Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/34509/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/34509/24 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П. Місце та час укладення судового рішення «--:--», м. Одеса Повний текст судового рішення складений 07.03.2025 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Крусяна А.В., суддів Шевчук О.А., Яковлєва О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 16.11.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 16.10.2024 №063350034784 щодо відмови їй в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку; зобов`язання призначити їй пенсію зі зниженням пенсійного віку до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 08.10.2024, зарахувавши до її страхового стажу період навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990. В обґрунтування позову зазначено, що позивачка, досягнувши 50-річного віку, звернулася до пенсійного органу із заявою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, рішенням ГУ ПФУ в Одеській області їй було відмовлено у призначенні пенсії, з огляду на недосягнення необхідного пенсійного віку 55 років, визначеного п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також, пенсійним органом не було зараховано до страхового стажу позивачки період навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990 з підстав невідповідності дошлюбного прізвища у свідоцтві про шлюб та дипломі про освіту. На думку позивачки, прийняте пенсійним органом рішення є протиправним та підлягає скасуванню, при цьому ефективним способом захисту її прав є зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах №063350034784 від 16.10.2024; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивачки від 08.10.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що починаючи з 23.01.2020 діяли два нормативно-правові акти, які по різному регламентували умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах для осіб, які до 01.04.2015 працювали на посадах водіїв міського пасажирського транспорту (зокрема стосовно віку пенсіонера), а саме: п. «з» ст.13 Закону України №1788-XII (у редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 №213-VIII), який передбачає, що право на пенсію мають, зокрема, жінки після досягнення 50 років; та п.8 ч.2 ст.114 Закону України №1058-IV (у редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII), відповідно до якого право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) після досягнення 55 років. На підставі наведеного, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даній справі застосуванню підлягають саме норми Закону України №1788-XII з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону України №1058-IV, та як наслідок, з огляду на наявність у позивачки достатнього страхового стажу та досягнення нею пенсійного віку, вказав на протиправність рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову у призначенні пенсії. Крім того, суд першої інстанції вважав, що відповідач правомірно не зарахував до страхового стажу позивачки період навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990, оскільки її прізвище у дипломі не відповідає прізвищу у свідоцтві про шлюб. Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачці пенсію, оскільки дії такого характеру можуть мати ознаки втручання у дискреційні повноваження органу пенсійного фонду. Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, сторони подали апеляційні скарги, в яких просять: позивач - рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити у цій частині нове про задоволення позовних вимог; відповідач - рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі, позивачка не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині щодо відсутності підстав для зарахування до її страхового стажу періоду навчання з підстав розбіжностей у прізвищі, оскільки вони є формальними та виникли внаслідок непрофесійного перекладу з російської мови. Також, скаржниця зазначає, що дії зобов`язального характеру, що полягають у повторному розгляді заяви позивачки про призначення пенсії, не забезпечують належний та ефективний захист її порушених прав, а тому просить зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити їй пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». В обґрунтування апеляційної скарги, управління зазначає щодо правомірності прийнятого рішення та зазначає, що спірні правовідносини регулюються ст.114 Закону України №1058-VII, відповідно до якої для призначення пенсії позивачці на пільгових умовах необхідно досягнути 55 річного віку. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що 08.10.2024 позивачка звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII. /а.с.15/ 16.10.2024 ГУ ПФУ в Одеській області прийняло рішення №063350034784 про відмову в призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах згідно Закону України №1058-IV у зв`язку із недосягненням нею пенсійного віку, визначеного п.8 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 55 років (на момент звернення пенсійний вік становить 52 роки 09 місяців). /а.с.16/ Також, у зазначеному рішенні пенсійний орган вказав, що до страхового стажу не вбачається можливим зарахувати період навчання з 01.09.1987 по 30.06.1990, згідно диплому серії НОМЕР_1 від 30.06.1990, оскільки дошлюбне прізвище « ОСОБА_2 » не відповідає прізвищу згідно свідоцтва про шлюб « ОСОБА_3 ». Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивачка звернулася до суду з даним позовом. Перевіривши матеріали справи, судова колегія приходить до наступних висновків. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За правилами ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (надалі Закон України №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі Закон України №1058-ІV). Згідно ст.1 Закону України №1788-XII, зокрема, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України №1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Загальні умови призначення пенсії за віком визначені в ч.1 ст.26 Закону України №1058-IV. Водночас відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників регулюються ст.114 Закону України №1058-IV. Відповідно до ч.1 ст.114 Закону України №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до ст.27 та з урахуванням норм ст.28 цього Закону. Пунктом 8 ч.2 ст.114 Закону України №1058-IV передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим-третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім-тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п`ятнадцятим-двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім-тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті. Таким чином, п.8 ч.2 ст.114 Закону України №1058-IV (в редакції чинній на момент звернення позивача за призначенням пенсії) визначав, що пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам за наявності у сукупності таких обов`язкових умов: досягнення особою 55-річного віку; наявності у особи загального страхового стажу: не менше 30 років для чоловіків та не менше 25 років для жінок; наявності у особи стажу роботи на посаді водія міського пасажирського транспорту (автобуса, тролейбуса, трамвая): не менше 12 років 6 місяців для чоловіків та не менше 10 років для жінок. В свою чергу, відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах врегульовані також і нормами Закону України №1788-XII. Пунктом «з» ст.13 Закону України №1788-XII (в редакції, що діяла до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. 01.04.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, яким ст.13 Закону України №1788-XII викладено в новій редакції. Пункт «з» ст.13 Закону України №1788-XII після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», передбачає, що на пільгових умовах право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим-двадцять третім пункту «б» частини першої цієї статті. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім-тринадцятим пункту «б» частини першої цієї статті. З наведеного вбачається, що п. «з» ст13 Закону України №1788-XII (після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 р. № 213-VIII) в якості обов`язкових умов для призначення особі пенсії за віком на пільгових умовах визначав досягнення такою особою 55-річного віку та наявність для жінок загального страхового стажу не менше 25 років, з яких не менше 10 років стаж роботи на посаді водія міського пасажирського транспорту. 23.01.2020 Конституційний Суд України прийняв Рішення №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), яким ст.13, ч.2 ст.14, п.п. «б»- «г» ст.54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Відповідно до п.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), ст.13, ч.2 ст.14, п.п. «б»- «г» ст.54 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Крім того, п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) визначено, що застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст.14, п.п. «б»- «г» ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років». Таким чином, з 23.01.2020, тобто з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), для осіб, які до 01.04.2015 працювали на посадах водіїв міського пасажирського транспорту, діють положення п. «з» ст.13 Закону України №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Разом з тим чинними залишилися й відповідні положення п.8 ч.2 ст.114 Закону України №1058-IV. Отже, починаючи з 23.01.2020 діють два нормативно-правові акти, котрі одночасно але по різному регламентують умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах для осіб, які до 01.04.2015 працювали на посадах водіїв міського пасажирського транспорту, а саме: - п. «з» ст.13 Закону України №1788-XII (у редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 №213-VIII), який передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв): чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років; - п.8 ч.2 ст.114 Закону України №1058-IV (у редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII), який передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років. Таким чином, норми вказаних законів містять розбіжність щодо віку, який надає особі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин при вирішенні питання щодо наявності у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд першої інстанції врахував такий принцип верховенство права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.6 КАС України). У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п.56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у даній справі застосуванню підлягають саме норми Закону України №1788-XII з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону України №1058-IV. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №440/2850/20, від 30.03.2023 у справі №300/1951/20, від 02.06.2023 у справі №160/13468/20, від 01.05.2024 у справі №580/3245/20, від 08.04.2025 у справі №200/1102/24. На підставі наведеного, колегія суддів зазначає, що для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивачка повинна досягти 50-річного віку, мати страховий стаж не менше 20 років, у тому числі на відповідних роботах не менше 10 років. З матеріалів справи вбачається, що момент звернення до пенсійного органу для призначення пенсії за віком на пільгових у мовах, пенсійний вік позивачки становив 52 роки, пільговий стаж склав 30 років 09 місяців 13 днів. Тобто, позивачка набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. «з» ст.13 Закону України №1788-XII з урахуванням Рішення №1-р/2020, а тому рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 16.10.2024 №063350034784 є протиправним та підлягає скасуванню, про що вірно вказав суд першої інстанції. Щодо не зарахування до страхового стажу позивачки періоду її навчання у професійно - технічному училищі №49 м.Житомира УРСР з 01.09.1987 по 30.06.1990, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. «д» ст.56 Закону України №1788 передбачено зарахування до стажу роботи навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Відповідно до п.8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. Так, у спірному рішенні від 16.10.2024 №063350034784 відповідачем до страхового стажу не враховано період навчання позивачки, оскільки дошлюбне прізвище « ОСОБА_2 » у дипломі від 30.06.1990 не відповідає прізвищу згідно свідоцтва про шлюб від 11.07.2005 - « ОСОБА_3 ». В апеляційній скарзі позивачка посилається на те, що різні написання прізвища пов`язані із тим, що записи здійснені різними мовами, а розбіжності виникли внаслідок непрофесійного перекладу з російської мови. Колегія суддів приймає до уваги такі доводи та зазначає, що питання перекладу імен/прізвищ на території радянських республік, зокрема, в Україні, не було чітко врегульовано на той час, а тому, на переконання суду, наявність довільних перекладів прізвищ/імен з російської на українську мову зі зміною, зокрема, співзвучних голосних (і/и, є/е та ін.) в іменах/прізвищах не є такою помилкою, яка обов`язково тягне за собою визнання документів, в яких зазначена співзвучна голосна літера, такими, що не належать особі за умови, що інші надані цією особою документи свідчать в тій чи іншій мірі (прямо чи опосередковано), що документ, в якому наведено прізвище чи ім`я в транскрипції, що має відмінність від транскрипції імені/прізвища, вказаних у діючих документах, підтверджують належність даного документа визначеній особі. Так, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 , за якою позивачці було зараховано пенсійним органом періоди трудової діяльності до страхового стажу, зазначено ПІБ « ОСОБА_4 » (в подальшому змінено на « ОСОБА_1 » згідно свідоцтва про шлюб). /а.с.18 20/ При цьому, у дипломі від 30.06.1990 також вказано ПІБ « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_4 ». /а.с.10/ З урахуванням наведеного, невідповідність у прізвищі позивачки у дипломі та свідоцтві про шлюб, не може бути підставою для виключення такого періоду трудового стажу позивачки, оскільки сама по собі помилка в написанні прізвища не свідчить про те, що позивачка не навчалася у спірний період в професійно-технічному училищі №49 м.Житомира УРСР, та є недоліком, який носить формальний характер. Стосовно позовних вимог про зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області призначити позивачці пенсію відповідно до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 08.10.2024, колегія суддів зазначає наступне. За висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, заява №38722/02). Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі №580/3690/23 зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення. У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні. Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі). На підставі наведеного та з огляду на обставини даної справи (дотримання позивачкою при зверненні до пенсійного органу вимог закону та Порядку №22-1 для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, а саме досягнення встановленого законом 50-річного віку та наявності необхідного страхового стажу), беручи до уваги, що недосягнення пенсійного віку було єдиною підставою для відмови пенсійним фондом у призначенні позивачці пенсії, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушених прав позивачки у цій справі є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дати її звернення 08.10.2024. На підставі викладеного, оскільки судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми процесуального права, рішення суду першої інстанції в порядку ст.317 КАС України підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог з прийняттям нової про задоволення позовних вимог. Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Керуючись ст.ст.139, 311, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Ухвалити у цій частині постанову, якою зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах відповідно до п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 08.10.2024, зарахувавши до її страхового стажу період навчання з 01.09.1987 року по 30.06.1990 року. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року залишити без змін. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три)грн. 44коп. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня отримання судового рішення. Головуючий: А.В. Крусян Суддя: О.А. Шевчук Суддя: О.В. Яковлєв