Ухвала КАС ВС № 320/44375/23

УХВАЛА 04 вересня 2025 року м. Київ справа №320/44375/23 адміністративне провадження №К/990/34525/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Заогороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі №320/44375/23 за позовом Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва про визнання протиправними скасування рішень та наказів, зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила: - визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України від 26 вересня 2023 року №1; - визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2023 року № 3635/5 "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім`я ОСОБА_1"; - визнати протиправним і скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01 листопада 2023 року № 1534/6 "Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 "; - зобов`язати Міністерство юстиції України, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити становище, що існувало до видачі незаконних наказів, шляхом поновлення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 у відомостях Єдиного реєстру нотаріусів, надання доступу до єдиних державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України для вчинення і виконання обов`язків, передбачених Законом України "Про нотаріат" та вчинити всі необхідні дії для відновлення. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року відмовлено в задоволенні позову приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року апеляційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України від 26 вересня 2023 року №

1. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2023 року № 3635/5 "Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім`я ОСОБА_1". Визнано протиправним та скасовано наказ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01 листопада 2023 року № 1534/6 "Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 ". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції м. Києва звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ухвалами Верховного Суду від 29 травня 2025 року, від 01 липня 2025 року, від 06 серпня 2025 року касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва повернуто скаржнику. Скаржник вчетверте звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено у відкритому судовому засіданні 02 квітня 2025 року, а касаційну скаргу передано до відділення поштового зв`язку 13 серпня 2025 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження. Одночасно з касаційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте ухвалами Верховного Суду від 29 травня 2025 року, від 01 липня 2025 року, від 06 серпня 2025 року касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва було повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження. Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного. Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків. Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення. Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більше за відсутності поважних причин. Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому подання первинної касаційної скарги у встановлений законом строк не передбачає зупинення строку на касаційне оскарження для нього та можливості у зв`язку з цим у подальшому свавільно розпоряджатися часом на касаційне оскарження. Крім того, судом встановлено, що подані касаційні скарги скаржнику повернуто ухвалами Верховного Суду від 29 травня 2025 року, від 01 липня 2025 року, від 06 серпня 2025 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Ураховуючи обставини справи, зазначені скаржником причини пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважними, тобто такими, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Відповідно до приписів статті 44 КАС України позивач, який діє як суб`єкт владних повноважень, однак має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особа, зацікавлена в її поданні, повинен вчиняти всі можливі та залежні від нього дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. При попередніх зверненнях із касаційними скаргами скаржником не було дотримано вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а саме: у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника. Наявність права на повторне звернення до суду з касаційною скаргою не є безумовною підставою для поновлення строку. Окрім реалізації такого права без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Доказів існування інших непереборних обставин, які перешкоджали вчасному усуненню недоліків касаційної скарги, скаржником не представлено. Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, та з огляду на ненадання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження. Крім того, аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права винятково в тому разі: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04 травня 2023 року у справі №320/5840/21, від 15 грудня 2021 року у справі №1840/2970/18, від 22 квітня 2021 року у справі №910/6322/20, від 14 травня 2025 року у справі №320/14459/24 щодо застосування пунктів 8 та 10 Порядку № 1904/5. Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм. У цьому контексті Суд зауважує, що висновки, викладені Верховним Судом у згаданих справах, не є релевантними до цієї справи. Зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у справі №320/5840/21, скаржник сам наводить рішення Верховного Суду, які вирішені не на користь Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва, що є в даному випадку суперечливим та взаємовиключним. У справі №1840/2970/18 предметом оскарження є розпорядження Будильського сільського голови Шкурка В.О. про преміювання №11 від 20 грудня 2017, що прийняте з недотриманням Положення про преміювання. Предметом спору у справі №910/6322/20 є рішення АМК України від 04 листопада 2019 року про відмову в порушенні справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Зокрема, предметом спору у справі №320/14459/24 було визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 17 листопада 2023 №961/5 "Про результати камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 "; зобов`язання Міністерство юстиції України відновити становище, що існувало до видачі протиправного наказу, шляхом поновлення (розблокування) доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; зобов`язання Державне підприємство "Національні інформаційні системи" поновити державному реєстратору - приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу доступ до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, суд апеляційної інстанції в рамках розгляду даної справи приймаючи оскаржуване рішення, виходив з обставин справи, які не є подібними тим, які були встановленні у справі №320/14459/24, зокрема, щодо участі особи під час прийняття щодо неї рішення адміністративним органом. Отже, зазначені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, а тому посилання заявника касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є необґрунтованими. З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження. Суд повторно звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Також в порушення вимог статті 330 КАС України, до касаційної скарги не додано документ про сплату судового збору. За змістом підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а немайнового характеру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду сума судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2684 грн. Отже, розмір судового збору за подання та розгляд касаційної скарги становить 5368 грн (2684 грн х 200%). Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007; код ЄДРПОУ: 37993783; код класифікації доходів бюджету: 22030102; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); найменування додатку, збору, платежу: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)"; призначення платежу: "*;101; _____ (код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи або серія та номер паспорта громадянина України в установлених законом випадках); судовий збір, за позовом _____ (ПІБ/назва), Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд)", номер справи, у якій сплачується судовий збір. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями і доказами; та уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань та документу про сплату судового збору. Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними причини пропуску Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції м. Києва на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року. Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі №320/44375/23 залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга буде повернута. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується. Суддя-доповідач В. М. Соколов Судді А. Г. Загороднюк Л. О. Єресько