Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 490/2699/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 490/2699/25 Головуючий в 1 інстанції: Шолох Л.М. Час і місце ухвалення: м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. при секретарі Потомському А. Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 червня 2025 року за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області про скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Миколаївській області, в якому просив: - скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення на позивача, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач не вчиняв правопорушення передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, а постанова складена з порушенням вимог чинного законодавства (поліцейські не відрекомендувалися, заміри відстані не здійснювалися, не надано можливості скористатися правом на правову допомогу). Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 червня 2025 року адміністративний позов залишено без задоволення. Постанову поліцейського 2 взводу 2 роти 3 батальойону Управління патрульної поліції Миколаївської області Краснощок В.О. серії ЕНА № 4406322 від 02 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. залишено без змін. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй скарзі апелянт зазначає, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог чинного законодавства, є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не наведено належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів вчинення позивачем порушення ПДР. Апелянт звертає увагу на відсутність здійснення замірів відстані, а тому, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження в адміністративній справі закриттю. Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено, що постановою поліцейського 2 взводу 2 роти 3 батальойону Управління патрульної поліції Миколаївської області Краснощок В.О. серії ЕНА № 4406322 від 02 квітня 2025 року позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. В цій постанові встановлено, що позивач 02 квітня 2025 року о 09:06 керуючи транспортним засобом «MAZDA 3», рухаючись по вул. Велика Морська, здійснив зупинку транспортного засобу ближче 30 м від посадкового майданчика для зупинки маршрутних транспортних засобів (зупинка на розі вул. Соборна- Велика Морська), чим порушив вимоги п.15.9.е Правил дорожнього руху. Ця постанова складена у присутності позивача, про що свідчить його підпис у пункту 8 цієї постанови. Не погоджуючись із винесеною постановою, позивач звернувся до суду із цим позовом до суду. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП, а наведені у позовній заяві позивачем інші доводи щодо відсуності у його діях складу адміністративного правопорушення та порушення патрульним поліцейським порядку розгляду справи, не спростовують таких висновків суду, а тому прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного. Стаття 14 Закону України "Про дорожній рух" зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями). Положеннями пунктів 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п.8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Згідно абз.1 п.8.2 ПДР України дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією. Відповідно до приписів п. п. г п.8.4 ПДР України дорожні знаки зокрема поділяються на інформаційно-вказівні знаки, які запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила. Згідно положень розділу 33 ПДР України (Дорожні знаки) дорожній знак 5.45.1 «Пункт зупинки автобуса» позначає початок посадкового майданчика автобуса, що рухається за встановленим маршрутом. Відповідно до п.15.9 е ПДР зупинка забороняється ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків. Частина 1 статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками. Суд першої інстанції дійшов висновку, що вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення (здійснення зупинки транспортного засобу ближче 30 метрів від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає ближче 30 м від дорожнього знаку такої зупинки з обох боків) підтверджується представленими відповідачем відеозаписом події. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає, що статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Разом з тим, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не дотримано вимог ст. 77 КАС України та не надано належних та достатніх доказі, які б засвідчили або підтвердили факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Зокрема, відповідачем не надано належних та допустимих доказів проведення замірів відстані від автомобіля позивача до зупинки, що б підтвердило відстань автомобіля до посадкового майданчика зупинки під час складання матеріалів про вчинення адміністративного правопорушення. Колегією суддів переглянуто відеозапис з нагрудної камери поліцейського, з якого вбачається, що поліцейським не зібрано, не встановлено під час розгляду справи про адміністративне правопорушення докази, які б підтвердили зупинку автомобіля ближче, як 30 метрів до зупинки. На відповідному відеозаписі не зафіксовано факту порушення позивачем п.15.9 (е) ПДР, а саме здійснення зупинки ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів. Проте, зафіксовано лише процесуальний розгляд та винесення оскаржуваної постанови. Зі змісту такого відеозапису неможливо встановити сам факт відстань посадкового майданчика відносно припаркованого транспортного засобу позивача та здійснення будь-яких замірів для встановлення наявності складу адміністративного правопорушення. Надаючи оцінку долученим до матеріалів справи фотознімкам, колегія суддів зауважує, що на таких відсутній вказаний транспортний засіб, із вказаних фотознімків не є можливим встановити їх дату, час та прилад за допомогою якого вони здійснені. Окрім того, з наведених фотознімків вбачається лише сам факт здійснення вимірювання, проте з них неможливо встановити результат такого вимірювання або ідентифікувати безпосереднє місце події. Отже, враховуючи, що наявні в матеріалах справи докази здійснення вимірювання відстані не є достовірними колегія суддів не може встановити дійсні обставини справи. Таким чином, апелянтом ставиться під сумнів та спростовується факт вчинення ним порушення зазначених вище вимог ПДР України. Колегія суддів погоджується з доводами скаржника та зазначає, що положеннями ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Як встановлено судом, достатніх доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, відповідачем не надано. Колегія суддів зазначає, що відповідно до принципу презумпції невинуватості щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили. Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016). В даному випадку, встановлені обставини справи свідчать про те, що для прийняття рішення відповідачем не було встановлено усіх обставин, які мають значення для його прийняття, що свідчить про відсутність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Факт правопорушення не підтверджено жодними належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню. Наведені обставини підтверджують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги. Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 16 червня 2025 року скасувати. Прийняти нову постанову якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Скасувати постанову поліцейського 2 взводу 2 роти 3 батальойону Управління патрульної поліції Миколаївської області Краснощок В.О. серії ЕНА № 4406322 від 02 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Справу про адміністративне правопорушення закрити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено та підписано 26 серпня 2025 року . Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова