Постанова 4817 № 686/1614/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 686/1614/25Головуючий у 1-й інстанції Чевилюк З.А. Провадження № 22-ц/817/886/25 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 вересня 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Храпак Н.М. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., за участі секретаря Гичко К.С. без сторін, які належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/1614/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2025 року, повний текст якого складено 18 квітня 2025 року, ухваленого суддею Чевилюк З.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Верховного Суду про відшкодування шкоди, В С Т А Н О В И В: у січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Держави України в особі Верховного Суду про стягнення моральної шкоди у розмірі 3 мільйони гривень, завданої незаконним звинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення та перебуванням під судом 82 місяці з 06.11.2015 року по 25.08.2022 року. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 07 листопада 2015 року щодо позивача оформлено протокол про адміністративне правопорушення від 6 листопада 2015 року № 0001, який не передбачений чинним законодавством України. В подальшому його передано на розгляд Хмельницького міськрайонного суду (справа № 686/22551/15-п, яка в ручному режимі набула номер справи 686/11495/16-п). Проте 25.08.2022 року постановою Тернопільського апеляційного суду адміністративну справу закрили. Позивач вважає, що невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП є самостійною підставою для закриття справи, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Свавільне звинувачення його у вчиненні адміністративного правопорушення протягом семи років на підставі нікчемного Протоколу № 0001 є формою катування правосуддям. За розрахунком позивача, розмір моральної шкоди складає за період 06.11.2015 року по 25.08.2022 року, тобто 82 місяці, які потрібно помножити на мінімальний розмір заробітної плати 8000 грн, що дорівнює 656000 грн. Зважаючи на винятковий цинізм та особливу зухвалість, з якою позивача звинувачували у вчинені адміністративного правопорушення близько семи років, позивач заявляє суму моральної шкоди збільшену до 3 000 000 грн. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2025 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області області від 09 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що на нього незаконно та безпідставно 07 листопада 2015 року складено протокол про адміністративне правопорушення за № 0001, який в подальшому передали на розгляд Хмельницького міськрайонного суду. Мотивує тим, що суд, не маючи жодних повноважень, передбачених чинним законодавством України, на стадії досудового оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення скерував до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Протокол № 0001, який не передбачений законодавством держави Україна та є нікчемним. 25 серпня 2022 року постановою Тернопільського апеляційного суду адміністративну справу закрили. Провадження по справі мало безперервний характер, ніколи ніким не зупинялось та ніколи ніким не відновлювалось, що є доказом виняткового цинізму та особливої зухвалості виконавця цього замовного процесу. Вважає, що із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у нього виникає право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури і суду. Представник Верховного Суду Добролюбов В.І. подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначив, що позивач безпідставно і необґрунтовано визначив Верховний Суд в якості належного органу, який наділений повноваженнями представляти Державу Україну в спірних правовідносинах. Разом з тим, обґрунтовуючи свої доводи, позивач не зазначив якими діями/бездіяльністю Верховного Суду йому завдано моральної шкоди, не навів конкретні норми закону, які на його переконання, порушив орган державної влади у правовідносинах щодо яких виник спір. Крім того, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Таким чином, оскільки Верховний Суд не є тим органом, який наділений повноваженнями представляти Державу України у спірних правовідносинах, це позов задоволенню не підлягає. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 06001170331293. Представник Верховного Суду у судове засідання не з`явився, хоча повідомлялись про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документа. Крім цього, представник відповідача у відзиві просив розглянути справу за відсутності їхнього повноважного представника. Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що 07 листопада 2015 року щодо ОСОБА_1 оформлено Протокол про адміністративне правопорушення від 6 листопада 2015 року № 0001. Вказаний протокол був надісланий до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, який постановою від 25 грудня 2015 року матеріали адміністративного провадження щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 185-3 КУпАП (справа №686/22551/15-п) направив керівнику Хмельницької місцевої прокуратури для відповідного реагування. Суд виходив з того, що в діях позивача вбачається склад кримінального правопорушення. Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30.05.2022 року, залишеною без змін постановою судді Тернопільського апеляційного суду від 25.08.2022, провадження у справі № 686/11495/16-п про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185-3 КУпАП закрито, оскільки, розглянувши адміністративну справу та, скерувавши її 11.04.2016 прокурору, адміністративне провадження не було закрито, а після закриття кримінального провадження, протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , уповноваженим органом не складався. Такі дії узгоджуються з вимогами ч. 2 ст. 284 КУпАП, відповідно до якої постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 КУпАП. Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 зазначає, що його свавільно звинувачували у вчиненні адміністративного правопорушення протягом 82 місяців на підставі нікчемного протоколу № 0001, що є формою катування правосуддям, тому просить суд стягнути з держави Україна моральну шкоду в розмірі 3000000 грн. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди у розмірі 3 000 000 грн, завданої незаконним звинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення та перебування під судом, а також причинний зв`язок між шкодою та діями Верховного Суду. Також, Верховний Суд не наділений повноваженнями представляти державу Україну в спірних правовідносинах. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, діють правила частини 6 цієї статті, а саме шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 та 1174 ЦК України). Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю, рішенням) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта. Процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.(Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 року, справа № 335/6977/22). У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправні діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому суд з`ясовує факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, втрати немайнового характеру. Також, відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Відповідно до положень ч. 4 ст. 58 ЦПК України, держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник. З наведеного слідує, що відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя може бути лише держава, яка бере участь у справі як сторона у цивільному процесі через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, - орган, діями якого завдано шкоду. Проте відповідно до положень Конституції України та Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовами про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя. Разом з тим, обґрунтовуючи свої доводи, позивач не зазначив якими діями/бездіяльністю Верховного Суду йому завдано моральної шкоди, не навів конкретні норми закону, які на його переконання, порушив орган державної влади у правовідносинах щодо яких виник спір. Також на порушення вищевказаних норм позивач ОСОБА_1 не навів фактичних обставин та не надав жодних доказів, які б свідчили про заподіяння йому Верховним Судом як представником Держави Україна моральної шкоди, в чому полягає незаконність дій/бездіяльності Верховного Суду. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2025 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 01 вересня 2025 року. Головуюча Н.М. Храпак Судді: Б.О. Гірський М.В. Хома