Постанова 4819 № 766/13338/24

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 766/13338/24 Головуючий в І інстанції: Майдан С.І. Номер провадження: 22-ц/819/626/25 Доповідач: Воронцова Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 вересня 2025 року м. Херсон Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Воронцової Л.П. суддів: Кутурланової О.В., Склярської І.В., секретар Андреєвої В.В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство "Сенс Банк", відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Блажевського Петра Івановича, діючого від імені Акціонерного товариства "Сенс Банк", на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Майдан С.І., дата складення повного тексту рішення не зазначено, у справі за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: 1

Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви У серпні 2024 року АТ "Сенс Банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 року становить 508 789,91 грн., та складається з: суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 105 441,28 грн, суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість 403 348,63 грн. В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що 31.05.2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Сенс Банк", та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 12.2-92, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 76 800,00 доларів США, а відповідач зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком № 1 до нього Графіком погашення кредиту. На забезпечення виконання умов кредитного договору № 12.2-92 від 31.05.2007 року з ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 02-23-12.2-92-971 від 01.06.2007 року, відповідно до умов якого, останній поручається за виконання боржником умов Кредитного договору власними коштами. Відповідно до умов Договору поруки, у випадку невиконання чи неналежного виконання ним взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором поручитель разом з відповідачем ОСОБА_1 солідарно відповідає перед позивачем у повному обсязі зобов`язань, передбачених кредитним Договором. Позивач зазначає, що свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, однак позичальник належним чином взяті на себе зобов`язання не виконує, в результаті чого має заборгованість перед кредитором. Відповідно до виконавчого листа на користь АТ "Укрсоцбанк" було стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 12.2-92 в розмірі 709 159,15 грн., дане рішення відповідачами не виконано. В результаті не виконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість, розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 року становить у розмірі 508 789,91 грн., та складається з: суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 105 441,28 грн, суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість 403 348,63 грн. У зв`язку з невиконанням боржником свого обов`язку по сплаті кредиту, у кредитора виникло право задовольнити свої вимоги також і за рахунок поручителя. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 09 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд вважав, що відсутні дані щодо ухилення відповідачів від виконання рішення за виконавчим листом від 09.10.2014 року, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості достовірно та беззаперечно перевірити наявні підстави для стягнення заявленої позивачем суми заборгованості за ставкою 3% та інфляційних витрат на кредитну заборгованість. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду АТ "Сенс Банк" подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилається на не відповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просив його скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Рух справи в суді апеляційної інстанції Протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 02 червня 2025 року визначено головуючого суддю ( суддю- доповідача) - Воронцову Л.П., склад колегії, судді : Кутурланова О.В., Майданік В.В. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 09 червня 2025 року поновлено АТ "Сенс Банк" строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 27 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 07 липня 2025 року призначено справу до розгляду на 05.08.2025 на 8.15 год. У зв`язку з відпусткою колегії суддів розгляд справи відкладено на 01 вересня 2025 року. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2025 суддю-члена колегії Майданіка В.В. замінено на суддю Склярську І.В. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В обґрунтування доводів скарги АТ "Сенс Банк" посилався на те, що суд не прийняв до уваги того, що, виходячи з принципу змагальності сторін, відповідачі не надали доказів погашення заборгованості та альтернативного розрахунку заборгованості. Також зазначив, що суду слід врахувати те, що строк позовної давності до вимог за ст.625 ЦК України не застосовується, аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.03.2024 року у справі № 522/3342/22, і що строки позовної давності, визначені ст.257 ЦК України, продовжуються на час дії карантину та воєнного стану, тобто, починаючи з 12.03.2020 року і по даний час визначений ст.257 ЦК України загальний строк позовної давності продовжено, а карантин та воєнний стан в Україні продовжують тривати. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що не перешкоджає її розгляду. В судове засідання сторони не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Колегія суддів вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, тому суд ухвалив розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Фактичні обставини справи 31 травня 2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 12.2-92, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 76 800,00 доларів США. а позичальник зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатком № 1 до нього Графіком погашення кредиту. У забезпечення виконання умов кредитного договору № 12.2-92 від 31.05.2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк" і ОСОБА_2 укладено Договір поруки № 02-23-12.2-92-971 від 01.06.2007 року, відповідно до умов якого, останній поручається за виконання позичальником умов Кредитного договору власними коштами. Відповідно до умов Договору поруки, у випадку невиконання чи неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором поручитель разом із позичальником солідарно відповідає перед кредитором у повному обсязі зобов`язань, передбачених кредитним Договором. 09 жовтня 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва по справі № 755/26742/2014 за заявою ПАТ "Укрсоцбанк" видано виконавчий лист про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованість за договором кредиту в сумі 709 159,15 грн. Рішення набрало законної сили. Рішенням №5/2019 АТ "Укрсоцбанк" від 15 жовтня 2019 року було припинено Акціонерне Товариство "Укрсоцбанк" шляхом приєднання до Акціонерного Товариства "Альфа-Банк" де в п.п.1.2. визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ "Укрсоцбанк", виникає у Акціонерного Товариста "Альфа-Банк" з 15 жовтня 2019 року. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ "Альфа-Банк" затверджено рішення про зміну найменування АТ "Альфа-Банк" на АТ "Сенс Банк", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року. Відповідно до Розрахунку вимог банку у зв`язку з неповерненням кредитної заборгованості за кредитним договором № 12.2-92 від 31 травня 2007 року (Розрахунку заборгованості 3 % річних ст.625 ЦК на суму заборгованості згідно рішення суду) за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, становить 508 789,91 грн., та складається з: суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість 105 441,28 грн., сума розрахованих інфляційних втрат становить 403 348,63 грн. Згідно наданих позивачем Розрахунків, на погашення заборгованості відповідачами не внесено жодної суми грошових коштів. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права Позивач посилається на те, що в результаті невиконання рішення від 09 жовтня 2014 року Дніпровського районного суду м. Києва по справі № 755/26742/2014 за заявою ПАТ "Укрсоцбанк" про видачу виконавчого листа про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" заборгованості за договором кредиту в сумі 709 159,15 грн у відповідачів виникла заборгованість, розрахована на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 року становить 508 789,91 грн та складається з: 105 441,28грн суми заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 403 348,63 грн суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України) Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки є сталою судовою практикою і сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17 від 26.04.2017 року у справі № 918/329/16 . Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення. Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст.257 ЦК). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.267 ЦК). Відповідно до ч.1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Відповідно до висновку Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, наведеного у постанові від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17, за змістом якої вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст.625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні ст.266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Отже, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про те, що відповідачами на користь ПАТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є позивач, в добровільному порядку була сплачена заборгованість за договором кредиту від 31.05.2007 року № 12.2.92 у розмірі 709 749,68 грн, виконавчі листи про стягнення якої видано Дніпровським районним судом м. Києва 09 жовтня 2014 року у справі № 755/26742/2014 не містять інформації про часткове чи повне виконання відповідачами рішення суду., натомість, містять відмітку про повернення стягувачу виконавчого документа. Суд першої інстанції відмовив в позові з підстав того, що позивач не надав суду доказів на підтвердження невиконання відповідачами своїх зобов`язань, а саме: отримання виконавчого листа за вказаним рішенням, пред`явлення його до виконання, проведення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження. При цьому суд зазначив, що аналіз норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17). Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може, оскільки до нього він дійшов при неповному з`ясуванні обставин справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Виходячи з принципу змагальності сторін, виконання ними вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України, відповідачі не надали доказів погашення заборгованості та альтернативного розрахунку заборгованості. Апеляційний суд вважає, що саме на стороні відповідачів лежить обов`язок довести факт виконання ними своїх зобов`язань, у тому числі після ухвалення рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року по справі №№ 755/26742/2014 . Стаття 545 ЦК України регулює питання підтвердження виконання зобов`язання, зокрема відповідно до ч.3 ст.545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Враховуючи, що відповідачі не довели належними доказами виконання свого зобов`язання по сплаті заборгованості за договором кредиту від 31.05.2007 року № 12.2.92 у розмірі 709 749,68, а виконавчий лист про стягнення зазначеної суми перебуває у позивача та не містить відмітки про часткове чи повне виконання зобов`язання, слід дійти висновку про помилковість висновку суду про відмову в позові, який неправомірно переклав тягар доказування факту виконання зобов`язання на кредитора. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув і прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції, вважаючи обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених ст.625 ЦК України, виходить з того, що позичальник має невиконане грошове зобов`язання перед банком, яке визначено рішенням суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, суд вказав, що у ч.2 ст.625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. З іншого боку, вказана норма (ч.2 ст.625 ЦК України) передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. Тому при обрахунку інфляційних втрат за основу також має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. Із розрахунків, наданих позивачем, вбачається, що періодом нарахування 3% річних та інфляційних втрат є період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, базою для нарахування є сума боргу в розмірі 709 749,68 грн, яку стягнуто рішенням суду. В суді першої інстанції представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Калугін Д.О. заявляв про сплив строку позовної давності у спірних правовідносинах. За ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Таким чином, з огляду навищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22). Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер. У разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо обґрунтованих позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану). За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2023 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим., а період із 12.03.2017 по 01.04.2017 року знаходиться поза межами позовної давності і підлягає виключенню із розрахунку. Перевіривши розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення 3 % річних та суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Щодо заявлених до стягнення 3 % річних За розрахунком позивача за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, виходячи із суми заборгованості у розмірі 709 749,68 грн, сума розрахованих 3% річних становить 105 441,28 грн. Апеляційний суд вважає такий розрахунок частково неправильним, оскільки розрахунковий період має становити із 02.04.2017 року по 23.02.2022 року, складає 1 395 днів, відтак 3% річних за вказаний період складає 81 252,15 грн (3% х грн х 1395 днів : 365 днів). З огляду на викладене, вимога про стягнення 3 % річних за ст.625 ЦК України на суму заборгованості 709 749,68 грн за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року підлягає задоволенню в розмірі 81 252,15 грн підлягає задоволенню. Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат За розрахунком позивача за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року, виходячи із суми заборгованості в 709 749, 68грн, сума розрахованих інфляційних втрат становить 403 348,63 грн . Суд апеляційної інстанції не може погодитися з розрахунком позивача, оскільки за положеннями ч.2 ст.625 ЦК України при обрахунку інфляційних втрат за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. Натомість, за розрахунком позивача при обрахунку інфляційних втрат прострочена сума в 709 749,68 грн була взята за основу лише в перший місяць затримки, а в подальшому прострочена сума збільшувалась щомісячно на суму нарахованих щомісячно інфляційних втрат, що є неправильним. Відтак, сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року, виходячи із суми заборгованості в 709 749,68 грн, становить 1 073 070, 54грн (709 749,68 грн х індекс інфляції в 151,19% за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року). Отже, розмір інфляційних втрат за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року, виходячи із суми заборгованості в 709 749,68 грн, складає 363 320, 86 грн (1 073 070,54 грн 709 749,68 грн). Таким чином, вимога про стягнення заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість за ст.625 ЦК України на суму заборгованості 709 749,68 грн підлягає частковому задоволенню на суму 363 320, 86 грн. Враховуючи вище викладене, позовні вимоги Банку підлягають задоволенню частково, а саме: із заявлених до стягнення 508 789, 91 грн підлягають стягненню 444 573,01 грн (81 252,15 грн + 363 320 ,86 грн), з яких: 81 252,15 грн сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 363 320, 86 грн сума заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість. Висновки суду апеляційної інстанції Відповідно до приписів частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків , викладених у рішенні суду обставинам справи, порушення норм матеріального права або неправильне застосування норм процесуального права. Рішення суду постановлено за наявності зазначених підстав для його скасування та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову, а саме про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованості станом на 23.02.2022 року в розмірі 444 573,01 грн, розрахованої на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, яка складається з: 81 252,15 грн сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість;, 363 320, 86 грн 86 грн сума заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог . При подачі позову банк сплатив 6 105,48 грн судового збору, при поданні апеляційної скарги ним сплачено 11 447,77 грн судового збору. З огляду на наведене, оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, понесені позивачем судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 17 553,25 грн (6 105,48грн + 11 447,77грн) підлягають стягненню з відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволено на 87,38% ( 444 573,01 грн х 100% : 508 789,91 грн). Відтак, стягненню з відповідачів на користь позивача підлягають судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 15 337, 76рн (17 553, 25 грн х 87,38% : 100%), тобто по 7 668,88 грн з кожного. Керуючись ст.ст. 367,.374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Блажевського Петра Івановича, діючого від імені Акціонерного товариства "Сенс Банк", задовольнити частково. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 09 квітня 2025 року скасувати, ухвалити нове. Позов Акціонерного товариства "Сенс Банк" про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ідентифікаційний код НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Ідентифікаційний код НОМЕР_2 - на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк", 03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_3 заборгованість станом на 23.02.2022 року в розмірі 444 573,01 грн, розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішення суду, яка складається з: 81 252,15 грн сума заборгованості за ставкою 3 % на кредитну заборгованість; 363 321 ,68грн сума заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк", 03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494714, п/р № НОМЕР_3 ) судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору по 7 668,88 грн з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 вересня 2025 року. Головуючий Л.П.Воронцова Судді: О.В. Кутурланова І.В. Склярська