2023 року; - договір про надання правової допомоги №184 від 10 вересня 2024 року з додатком №1; - рахунок-фактура №СФ-0001 від 10 вересня 2024 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №001 від 10 вересня 2024 року, платіжну інструкцію від 13 вересня 2024 року; - рахунок-фактура №СФ-0002 від 13 грудня 2024 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №002 від 13 грудня 2024 року, платіжну інструкцію від 13 грудня 2024 року; - рахунок-фактура №СФ-0003 від 25 лютого 2025 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №003 від 25 лютого 2025 року, платіжну інструкцію від 25 лютого 2025 року; - рахунок-фактура №СФ-0004 від 08 квітня 2025 року, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №004 від 08 квітня 2025 року, платіжну інструкцію від 08 квітня 2025 року. Детальний опис робіт (наданих послуг) у справі №336/5588/23: - підготовка та подання відзиву на позовну заяву (адвокатом витрачено 6 годин), вартість за надані послуги 6000 грн; - підготовка та подання клопотання про витребування доказів (адвокатом витрачено 1 годину), вартість за надані послуги 1000 грн; - підготовка та подання заяви про виклик свідків (адвокатом витрачено 1 годину), вартість за надані послуги 1000 грн; - підготовка та подання заперечення на відповідь на відзив (адвокатом витрачено 2 години), вартість за надані послуги 2000 грн; - участь адвоката 26.10.2023, 29.03.2024, 10.05.2024, 28.06.2024, 29.07.2024, 10.09.2024, 13.12.2024, 25.02.2025, 08.04.2025 років у судових засіданнях (адвокатом витрачено по 2 години на кожне судове засідання ), вартість за надані послуги 2000 грн за кожне судове засідання, всього 18 000, 00 грн; - підготовка промови у судових дебатах (адвокатом витрачено 4 години), вартість за надані послуги 2000 грн; 16 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Філіповський О.С. подав до суду першої інстанції заперечення проти заяви про ухвалення додаткового судового рішення, сформовану в підсистемі «Електронний суд» 16 квітня 2025 року, в якій адвокат вважав, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 32 000, 00 грн не відповідає критеріям співмірності, визначеним ч.4 ст.1327 ЦПК України (т.3 а.с.171-176). Ураховуючи характер виконаної адвокатом Луговим Б.В. роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, з огляду на наявність заперечень позивача, виходячи з конкретних обставин цієї справи, Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн, понесених у суді першої інстанції, та прийшов до висновку про стягнення на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн у межах апеляційного провадження справи. З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З огляду на те, що оскаржуване судове рішення та додаткове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Філіпського Олександра Сергійовича на Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2025 року, на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Лугового Бориса Владленовича на Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 квітня 2025 року залишити без змін. Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 квітня 2025 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000, 00 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем при перегляді справи в суді апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 05 вересня 2025 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Кухар С.В. Поляков О.З.