Постанова 4819 № 766/3703/25

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 766/3703/25 Головуючий у 1-й інстанції: Ус О.В. Номер провадження: 22-ц/819/942/25 Доповідач: Воронцова Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2025 року м. Херсон Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя- доповідач): Воронцової Л.П., суддів: Кутурланової О.В., Склярської І.В., секретар: Андреєва В.В., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, розглянувши у порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи у м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Руденко М.М. на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 червня 2025 року, ухваленого суддею Ус О.В., у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст заявлених вимог ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. В обґрунтування заяви вказав, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Павлово Горьковської області (рф, СРСР). У 1979 році разом з батьками переїхав на постійне місце проживання до с. Гладківка Голопристанського району Херсонської області, де закінчив школу, а у 1988 році вступив до ПТУ-6. Непрямим свідченням факту його проживання у Голопристанському районі є реєстрація його батька у 1983 році у с. Таврійське Голопристанського району Херсонської області. 18.08.1988 року після досягнення 16 річного віку він отримав паспорт громадянина СРСР серії НОМЕР_1 . Призовною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 він визнаний придатним до стройової служби та 21.06.1990 року призваний на строкову службу, при цьому він здав паспорт та отримав військовий квиток НОМЕР_2 . 30.04.1992 року він був демобілізований в запас і направлений до Голопристанського РВК Херсонської області для постановки на військовий облік. 19.05.1992 року йому був виданий раніше вилучений паспорт із реєстрацією місця проживання на території України. 27.05.1992 року він зареєстрував своє місце проживання у м. Херсоні, працевлаштувався 21.06.1992 року на завод карданних валів. У 1994 році загубив свій паспорт. 24.12.1994 року отримав тимчасове посвідчення особи громадянина України. 14.05.1994 року зареєстрував шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_3 у нього народилась донька. На теперішній час він постійно проживає у м. Херсоні, не маючи при цьому дійсного документу, що посвідчує його особу. Маючи намір отримати паспорт громадянина України він звернувся до УДМС України в Херсонській області та отримав відповідь, з якої вбачається, що вирішення вказаного питання можливе лише у судовому порядку. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 18 червня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 суд вважав, що жодних належних, достатніх та достовірних доказів проживання його на території України станом на 24 серпня 1991 року заявником не надано, клопотання про витребування додаткових доказів або виклик свідків, які б могли підтвердити факт його проживання станом на 24 серпня 1991 року на території України заявником не заявлялись. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Руденко М.М. подав апеляційну скаргу зазначаючи, що рішення суду є незаконним і підлягає скасуванню. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, і аргументи інших учасників справи В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на неналежну оцінку судом наданих ним доказів, суд, зокрема, зазначив, що надана копія військового квитка про проходження військової служив період з 21.06.1990 року по 30.04.1992 року не може бути прийнята до уваги з підстав того, що вказаний військовий квиток не містить відомостей про місцезнаходження військової частини. Та що заявником не доведено, а судом не встановлено, що військову службу ОСОБА_1 проходив на території України або колишньої УРСР. Скаржник зазначає, що цей доказ (військовий квиток ОСОБА_1 ) несе іншу інформацію, а саме , підтверджує, що: - станом на 21.06.1990 року ОСОБА_2 проживав на території Голопристанського району Херсонської області (УРСР), бо саме звідти і був призваний на військову службу , станом на 21.06.1990 року у нього був вилучений паспорт із реєстрацією на території Херсонської області (відмітка про вилучення паспорту міститься у військовому квитку). 30.04.1992 року після проходження військової служби він повернувся до місця постійного проживання та отримав у військкоматі Голопристанського району Херсонської області (Україна) свій паспорт, про що також є відмітка у військовому квитку. Вважає, що не має ніякого значення, де саме була розташована військова частина, та де саме він проходив військову службу, оскільки місцем його постійного проживання було саме те місто (село), із якого він був призваний на військову службу, та куди повернувся після служби. Крім того, беззаперечним доказом факту проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року є факт видачі йому тимчасового посвідчення громадянина України, якому суд не надав жодної оцінки. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що не перешкоджає розгляду судом апеляційної скарги. В судове засідання апеляційної інстанції заявник ОСОБА_1 та представник заінтересованої особи Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутність. В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 адвокат Руденко В.М. вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, у ній виикладених, зазначив, що встановлення факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року необхідне заявнику для отримання паспорта громадянина України, просив задовольнити скаргу. Заслухавши доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши законність судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2025 визначено головуючого- суддю ( суддю-доповідача) Воронцову Л.П., склад колегії суддів : Кутурланова О.В., Майданік В.В. Ухвалою колегії суддів від 23.07.2025 відкрито провадження у справі. Ухвалою суду від 31.07.2025 справу призначено до судового розгляду на 05.08.2025 на 9.40 год. У зв`язку із перебуванням колегії суддів у плановій відпустці, відкладено розгляд справи на 01.09.2025. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2025 суддю-члена колегії Майданіка В.В. замінено на суддю Склярську І.В. Фактичні обставини справи ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Павлово Горьковського району РРФСР, що підтверджено копією свідоцтва про народження виданого повторно серії НОМЕР_3 від 07.06.1988 року. З копії військового квитка НОМЕР_2 виданого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 вбачається, що призивною комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби та призваний до військової служби 21.06.1990 року до ВЧ НОМЕР_4 ; 30.04.1992 року звільнений з військової служби та направлений до ІНФОРМАЦІЯ_7 . У вказаному військовому квитку наявна відмітка про видачу паспорта серії НОМЕР_1 19.051992 року. Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_5 ОСОБА_1 , дата заповнення 18.06.1992 року, до вступу на завод карданних валів трудовий стаж складався з 21.06.1990 року по 30.04.1992 року - служба в радянській армії; 01.06.1992 року прийнятий на завод карданних валів ремонтником 3 розряду в цех №3. Останній запис трудової діяльності датовано 05.02.1997 року, звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. З копії тимчасового посвідчення особи громадянина України №416/147 від 24.02.1994 року вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , гуртожиток з 27 травня 1992 року. 14 травня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, що підтверджено копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 від 14.05.1994 року. Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 03.11.1994 року ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Херсон.

Мотивувальна частина Відповідно до вимог частини1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України. Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України). Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні. Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - із 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України "Про громадянство України"). Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України. Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року). Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України "Про громадянство України" і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року. У справі, яка переглядається судом, заявник, посилаючись на статтю 3 Закону України "Про громадянство України", просив суд встановити факт його постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року. Цей факт має значення для встановлення належності заявника до громадянства України та в подальшому отримання паспорта громадянина України. Пунктом 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України; Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року. Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року. Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а"-"в" пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях. Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду. Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України "Про громадянство" і може пов`язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20), від 07 серпня 2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23). У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд першої інстанції, врахувавши вищенаведені норми права, надавши належну правову оцінку доводам заявника та наданим ним доказам на підтвердження своїх вимог, зробив обґрунтований висновок про не доведення заявником факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не надав належної оцінки відомостям із його військового квитка про проживання ОСОБА_2 станом на 21.06.1990 року на території Голопристанського району Херсонської області (УРСР), звідки він був призваний на військову службу, у нього був вилучений паспорт із реєстрацією на території Херсонської області, а 30.04.1992 року після проходження військової служби він повернувся до місця постійного проживання та отримав у військкоматі Голопристанського району Херсонської області (Україна) свій паспорт, про що також є відмітка у військовому квитку, тому відомості про те, де саме він проходив військову службу і де саме розташована його військова частина правового значення не мають підлягають відхиленню, оскільки суперечать приписам закону, що регулює дане питання. Так, відповідно до пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується: громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України. Аналіз даної норми права свідчить про те, що вирішення питання щодо встановлення належності до громадянства України безпосередньо пов`язане і залежить від підтвердження факту проходження особою строкової військової служби станом на 13 листопада 1991 року на території України, проте, заявником доказів на підтвердження даної обставини суду не надано : військовий квиток ОСОБА_2 не містить інформації про місце проходження його служби, дислокацію військової частини, у якій він проходив службу. Заявник не зазначив, що у нього є перешкоди у отриманні даної інформації, і до суду із клопотанням про витребування такої інформації у компетентних органів не звертався. Що стосується посилання у скарзі на те, що суд безпідставно не врахував, як належний доказ тимчасове посвідчення особи громадянина України, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Відповідно до пункту 16 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України № 3423-Х1 від 02.09.1993 року про втрату паспорта громадянин зобов`язаний заявити у паспортну службу органів внутрішніх справ України, яка видає йому тимчасове посвідчення, що підтверджує його особу. Форма тимчасового посвідчення та порядок його видачі встановлюються Міністерством внутрішніх справ України. Згідно Правил видачі тимчасового посвідчення, що підтверджує особу громадянина України, затверджених наказом МВС України від 28.06.1993 № 393, зареєстрованого у МЮУ 05.08.1993 № 102, громадянин України, який втратив паспорт з невідомих причин, зобов`язаний подати письмову заяву про це до паспортної служби органу внутрішніх справ за місцем проживання, а у випадку викрадення паспорта - до чергової частини органу внутрішніх справ за місцем вчинення злочину чи за місцем проживання громадянина. Громадянину, який втратив паспорт або у якого його викрали, новий паспорт видається в порядку, встановленому Положенням про паспорт громадянина України. Громадянину, який втратив паспорт або у якого його викрали, до одержання нового паспорта видається тимчасове посвідчення особи громадянина України (далі за текстом - тимчасове посвідчення, форма додається), в якому робиться відмітка про прописку (реєстрацію), а при зміні місця проживання громадянин прописується (реєструється) за цим посвідченням. Тимчасове посвідчення видається паспортною службою органу внутрішніх справ, до якої звернувся громадянин, який втратив паспорт або у якого викрали цей документ. Для одержання тимчасового посвідчення громадянин подає заяву, три фотокартки розміром 35х45 мм і документ, що підтверджує його особу. Паспортна служба органу внутрішніх справ звіряє вказані у заяві громадянина відомості та за необхідністю надсилає терміновий запит до органу внутрішніх справ, що видав паспорт, який зобов`язаний відповісти негайно, але не пізніше трьох діб з моменту одержання цього запиту. Якщо додаткова перевірка не потрібна, тимчасове посвідчення видається в день звернення громадянина до паспортної служби органу внутрішніх справ. У тимчасовому посвідченні зазначаються відомості про особу громадянина: прізвище, ім`я та по батькові, число, місяць і рік народження, місце народження, місце проживання. Аналіз зазначеного нормативного акту щодо порядку видачі тимчасового посвідчення свідчить, що він не передбачає перевірку та встановлення факту проживання/проходження військової служби на території України особою, що звернулася із заявою станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, а лише перевірку втрати/викрадення паспорту особи, що звернулася та видачі тимчасового документа до видачі нового паспорта і автоматично не свідчить про те, що суб`єкт звернення є громадянином України. Враховуючи викладене, суд обґрунтовано не взяв до уваги як належний доказ факту проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року надане заявником тимчасове посвідчення. Інші надані заявником докази, суд обґрунтовано не взяв до уваги, оскільки вони не містять інформації про проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року, отже є неналежними доказами. З огляду на зазначене, заявник не надав суду належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права, тому підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Руденко Михайло Михайлович залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 18 червня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів, з дня складання повного рішення, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції Верховного Суду. Повний текст постанови складено 01.09.2025. Головуючий Л.П. Воронцова Судді: О.В. Кутурланова І.В. Склярська