Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/16977/24

Справа № 308/16977/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 21 серпня 2025 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Собослоя Г.Г., Кожух О.А. за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дурдинець Володимир Володимирович на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2024 року, ухвалене суддею Данко В.Й., в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів встановив: У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Позов мотивує тим, що 03.11.2007 між ним та відповідачкою укладено шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Ужгороду реєстраційної служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області за актовим записом №

746. За час спільного проживання у них народилися діти: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з тим, спільне життя з відповідачкою не склалося, тому в березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою щодо розірвання шлюбу, укладеного між ними. Вказує, що під час шлюбу ними набуто у спільну сумісну власність нежитлове приміщення, загальною площею 80,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . При тому, 17.01.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне довгострокове користування приміщення за адресою: м. Ужгород, вул. Т. Легоцького, буд. 80, корп. 4, приміщення

61. Вказує, що відповідно до п. 5.1 договору, розмір орендної плати за орендне користування нежитловим приміщенням, що орендується складає 1 000 доларів США, в гривнях на дату платежу за місяць. Згідно п. 5.1.2. Договору, в період з 17.01.2024 до 17.02.2024 Орендарю надаються канікули по оплаті місячного платежу, тобто його перебування в цей період є безоплатним. Пунктом 5.1.3. Договору передбачено, що Орендар вносить оплату за 2 місяці наперед оренди нежитловим приміщенням не пізніше 20.01.2024. Наступна та всі подальші оплати місячного платежу здійснюються Орендарем не пізніше 20.04.2024 в еквіваленті згідно п. 5.1. цього Договору. Відповідно до п. 5.1.4. Вартість оренди нежитлового приміщення з 17.07.2024 року складатиме 1 200 доларів США, в гривнях на дату платежу за місяць і даний еквівалент продовжуватиметься до моменту закінчення дії договору. Зазначає, що приміщення вважаються фактично переданими Орендарю з моменту підписання акту здачі-приймання від 17.01.2024. Позивач вказує, що враховуючи те, що дане майно є спільним, а тому прибуток одержаний за цим договором оренди теж є спільним. Вищевказані кошти підлягають поділу між ними. Звертає увагу суду, що відповідачка не надає йому половину коштів отриманих в результаті здачі в оренду спільного майна, а тому з неї підлягає стягненню половина отриманої орендної плати за період з 17.02.2024 по 17.10.2024 в сумі 4 300 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення. Враховуючи вищенаведене, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 4 300 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення суду та стягнути сплачений судовий збір в сумі 1 773 гривні. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2024 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 4 300 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення суду та 1 772,46 гривень сплаченого судового збору. Суд не взяв до уваги долучений представником відповідача скріншот з Договором про поділ майна подружжя від 01.07.2024 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки такий ніким не підписаний. Крім того, з долученої до відзиву квитанції від 18.01.2024 не зрозуміло, кому та за яким призначенням ОСОБА_1 було надіслано грошові кошти у сумі 35 034,00 грн., а відтак суд також не може брати таку до уваги. Не погоджуючись із рішенням ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дурдинець В.В., подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду і постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, а також таким, що суперечить нормам матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивач просить стягнути на свою користь орендну плату з 17.02.2024 по 17.10.2024 у розмірі 4 300 доларів США, однак не надав детального розрахунку як саме було розраховано таку суму. Вказує, що позивач у судовому засіданні 17.12.2024 не надав суду оригінали договору оренди, акт та квитанції, що вказує на недопустимість та недостовірність доказів. Суд не взяв до уваги також факт визнання ОСОБА_2 отримання суми 35 034 гривень, тобто половини суми оплаченої ОСОБА_5 за оренду квартири. Також, щодо розписки від 16.01.2024, в якій підтверджено отримання ОСОБА_4 1 200 доларів США як страхового платежу, тобто орендної плати за останній місяць, то суд також не взяв такий платіж до уваги. Звертає увагу суду, що у межах розгляду справи №308/16975/24 ОСОБА_2 намагається стягнути орендну плату з ОСОБА_5 за період з 01.04.2024 по 16.10.2024 за одну й ту ж квартиру в якій намагається стягнути кошти в межах розгляду даного спору. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Зазначає, що суд першої інстанції правильно дослідив всі долучені до матеріалів справи докази та прийшов до вірних висновків щодо задоволення позову. Позивач не заперечує отримання грошових коштів в розмірі 35 тисяч гривень, однак матеріали справи не містять докази, що такі кошти були отримані ним саме як половина суми за орендну плату. Крім цього, 16.01.2024 у розписці зазначено про отримання 1 200 доларів США, однак такі не можуть братися судом до уваги, оскільки в разі розірвання договірних відносин між орендодавцем та орендарем така сума буде повернута ОСОБА_5 . У дане судове засідання після перерви з`явився ОСОБА_2 та його представник адвокат Ламбрух О.С., які просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідачка ОСОБА_1 подала клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивувала тим, що їй потрібен час для залучення нового адвоката, що свідчить про її обізнаність про дату та час розгляду справи. Однак до даного клопотання не долучила доказів, ні розірвання договору з адвокатом Дурдинець В. В. з надання їй правничої допомоги, а ні укладення договору про надання правничої допомоги з іншим адвокатом. Розглянувши подане ОСОБА_1 клопотання, апеляційний суд не вбачав підстав для відкладення розгляду справи, оскільки відповідачкою та її представником в попередньому судовому засіданні яке відбулось 07.08.2025 року в режимі ВКЗ було надано суду пояснення безпосередньо як ОСОБА_1 так і її адвокатом Дурдинець В.В., тобто забезпечено доступ до правосуддя та можливість бути почутою. У зв`язку з необхідністю уточнення розрахунку позовних вимог було оголошено перерву в даному судовому засіданні та сторони проти цього не заперечували. Участь ОСОБА_1 у судовому засіданні 07.08.2025 року в режимі ВКЗ було забезпечено ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04.08.2025 року тільки на те судове засідання. Із заявою про здійснення судового засідання 21.08.2025 року також в режимі ВКЗ відповідачка, а ні її адвокат не звертались до апеляційного суду. Тому неявка останньої не перешкоджає розгляду справи. З огляду на вищезазначене, у зв`язку з встановленими обставинами справи на підставі наявних матеріалів та наданих сторонами спору пояснень у повній мірі, апеляційний суд вважає, що таку можливо вирішити по суті у відсутності ОСОБА_1 . Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних доводів. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Апеляційним судом встановлено, що 03.11.2007 між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 ) було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 03.11.2007 року та не заперечується сторонами. Згідно Інформаційної довідки №382676567 від 13.06.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_1 з 12.05.2022 року на праві власності належить нежитлове приміщення загальною площею 80.5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . 17.01.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір оренди нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 80.5 кв.м. Відповідно до п. 5.1 договору, розмір орендної плати за орендне користування нежитловим приміщенням, що орендується складає 1 000 доларів США, в гривнях на дату платежу за місяць. Згідно п. 5.1.2. Договору, в період з 17.01.2024 до 17.02.2024 Орендарю надаються канікули по оплаті місячного платежу, тобто його перебування в цей період є безоплатним. Пунктом 5.1.3. Договору передбачено, що Орендар вносить оплату за 2 місяці наперед оренди нежитловим приміщенням не пізніше 20.01.2024. Наступна та всі подальші оплати місячного платежу здійснюються Орендарем не пізніше 20.04.2024 в еквіваленті згідно п. 5.1. цього Договору. Відповідно до п. 5.1.4. Вартість оренди нежитлового приміщення з 17.07.2024 складатиме 1 200 доларів США, в гривнях на дату платежу за місяць і даний еквівалент продовжуватиметься до моменту закінчення дії договору. Відповідно до п. 3.1 Договору нежитлове приміщення та майно повинні бути передані Орендодавцем та прийняті Орендарем протягом одного дня з моменту підписання цього Договору, про що має бути оформлено Сторонами відповідний акт приймання-передачі. 17.01.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди по договору оренди нежитлового приміщення від 17.01.2024 року, а саме Сторони засвідчили, що згідно цього акту Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно Додаткової угоди до Договору оренди нежитлового приміщення від 17.01.2024, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 16.07.2024, у зв`язку з проблемами електропостачання в країні та постійними відключеннями електроенергії змінено п.5.1.4 Договору з «Вартість оренди нежитловим приміщенням з 17.07.2024 складатиме 1 200,00 (одна тисяча двісті) доларів США, в гривнях на дату платежу за місяць і даний еквівалент продовжуватиметься до моменту закінчення дії договору» на «Вартість оренди нежитловим приміщенням з 17.07.2024 складатиме 1 000,00 (одна тисяча) доларів США, в гривнях на дату платежу за місяць і даний еквівалент продовжуватиметься до моменту закінчення дії договору». Згідно копії платіжної інструкції №1 від 18.05.2024 ОСОБА_5 перерахувала на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 39 530 грн. за договором оренди нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 ; копією квитанції про оплату №268556595 від 19.04.2024, підтверджується перерахування ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 39 930 грн. за договором оренди нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 , а також копію квитанції про оплату №251267615 від 18.01.2024 року, згідно ОСОБА_5 перерахувала на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 76 600 грн., де в графі «призначення платежу» міститься запис «оплата». Згідно копії розписки від 16.01.2024, долученої до відзиву, ОСОБА_2 одержав кошти у сумі 1 200 доларів США за оренду приміщення за адресою АДРЕСА_2 як орендну плату за останній місяць (гарантований платіж). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного. Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною 3 статті 368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною 1 статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Положеннями ч. 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку. Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. З матеріалів справи слідує, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існує спір про стягнення грошових коштів за договором оренди нежитлового приміщення від 17.01.2024 укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Нежитлове приміщення знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Строк користування нежитловим приміщенням, що орендується та орендованим майном встановлюється строком на 1 рік з 17.01.2024 до 17.01.2025 включно з моменту прийняття нежитлового приміщення, що орендується, за актом приймання-передачі (п. 4.1. Договору). З вищезазначеного договору вбачається, що ОСОБА_1 здає в оренду дане нежитлове приміщення ОСОБА_5 за 1 000 доларів США в місяць (п. 5.1 Договору). Пунктом 5.1.2. передбачено надання орендарю канікул по оплаті місячного платежу, тобто його перебування у період з 17.01.2024 по 17.02.2024 є безоплатним. Водночас, п. 5.1.3 Договору передбачено, що орендар вносить оплату з 2 місяці наперед оренди нежитловим приміщенням не пізніше 20.01.2024. Наступна та всі подальші оплати місячного платежу здійснюються орендарем не пізніше 20.04.2024 в еквіваленті згідно п. 5.1 цього Договору. Вартість оренди нежитловим приміщенням з 17.07.2024 складати 1 200 доларів США, в гривнях на дату платежу за місяць і даний еквівалент продовжуватиметься до моменту закінчення дії договору. Проте, додатковою угодою від 16.07.2024 укладеною між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у зв`язку з проблемами з електропостачанням було знижено місячний орендний платіж з 1 200 доларів США на 1 000 доларів США (п.5.1.4. Договору), тобто у період з 17.07.2024 по 17.10.2024 (момент звернення позивача з позовом) орендна плата за місяць становить 1 000 доларів США. Позивач просив суд першої інстанції стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 4 300 доларів США, що становить половину орендної плати за квартиру за період з 17.02.2024 по 17.10.2024, що становить 8 місяців. Разом з цим, під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме в судовому засіданні від 12.12.2024, позивач не заперечував щодо отримання ним 35 034 гривень, що становить половини суми сплаченої ОСОБА_1 за оренду житла, тобто за перші 2 місяці, як передбачено п. 5.1.3. Договору оренди нежитлового приміщення від 17.01.2024, а також щодо отримання 1 200 доларів США, які позивач отримав від ОСОБА_5 в якості авансового (гарантованого) платежу, що слідує з розписки від 16.01.2024. З огляду на те, що отримання авансового (гарантованого) платежу не передбачено укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 договором, а також, що ОСОБА_2 не є учасником такого договору, однак такий було фактично отримано позивачем, то апеляційний суд приходить до обґрунтованих висновків, що такий слід розцінювати як платіж отриманий позивачем за договором оренди від ОСОБА_1 . Таким чином, слід погодитись з доводами апеляційної скарги, які стосуються отримання позивачем 35 034 гривень за перший місяць оренди та 1 200 доларів США гарантованого платежу. Щодо квитанцій від 19.04.2024 у сумі 39 930 гривень та від 18.05.2024 у сумі 39 530 гривень, а також їх належності як доказів, то апеляційний суд зазначає наступне. Частиною 1 статті 79 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Так, квитанція від 19.04.2024 про оплату 39 930 гривень ОСОБА_5 на рахунок ФОП ОСОБА_1 , а також квитанція від 18.05.2024 на суму 39 530 гривень - завірені мокрою печаткою банку та підписані уповноваженим представником банку, тобто такі є належними доказами у справі, отримані в законний спосіб. Зворотного відповідачкою не доведено. Як і не надано доказів перерахування половини цих сум ОСОБА_1 на рахунок ОСОБА_2 . З урахуванням вищенаведеного, за період з 17.04.2024 по 17.10.2024 стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає сума 2 820 доларів США з урахуванням податків та зборів (940 х 6 = 5 640 : 2), а з урахуванням взятого від ОСОБА_5 «гарантованого платежу», а саме половини такого в розмірі 600 доларів, то кінцева сума становить 2 220,00 (2 820,00 600,00) доларів США. Щодо доводів відповідачки, які стосуються наявності в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області справи №308/16975/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення коштів за оренду нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , то слід зазначити наступне. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04 березня 2025 року позову заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення коштів залишено без розгляду за заявою самого позивача. Таким чином, доводи в цій частині не заслуговують на увагу, оскільки така справа більше не є актуальною. Серед інших доводів апеляційної скарги, відповідачка акцентує увагу на те, що всі розрахунки за договорами на території України здійснюються в національній валюті гривні, а тому стягнення в іноземній валюті за договором оренди здійснюватись не може. З приводу зазначеного слід звернути увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №500/5194/16-ц, у якій касаційний суд виснував, що стягнення з особи заборгованості у сумі еквівалентній долару США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам частини другої статті 533 ЦК України. На користь цього висновку свідчить і те, що Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов`язку боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14). Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення. Тобто, зазначення суми, яка підлягає стягненню в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення є законним та відповідає практиці Верховного Суду. Отже, рішення суду першої інстанції на підставі статті 376 ЦПК України підлягає зміні в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів за договором оренди, яку слід зменшити з суми 4 300 доларів США на суму 2 220 доларів США. У стягненні решти розміру грошових коштів належить відмовити. Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 12, 18, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України апеляційний суд ухвалив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дурдинець Володимир Володимирович, задовольнити частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2024 року, змінити виклавши абзац другий резолютивної частини в наступній редакції: Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 грошові кошти у розмірі еквівалентному сумі 2 200,00 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання судового рішення. У стягненні решти розміру грошових коштів, відмовити. В іншій частині, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 серпня 2025 року. Суддя-доповідач: Судді: