Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/10779/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2025 р. Справа № 520/10779/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 08.10.24 по справі № 520/10779/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у не донарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області до нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум допомоги. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 року адміністративний позов - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у не донарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області до нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України у 2023 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум допомоги. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставин справи. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , є особою з інвалідністю 2 групи внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, катастрофи планетарного масштабу і віднесений до 1-ої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідне посвідчення серія НОМЕР_1 від 04.06.2019 року, маю статус особи з інвалідністю 2 групи внаслідок війни. про що свідчить відповідне посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.05.2013 року виданого Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради ( копії додаються). У відповідності до довідки МСЕК серія 10ААБ №681247 від 15.04.2013 року, позивачу встановлено 2-гу групу інвалідності безстроково з 80% втрати працездатності. Згідно архівної довідки №21059 від 26.04.2012 року виданої Галузевим державним архівом Міністерства оборони України вбачається, що згідно архівних документів ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧЕАС у період з 12.12.1987 року по 26.03.1988 року у складі військової частини НОМЕР_3 в 3-й зоні небезпеки , та отримав дозу опромінення. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, і як особа з інвалідністю 2 групи внаслідок війни, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551XII, має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України в 2023 році в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Водночас, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3- р/2020, відповідач протиправно виплатив грошову допомогу у неповному розмірі. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області у червні 2022 року проведено виплату позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі 3906 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», а у серпні 2023 року позивач отримав разову грошову виплату до Дня Незалежності України, призначену та нараховану ГУ ПФУ в Харківській області у розмірі 2900,00 грн., що відповідає розміру, встановленому Порядком здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 142754. 06.03.2024 року позивач звернувся з заявою до відповідача про нарахування та доплати відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551XII разової грошової допомоги до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України в 2023 році, як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020р. № З-р/2020, з урахуванням раніше виплачених сум. 14.03.2024 року відповідачем надана відповідь, де зазначено, що в червні 2022 року було нараховано разову грошову допомогу в розмірі 3906 грн., передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», а в серпні 2023 року було нараховано та виплачено разову грошову допомогу особам з інвалідністю 2 групи внаслідок війни в розмірі 2900 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань», а тому органи Пенсійного фонду України не можуть вчиняти дій, що суперечать вищенаведеним законодавчим актам або не відповідають їм. З такою відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області ОСОБА_1 не згоден, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 № 367-ХІУ, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня 2022 року та до Дня Незалежності України у 2023 році для учасників бойових дій - вісім мінімальних пенсій за віком. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного. Правовий статус ветеранів війни, визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-XII), який прийнято з метою створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Відповідно до ст. 1-1 Закону № 3551-XII (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) державна політика у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України формується та реалізується на принципах соціальної справедливості під час встановлення обсягу пільг та гарантій, комплексності під час формування та реалізації заходів адаптації ветеранів війни до мирного життя, належного фінансового забезпечення передбачених законом пільг та гарантій зазначеній категорії громадян, відкритості та рівного доступу до інформації про державні пільги та гарантії, механізми їх реалізації, доступу до реалізації права на отримання всіх пільг та гарантій, прозорості та підзвітності діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України. Статтею 2 Закону № 3551-XII визначено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними. Відповідно до ст. 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Статтею 13 Закону встановлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни, зокрема щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону № 3551-ХІІ Законом від 25.12.1998 № 367-XIV та доповненням статті 13 частиною четвертою наступного змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком». У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України. Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 внесені зміни до ч.5 статті 13 Закону № 3551-XII виклавши норму в наступній редакції «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.». На виконання вищенаведених норм, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 21.07.2023 № 754 (далі - Постанова № 754). Постановою № 754 відповідно до ч.7 ст. 20 Бюджетного кодексу України, ч.5 ст.ст. 12-15, ч.1 ст. 16 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ч.3 ст.ст. 6-1, 6-4 ЗУ «Про жертви нацистських переслідувань», затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Відповідно до п.3 Порядку здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», затвердженого Постановою № 754, грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 в такому розмірі: 1) особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень. Колегія суддів звертає увагу, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 440/14216/23 викладені наступні правові висновки: «Пункти 105-112 Приписами статті 46 Конституції України встановлено, що такі складові конституційного права громадян на соціальний захист, як забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (1); втрати годувальника (2); безробіття з незалежних від них обставин (3); старості (4), не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів. Передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб. Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги. Так, Верховна Рада України може встановлювати, модернізувати або поновлювати зазначений вид державної допомоги, змінювати її розмір, механізми її нарахування та надання, оскільки така допомога не закріплена в Конституції України, а визначається у законах відповідно до соціальної політики держави.» «Пункт 112 Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави. «Пункти 133-136 У межах повноважень Верховна Рада України 20 березня 2023 року прийняла Закон України № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», який набрав чинності 15 квітня 2023 року, яким частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції такого змісту: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». Отже, встановлюючи порядок призначення разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, Верховна Рада України діяла в межах її власних дискреційних повноважень. Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає, що втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном - щорічною разовою грошовою виплатою (шляхом визначення Кабінетом Міністрів України у 2023 році її у меншому розмірі, ніж раніше) відповідає критерію законності.». У пунктах 142-146 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету. За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII, викликане об`єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України. З урахуванням наведеного бракує підстав вважати, що держава не дотримала справедливого балансу між суспільними та індивідуальними інтересами в контексті обмеження праві позивача на мирне володіння своїм майном. Водночас, встановлюючи, чи не змушений був позивач нести надмірний індивідуальний тягар внаслідок такого обмеження, Велика Палата Верховного Суду враховує, що грошова виплата, передбачена частиною п`ятої статті 13 Закону № 3551-XII, не є основним джерелом існування позивача, а є додатковою соціальною гарантією; позивач не довів, що зменшення розміру такої виплати поставило його під загрозу нестачі коштів для існування або що його умови життя погіршилися настільки, що він ризикував опинитися нижче встановленого прожиткового рівня. Отже, позивач не змушений був нести надмірний індивідуальний тягар і втручання у його право на мирне володіння майном не порушило суті його соціальних прав. Велика Палата Верховного Суду, врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов`язковою для застосування національним судом, дійшла висновку, що в цій справі не встановлено підстав вважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-XII, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу №

1. У пунктах 158, 161 цієї постанови суду зазначено, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Отже, Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 175-182 постанови зазначила, що Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983- ІХ як спеціального закону. Верховний Суд як суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в цій справі, зробив помилковий висновок, що пункт 2 частини першої Закону № 2983-ІХ, яким частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, не підлягає застосуванню під час вирішення цієї справи як такий, що суперечить Конституції України. Суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував, що в разі викладення норми закону в новій редакції, попередня її редакція втрачає чинність з дня набрання чинності новою редакцією цієї норми. Тож норма частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV діяла до набрання чинності «новою» нормою частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, а саме до 15 квітня 2023 року - дня, наступного за днем опублікування Закону № 2983-ІХ. Із зазначеної дати змінилося законодавче регулювання спірних правовідносин, зокрема в частині визначення порядку та розміру виплат разової грошової допомоги до Дня Незалежності України. Верховний Суд, не врахувавши положення Закону № 2983-ІХ, які є чинними та не визнані неконституційними, помилково зобов`язав відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка є нечинною. Тобто суд поклав на відповідача зобов`язання виконувати нечинну норму Закону № 3551-ХІІ, що не ґрунтується на нормах законодавства та порушує принцип юридичної визначеності. Застосовуючи в цій справі приписи частини четвертої статті 7 КАС України, Верховний Суд не врахував, що зазначена процесуальна норма зобов`язує суд застосувати саме норми Конституції України як норми прямої дії, якщо суд вважає, що чинна норма закону суперечить Конституції України. Верховний Суд, посилаючись на приписи статті 22 Конституції України, застосував приписи частини п`ятої статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка не є чинною. Тобто Верховний Суд, вважаючи, що пункт 2 частини першої Закону № 2983-ІХ, яким частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, суперечить Конституції України, не застосував норму Конституції України, як того вимагає частина четверта статті 7 КАС України, а застосував норму, яка на момент виникнення спірних правовідносин та момент розгляду цієї справи втратила чинність. Наведене підтверджує порушення судом норм процесуального права, а саме частини четвертої статті 7 КАС України, оскільки наведені норми процесуального права не дозволяють застосовувати норму закону, яка втратила чинність, а так само застосовувати будь-яку іншу норму права, крім припису Конституції України як норми прямої дії.» Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2900 грн, ГУ ПФУ застосувало правила частини п`ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом. Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату грошової допомоги до 5 травня 2022 року, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 13 червня 2023 року у справі № 560/8064/22 у правовідносинах, які виникли після запровадження в Україні воєнного стану, сформував висновок щодо розміру у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-ХІІ, згідно з яким під час визначення розміру щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році не можуть бути застосовані нормативно-правові акти органів державної влади (Бюджетний кодекс України та постанова Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»), які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені Законом № 3551-ХІІ, оскільки вони є такими, що суперечать статті 17 Основного Закону України та спеціальному законодавству, яке регулює забезпечення державою соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до законодавства, які є пріоритетними й мають безумовний характер. Верховний Суд у постанові від 13 червня 2023 року зазначив, що Держава в особі Верховної Ради України бюджетним законодавством в умовах воєнного стану надала можливість Кабінету Міністрів України змінити (звузити) обсяги та розміри щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. На час виникнення спірних відносин у справі, яка розглядається, також діє стаття 13 Закону № 3551-ХІІ (пільги особам з інвалідністю внаслідок війни) у редакції Закону № 367-XIV. Отож на момент виникнення спірних правовідносин одночасно чинними є норми Порядку № 540 та правила статті 13 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, які по-різному визначають розміри щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, а тому з урахуванням ієрархії нормативно-правових актів застосуванню підлягають саме приписи вказаного Закону № 3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу. Водночас після ухвалення зазначеного судового рішення відбулася зміна законодавства шляхом внесення Верховною Радою України змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ та викладення норми статті 13 цього Закону в редакції Закону № 2983-IX (набрав чинності 15 квітня 2023 року). Отже, з 15 квітня 2023 року по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтею 13 Закону № 3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій. До повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів; винятково законами України визначаються основи соціального захисту (статті 85, 92 Конституції України). Верховна Рада України як демократично обраний Парламент відповідно до приписів Конституції України уповноважена здійснювати законодавчу функцію, зокрема й у питаннях визначення розміру соціальних виплат за рахунок коштів державного бюджету. У межах повноважень Верховна Рада України 20 березня 2023 року прийняла Закон України № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань», який набрав чинності 15 квітня 2023 року, яким частину п`яту статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції такого змісту: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». Отже, встановлюючи порядок призначення разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, Верховна Рада України діяла в межах її власних дискреційних повноважень. Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23, яка є зразковою у подібних правовідносинах. Отже, суд першої інстанції допустив порушення процесуальної норми частини четвертої статті 7 КАС України, помилково застосувавши до спірних правовідносин частину п`яту статті 12 Закону № 355-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка не є чинною. Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, зробив помилкові висновки. У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 року по справі № 520/10779/24, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 по справі № 520/10779/24 - скасувати. Ухвалити постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич