Постанова 4813 № 495/6375/15-ц

Номер провадження: 22-ц/813/1056/25 Справа № 495/6375/15-ц Головуючий у першій інстанції Прийомова О.Ю. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.08.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Вадовської Л.М., Сегеди С.М., з участю секретаря Громовенко А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 січня 2024року, постановленого під головуванням судді Прийомової О.Ю., повний текст рішення складений 02 лютого 2024 року, у цивільній справі за позовом Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод» до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування нерухомого майна, - в с т а н о в и в: У вересні 2015 року військовий прокурор Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод» звернувся до суду з позовом про визнання права власності та витребування нерухомого майна. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 15 квітня 2013 року базу відпочинку «Метеор», яка знаходилась у власності держави Україна в особі Міністерства оборони України та була закріплена на праві господарського відання за ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод», було відчужено ОСОБА_2 на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна Чернівецькою філією Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі - ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція»). У подальшому постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого господарського суду України від 30 липня 2014 року, вказані прилюдні торги було визнано недійсними. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 квітня 2015 року було задоволено позовну заяву військового прокурора Чернівецького гарнізону. Визнано базу відпочинку «Метеор» власністю держави Україна в особі Міністерства оборони України на праві господарського відання ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод». Скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та витребувано в останнього спірне майно. Позивач зазначав, що з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 серпня 2015 року йому стало відомо про те, що 27 березня 2015 року будівлі та споруди бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » були відчужені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Р. П., зареєстрованого за №

192. Також посилався на те, що спірне майно вибуло із володіння Міністерства оборони України та ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» поза їх волею, про що свідчить постанова Львівського апеляційного господарського суду від 05 травня 2014 року, а тому власник спірного майна має право витребувати його з чужого володіння ОСОБА_1 25 лютого 2019 року на базі відпочинку виникла пожежа, унаслідок якої значна частина майна бази, яка на той час перебувала у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 , знищена. 31 травня 2022 року експертами Київського НДЕКЦ МВС України складено висновок, відповідно до якого вартість будівель бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » станом на момент їх знищення унаслідок пожежі від 25 лютого 2019 року визначена у розмірі 11 212 522, 00 грн. У той же час, експертами Київського НДЕКЦ МВС України зазначено, що вартість будівель бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », станом на момент визначення експертизи (тобто майна, що уціліло після пожежі), визначена у розмірі 7 207 223, 00 грн. Отже, збитки, які понесла Держава в особі Міністерства оборони України внаслідок пожежі на базі відпочинку «Метеор», що на момент пожежі знаходилась у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 становить 4 005 299 грн. Під час розгляду справи, Чернівецька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону, правонаступник позивача подала до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог та зміну підстав та предмету позову до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради, ПАТ «КБ «Хрещатик», ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , якій просила: - визнати за Державою в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно - бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », до складу якої входять наступні будівлі та споруди: будівля клубу літ. А площею 29,1 кв.м., будинок відпочинку літ. Б площею 50,8 кв.м., будинок відпочинку літ. В площею 50,8 кв.м., будинок відпочинку літ. Г площею 50,8 кв.м., будинок відпочинку літ. Д площею 50,8 кв.м., будинок відпочинку літ. Е площею 50,8 кв.м., будинок відпочинку літ. Ж площею 50,4 кв.м., будинок відпочинку літ. З площею 449,4 кв.м., будинок відпочинку літ. І площею 41,7 кв.м., будинок відпочинку літ. Ї площею 41,7 кв.м., адміністративна будівля літ. И площею 25,6 кв.м., медпункт літ. К площею 14,6 кв.м., будинок відпочинку - майстерня літ. Л площею 68,8 кв.м., склад літ. М площею 22,0 кв.м., їдальня літ. Н площею 283,0 кв.м., склад літ. О площею 20,6 кв.м., вбиральня-душова літ. П площею 16,6 кв.м., альтанка літ. Є, душові літ. Р, зливна яма літ. 1, ємність для води літ. 2, пожежна ємність літ. 3, пожежна ємність літ. 4, хвіртка літ. 5, ворота літ. 6, хвіртка літ. 7, водопровід літ. 8, каналізація літ. 9, огорожа літ. 10; - витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_1 нерухоме майно - базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до складу якої входять наступні будівлі та споруди: будинок відпочинку літ. Д площею 50,8 кв.м., будинок відпочинку літ. Е площею 50,8 кв.м., будинок відпочинку літ. І площею 41,7 кв.м., будинок відпочинку літ. Ї площею 41,7 кв.м., адміністративна будівля літ. И площею 25,6 кв.м., медпункт літ. К площею 14,6 кв.м., будинок відпочинку - майстерня літ. Л площею 68,8 кв.м., склад літ. М площею 22,0 кв.м., їдальня літ. Н площею 283,0 кв.м., склад літ. О площею 20,6 кв.м., вбиральня-душова літ. П площею 16,6 кв.м., душові літ. Р, зливна яма літ. 1, ємність для води літ. 2, пожежна ємність літ. 3, пожежна ємність літ. 4, хвіртка літ. 5, ворота літ. 6, хвіртка літ. 7, водопровід літ. 8, каналізація літ. 9, огорожа літ. 10 та передати Державному підприємству Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод» в експлуатацію; - стягнути з ОСОБА_1 на користь Держави в особі Міністерства оборони України матеріальну шкоду, завдану пожежею, у розмірі 4 005 299 грн. Судом до участі у справі в якості правонаступника Затоківської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області була залучена Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області та виключено з кола третіх осіб ПАТ «КБ «Хрещатик». Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2023 року позов Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод» задоволений частково. Визнано за Державою в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно - бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », до складу якої входять наступні будівлі та споруди: будівля клубу літ. А площею 29,1 кв. м., будинок відпочинку літ. Б площею 50,8 кв. м., будинок відпочинку літ. В площею 50,8 кв. м., будинок відпочинку літ. Г площею 50,8 кв. м., будинок відпочинку літ. Д площею 50,8 кв. м., будинок відпочинку літ. Е площею 50,8 кв. м., будинок відпочинку літ. Ж площею 50,4 кв. м., будинок відпочинку літ. З площею 449,4 кв. м., будинок відпочинку літ. І площею 41,7 кв. м., будинок відпочинку літ. Ї площею 41,7 кв. м., адміністративна будівля літ. И, площею 25,6 кв. м., медпункт літ. К площею 14,6 кв. м., будинок відпочинку - майстерня літ. Л площею 68,8 кв. м., склад літ. М площею 22,0 кв. м., їдальня літ. Н, площею 283,0 кв. м., склад літ. О площею 20,6 кв. м., вбиральня-душова літ. П площею 16,6 кв. м., альтанка літ. Є, душові літ. Р, зливна яма літ. 1, ємність для води літ. 2, пожежна ємність літ. 3, пожежна ємність літ. 4, хвіртка літ. 5, ворота літ. 6, хвіртка літ. 7, водопровід літ. 8, каналізація літ. 9, огорожа літ.

10. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нерухоме майно - базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », до складу якої входять наступні будівлі та споруди: будинок відпочинку літ. Д площею 50,8 кв. м., будинок відпочинку літ. Е площею 50,8 кв. м., будинок відпочинку літ. І площею 41,7 кв. м., будинок відпочинку літ. Ї площею 41,7 кв. м., адміністративна будівля літ. И площею 25,6 кв. м., медпункт літ. К площею 14,6 кв. м., будинок відпочинку - майстерня літ. Л площею 68,8 кв. м., склад літ. М площею 22,0 кв. м., їдальня літ. Н площею 283,0 кв. м., склад літ. О площею 20,6 кв. м., вбиральня-душова літ. П площею 16,6 кв. м., душові літ. Р, зливна яма літ. 1, ємність для води літ. 2, пожежна ємність літ. 3, пожежна ємність літ. 4, хвіртка літ. 5, ворота літ. 6, хвіртка літ. 7, водопровід літ. 8, каналізація літ. 9, огорожа літ. 10 на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод». В іншій частині в задоволені позовних вимог Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод» відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині визнання права власності та витребування нерухомого майна скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини, які мають значення для справи, недоведені обставини, які суд визнав встановленими, порушені норми матеріального та процесуального права. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушені норми матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми ст. 388 ЦК України. У відзиві на апеляційні скарги, ОСОБА_5 , представник ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» просить залишити апеляційні скарги без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційних скарг, які не можуть бути підставами для його скасування, а рішення суду законним та таким, що постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. В судове засідання, призначене на 26 серпня 2025 року представник Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 66, 69-70, 71-73 т. 11). Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , адвоката Куришко І.І., представника ОСОБА_2 , прокурора Самокіщук М.Ю., Дубчака Д.В., представника Міністерства оборони України, Івашина Є.В., представника ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод», перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, за наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 15 квітня 2013 року базу відпочинку «Метеор», яка знаходилась у власності держави Україна в особі Міністерства оборони України та була закріплена на праві господарського відання за ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» було відчужено на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» на користь ОСОБА_2 , який став переможцем прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що проводились Чернівецькою філією «Спеціалізоване підприємство «Юстиція». 20 травня 2013 року на забезпечення виконання умов кредитного договору від 14 серпня 2012 року ОСОБА_2 уклав з ПАТ «КБ Хрещатик» договір іпотеки, за яким передав в іпотеку банку базу відпочинку «Метеор». 23 березня 2015 року ПАТ «КБ Хрещатик» відступив за відплатним договором право вимоги за кредитним та іпотечним договорами ОСОБА_3 , який було зареєстровано 23 березня 2015 року приватним нотаріусом Мельник Р.П. 24 березня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Р.П., реєстровий №

173. Також 24 березня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 укладено договір позики грошових коштів. 27 березня 2015 року між ними було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя в зв`язку із порушенням позичальником ОСОБА_3 умов договору позики. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05 травня 2014 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 30 липня 2014 року, прилюдні торги з відчуження бази відпочинку «Метеор», проведені 15 квітня 2013 року, були визнані недійсними. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 квітня 2015 року задоволено позов заступника Чернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України та ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод», до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ПАТ «КБ «Хрещатик», Реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, про витребування майна та зобов`язання вчинити дії. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 . Визнано право власності на нерухоме майно указану базу відпочинку «Метеор» власністю держави Україна в особі Міністерства оборони України на праві господарського відання ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» та витребувано її з чужого незаконного володіння громадянина ОСОБА_2 . Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2015 року зазначене рішення було скасоване та у задоволенні позову заступника Чернівецького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері відмовлено. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року у задоволенні позову військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» було відмовлено. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким позов задоволено. Визнано право власності на нерухоме майно базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якої входять будівлі та споруди: будівля клубу літ. «А» загальною площею 29,10 кв.м., будинок відпочинку літ. «Б» площею 50,8 кв.м., будинок відпочинку літ. «В» площею 50,8 кв.м., будинок відпочинку літ. «Г» площею 50,8 кв.м., будинок відпочинку літ. «Д» площею 50,8 кв.м., будинок відпочинку літ. «Е» площею 50,8 кв.м., альтанка літ. «Є», будинок відпочинку літ. «Ж» площею 50,4 кв.м., двоповерховий будинок відпочинку літ. «З» площею 449,4 кв.м., адміністративна будівля літ. «И» площею 25,60 кв.м., будинок відпочинку літ. «І» площею 41,7 кв.м., будинок відпочинку літ. «ї» площею 41,7 кв.м., медпункт літ. «К» площею 14,6 кв.м., будинок відпочинку майстерня літ. «Л» площею 68,8 кв.м., склад літ. «М» площею 22 кв.м., їдальня літ. «Н» площею 283 кв.м., склад літ. «О» площею 20,6 кв.м., вбиральня-душова літ. «П» площею 16,6 кв.м., зливна яма (№ 1), ємкість для води (№ 2), пожежна ємкість (№ № 3, 4), хвіртка (№ № 5, 7), ворота (№ 6), власністю держави Україна в особі Міністерства оборони України на праві господарського відання ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод». Витребувано на користь ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» з володіння ОСОБА_1 нерухоме майно базу відпочинку «Метеор», яка є власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходиться на праві господарського відання ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод», до складу якої входять вказані будівлі та споруди. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року рішення апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року касаційні скарги Міністерства оборони України та ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» відхилено. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року залишено без змін. У грудні 2017 року Міністерство оборони України подало до суду заяву про перегляд рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року, ухвали апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року. Постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 495/6375/15-ц, провадження № 61-3415зпв18, заява Міністерства оборони України про перегляд рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року, ухвали апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року задоволена частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року було скасовано, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. В постанові Верховний Суд звернув увагу на наступне: «враховуючи, що вирішення питання про можливість витребування законним власником свого майна від добросовісного набувача на підставі положень статті 388 ЦК України залежить від встановлення обставин щодо наявності у особи, яка його відчужила, права на вчинення таких дій, заява прокурора підлягає задоволенню частково. Крім того, заслуговують на увагу та є обґрунтованими доводи заяви про те, що сам лише факт визнання прилюдних торгів недійсними спростовує правомірність укладення в подальшому будь-яких правочинів щодо спірного майна. У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно. Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 17 жовтня 2011 року у справі 3-103гс11. Суди попередніх інстанцій указаного не врахували, та помилково вважали дійсними правочини, за якими після реалізації на прилюдних торгах базу відпочинку «Метеор» було передано ОСОБА_2 в іпотеку ПАТ «КБ «Хрещатик», а в подальшому відступлено на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Таким чином, вказані вище обставини також підлягають перевірці судом і оцінці для правильного застосування норм статті 388 ЦК України.». Окрім того, зазначив: «за результатами оцінки змісту рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року, ухвали апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року, про перегляд яких подано заяву, встановлено неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеному у постанові Верховного Суду України. З огляду на викладене, висновок судів про відсутність правових підстав для витребування нерухомого майна у добросовісного набувача, передбачених положеннями статті 388 ЦК України, є передчасним». 25 лютого 2019 року на базі відпочинку «Метеор» виникла пожежа, унаслідок якої значна частина майна бази, яка перебуває у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 , знищена. 31 травня 2022 року на виконання ухвали суду, експертами Київського НДЕКЦ МВС України складено висновок, відповідно до якого вартість будівель бази відпочинку «Метеор» станом на момент їх знищення унаслідок пожежі від 25 лютого 2019 року визначена у розмірі 11 212 522, 00 грн. У той же час, експертами Київського НДЕКЦ МВС України зазначено, що вартість будівель бази відпочинку «Метеор», станом на момент визначення експертизи (тобто майна, що уціліло після пожежі), визначена у розмірі 7 207 223, 00 грн. Задовольняючи частково позов Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод», суд першої інстанції виходив із наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 387 ЦК Українивизначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання віндикаційного позову. Віндикаційний позов - це позов власника про повернення йому майна, що вибуло з його володіння, який пред`являється до особи, у незаконному володінні якої знаходиться це майно. Предметом віндикаційного позову є не будь-яке майно. А лише те, яке визначене індивідуальними ознаками, і це випливає із сутності даного позову, спрямованого на повернення власнику того самого майна, що вибуло з його володіння. Об`єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Таким чином, із чужого незаконного володіння може бути витребувано лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незмінними. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна (фізична особа), або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором. Відповідачем за таким позовом є особа, яка незаконно володіє майном (незалежно від того, чи заволоділа вона майном незаконно сама, чи придбала його у особи, яка не мала права його відчужувати), тобто заволоділа ним без відповідної правової підстави. Незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем у суді, оскільки законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає з закону або не встановлено за рішенням суду. Отже, за таким позовом позивач має підтвердити своє право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Пунктом 19 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. У системному аналізі наведених вище норм чинного законодавства, особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Відповідно до ст. 400 ЦК України, недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388). За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Вказане свідчить про те, що навіть у разі відчуження спірного нерухомого майна його набувачем, власник має право витребування такого з чужого незаконного володіння від останього набувача. Це право власника захищено безпосередньо законом, та має на меті повернення у попереднє становище, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Судом вірно зазначено, що оскільки торги було визнано недійсними, підстава набуття ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно, перестала існувати, а право власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно є похідним від права власності набутого ОСОБА_2 . Також судом вірно зазначено про те, що продаж майна на прилюдних торгах, проведених з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, не змінює статусу особи, яка придбала майно з прилюдних торгів як добросовісного набувача, у якого майно не може бути витребуване власником за будь-яких умов. Таким чином, після визнання торгів недійсними здійснення захисту прав власника здійснюється на загальних підставах. При цьому, між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини і спірне майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, тобто наявні умови для застосування віндикації. В справі, яка розглядається за умови визнання торгів недійсними та наявності умов для віндикації будь-хто з набувачів не набуває право власності на спірне нерухоме майно, а позивач вправі витребувати своє майно, в тому числі у добросовісного набувача. Судом вірно зазначено, що, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачем та третьою особою, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому статтею 392 ЦК України. Суд, досліджуючи правову природу правовідносин, що склалися між учасниками спору, встановив, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами (положення частин другої, третьої статті 326 ЦК України). Правові основи управління об`єктами державної власності визначені Законом України «Про управління об`єктами державної власності» від 21 вересня 2006 року. Відповідно до частини першої статті 4 указаного Закону суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, міністерства, інші органи виконавчої влади, Фонд державного майна України. Частиною 1 статті 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що об`єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним господарським об`єднанням. У відповідності до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1080 (абзац 7 пункту 6 статті 4 у редакції, чинній станом на 2013 рік), Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна. На момент укладення оспорюваного договору відчуження державного майна регулювалося нормами ЦК України, Закону України «Про управління об`єктами державної власності», а також Порядком відчуження об`єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 червня 2007 року №

803. Так, пунктом 6 указаного Порядку встановлено, що відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб`єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна. Аналізуючи зміст наведених норм законодавства, можна дійти висновку, що здійснення ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» будь-яких дій щодо відчуження спірного майна мало бути погоджено з Міністерством оборони України та Фондом державного майна України. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Право держави витребувати нерухоме майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними. Судом встановлено, що майно вибуло з володіння власника поза його волею. Висновки суду про те, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися відповідають вимогам закону. Також суд дійшов вірного висновку, що повернення у державну власність нерухомого майна, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна Збройних Сил України. На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про визнання за Державою в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нерухоме майно базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , про те, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини, які мають значення для справи, недоведені обставини, які суд визнав встановленими, порушені норми матеріального та процесуального права, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки на момент розгляду справи суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми ст. 388 ЦК України, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки у відповідності до вказаної норми закону, за умови визнання торгів недійсними та наявності умов для віндикації будь-хто з набувачів не набуває право власності на спірне нерухоме майно, а позивач вправі витребувати своє майно, в тому числі у добросовісного набувача. З урахуванням встановлених обставин, приймаючи до уваги, що торги було визнано недійсними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстава набуття ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно, перестала існувати, а право власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно є похідним від права власності набутого ОСОБА_2 та на законних підставах витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нерухоме майно базу відпочинку «Метеор». Колегія суддів вважає, що вказані доводи у апеляційних скаргах зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянтів із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційних скарг також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційних скарг є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційні скарги і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 січня 2024року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 29 серпня 2025 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська ______________________________________ С.М. Сегеда