Постанова 4811 № 456/5279/23

Справа № 456/5279/23 Головуючий у 1 інстанції: Бучківська В.Л. Провадження № 22-ц/811/930/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О. секретаря: Цьони С.Ю., з участю: приватного виконавця Шелінської Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця Шелінської Юлії Андріївни на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2025 року у справі за поданням приватного виконавця Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України,- в с т а н о в и в: В жовтні 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Шелінська Ю.А. звернулася до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , без вилучення паспортного документа, шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання ним своїх зобов`язань. Дане подання приватний виконавець мотивувала тим, що на виконанні у приватного виконавця Шелінської Ю.А. знаходиться виконавче провадження ВП №74173317 з примусового виконання виконавчого листа № 456/5279/23, який виданий 18.01.2024 Стрийським міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Уніка» шкоди в розмірі 297076 грн. 24 коп. 15 лютого 2024 року виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №74173317, яку скеровано рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу на адресу боржника, що підтверджується списком згуртованих поштових відправлень від 15.02.2024. Лист з постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №74173317 боржник отримав особисто 21.02.2024. Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно протягом п`яти робочих днів. 27.02.2024 на адресу виконавця надійшла декларація боржника про доходи та майно. 15 лютого 2024 виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника ВП №74173317, згідно якої накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно. З метою виконання рішення суду виконавцем 15.02.2024, 19.02.2024, 15.01.2025 та 19.02.2025 скеровано запити в реєструючі органи з метою перевірки майнового стану боржника. 15.02.2024 виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника ВП №74173317 та скеровано в банківські установи до виконання: В межах виконавчого провадження ВП №74173317 стягнуто грошові кошти в сумі 12 855,88 грн., що в співвідношенні до загальної суми заборгованості, стягнення витрат виконавчого провадження та основної винагороди приватного виконавця, що становить 327 673,60 грн., не є достатнім стягненням коштів в розумні строки. За результатами вжитих приватним виконавцем заходів встановлено, що на виявлених рахунках боржника у банківських установах в розмірі, достатньому для задоволення вимог стягувача коштів немає. Боржник офіційно не працює, пенсії не отримує, нерухомого майна у власності, яке підлягатиме реалізації немає. Враховуючи викладене, рішення до теперішнього часу не виконано, а боржник ухиляється від його виконання, що є підставою для його обмеження у праві виїзду за межі України, до сплати ним заборгованості. Оскаржуваною ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2025 року у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника фізичної особи ОСОБА_1 - відмовлено. Рішення в апеляційному порядку оскаржила приватний виконавець Шелінська Юлія Андріївна. Вважає, що при постановленні ухвали не були з`ясовані усі обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому вона є незаконною та необґрунтованою. Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали подання не містять належних та допустимих доказів того, що боржник свідомо не вчиняє дій, спрямованих на виконання рішення суду, хоча виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості. В поданні зазначено заходи, які вчинялися приватним виконавцем, для виконання рішення суду в межах виконавчого провадження ВП №74173317. Стверджує, що після визначення рахунку як поточного, боржник самостійно не здійснив жодної оплати за виконавчим провадженням. Боржнику надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження та вимогу-виклик до приватного виконавця для дачі пояснень щодо виконання рішення суду, відтак боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішення суду. Незважаючи на те, що приватним виконавцем вжито всіх передбачених законодавством заходів для примусового виконання рішення суду, однак рішення суду не виконано, а боржник свідомо ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, про що свідчить неподання декларації про доходи та майно боржника, ігнорування наявності відкритого виконавчого провадження, невиконання вимог приватного виконавця. Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою подання задовольнити повністю. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином. З урахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Сторони мали реальну можливість реалізувати свої процесуальні права з доведенням своєї позиції по справі, у тому числі через можливість брати участь в судовому засідання в режимі відеоконференції або через представника. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність учасників справи, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта - приватного виконавця Шелінської Ю.А. на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відмовляючи у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, суд виходив з того, що приватним виконавцем не доведено факту умисного ухилення боржника від виконання рішення суду, а також те, що обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон буде сприяти погашенню заборгованості перед стягувачем, у зв`язку з чим таке обмеження буде пропорційним меті його застосування (буде дотримано справедливий баланс між правами людини і публічним інтересом). Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, що приватним виконавцем 15.02.2024 було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим 18.01.2024 Стрийським міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ СК «Уніка» шкоди в розмірі 297 076,24 грн. Лист з постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №74173317 боржник отримав особисто 21.02.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу від 15.02.2024. Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно протягом п`яти робочих днів. 27 лютого 2024 року на адресу виконавця надійшла декларація боржника про доходи та майно. 15 лютого 2024 року виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника ВП №74173317, згідно якої накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно. З метою виконання рішення суду виконавцем 15.02.2024, 19.02.2024, 15.01.2025 та 19.02.2025 скеровано запити в реєструючі органи з метою перевірки майнового стану боржника. 15 лютого 2024 року виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника ВП №74173317 та скеровано в банківські установи до виконання: АТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299; AT «Кредобанк», МФО 325365; АТ «Райффайзен Банк», МФО 300335; АТ «Ощадбанк», МФО 300465; АТ «СЕНС БАНК», МФО 300346; АТ «Укрексімбанк», МФО 322313; АТ «УкрСиббанк», МЦП 351005; АТ «Універсал Банк», МФО 322001; АБ «Укргазбанк», МФО 320478; АТ «ПУМБ», МФО 334851; АТ «А-Банк», МФО 307770; АТ «Таскомбанк», МФО 339500; АТ «ОКСІ БАНК», МЦП 325990; ПАТ «АКБ «Індустріалбанк», МФО 313849; ПАТ «Банк Восток», МФО 307123; AT «ПроКредит Банк», МФО 320984; АТ «ОТП Банк», МФО 300528; АТ АКБ «Львів», МФО 325268, АТ «АКБ «Конкорд», МФО 307350; АТ «Ідея Банк», АТ «Агропросперіс Банк», МФО 380548; AT «Креді Агріколь Банк», МФО 300614; AТ «Банк Авангард», МФО 380946; ПАТ «АБ Південний», МФО 328209, AT «БАНК АЛЬЯНС», МЦП 300119; АТ «Банк Кредит Дніпро», МФО 305749. Згідно з електронною відповіддю АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Універсал Банк», АТ «Сенс Банк» від 15.02.2024 арешт накладено. Згідно із відповідей інших банківських установ в боржника відсутні відкриті рахунки. З відповіді Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 27.02.2024, боржник документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 11.11.2019, термін дії до 11.11.2029, органом 4638, статус діючий. В межах виконавчого провадження ВП №74173317 стягнуто грошові кошти в сумі 12 855,88 грн. 15 січня 2025 року виконавцем надіслано вимогу-виклик боржнику на адресу: АДРЕСА_1 з`явитись 06.02.2025 о 11:00 год або 12:00 год для дачі пояснень з приводу виконавчого документа, який отримано боржником особисто 18.01.2025, проте на вимогу-виклик приватного виконавця боржник не з`явився. За результатами вжитих приватним виконавцем заходів встановлено, що на виявлених рахунках боржника у банківських установах в розмірі, достатньому для задоволення вимог стягувача коштів немає. Боржник офіційно не працює, пенсії не отримує, нерухомого майна у власності, яке підлягатиме реалізації немає. Згідно п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи за межи України - до виконання зобов`язань за рішенням. Згідно ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця. Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця. За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. Відповідно до статті 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованого Законом України від 11 вересня 1997 року) та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"в демократичному суспільстві заходи щодо обмеження свободи пересування повинні бути достатньо виправдані суспільними інтересами. Відтак, дотримання судами процесуального законодавства при ухваленні судових рішень з питань, що пов`язані з обмеженням конституційних прав і свобод громадян, зокрема - щодо обмеження їх у праві виїзду за межі України, є визначальним з огляду на дотримання законних прав людини і громадянина. Як вбачається з вище наведеного, законодавством встановлено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання.Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань. Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочину, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Відповідна норма Конвенції міститься у статті 33 Конституції України, якою встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну. Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Такі обмеження встановлюються, зокрема, статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», що передбачає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, в тому числі, коли особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Обмеження на виїзд боржника з України являє собою втручання в його право покидати країну, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria), рішення від 26.11.2009 року (заява № 34383/03), Європейський суд визначив загальні стандарти щодо права на свободу пересування. Тимчасове обмеження в праві виїзду за ухилення від виконання зобов`язань має відповідати трьом критеріям: - ґрунтуватися на національному законі; - переслідувати одну або декілька легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції; - відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування. У цій справі Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише настільки, наскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121) Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. рішення Європейського Суду у справі «Рінер проти Болгарії», § 124 і рішення Європейського Суду "Фельдеш и Фельдешне Хайлик проти Угорщини", § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості та законності процедури (див. рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. у справі «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70 Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, які стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. у справі "Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...". Під поняттям «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням, розуміються будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо), що роз`яснив Верховний Суд України 01 лютого 2013 року при розгляді питань, які виникають в судовій практиці про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. У проведеному 01.02.2013 року Верховним Судом України аналізі судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вказано, що з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п.5 ч.1 ст.6 Закону № 3857-XII та у п.18 ч.3 ст.11 Закону №606-XIV, позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Таким чином, поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Матеріали подання містять достатньо доказів на підтвердження того, що приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Шелінською Ю.А. з метою виконання рішення суду у виконавчому провадженні № 74173317 вчинено виконавчі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», однак рішення суду не виконане через відсутність у боржника рухомого та нерухомого майна та грошових коштів на рахунках. Боржником ОСОБА_1 рішення суду не виконане, з часу набрання рішенням законної сили з нього стянуто 12 855,88 грн. ., в той час як розмір заборгованості становить 297076 грн. 24 коп. Невиконанням рішення суду протягом тривалого часу порушуються права та законні інтереси стягувача, ПАТ Страхова компанія «Уніка». Безспірним є те, що боржник ОСОБА_1 не вчиняє жодних дій для виконання рішення суду, Колегія суддів вважає, що боржник ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області про стягнення на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Уніка» шкоду в розмірі 297076 грн. 24 коп. На думку колегії суддів, тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України не порушуватиме його прав як боржника, передбачених статтею 33 Конституції України та статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки тимчасове обмеження передбачене законодавством України, адже застосування такого обмеження зумовлене ухиленням ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, яке, незважаючи на те, що набрало законної сил, ОСОБА_1 не виконується. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про порушення прав та законних інтересів стягувача ПАТ Страхова компанія «Уніка», які свідомо порушуються боржником ОСОБА_1 , який ухиляється від виконання рішення суду, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, боржник не вчиняє дій для виконання рішення суду. Належних та допустимих доказів існування у боржника об`єктивних, незалежних від нього причин невиконання судового рішення, боржник ОСОБА_1 , всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, суду не надав. На думку колегії суддів, тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України стимулюватиме боржника до виконання рішення суду, обмеження боржника у праві виїзду за межі України є виправданим, справедливим щодо стягувача, оскільки обставини, що встановленні апеляційним судом при розгляді справи свідчать про відсутність будь - яких намагань боржника для виконання рішення суду, свідчать про ухилення боржника від виконання покладених на нього судовим рішенням обов`язків, Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Шелінською Ю.А. підтверджено належними та допустимими доказами ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду. А відтак, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а відтак подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни підлягає до задоволення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,- УХВАЛИВ : апеляційну скаргу приватного виконавця Шелінської Юлії Андріївни задовольнити. Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким подання приватного виконавця Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України задовольнити. Тимчасово обмежити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа шляхом заборони перетинати державний кордон України до виконання своїх зобов?язань, покладених на нього згідно виконавчого провадження ВП №74173317 з примусового виконання виконавчого листа №456/5279/23 виданий 18.01.2024 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Уніка» шкоду в розмірі 297076 грн. 24 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 20 серпня 2025 року. Головуючий Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.