Постанова КЦС ВС № 757/57521/20-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2025 року м. Київ справа № 757/57521/20-ц провадження № 61-1701св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Червинської М. Є., учасники справи: позивач - Печерська районна в м. Києві державна адміністрація, відповідач - ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва», департамент комунальної власності міста Києва, Київська міська рада, департамент охорони культурної спадщини, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Стеценка Олександра Вікторовича на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ У грудні 2020 року Печерська районна в м. Києві державна адміністрація звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», департамент комунальної власності м. Києва, Київська міська рада, департамент охорони культурної спадщини, про витребування майна з чужого володіння. Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2016 року визнано відумерлою спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , та передано її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2016 року залишено без змін. Таким чином, власником указаної квартири в порядку спадкування є територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради. Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради від 07 червня 2018 року № 96 зазначену квартиру зараховано до комунальної власності та передано її до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2017 року перебуває у власності ОСОБА_3 19 липня 2018 року Печерська районна в м. Києві державна адміністрація звернулася з позовом до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого володіння разом із заявою про забезпечення позову. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року заяву задоволено, накладено арешт на вказану квартиру. У подальшому з листа Київської місцевої прокуратури № 6 від 14 лютого 2020 року № 56-1289вих-20 позивачу стало відомо про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірного об`єкта нерухомості. Так, 06 червня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про знищення об`єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка перебувала у власності ОСОБА_3 . Позивач зазначає, що ані територіальна громада м. Києва в особі Київської міської ради, яка є власником квартири, ані Печерська районна в м. Києві державна адміністрація як орган, до сфери управління якого передано нерухоме майно, не знищували об`єкт спірного нерухомого майна. Будь-яких відомостей про знищення цієї квартири власник, орган управління та балансоутримувач не мають. Разом із цим, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 20 лютого 2020 року було внесено запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 факти, що квартира АДРЕСА_1 фактично не знищувалася, а квартири АДРЕСА_3 (як іншого об`єкта нерухомості), згідно з поповерховим планом і технічною документацією на житловий будинок не існує, і квартири АДРЕСА_4 і АДРЕСА_3 мають однакову площу (83,5 кв. м), дають підстави для висновку, що це є один і той самий об`єкт нерухомості. Працівники ЖЕД «Липкижитлосервіс» склали акти, в яких зазначено, що виходом на місце було проведено візуальне обстеження квартири АДРЕСА_4 та встановлено, що в цій квартирі проводяться ремонтні роботи будівельною бригадою, а також, що квартира АДРЕСА_4 (53-1) розташована на 5-му поверсі 5-поверхового будинку; згідно з поверховим планом на сходовій клітині розташовані дві квартири - АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 , додано фотознімки сходової клітини 5-го поверху, де поряд із квартирою АДРЕСА_5 розміщено квартиру АДРЕСА_4 , власником якої була ОСОБА_2 . Ніякої іншої квартири АДРЕСА_3 на сходовій клітині немає. Вказане свідчить про штучне створення ситуації, за якої територіальна громада м. Києва позбавляється можливості зареєструвати право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Позивач наголошує, що будинок на АДРЕСА_6 є пам`яткою архітектури місцевого значення і охороняється законом, тому будь-які дії щодо пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади обласної, міської державних адміністрацій. Зазначає, що квартира АДРЕСА_4 , яка зареєстрована як квартира АДРЕСА_3 , вибула з володіння Київської міської ради та Печерської райдержадміністрації незаконно та без відповідної на те волі. Посилаючись на викладені обставини, позивач просив витребувати квартиру АДРЕСА_3 (яка фактично є квартирою АДРЕСА_7 , із власності ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року в позові відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу Печерської районної в м. Києві державної адміністрації задоволено частково, рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Витребувано квартиру АДРЕСА_7 , з власності ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Стеценком О. В., залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року залишено без змін. Короткий зміст заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Заява мотивована тим, що оскільки позивач, що заявляє про володіння майном на праві господарського відання, подав позов про витребування власником - територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради свого майна (квартира АДРЕСА_4 ) від добросовісного набувача - відповідача, то необхідно встановити такі обставини: чи набула територіальна громада право власності на майно, про порушення якого заявлено в позові; коли саме відбулося набуття права власності територіальною громадою; чи набула (отримала) територіальна громада майно (квартиру АДРЕСА_4 ) у володіння; чи набув позивач права господарського відання щодо предмета спору; коли саме відбулося набуття позивачем права господарського відання; чи мало місце вибуття майна (квартири АДРЕСА_4 ) з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння; коли саме відбулося таке вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння. Вказував, що нововиявленою обставиною в цій справі є: 1) ненабуття територіальною громадою права власності на майно, позов про витребування якого було заявлено; 2) ненабуття Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією прав господарського відання щодо майна (як наслідок, ненабуття процесуальних прав позивача), 3) відсутність факту вибуття майна з володіння власника (територіальної громади), оскільки вказані обставини не були встановлені під час розгляду справи та не були відомі заявнику. Доказами існування вказаних нововиявлених обставин є рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року у справі № 575/36707/18-ц, яке набрало законної сили 31 серпня 2024 року, та заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року у справі № 757/40921/17-ц, яке набрало законної сили 22 травня 2018 року. В цих справах ОСОБА_1 не брав участі та дізнався про них: про рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року - представник заявника ознайомився та отримав копію 24 вересня 2024 року, про заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року заявник дізнався безпосередньо з тексту рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року. Вказував, що у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року у справі № 575/36707/18-ц встановлено, що у суду немає підстав для обґрунтованого висновку, що відповідач може бути недобросовісним набувачем, а позивач не довів належними, допустимими і достатніми доказами факту набуття територіальною громадою речових прав на спірне нерухоме майно. Оскільки позивач не довів наявності у міської ради речових прав на спірне нерухоме майно, у матеріалах справи є лише розпорядження від 07 червня 2018 року № 976 «Про зарахування до комунальної власності територіальної громади м. Києва квартир», яке не підтверджує тієї обставини, що спірна квартира 22 травня 2017 року вибула з володіння територіальної громади не з її волі іншим шляхом, то позовні вимоги не підлягають задоволенню, адже позивач не надав (і, відповідно, матеріали справи не містять) правовстановлювальних документів або інших доказів, які свідчили би про набуття прав власності на спірне майно саме позивачем, тож порушення його прав у спірних правовідносинах не доведено. Недоведеність наявності у територіальної громади речових прав на спірне майно, а саме наявності стосовно квартири статусу комунальної власності, є підставою для відмови в задоволенні позову. Зазначив, що для набуття у власність спірної квартири територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради необхідною та обов`язковою умовою було звернення Київської міської ради до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса з відповідною заявою та певним комплектом документів (з наступною перевіркою їх правильності та повноти та прийняттям рішення) про державну реєстрацію прав власності. Крім того, за результатами перевірки поданих документів заявник не обов`язково отримує рішення про державну реєстрацію прав, оскільки законодавством передбачено також випадки відмови у проведенні державної реєстрації прав. Відсутність такого факту звернення Київської міської ради має наслідком ненабуття територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради права власності на спірну квартиру. Вказував, що Київська міська рада як особа, уповноважена здійснювати облік належного територіальній громаді м. Києва майна, а також як особа, уповноважена здійснювати контроль за використанням нежитлового фонду, не цікавилась ним, не здійснила державну реєстрацію зазначеного майна у визначеному законом порядку, не перевіряла, в якому стані знаходиться зазначене майно, водночас, почала вчиняти певні дії після спливу значного часу та проведення власником ремонтних робіт, з чого випливає зловживання правом на шкоду власнику, який несе витрати щодо утримання та ремонту квартири. Вказував, що у цій справі постанову Київського апеляційного суду винесено 29 червня 2022 року, тобто більше ніж через п`ять років від дати прийняття рішення апеляційного суду м. Києва від 01 листопада 2016 року у справі № 757/24274/15-ц про визнання спадщини відумерлою, проте в матеріалах справи немає будь-яких доказів звернення Київської міської ради за державною реєстрацією права власності на майно та отримання відмови в такій реєстрації. Про неналежне виконання повноважень Київської міської ради щодо захисту майнових прав територіальної громади свідчить те, що окремою ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року у справі № 761/32590/17 зобов`язано Київську місцеву прокуратуру № 10 провести перевірку викладених в ухвалі фактів щодо неналежного виконання відповідальними особами Київської міської ради дій, спрямованих на звернення до суду з позовом про витребування майна. Наголошував, що Печерська районна в м. Києві державна адміністрація станом на дату звернення до суду з позовом у цій справі не набувала прав господарського відання щодо спірної квартири, отже, її права не можуть бути порушені через їх відсутність як таких. Вказував, що, за змістом рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року у справі № 757/36707/18-ц, суд встановив, що ані в БТІ, ані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на спірну квартиру не реєструвалось, разом з тим реєстрація права власності на спірну квартиру від 22 травня 2017 року за ОСОБА_3 підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Ні Київська міська рада, ні Печерська районна в м. Києві державна адміністрація не були введені у володіння спірною квартирою ні після відкриття спадщини, ні після визнання спадщини відумерлою, ні на день подання позову у цій справі. За таких обставин неможливо стверджувати, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, оскільки відсутній факт такого володіння взагалі. Вказував, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року у справі № 757/36707/18-ц суд встановив, що позивач не довів наявність у міської ради речових прав на спірне нерухоме майно, в матеріалах справи є лише розпорядження від 07 червня 2018 року № 976 «Про зарахування до комунальної власності територіальної громади м. Києва квартир», яке не підтверджує, що спірна квартира 22 травня 2017 року вибула з володіння територіальної громади не з її волі іншим шляхом. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні апеляційної скарги Печерської районної в м. Києві державної адміністрації на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року відмовити, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року залишити без змін. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року заяву залишено без задоволення. Ухвала мотивована тим, що повідомлені ОСОБА_1 обставини не спростовують фактів, покладених в основу судового рішення, не впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, та висновки суду під час ухвалення рішення і його зміст. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 10 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - Стеценко О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що всупереч установленому порядку та з порушенням норм ЦПК України у судовому засіданні при розгляді заяви на стороні позивача взяв участь прокурор, який не наділений статусом учасника справи. Вказує, що відповідач і його представник не мали можливості виявити недоліки процесуального опонента, оскільки свої пояснення надавали до оголошення прокурором своєї позиції та були позбавлені можливості поставити йому питання. Звертає увагу на те, що оскаржувана ухвала не містить посилання на норми матеріального права. Апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази і застосував практику Європейського суду з прав людини, яка є нерелевантною до цієї справи. Суд здійснив неправильне тлумачення закону, що стосується принципу правової визначеності та принципу остаточності судового рішення. Інші аргументи касаційної скарги зводяться до суті заявлених вимог щодо перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, які заявник наводив у заяві. Аргументи учасників справи 27 березня 2025 року Печерська районна в місті Києві державна адміністрація подала до Верховного Суду заперечення, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, мотивуючи це тим, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою. Відповідач не зазначив нових доказів та доказів, якими підтверджуються нововиявлені обставини у цій справі. Обставини, на які посилається заявник, досліджували апеляційний і касаційний суд. 03 квітня 2025 року Київська міська прокуратура подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року - без змін. Відзив мотивований тим, що Київська міська рада неналежно здійснювала свої повноваження щодо контролю за станом збереження комунального майна, що негативно впливає на матеріальну основу територіальної громади, тому є підстави для здійснення прокуратурою покладених на неї функцій, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». При цьому заперечень щодо вступу прокурора у справу сторона відповідача не висловлювала. Прокурор довів, а апеляційний суд перевірив наявність підстав для вступу прокурора у справу. Вказує, що суд не обмежував представників відповідача в участі для виступу в судових дебатах. Обставини, на які посилається заявник у заяві, не впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у цій справі, та не є нововиявленими. Таким обставинам суди надавали оцінку під час вирішення справи по суті. У квітні 2025 року Київська міська рада подала до Верховного Суду клопотання, у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, мотивуючи це тим, що спірна квартира вибула з володіння Київської міської ради та Печерської районної державної адміністрації без відповідної на те волі. Відповідач не вказує нові докази і докази, які підтверджують нововиявлені обставини у цій справі. Рух касаційної скарги та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва. 21 травня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, запереченні і клопотанні, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Короткий зміст фактичних обставин справи Суди встановили, що у грудні 2020 року Печерська районна в м. Києві державна адміністрація звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», департамент комунальної власності м. Києва, Київська міська рада, департамент охорони культурної спадщини, про витребування майна з чужого володіння. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року в позові відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що лише власник майна має право порушувати питання про його витребування на підставі статті 387 ЦК України. Разом із цим позов подано не Київською міською радою, яка, як стверджує позивач, є власником спірного майна, а Печерською районною в м. Києві державною адміністрацією, яка не є власником. У зв`язку із цим немає підстав стверджувати про порушення прав Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, які би підлягали захисту в судовому порядку. Суд також дійшов висновку, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 346 ЦК України право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 83,5 кв. м, припинено 06 червня 2019 року. З урахуванням того, щоправо власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, і вказаний запис є чинним, то відповідач є законним власником зазначеного об`єкта нерухомості. Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу Печерської районної в м. Києві державної адміністрації задоволено частково, рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 липня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Витребувано квартиру АДРЕСА_7 , із власності ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована наявністю у Печерської районної в м. Києві державної адміністрації права на звернення до суду з позовом в інтересах територіальної громади в особі Київської міської ради, яка цього права не заперечувала і позов підтримала. При цьому суд також взяв до уваги розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами у м. Києві», згідно з пунктом 4.16 якого, здійснюючи управління об`єктами, зазначеними у пункті 1 цього розпорядження, районні в м. Києві державні адміністрації забезпечують захист майнових та немайнових прав територіальної громади м. Києва. Апеляційний суд вважав такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, висновки суду першої інстанції про наявність лише у власника майна права порушувати питання про його витребування на підставі статті 387 ЦК України, з огляду на статтю 396 ЦК України, яка поширює право віндикації не лише на власника майна, а й на особу, що має речове право на майно. Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що право власності ОСОБА_1 на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вказаний запис є чинним і відповідач є законним власником зазначеного об`єкта нерухомості, зазначивши, що право власності ОСОБА_1 позивач не оскаржує, а підставою позову є вибуття нерухомого майна з володіння територіальної громади м. Києва. Тому наявність запису про право власності відповідача в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не є перешкодою для витребування спірного майна в порядку віндикації і підставою для відмови в позові про витребування майна. Суд також вказав, що спірна квартира, належна територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, була піддана ряду переобладнань, однак оскільки ця квартира існує в натурі на момент подання позову, зміна її технічних характеристик не є перешкодою для витребування зазначеного майна на користь власника. Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Стеценком О. В., залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року залишено без змін. Касаційний суд, погоджуючись з висновком апеляційного суду, зазначив, що спірна квартира вибула з володіння територіальної громади м. Києва поза її волею. ОСОБА_1 є особою, яка є останнім набувачем спірного нерухомого майна. При цьому встановлено, що він є добросовісним набувачем, спірну квартиру отримав за відплатним договором. У цьому конкретному випадку за обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Мотиви, якими керується Верховний Суд У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає. Рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами. Підставами для такого перегляду є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (частина перша та пункт 1 частини другої статті 423 ЦПК України). Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), пункти 7.4, 7.5). Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17 (провадження № 14-41цс21), пункт 34.1.1). Схожі висновки викладені й у постанові Верховного Суду від 01 березня 2024 року у справі № 334/6285/23. Нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов`язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-549зц18), пункт 26). Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені процесуальним законом, відсутні, а також якщо ці обставини були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-549зц18), пункти 27, 28). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц зазначено, що «нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку». Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду лише тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Відмовляючи в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у цій справі, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що наведені заявником підстави та обставини не є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України і не можуть бути підставою для скасування судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Доводи касаційної скарги були предметом дослідження судами з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на нормах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які давали би підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними. Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку, тому Верховний Суд дійшов висновку, що немає необхідності повторно відповідати на ті самі доводи, які не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав уважати, що суд порушив норми процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, а по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, аухвали Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється. Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Стеценка Олександра Вікторовича залишити без задоволення. Ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Коротун Є. В. Коротенко М. Є. Червинська