Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/11885/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/11885/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар Павло Анатолійович Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 05 вересня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними щодо ненадання відстрочки від призову згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та зобов`язання вчинити дії. Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 11.12.2024 в задоволенні позову відмовив. Рішення мотивовано тим, що відповідно до статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватись про своїх непрацездатних батьків. Також відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні діти зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. При цьому, виходячи з аналізу абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", проживання ОСОБА_2 (сестри позивача) за кордоном не впливає на її обов`язок утримувати свого непрацездатного батька. Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Аргументами скарги зазначає, що обов`язок дочки утримувати свого батька не виникає лише по факту наявності родинних відносин, а підлягає доказуванню. Так, ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи, що доводить його непрацездатність. Разом з цим матеріальної допомоги він не потребує. Так, батько позивача забезпечений житлом, є пенсіонером, про що свідчить додане до заяви про надання відстрочки пенсійне посвідчення. Одержувана батьком позивача пенсія покриває прожитковий мінімум. Батьку позивача не встановлено догляду на непрофесійній основі, та він не отримує жодної допомоги від держави як малозабезпечений. Таким чином, ОСОБА_2 не зобов`язана згідно закону утримувати свого батька. Вважає, що застосовуючи ст. 202 СК України, суд першої інстанції не врахував судову практику щодо абсолютності обов`язку дітей утримувати свої батьків, та обов`язковості одночасності 2-х умов: непрацездатності та потребі в утриманні. Відповідачем відзив на апеляційну скаргу надісланий не був. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є військовозобов`язаним та перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 . 27.08.2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як військовозобов`язаному, який має одного із своїх батьків з інвалідністю ІІ групи. За результатами розгляду, відповідач надав рішення комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.06.2024 року, яке оформлене у вигляді Повідомлення від 30.08.2024 року за №23, із зазначенням причини відмови: відсутні документи, що підтверджують неможливість інших осіб, які зобов`язані за законом утримувати особу з інвалідністю І та ІІ групи здійснювати догляд за нею відповідно до Додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період". Вважаючи такі дії відповідача протиправними щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", позивач звернувся до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ). Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII). Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені ст. 23 Закону № 3543-XII. Згідно з абз. 13 ч.1 ст.23 Закону № 3543-XII передбачає, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю. Як встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся із заявою від 27.08.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Розглянувши заяву про надання відстрочки від призову, відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для надання відстрочки на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки відсутні документи, що підтверджують неможливість інших осіб, які зобов`язані за законом утримувати особу з інвалідністю І та ІІ групи здійснювати догляд за нею відповідно до Додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період". Проте, позивач не погоджується з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, адже зазначає, що є особою, яка зобов`язана відповідно до закону утримувати свого батька, оскільки мати є інвалідом ІІІ групи, а сестра проживає за межами України в Королівстві Іспанія, де має статус резидента. При цьому, колегія суддів зазначає, що наявні в справі докази не містять інформації про потребу у постійному догляді батька позивача (довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ). Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України. Відповідно до ст.172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Разом з тим, слід вказати, що обов`язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах. Постійний догляд це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки. Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Тобто, «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки. При цьому, виходячи з аналізу абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", проживання ОСОБА_2 (сестри позивача) за кордоном не впливає на її обов`язок утримувати свого непрацездатного батька. В контексті наведених норм та встановлених фактичних обставин, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позивач не довів, що є єдиною працездатною особою, зобов`язаною відповідно до закону утримувати свого батька. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.