Постанова Львівський апеляційний суд № 462/9660/24

Справа № 462/9660/24 Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О Провадження № 22-ц/811/1170/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 вересня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Підлужного В.І., з участю: представника апелянта Міхно М.Г., представника позивача Жарського І.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Міхно М.Г. на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 06 березня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулик Надія Йосифівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, - ВСТАНОВИВ: В грудні 2024 АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 10 травня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , нежитлових приміщень № 22-1 по 22-6, загальною площею 55,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 679471846101), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулик Н.Й., зареєстрований в реєстрі за №

170. Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_2 є поручителем перед банком за двома кредитними договорами, проте в зв`язку з порушенням позичальниками зобов`язань за вказаними договорами банк був змушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Рішенням Господарського суду Донецької області від 06 червня 2023 у справі № 905/942/22 ухвалено стягнути з ТОВ «ЕКО-ФАРМ №1» та відповідачки ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» 748766,88 грн, з яких 690532,02 грн. заборгованість за кредитом, 58234,86 грн. заборгованість за відсотками з користування кредитом, та судовий збір у розмірі 11231,50 грн. Також, рішенням Господарського суду Донецької області від 25 грудня 2023 у справі № 905/943/22 ухвалено стягнути з ТОВ «Марфарм» та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» 470216,17 грн. заборгованість за кредитом та 47909,80 грн. заборгованість за процентами, витрати на оплату судового збору у розмірі 7771, 89 грн. Однак, під час розгляду вищевказаних справ у суді, 10 травня 2023 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_1 оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень. Вважає вказаний договір таким, який укладений з метою уникнути виконання кредитних договорів та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди АТ КБ «Приватбанк», як кредитору, і тому, такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним. В зв`язку з наведеним, просив позов задовольнити. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 06 березня 2025 року позов Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (третя особа: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулик Надія Йосифівна) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 10 травня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , нежитлових приміщень № 22-1 по 22-6, загальною площею 55,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 679471846101), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулик Надією Йосифівною, зареєстрований в реєстрі за №

170. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 5450 гривень 40 коп., тобто по 2725 гривень 20 коп. з кожної. Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Міхно М.Г., подавши апеляційну скаргу. З рішенням суду першої інстанції не погоджується, вважає що воно винесено необґрунтовано а тому повинно бути скасовано. Вказує, що на момент укладання договору 10.05.2023р. та на час розгляду судових справ, та на теперішній час Відповідач ОСОБА_2 , окрім нежитлового приміщення №22-1 по №22-6, загальною площею: 55.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 володіла та володіє численним майном на території України. Звертає увагу суду, що виконання кредитних договорів по яким були винесенні судові рішення додатково були забезпечені договорами на заставне майно, які Позивач умисно не надав до суду з метою формування позиції суду. Дані документи не були розглянуті в суді та їм не було надано жодної оцінки. Але, в реєстрі речових прав на нерухоме майно внесені записи про накладання обтяжень на майно підприємств за зобов`язаннями по кредитним договорам, які булипредметом розгляду в межах судових справ №905/942/22 та №905/943/22. Зазначає, що на момент укладання Договору від 10.05.2023р. про продаж нежитлового приміщення №22-1 по №22-6, загальною площею: 55,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 має достатню кількість нерухомого та рухомого майна, яке може бути стягнуто в рахунок погашення зобов`язань, що свідчить про платоспроможність боржника відповідати за своїми зобов`язаннями. Не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо фінансових можливостей ОСОБА_1 для придбання нерухомого майна. Надає розрахунок доходів ОСОБА_1 та вважає, що такі надають можливість дійти висновку про те, остання мала можливість придбати нежитлове приміщення. На думку апелянта, суд без достатніх підстав зробив висновок що ОСОБА_1 проживаючи у м. Запоріжжі та працюючи лікарем не мала можливості використовувати нежитлове приміщення та не здійснювала підприємницьку діяльність. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити. Зняти арешт з нежитлового приміщення №22-1 по №22-6, загальною площею: 55,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:679471846101) що належить на праві власності ОСОБА_1 . Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_3 , представника позивача Жарського І.Р., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи позовні вимоги суд прийшов до висновку, що при укладенні оспорюваного правочину від 10 травня 2023 року воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду про стягнення з боржника грошових коштів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Встановлено, що 09 грудня 2022 року ухвалою Господарського суду Донецької області у справі № 905/942/22 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «ЕКО-ФАРМ №1», ОСОБА_2 про солідарне стягнення 748766,88 грн., з яких 690532,02 грн. заборгованість за кредитом; 58234,86 грн. заборгованість за відсотками з користування кредитом постановлено: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №905/942/22. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Рішенням Господарського суду Донецької області від 06 червня 2023 у вищевказаній справі № 905/942/22 ухвалено: позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» - задовольнити; стягнути з ТОВ «ЕКО-ФАРМ №1» та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» 748766,88 грн., з яких 690532,02 грн. заборгованість за кредитом, 58234,86 грн. заборгованість за відсотками з користування кредитом, та судовий збір у розмірі 11231,50 грн. /а.с.35-39/. Вищевказаним судовим рішенням було встановлено, що 17 травня 2021 між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ЕКО-ФАРМ №1» було укладено кредитний договір № MRVKLOK116506 з використанням електронного цифрового підпису. Відповідно до п. А.1 Договору вид кредиту відновлювальна кредитна лінія. Пунктом А.2 Договору передбачено, що ліміт цього Договору: 703885,01 грн. У той самий день 17 травня 2021 року, між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № MRVKLOK116506/DP, відповідно до якого остання поручилася перед банком за виконання зобов`язань ТОВ «ЕКО-ФАРМ №1» за кредитним договором № MRVKLOK116506 від 17 травня 2021 року. Проте, ТОВ «ЕКО-ФАРМ №1» належним чином не виконувало зобов`язання за вказаним кредитним договором, і тому з відповідачів було стягнуто суму заборгованості за кредитним договором. Крім цього, АТ КБ «Приватбанк» 20 жовтня 2022 року (ще до відкриття провадження у справі № 905/942/22) звернувся до Господарського суду Донецької області зі заявою про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачу 2 ОСОБА_2 , а саме: на нежитлові приміщення №22-1 по №22-6, загальною площею: 55.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; та транспортних засобів: SKODA OKTAVIA 2013 року випуску (об`єм (потужність) двигуна см3 1595) та MITSUBISHI LANCER 2007 року випуску (об`єм (потужність) двигуна 1584). 29 листопада 2022 року ухвалою Господарського суду Донецької області у задоволені заяви АТ КБ «Приватбанк» про забезпечення позову від 20 жовтня 2022 року було відмовлено /а.с.40/. Також, 16 січня 2023 року ухвалою Господарського суду Донецької області у справі № 905/943/22 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Марфарм», ОСОБА_2 про солідарне стягнення 518 125,97 грн. постановлено: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №905/943/22. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Рішенням Господарського суду Донецької області від 25 грудня 2023 року у вищевказаній справі № 905/943/22 ухвалено: позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» - задовольнити; стягнути з ТОВ «Марфарм» та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» 470216,17 грн. заборгованість за кредитом та 47909,80 грн. заборгованість за процентами, витрати на оплату судового збору у розмірі 7771, 89 грн /а.с.44,45/. Вищевказаним судовим рішенням було встановлено, що 17 грудня 2020 року між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Марфарм» було укладено кредитний договір №39995651-КД-1 відповідно до умов якого вказаному товариству було надано кредит у розмірі 502125,00 грн. у вигляді відновлювальної кредитної лінії. У той самий день - 17 грудня 2020 року, між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № № 39995651-ДП-1, предметом якого є надання поруки ОСОБА_2 за виконання зобов`язань ТОВ «Марфарм», які випливають з Кредитного договору (п. 1.1. договору поруки). Проте, ТОВ «ТОВ «Марфарм»» належним чином не виконувало зобов`язання за вказаним кредитним договором, і тому з відповідачів було стягнуто суму заборгованості за кредитним договором. Крім цього, АТ КБ «Приватбанк» ще до відкриття провадження у справі № 905/943/22 звернувся до Господарського суду Донецької області зі заявою про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, яке належить відповідачу 2 ОСОБА_2 , а саме: на нежитлові приміщення №22-1 по №22-6, загальною площею: 55.8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; та транспортних засобів: SKODA OKTAVIA 2013 року випуску (об`єм (потужність) двигуна см3 1595) та MITSUBISHI LANCER 2007 року випуску (об`єм (потужність) двигуна 1584). 30 листопада 2022 року ухвалою Господарського суду Донецької області у задоволені заяви АТ КБ «Приватбанк» про забезпечення позову було також відмовлено /а.с.46/. 10 травня 2023 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулик Н.Й., зареєстрований в реєстрі за № 170 (надалі - договір купівлі-продажу) /а.с.79,80/. Відповідно до умов вказаного договору продавець ОСОБА_2 продала покупцю ОСОБА_1 нежитлові приміщення № 22-1 по 22-6, загальною площею 55,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 679471846101), які належали продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого 14 липня 2015 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дитюк Г.М. (пункти 1 та 2 договору купівлі-продажу від 10 травня 2023 року). Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно зі ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19 (провадження № 61-8593св21). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі). Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч.3 ст.215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст.203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України), обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 522/23819/15-ц. Загальними вимогами чинності правочину є такі вимоги: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь-якому елементі правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19 (905/1646/17) звернув увагу на те, що для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків цієї особи (недопущення їх у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину. Тому у разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами. Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Зокрема, дії спрямовані на відчуження майна, особою, яка достеменно обізнана про необхідність виконання грошового зобов`язання, заниження нею вартості майна при відчуженні, а також невжиття протягом тривалого часу до відчуження майна заходів, спрямованих на належне виконання своїх зобов`язань перед кредитором, свідчать про недобросовісність цієї особи при укладенні договору відчуження майна та про зловживання своїми правами. При цьому фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, а така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 369/11268/16-ц (касаційне провадження № 14-260цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц. Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 вказано, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може. Аналогічні висновки також висловлені Верховним Судом у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справах № 910/7976/17, № 904/7905/16 та № 916/3600/15, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 та від 22 квітня 2021 року у справі № 908/794/19. З огляду на вищенаведене, враховуючи, що укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу ОСОБА_2 мала невиконані зобов`язання перед АТ КБ «ПриватБанк», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що вона діяла не добросовісно, та мо гла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення про стягнення заборгованості. Суд першої інстанції належним чином оцінив наявні в матеріалах справи докази, відтак доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Міхно М.Г. залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 06 березня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 05 вересня 2025 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.