Постанова Миколаївський апеляційний суд № 484/7022/24
від 25.08.2025НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД25.08.25 22-ц/812/943/25 Єдиний унікальний номер судової справи 484/7022/24 Номер провадження 22-ц/812/943/25 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 25 серпня 2025 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Носіковим І.М., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка рішення, яке ухвалено Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 24 березня 2025 року, під головуванням судді Коваленко Н.А., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати, УСТАНОВИЛА: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка (далі ПСП ім. Т.Г. Шевченка) про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 4825486300:07:000:0358, 4825486300:01:000:0721, 4825486300:05:000:0451, 4825486300:01:000:1458 загальною площею 5.79 га, які надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та розташовані в межах території Синюхинобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. 25 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ПСП ім. Т.Г. Шевченка було укладено договір оренди вищевказаних земельних ділянок, який зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договір оренди землі по Синюхинобрідській сільській раді 17 червня 2008 року за реєстраційним №0408002200394. 11 квітня 2017 року сторони уклали додаткову угоду №000908 до договору оренди землі від 17 червня 2008 року, відповідно до умов якої оренда плата вноситься орендарем у грошові формі в розмірі 22 373 грн. 88 коп. на рік з 01 серпня по 31 грудня кожного року шляхом перерахування грошових коштів на банківський розрахунковий рахунок орендодавця. Пунктом 4.7 додаткової угоди сторони передбачили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0.001% від несплаченої суми за кожний день прострочення. Між тим, сплата орендної плати здійснювалась у безготівковій формі шляхом зарахування орендної плати на картковий рахунок позивача із грубим порушенням строків її сплати у відповідності до умов договору оренди землі. Так, за 2021 рік відповідач недоплатив оренду плату у розмірі 315 грн. 16 коп., за 2022 рік 315 грн. 17 коп., за 2023 рік 315 грн. 17 коп., а на момент звернення до суду заборгованість з орендної плати в загальному розмірі становить 945 грн. 50 коп. Посилаючись на викладені обставини, позивач ОСОБА_1 просив: розірвати договір оренди землі, укладений між ним та ПСП ім.Т.Г. Шевченка, зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договір оренди землі по Синюхинобрідській сільській раді 17 червня 2008 року за реєстраційним №0408002200394, щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 4825486300:07:000:0358, 4825486300:01:000:0721, 4825486300:05:000:0451, 4825486300:01:000:1458, зареєстрований у Державному реєстрі іншого речового права за номерами 20729310, 20730176 від 26 травня 2017 року; стягнути на його користь з ПСП ім. Т.Г. Шевченка заборгованість по орендній платі в розмірі 945 грн. 50 коп., пеню в розмірі 79 грн. 64 коп., індексацію в розмірі 9 327 грн. 01 коп., а всього - 10 352 грн. 15 коп.; стягнути на його користь з відповідача судові витрати у справі. Відповідач ПСП ім. Т.Г. Шевченка надало до суду відзив на позовну заяву, в якому просило у задоволенні позову відмовити. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Розірвано договір оренди землі, укладений 25 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ПСП ім. Т.Г. Шевченка, який було зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі по Синюхинобрідській сільській раді 17 червня 2008 року за реєстраційним №0408002200394, щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 4825486300:07:000:0358, 4825486300:01:000:0721, 4825486300:05:000:0451, 4825486300:01:000:1458, зареєстрований у Державному реєстрі іншого речового права за номером 20729310, 20730176 від 26 травня 2017 року. Стягнуто з ПСП ім. Т.Г. Шевченка на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі в розмірі 945 грн. 50 коп., пеню в розмірі 79 грн. 64 коп., індексацію в розмірі 9 327 грн. 01 коп., що загалом становить борг в сумі 10 352 грн. 15 коп. Стягнуто з ПСП ім. Т.Г. Шевченка на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 2 466 грн. Рішення міськрайонного суду обґрунтовано тим, що сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивач не отримав того, на що він розраховував при укладанні договору оренди землі. Факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо своєчасної сплати орендної плати у строки обумовлені договором є підставою для розірвання такого договору, а тому позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими. Що стосується стягнення заборгованості по недоплаченій орендній платі та індексації, то суд вважав, що наявні підстави для її стягнення за 2021-2023 роки у сумі 945 грн. 50 коп. та у сумі 9 327 грн. 01 коп. Щодо пені міськрайонний суд вказав, що вона підлягає нарахуванню за 181 день 2022 року у сумі 39 грн. 82 коп. та за 181 днів 2023 року у сумі 39 грн. 82 коп. В апеляційній скарзі ПСП ім. Т.Г. Шевченка, посилаючись на порушення міськрайонним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що міськрайонний суд при ухваленні рішення не прийняв до уваги п.4.2 додаткової угоди до договору оренди, відповідно до умов якого з визначеного сторонами розміру орендної плати, що становить 22 373 грн. 88 коп., орендарем, як податковим агентом, утримуються податки (збори), передбаченні чинним законодавством України. За такого, розмір орендної плати, який підлягав до виплати орендодавцю, складає 18 010 грн. 97 коп., а тому у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем з її виплати. Щодо затримки з виплати орендної плати за 2022 рік, відповідач зазначав, що через початок повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України, в тому числі і на територію Миколаївської області, майже всі працівники підприємства покинули територію області, у зв`язку із чим відновлення діяльності відповідача відбулось на початку 2023 року. Вказане, як на думку відповідача, свідчить про обставини непереборної сили, що є поважною причиною несвоєчасної сплати орендної плати. Вважає, що відсутня істотність порушення прав орендодавця, що є підставою для відмови у задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наголошуючи на тому, що доводи апеляційної скарги є безпідставними. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України. Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення таким вимогам не відповідає. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України. Відповідно до вимог ст.124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди. За правилами ч.1 ст.93 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Визначення, процедура укладення, вимоги до змісту та порядок припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі». Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. У ст.6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Згідно з вимогами ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Частиною 1 статті 19 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Відповідно до ч.1 ст.407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата. Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У ст.21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»). Згідно з положеннями ст.24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати. Отже, згідно положень Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору. За правилом ч.6 ст.93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Частиною 1 статті 8 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. Відповідно до пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Аналіз вище вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 (провадження №61-41932сво18) зроблено висновок, що частинами 1 і 2 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тлумачення п.«д» ч.1 ст.141 ЗК України, ч.2 ст.651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо). З матеріалів справи убачається, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №904124, виданого 25 грудня 2007 року, та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4825486300:01:000:1458, площею 0.01 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Синюхинобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (а.с.7,133). На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №904122, виданого 25 грудня 2007 року, листа Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 28 березня 2025 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4825486300:01:000:0721 (новий номер 4825486300:01:000:0720), площею 1.96 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Синюхинобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (а.с.8,146). На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №904123, виданого 25 грудня 2007 року, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4825486300:07:000:0358, площею 3.70 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Синюхинобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (а.с.9,132). На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №904125, виданого 25 грудня 2007 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4825486300:05:000:0451, площею 0.12 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Синюхинобрідської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (а.с.10). 25 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та ПСП ім. Т.Г. Шевченка було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю в строкове платне користування земельні ділянки загальною площею 5.79 га (а.с.4-6). 11 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ПСП ім. Т.Г. Шевченка було укладено додаткову угоду №000908 до договору оренди землі від 17 червня 2008 року (а.с.41-43). Пунктом 3.1 вищевказаної додаткової угоди передбачено, що договір укладено терміном до 30 листопада 2025 року. Відповідно до п.п.4.1,4.2 додаткової угоди орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі за 2017 рік в розмірі 47 205 грн. 81 коп., а починаючи з 2018 року та подальші роки дії договору оренди в розмірі 22 373 грн. 88 коп. за рік оренди. Із цієї суми орендарем як податковим агентом утримуються податки (збори), передбачені чинним законодавством України. У п.4.4 сторони визначили, що обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації. При цьому, коефіцієнт індексації для орендної плати застосовується станом на 01 січня року виплати/нарахування (в залежності від того, яка з подій сталася раніше). Згідно з п.4.5 додаткової угоди орендна плата вносить з 01 серпня до 31 грудня кожного року. Пунктом 4.7 додаткової угоди сторони передбачили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0.001% від несплаченої суми за кожний день прострочення. За умовами п.9.1 додаткової угоди до договору оренди землі орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Пунктом 9.4 угоди, окрім іншого, встановлено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний вчасно сплачувати всі належні за цим договором орендні платежі. Позивач, посилаючись виключно на невиконання зобов`язань за договором оренди землі, подав цей позов до суду та просив про стягнення з орендаря на свою користь недоплаченої орендної плати з врахуванням п.4.1 додаткової угоди та без врахування податків і зборів, й з врахуванням коефіцієнту індексації нормативно грошової оцінки землі, а також додаткового стягнення, пені згідно з п.4.7 умов угоди. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справі, яка переглядається, районним судом встановлено, що ПСП ім. Т.Г. Шевченка виплатило ОСОБА_1 орендну плату за користування земельними ділянками за період 2021-2023 роки не в повному обсязі. Визначаючи розмір заборгованості за договором оренди, яка підлягає сплаті з орендаря на користь орендодавця, суд першої інстанції погодився з розрахунком позивача. Разом з тим, щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди землі, пені за порушення строків виплати орендної плати та індексації, то слід зазначити наступне. Міськрайонним судом установлено, що за кожний рік 2021,2022,2023 підлягала нарахуванню орендна плата в узгодженому сторонами розмірі 22373 грн. 88 коп. Стягуючи з відповідача заборгованість з орендної палати суд першої інстанції помилково не врахував обов`язку відповідача як податкового агента сплачувати податки та збори за позивача по орендній платі, та неправильно визначив значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за спірний період. Так, згідно п.164.2.5 ст.164 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому п.170.1 ст.170 цього Кодексу. У відповідності до положень п.170.1.1 ст.170 ПК України податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. За такого та з урахуванням передбаченого законом обов`язку орендаря сплатити податок на доходи фізичних осіб і військовий збір з орендної плати за землю, як податковим агентом, позивач мав отримувати орендну плату за 2021-2023 роки у розмірі 18 010 грн. 97 коп. на рік. Доводи позивача про необхідність стягнення за рішенням суду орендної плати у розмірі, визначеному за умовами додаткової угоди без врахування здійснених відповідачем обов`язків, як податковим агентом, суперечать висновкам, зробленим Об`єднаною Палатою КЦС в складі ВС у постанові від 25 березня 2024 року при розгляді справи №461/2729/22, оскільки у цьому разі перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не буде вважатися належним виконанням судового рішення. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині належного предмету виконання. Тобто стягнення на користь позивача суми без врахування здійсненої виплати податків та зборів призведе до штучного збільшення обов`язків відповідача та безпідставного виконання судового рішення у розмірі, що перевищує розмір зобов`язання. З виписки по картковому рахунку позивача ОСОБА_1 вбачається, що позивач отримав оренду плату: 15 жовтня 2020 року за 2020 рік в розмірі 22 058 грн. 73 коп.; 28 серпня 2021 року за 2021 рік в розмірі 22 020 грн. 62 коп.; 11 грудня 2023 року за 2021 рік в розмірі 38 грн. 10 коп.; 11 грудня 2023 року за 2022 рік в розмірі 22 058 грн. 72 коп.; 27 грудня 2023 року за 2023 рік в розмірі 22 058 грн. 72 коп.; 06 вересня 2024 року за 2024 рік в розмірі 22 058 грн. 72 коп.(а.с.15-16). З огляду на вказану виписку по рахунку, позивачу за кожен рік була виплачена оренду плата в значно більшому, ніж обумовлений додатковою угодою, розмірі. При цьому, лише оренда плата за 2022 рік дійсно була виплачена з порушенням строків, обумовлених сторонами в договорі. У зв`язку із цим, колегія суддів вважає відсутніми істотності та системності порушення умов договору, що виключає підстави для розірвання договору оренди землі. Посилання позивача на те, що орендна плата була неправильно нарахована без урахування індексації, не заслуговують на увагу. Згідно з п.289.1 ст.289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Відповідно до положень п.289.2 ст.289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізм їх застосування є різними як за правовим змістом так і за суб`єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (ст.289 ПК України). Більше того, різні числові показники індексації нормативної грошової оцінки та індексу споживчих цін за 2020, 2021, 2022, 2023 роки підтверджують відмінність цих двох показників. Пунктами 288.5.1, 288.5 статті 288 ПК України передбачено, що мінімальна орендна плата встановлена у розмірі трьох відсотків нормативної грошової оцінки землі. Відповідно до ст.ст.1,2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті. Положеннями п.2 ч.1 ст.13, ч.1 ст.15 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Згідно з п.3 ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату. Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Отже, орендар зобов`язаний самостійно за наявності відомостей про нормативну грошову оцінку землі перераховувати розмір орендної плати. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 грудня 2013 року у справі №3-34гс13 та від 20 серпня 2013 року у справі №3-21гс13 та підтримана Верховним Судом, зокрема у постанові від 26 травня 2021 року у справі №540/544/18 (провадження №61-13979св19). Умовами укладеної 11 квітня 2017 року додаткової угоди до договору оренди землі між ОСОБА_1 та ПСП ім. Т.Г. Шевченка у п.4.1 перебачено, що сторони погодили розмір орендної плати у грошовій формі в розмірі 22 373 грн. 88 коп. за рік оренди. Нормативно грошова оцінка земельних ділянок визначена в п.2.6 додаткової угоди до договору оренди землі. Згідно з відомостями Держгеокадастру про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2020, 2021 та 2022 роки, які розміщено у вільному доступі на сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у 2020, 2021, 2022 роках індексація нормативно грошової оцінки землі проводилась. Зокрема, за 2021 рік застосовувався коефіцієнт 1,0 для сільськогосподарських угідь та 1,1 для земель несільськогосподарського призначення; за 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь); за 2023 рік коефіцієнт індексації становить 1,051 і застосовується до всіх категорій земель та видів угідь. Відповідно до інформації, наданої Державною службою статистики України, індекс споживчих цін за 2021 рік становив 110%, за 2022 рік становив 126.6%, за 2023 рік становив 105.1% Пунктом 9 підрозділу 6 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 30 листопада 2021 року №1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень») встановлено, що індекс споживчих цін, який використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, застосовується із значенням 100 відсотків, зокрема за 2017-2022 роки - для сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів). Відповідно значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок становлять: - для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) за період за 2017 - 2022 роки - 1.0; - для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) за 2016 рік - 1.0. Тобто, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земельних ділянок сільськогосподарського призначення у період 2020-2022 років не змінювався, та становив 1.0 %, що не впливало на визначений договором розмір орендної плати, у тому числі і за 2021 рік та 2022 рік. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №732/1705/16-ц (провадження №61-29685св18), від 03 лютого 2021 року у справі №618/1078/19-ц (провадження №61-12935св20). У 2023 році з урахуванням коефіцієнту індексації 1,051 х 22 373 грн. 88 коп. х 19,5% податку і збору, розмір орендної плати мав становити 18 929 грн. 53 коп. При цьому, за 2023 рік відповідач сплатив орендну плату в розмірі 22 058 грн. 72 коп., що на 3 129 грн. 19 коп. більше розміру орендної плати яку він мав сплатити (18 929 грн. 53 коп.), а всього за спірний період з 2021 року по 2023 рік відповідачем сплачено орендної плати на суму 66 176 грн. 16 коп., що на 11 224 грн. 69 коп. більше узгодженого розміру (54 051 грн. 47 коп. за три роки). У зв`язку із цим, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача індексації в розмірі 9 327 грн. 01 коп. та пені є безпідставні. За такого, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід було відмовити. Разом з тим, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не перевірив вказаних обставин, тому помилково задовольнив позов. Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції з одночасним ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПСП ім. Т.Г. Шевченка про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати. За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу ПСП ім. Т.Г. Шевченка задоволено, то з позивача ОСОБА_1 на користь ПСП ім. Т.Г. Шевченка підлягає стягненню 1 453 грн. 44 коп. судового збору, сплаченого останнім в апеляційній інстанції. Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка задовольнити. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 березня 2025 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка (ЄДРПОУ 03764005) судовий збір у розмірі 1 453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн. 44 коп., сплачений за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 29 серпня 2025 року