Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 363/2273/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 363/2273/25 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Бужак Н.П. Суддів: Кобаля М.І., Мельничука В.П. За участю секретаря: Мірошниченко С.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 червня 2025 року, суддя Лукач О.П., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №359/1 від 19.03.2025 про адміністративне правопорушення,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, з урахуванням заяви від 30.04.2025 про усунення недоліків, просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 19.03.2025 №359/1 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України, а справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 - закрити. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем 19.03.2025 було винесено оскаржувану, якою позивача визнано винним в адміністративному правопорушенні передбаченому ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом накладення штрафу у розмірі 17000 грн. Копію вказаної постанови позивачем отримано 23.04.2025 на письмове звернення із заявою від 26.03.2025. Внаслідок зазначеного, визначений законом строк оскарження постанови в адміністративній справі пропущений з причини відсутності у позивача об`єкту оскарження, а тому заявлено клопотання про поновлення строку для оскарження постанови. Позивача вважає постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправною та такою, що винесено з істотним порушенням його прав та не відповідає обставинам справи. Так, позивач зазначає, що 18.03.2025 відповідачем, в особі уповноваженого представника, старшого офіцеру ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , щодо позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення №162 за ознаками правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210 КУпАП - ч.6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме за те, що він не пред`явив військово обліковий документ на вимогу представника ТЦК та СП. При винесенні на підставі протоколу №162 постанови, відповідачем здійснена перекваліфікація правопорушення інкримінованого позивачу на ч.3 ст. 210-1 КУпАП, замість визначеної у протоколі ч.3 ст. 210 КУпАП. Внаслідок зазначеної перекваліфікації проступку у постанові, протокол №162 втратив свою силу, а постанова ухвалена без встановлення та фіксації правопорушення позивача за ч.3 ст.210-1 КУпАП, диспозиція якої є бланкетною, норма є відсилочною. У оскаржуваній Постанові відповідачем не вірно відображено об`єктивну сторону складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 210-1 КУпАП, адже нормативним актом, яким передбачена відповідальність за ст. 210-1 КУпАП є ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» якою дослівно передбачено «У період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки», в той час як постановою накладено стягнення за те що позивач «не надав для ознайомлення військово-обліковий документ». Також, позивачем зазначено про відсутність суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення, зазначаючи, що позивач є військовозобов`язаним, має військове звання капітан запасу, був мобілізований та проходив військову службу у Збройних силах України на протязі 2014-2015 років, стоїть на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , що засвідчується військовим квитком, кодом РНКПП. 18.03.2025 позивач, будучи залученим до контрольних вимірів стану укриття третього реактору Чорнобильської АЕС, на блок-посту при в`їзді у зону відчуження, на вимогу працівників поліції, поряд із іншими документами пред`являв військовий квиток, який після цього поклав у кишеню чистого спецодягу, у якому він на той час уже був одягнений. Після виконання запланованих регламентних робіт спеціальний одяг, у всіх задіяних у контрольних вимірах осіб, був зібраний для вимірів ступеня радіоактивного зараження та дезактивації у окремий контейнер, який перебував у спеціальному автомобілі, який слідував попереду автомобіля позивача. Жодних речей вилучати із спецодягу не дозволяли. Внаслідок чого військовий квиток залишився у спецодязі та був повернутий лише наступного дня. 18.03.2025, повертаючись із території Чорнобильської АЄС, на поліцейському блок-посту Іванків, позивача зупинили працівники поліції та виявили у нього відсутність можливості пред`явлення позивачем військово облікових документів. Внаслідок зазначеного працівники поліції затримали позивача та доставили до ІНФОРМАЦІЯ_5 (надалі ТЦК), де було складено адмінпротокол №162, у якому зафіксовано не пред`явлення позивачем військово-облікового документу на вимогу працівника ТЦК. Однак, пояснення важливих причин неможливості пред`явлення цього документу працівником ТЦК до уваги прийнято не було, а в протоколі відповідачем зазначено лише частину наданих пояснень Позивача у вигляді запису, «Військово-обліковий документ не пред`явив». На пропозицію позивача пред`явити військово-обліковий документ пізніше, працівник ТЦК не погодився та склав адміністративний протокол, зазначивши у ньому про розгляд адміністративних матеріалів наступного дня, 19.03.2025 о 10:00 год. Перед складанням протоколу №162 Відповідач здійснив перевірку перебування позивача на військовому обліку по спеціальних реєстрах призначених для обліку та реєстрації військовозобов`язаних та встановив його особу як військовозобов`язаного, офіцера запасу, який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 . При цьому відповідач також встановив, що позивача розшукує ІНФОРМАЦІЯ_7 за неприбуття до ТЦК за повісткою. Отримавши ці відомості, працівник ТЦК в той же час склав ще один адміністративний протокол №161 про порушення ч.3 ст.210 КУпАП внаслідок неприбуття позивача за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_8 , у якому зазначив, що розгляд адміністративних матеріалів та адміністративного протоколу №161 відбудеться наступного дня, 19.03.2025, в один час з протоколом №162, о 10:00 год. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_8 , незважаючи на те, що м. Вишгород розташований за 150 км. від м. Біла Церква. Зважаючи на нагальну необхідність участі у розгляді матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по місцю перебування на військовому обліку, за неправдиве обвинувачення його у неявці до ІНФОРМАЦІЯ_8 за викликом по повістці, позивач не зміг прийняти участь у розгляді його справи про адмінпорушення по адмінпротоколу №162, призначену на 10:00 19.03.2025 року у ІНФОРМАЦІЯ_9 . За таких умов, розгляд адміністративної справи наступного дня після складення протоколу, позивач не мав часу та, відповідно, фізичної можливості скористатися своїми правами, передбаченими ст.268 КУпАП, зокрема, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою, тощо. Окрім цього, у відповідності до ч.1 ст.277-2 КУпАП: «Повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи». Вказуючи на порушення прав позивача під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, також, що до постанови у справі про адміністративне правопорушення не долучено доказів, передбачених ст.251 КУпАП, а саме: відео фіксація відмови у пред`явленні військово-облікового документа, пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, речових доказів, тощо, сторона позивача просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 червня 2025 року відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явились в судове звсідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 18.03.2025 старшим офіцером ІНФОРМАЦІЯ_10 лейтенантом ОСОБА_2 складено протокол № 162 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Зі змісту вказаного протоколу вбачається, що 18.03.2025 о 13:00 год. було встановлено, що гр. ОСОБА_1 , не пред`явив за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_11 військово-обліковий документ, порушивши положення ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 ст. 210 КУпАП. ОСОБА_3 повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10:00 год. 19.03.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_10 за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний протокол містить підпис особи, щодо якої його складено, а також, у поясненнях і зауваженнях щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено: «Військово-обліковий документ не пред`явив». Будь-яких інших пояснень ОСОБА_1 щодо відсутності у нього військово-облікового документа та причини його не пред`явлення посадовій особі відповідача, зокрема ті, на які посилається сторона позивача у позові, відсутні (а.с. 18). Окрім того, 18.03.2025 старшим офіцером ІНФОРМАЦІЯ_10 лейтенантом ОСОБА_2 складено протокол № 161 про адміністративне правопорушення, зі змісту якого вбачається, що 18.03.2025 об 11:44 год. було встановлено, що гр. ОСОБА_1 , не прибув за повісткою до відділу ІНФОРМАЦІЯ_12 , порушивши підпункт 2 пункту 1 Правил військового обліку, затверджених Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022, чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 ст. 210 КУпАП. Повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10:10 год. 19.03.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_13 за адресою: АДРЕСА_2 . У поясненнях і зауваженнях щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу особою, яка притягається до адміністративної відповідальності зазначено: «Повістку не отримував, оповіщений не був» (а.с. 19). 19.03.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_14 ОСОБА_4 винесено постанову №359/1, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом накладення штрафу у розмірі 17000 грн (а.с. 8). У вказаній постанові зазначено, що 19.03.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_14 встановлено, що гр. ОСОБА_1 згідно протоколу №162 від 18.03.2025 не надав для ознайомлення військово-обліковий документ уповноваженому представнику ІНФОРМАЦІЯ_10 , що передбачено частиною 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Своїми діями гр. ОСОБА_1 порушив частину 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно 18.03.2025 скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. 26.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою, у якій, зазначивши про причини неявки для розгляду справи про адміністративне правопорушення, призначений на 10:00 год. 19.03.2025, просив надіслати йому постанову про розгляд адміністративного протоколу №162 відносно нього (а.с.15). Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 № 2875 від 18.04.2025 ОСОБА_1 направлено копії постанов № 360/1 від 19.03.2025 та № 359/1 від 19.03.2025, додатково зазначивши, що клопотань від ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи до ІНФОРМАЦІЯ_2 не надходило (а.с. 16). Не погоджуючись із вищезазначеною постановою №359/1 від 19.03.2025 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, вважаючи її протипраною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. В силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває. Також указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII). Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Частиною 2 статті 4 Закону № 3543-XII передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації. Так, згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період є підставою для притягнення до відповідальності саме за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Як передбачено абз. 5 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Частиною 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, Додатком 2 вказаного порядку визначено також Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Правила). Відповідно до п. 1 Правил, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема: перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов`язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов`язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад; за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності; у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану: у разі залишення свого місця проживання стати в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на військовий облік у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти СБУ - в Центральному управлінні або регіональних органах СБУ, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідним підрозділам розвідувальних органів); мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон. Відповідно до пп. 10 та абз. 3 пп. 10-1 п. 1 Правил військового обліку, які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні: звіряти не рідше одного разу на п`ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів; мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон. Згідно з ч. 1 ст. 210 КУпАП порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частиною 3 статті 210 КУпАП передбачено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статтею 210-1 КУпАП встановлено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. А частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період. Диспозиції статей 210 та 210-1 КУпАП мають бланкетний характер, тобто охоронюваних законом правил поведінки вона не встановлює, а спрямовує до інших актів законодавства, котрі визначають відповідні правила, на порушення яких існує заборона. Отже, у кожному конкретному випадку повинно бути встановлено, які саме правила військового обліку, встановлені конкретними нормативно-правовими актами порушено особами, які є призовниками, військовозобов`язаними, резервістами порушено у період особливого стану. Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. Як убачається з протоколу №162 від 18.03.2025, відповідно до частини третьою статті 210 КУпАП, ОСОБА_1 не пред`явив за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_11 військово-обліковий документ, що призвело до порушення частини 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На підставі вказаного протоколу, постановою відповідача №369/1 від 19.03.2025, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 201-1 КУпАП, з тих підстав, що ОСОБА_1 не надав для ознайомлення військово-обліковий документ уповноваженому представнику ІНФОРМАЦІЯ_10 , що передбачено частиною шостою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Таким чином, за змістом протоколу №162 від 18.03.2025 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності саме за порушення частини 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та відповідно постановою №369/1 від 19.03.2025 ОСОБА_1 визнано винним у порушенні частини 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто за відсутності у нього та не пред`явлення посадовій особі відповідача військово-облікового документу. Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа». Військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №

559. Пунктом 10-1 Додатку 2 до порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 №1487, встановлено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон. Пунктом 25 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою КМ України №560 від 16.05.2024, встановлено, що громадяни чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. При цьому, пунктами 49, 50, 52 вказаного Порядку встановлено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) уповноважені представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейські, а також представники Держприкордонслужби мають право вимагати у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу. Право на перевірку військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у резервістів та військовозобов`язаних під час мобілізації надається представникам територіального центру комплектування та соціальної підтримки, уповноваженим вручати повістки (далі - уповноважені представники). Під час перевірки військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу, уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації. У разі коли під час перевірки військово-облікового документа встановлено, що особа перебуває на військовому обліку в Центральному управлінні або регіональних органах СБУ чи розвідувальних органах, процес фото- і відеофіксації пред`явлення такими особами документів не здійснюється. Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Відповідно до частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», порушення якої ставиться у вину позивачу, у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Як убачається із копії військового квитка серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є військовозобов`язаний, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 та за наказом командувача Сухопутних військ ЗС України (по особовому складу) №233 від 07.03.2015 звільнений в запас (а.с. 9-12). При цьому, сторона позивача не надала суду доказів того, що у відповідності до вимог чинного законодавства України, після 2022 року позивач оновив свої військово-облікові дані. Окрім того, судом встановлено, що 18.03.2025, під час перевірки посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 , у ОСОБА_1 був відсутній військово-обліковий документ, тобто він його не мав при собі, та не пред`явив на вимогу уповноваженої особи. Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, доводи представника позивача щодо невірного формулювання, як у протоколі так і в оскаржуваній постанові порушення вимог частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як-то «не пред`явив» та «не надав», є безпідставними, оскільки суть допущеного ОСОБА_1 порушення вказаної норми Закону, не змінюється. Так, у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 по справі за №400/4409/21 зазначено, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов`язку виконувати або дотримуватися законодавства. Водночас, у даному випадку рішення суб`єкта владних повноважень спрямовано на захист суспільних інтересів по виконанню громадянами України конституційного обов`язку по захисту Вітчизни, відповідає визначеним законом завданням (функціям) такого суб`єкта; має легітимну ціль; законодавство не містить імперативних заборон або наслідків недотримання таких процедур. Разом з тим, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , останній зазначив про відсутність у нього військово-облікового документа та неможливість пред`явити його на вимогу уповноваженої особи. Щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 згідно протоколу - за частиною третьою статті 210 КУпАП та згідно постанови, яка є предметом оскарження, - за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, то судом першої інстанції вірно зазначено, що саме постановою №359/1 від 19.03.2025 дії ОСОБА_1 кваліфіковані вірно. Так, за змістом статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол не складається у випадках, передбачених ст.258 цього Кодексу. Складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та в силу положень статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді судом справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України. Орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення (пункт 2 статті 278 КУпАП). Отже, з урахуванням положень статей 254, 256, 251 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення є одним із доказів вчинення адміністративного правопорушення, оцінка якому надається посадовою особою під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та наявності у діях особи складу правопорушення та підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності. З матеріалів справи слідує, що на підставі протоколу про адміністративне правопорушення №162 від 18.03.2025, у якому зафіксовано порушення, допущене ОСОБА_1 частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 №359/1 від 19.03.2025 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності саме за порушення частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та його дії кваліфіковано за частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Таким чином, доводи позивача про неправомірність дій відповідача під час кваліфікації дій позивача, не спростовують висновків, викладених в оскаржуваній постанові. При цьому, кваліфікація дій позивача саме у постанові за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, ніяким чином не погіршує становище позивача, щодо якого було складено протокол за частиною третьою статті 210 КУпАП. Окрім того, позивачем не надано доказів того, що 18.03.2025 він був залученим до контрольних вимірів стану укриття третього реактору Чорнобильської АЕС та його документи були у спецодязі, який був зібраний для вимірів ступеня радіоактивного зараження та дезактивації у окремий контейнер, який перебував у спеціальному автомобілі, який слідував попереду автомобіля позивача. Доводи позивача щодо порушення відповідачем під час розгляду справи про адміністративне правопорушення його прав є безпідставними, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Згідно частини першої статті 276 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Частиною першою статті 277 КУпАП передбачено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи. Відповідно до частини першої статті 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Згідно статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно позивача, його було складено у присутності ОСОБА_1 , який його підписав без будь-яких зауважень, та з якого слідує, що позивач був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, призначене на 19.03.2025 о 10:00 год. Щодо посилання позивача на те, що він був повідомлений про розгляд справи не за три дні, як це передбачено діючим законодавством, а фактично за день до розгляду, що в свою чергу не дало йому можливості належним чином підготуватися до розгляду та/або звернутися за правничою допомогою, дати пояснення, то вони також є безпідставними, оскільки позивач, будучи обізнаним про дату, час та місце розгляду справи відносно нього, мав можливість скористатися правом надати відповідачу пояснення, заперечення та/або клопотання про відкладення розгляду, в разі необхідності, але, як слідує з оскаржуваної постанови, цим правом не скористався. Таким чином, з матеріалів справи слідує, що відповідачем не було позбавлено позивача можливості прийняти участь у розгляді справи та/або спрямувати клопотання, заяву щодо відкладення розгляду в разі такої необхідності. Окрім того, позивачем не надано доказів того, що 19.03.2025 о 10:00 год ОСОБА_1 брав участь під час розгляду іншого протоколу ІНФОРМАЦІЯ_15 . Натомість, як зауважено судом першої інстанції, позивач самостійно, без адвоката, 23.03.2025 звернувся до відповідача з клопотанням про надсилання йому постанови, винесеної за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення, тобто у тому самому порядку, у якому міг звернутися із клопотанням про відкладення розгляду справи, призначений на 19.03.2025. Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі за №513/899/16-а. При цьому, незгода позивача щодо притягненням його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності, оскільки позивач зобов`язаний дотримуватись вимог законодавства щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Крім того, за правилами ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Так, відповідно до п.1 ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно з ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до вимог частини 1 статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Згідно з ч. 2 ст. 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол про адміністративне правопорушення, на підставі якого винесено оспорювану постанову, містить підпис особи, що притягається до адміністративної відповідальності щодо роз`яснення змісту ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. У вказаному протоколі містяться письмові пояснення позивача, підпис та та зауваження ОСОБА_1 . Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про порушення процедури розгляду справи щодо нього, оскільки такі спростовуються протоколом про адміністративне правопорушення, з якого вбачається, що він був присутній при його складанні, ознайомлений під підпис про права, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, а також про дату і час розгляду справи щодо нього. Вищевикладене спростовує доводи апелянта про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Попри наведене, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення. Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого. Отже, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. На думку колегії апеляційного суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правові наслідки допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача. Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них. Водночас під час розгляду даної справи колегією суддів не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. З урахуванням наведеного, позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено факту відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, відтак правильним є висновок суду першої інстанції про те, що оскаржена постанова по справі про адміністративне правопорушення є правомірною, підстави для її скасування відсутні. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки відповідач діяв в межах своїх повноважень та правомірно виніс постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 червня 2025 року, оскільки рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно з ч. 1 ст. 271 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення. Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст. ст. 195, 241, 242, 243, 271, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 червня 2025 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Кобаль М.І. Мельничук В.П. Постанову виготовлено: 27 серпня 2025 року.