Ухвала ККС ВС № 297/516/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2025 року м. Київ справа № 297/516/24 провадження № 51-2643ск25 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 вересня 2024 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 23 червня 2025 року щодо нього, встановив: Вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 вересня 2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК), та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Строк відбування покарання ОСОБА_4 постановлено рахувати з моменту приведення вироку до виконання. Вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні. За вироком суду ОСОБА_4 , будучи достовірно обізнаним про введення на підставі Указів Президента України на всій території України воєнного стану та запровадження загальної мобілізації, 03 лютого 2023 року, перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - РТЦК та СП), розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , після проходження медичного огляду військово-лікарською комісією, якою визнаний здоровим та придатним для проходження військової служби, не маючи передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, отримав повістку на відправку, відповідно до якої повинен був з`явитися 04 лютого 2023 року о 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 із подальшим направленням до військової частини Збройних Сил України. Однак, ОСОБА_4 , діючи умисно, з метою ухилення від мобілізації, 04 лютого 2023 року о 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки до військової частини Збройних Сил України не прибув, чим у такий спосіб ухилився від призову на військову службу під час мобілізації. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 23 червня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без змін. Доводи касаційної скарги та її вимоги У касаційній скарзі засуджений просить оскаржені судові рішення скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з відсутністю в його діянні складу інкримінованого кримінального правопорушення. Стверджує, що формулювання обвинувачення за ст. 336 КК, яке визнано судом доведеним, не підтверджено доказами, покладеними в основу обвинувального вироку. Жоден працівник РТЦК та СП, який за своїми службовими обов`язками відповідає за мобілізацію військовозобов`язаних, не був допитаний. Показання свідка лікаря ВЛК ОСОБА_5 , на які послався суд, не підтверджують винуватості засудженого, оскільки вказана особа нічого, крім процедури визнання ОСОБА_4 придатним до військової служби, не може стверджувати, а вирішення питання про мобілізацію засудженого не входили до компетенції свідка ОСОБА_5 , даний свідок не міг знати чи мобілізують (чи видадуть наказ) 04 лютого 2023 року ОСОБА_4 у разі його прибуття до РТЦК та СП. Цього ніхто не міг знати, а тому формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним щодо не прибуття ОСОБА_4 04 лютого 2023 року для направлення до військової частини Збройних Сил України (далі - ЗСУ), є безпідставним. На його переконання, він не є мобілізованим і по сьогоднішній день, а тому 04 лютого 2023 року не могла йти мова про його відправку до військової частини. Наголошує, що повістка, отримана ним 03 лютого 2023 року, не відповідає встановленим нормативно-правовими актами України шаблонам та формам повісток, які мали право видавати РТЦК та СП. Із згаданого носія інформації, на його переконання, не можливо встановити, що, прибувши 04 лютого 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 був би мобілізований та направлений до військової частини ЗСУ. Медичний огляд ОСОБА_4 проходив з 29 грудня 2022 року по 03 лютого 2023 року і в цей час декілька разів приходив до РТЦК та СП за повістками, які є аналогічними із отриманою ним 03 лютого 2023 року. З чого судом було зроблено висновок, що неявка 04 лютого 2023 року є ухилянням від мобілізації, не відомо. Єдиним по суті доказом винуватості в «ухиленні від мобілізації» є повістка ІНФОРМАЦІЯ_3 , де вказано тільки про те, що ОСОБА_4 мав з`явитися в певний момент до ТЦК, однак не йшлося про те, що його викликають для «мобілізації» (зарахування до лав ЗСУ та подальшої відправки до військової частини). Довідка військово-лікарської комісії № 24/1/87 від 03 лютого 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_3 й картка обстеження та медичного огляду від 03 лютого 2023 року не мають відношення до ОСОБА_4 , оскільки у цих документах вказано, що вони стосуються ОСОБА_4 . Зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив указані обставини без належної перевірки, мотиви апеляційного суду щодо того, що ОСОБА_4 отримав повістку про явку … до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправлення до військової частини, про що і розписався, на переконання засудженого, є безпідставними, оскільки підтвердження цьому матеріали кримінального провадження не містять. Мотиви Суду Перевіривши касаційну скаргу та наявні у суду копії оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Як убачається з оскарженого вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні зроблено з дотриманням правил безпосередності дослідження доказів, на підставі з`ясування обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими у судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 КПК та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках на потерпілого. Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі. Винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення встановлена на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, безпосередньо досліджених судом, серед яких: показання самого обвинуваченого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_5 ;довідка військово-лікарської комісії № 24/1/87 від 03 лютого 2023 року й картка обстеження та медичного огляду від 03 лютого 2023 року, за якими ОСОБА_4 , 1988 року народження, визнано придатним до військової служби; розписка № М-1839 від 03 лютого 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_4 отримав повістку про явку 04 лютого 2023 року о 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправлення до військової частини. Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, на переконання колегії суддів Верховного Суду, належним чином обґрунтовані та вмотивовані. Стаття 336 КК передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Об`єктом правопорушення, в широкому розумінні, є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади і самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану для усунення і нейтралізації реальних і потенційних загроз, які обумовили ухвалення рішення про здійснення мобілізації, а ЗСУ, інших воєнізованих формувань на організацію і штати воєнного часу з тією з метою. У більш вузькому розумінні - це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує захист національної безпеки. Додатковим обов`язковим об`єктом правопорушення виступає встановлений законом порядок комплектування ЗСУ (інших формувань). Шкода, що спричиняється вказаному об`єкту посягання, заподіюється такою протиправною поведінкою, коли особа, яка підлягає призову за мобілізацію до лав ЗСУ, свідомо уникає передбаченого законом процесу формування ЗСУ та інших формувань щодо забезпечення національної безпеки. Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що дати відсіч агресору та виконати завдання по обороні без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Об`єктивна сторона виявляється в ухиленні від призову за мобілізацією. Суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом, коли особа усвідомлює фактичний характер своїх вчинків і їх негативну соціальну складову, проте має намір і бажання так діяти з метою уникнути призову за мобілізацією. Як убачається з вироку місцевого суду всі елементи складу інкримінованого ОСОБА_4 за ст. 336 КК кримінального правопорушення підтверджені сукупністю безпосередньо досліджених доказів. Суд врахував пояснення обвинуваченого ОСОБА_4 , який в ході судового розгляду не заперечував усвідомлення того, що військово-лікарською комісією він був визнаний придатним до військової служби та, отримавши повістку про явку до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшого відправлення до військової частини ЗСУ для проходження військової служби, не з`явився у визначений день та час.Причину своєї неявки 04 лютого 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшого відправлення до військової частини ЗСУ пояснив тим, що боїться загинути. Його придатність до військової служби встановлена на підставі довідки військово-лікарської комісії № 24/1/87 від 03 лютого 2023 року й даних картки обстеження та медичного огляду від 03 лютого 2023 року. Отже, після проходження військово-лікарської комісії та отримання повістки про явку до РТЦК та СП для подальшого відправлення до військової частини ЗСУ ОСОБА_4 свідомо не з`явився до визначеного у повістці місця, чого під час судового розгляду не заперечував, повідомив суд про мотиви таких своїх дій. Зазначене діяння отримало обґрунтовану кваліфікацію за ст. 336 КК. Як убачається з вироку, під час судового провадження було з`ясовано усі передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування. Відповідно до приписів ст. 374 цього Кодексу у вироку зазначено формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановлено і зазначено місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, а також наведено докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості ОСОБА_4 . Про недопустимість в розумінні приписів статей 86, 87 КПК доказів, покладених в основу висновків про винуватість засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК, чи про невірне відображення у вироку їх змісту, в касаційній скарзі не йдеться. Разом із тим, питання щодо належності та достовірності окремих доказів були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, переглядаючи вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 вересня 2024 року за доводами апеляційної скарги сторони захисту, дійшов вмотивованого висновку про відсутність підстав визнавати їх обґрунтованими. Згідно з положеннями ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, за результатом перегляду в межах і в порядку, визначених приписами статей 404, 405 цього Кодексу, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, наводяться мотиви, що спростовують її доводи. З оскарженої ухвали вбачається, що під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд дотримався вимог статей 404, 405, 419 КПК, надав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, та із зазначенням достатніх мотивів постановленого рішення залишив вирок суду першої інстанції без змін. Свій висновок апеляційний суд зробив на підставі аналізу та належної правової оцінки дотримання місцевим судом правил, встановлених статтями 23, 85, 86, 94-96 КПК, дійшов переконливого висновку про повноту, всебічність та об`єктивність дослідження обставин кримінального провадження місцевим судом. Погоджуючись із вироком суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що висновок про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності і взаємозв`язку, на підставі чого постановив обґрунтоване рішення. Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги захисника щодо правильності надання місцевим судом оцінки довідці військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 № 24/1/87 від 03 лютого 2023 року, а також картці обстеження та медичного огляду від 03 лютого 2023 року на предмет належності, з огляду на те, що вони складені відносно ОСОБА_4 , а не ОСОБА_4 . Визнав їх неспроможними з тих мотивів, що інші докази у цьому кримінальному провадженні, зокрема й показання самого обвинуваченого, свідчать про те, що невірне зазначення у вказаних документах по батькові обвинуваченого є технічною помилкою. Указані обставини, за висновком суду, жодним чином не спростовують того факту, що саме ОСОБА_4 , який є обвинуваченим у даному кримінальному провадженні, 03 лютого 2023 року пройшов військово-лікарську комісію, визнаний придатним для військової служби, отримав повістку, проте не з`явився 04 лютого 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки до військової частини, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації. Аналогічні доводи касаційної скарги не спростовують мотивів і висновків апеляційного суду, по своїй суті є невмотивованим запереченням, яке спирається на відшукані у тих документах, на які посилається засуджений, і оцінені судом у взаємозв`язку із іншими доказами, помилок технічного характеру, що отримали аргументовану оцінку судом попередньої інстанції. Колегія суддів зважає також щодо оцінки таких доводів на те, що в касаційній скарзі засуджений не заперечує факту проходження ним військової лікарської комісії та дотримання нормативних настанов стосовно її здійснення, його обізнаності станом на 03 лютого 2023 року про висновок військово-лікарської комісії щодо придатності для проходження військової служби ОСОБА_4 , і не вбачає обґрунтованого підґрунтя до скасування чи зміни оскаржених судових рішень з тих підстав, на які посилається засуджений. Доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність повістки, яка долучена до матеріалів справи, шаблонам повісток, які містяться у додатках до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, суд апеляційної інстанції визнав такими, що не спростовують висновків місцевого суду щодо оцінки цього документа та даних, відображених у ньому. Апеляційний суд небезпідставно виходив із того, що про обізнаність ОСОБА_4 з його обов`язком з`явитися 04 лютого 2023 року о 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшого направлення до військової частини ЗСУ свідчить розписка № НОМЕР_1 від 03 лютого 2023 року про отримання відповідної повістки, що сам ОСОБА_4 також підтвердив у судовому засіданні під час його допиту. Сама ж повістка була врахована в даному кримінальному провадженні з урахуванням правил ст. 94 КПК у сукупності і взаємозв`язку із іншими, дослідженими судом доказами. Суд апеляційної інстанції перевірив та обґрунтовано відхилив доводи апеляційної скарги про те, що матеріалами кримінального провадження не встановлено того, що у разі, якщо би ОСОБА_4 прибув 04 лютого 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , він був би мобілізований та направлений до військової частини ЗСУ. Апеляційний суд обґрунтовано врахував те, що у тому числі й показаннями обвинуваченого ОСОБА_4 підтверджено, що ОСОБА_4 , отримавши 03 лютого 2023 року повістку про необхідність явки 04 лютого 2023 року на 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , усвідомлював те, що вона видана для його подальшого відправлення до військової частини ЗСУ для проходження військової служби, оскільки він визнаний придатним для цього за відповідним висновком військо-лікарської комісії.. Оскільки останній 04 лютого 2023 року до визначеного в отриманій повістці місця для подальшого відправлення до військової частини не з`явився, саме з цього моменту злочин, передбачений ст. 336 КК, є закінченим, а не з моменту ухвалення рішення чи видання наказу про направлення до конкретної військової частини, як на тому безпідставно наполягає сторона захисту. Ухвала апеляційного суду є належно умотивованою й обґрунтованою, у ній наведено переконливі мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час постановлення рішення. В аспекті дотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 370, 419 КПК, колегія суддів Верховного Суду враховує, що приписи пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зобов`язують суд обґрунтовувати своє рішення, не можна тлумачити як такі, що вимагають детальної відповіді на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 цієї Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та позицію ЄСПЛ в аспекті оцінки аргументів учасників справи щодо мотивування судових рішень, викладену, зокрема, у справі «Салов проти України» (рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), суд апеляційної інстанції належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги, вмотивовано погодившись з рішенням місцевого суду. Недотримання ним приписів статей 370, 419 КПК, за доводами касаційної скарги не вбачається. Враховуючи викладене вище, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що сукупність доказів, покладених в обґрунтування висновків про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підтверджує наявність у його діях складу злочину, передбаченого ст. 336 КК. Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути безумовними підставами для скасування оскаржений судових рішень, постановлених щодо засудженого ОСОБА_4 , за доводами касаційної скарги останнього Судом не встановлено. Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження. З касаційної скарги та наявних в матеріалах копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що на підставі приписів п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 вересня 2024 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 23 червня 2025 року щодо нього. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3