Постанова Дніпровський апеляційний суд № 216/5487/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7778/25 Справа № 216/5487/23 Суддя у 1-й інстанції - ОНОПЧЕНКО Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2025 року м.Кривий Ріг Справа № 216/5487/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Зубакової В.П. суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О. секретар судового засідання Матвійчук Ю.К. сторони: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року, яке ухвалене суддею Онопченком Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 травня 2025року, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2023 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» (далі КПТМ «Криворіжтепломережа») про захист прав споживачів. Позовна заява мотивована тим, що 18 січня 2023 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалив рішення у справі № 216/2941/20, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду, за позовом КПТМ «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії. Складаючи та підписуючи позовну заяву КПТМ «Криворіжтепломережа» № 672, юрисконсультом Костіковою Є.В., що діяла на підставі дійсної до 31.12.2020 довіреності КПТМ «Криворіжтепломережа» № 6, внаслідок власної недбалості помилилась стосовно обставин, які мають істотне значення щодо прав та обов`язків КПТМ «Криворіжтепломережа» під час здійснення постачання теплової енергії споживачам будинку АДРЕСА_1 , враховуючи те, що позовна заява містить ознаки нечесної підприємницької практики, забороненої приписами ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» в умовах відсутності своєчасно переданих (наданих) позивачам документів щодо кількості теплової енергії, зафіксованої належним чином по квартирі АДРЕСА_2 , у відповідні дні, місяці, роки періоду з 01.05.2016 по 01.02.2020 згідно абз. 5 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання», а також відсутності укладеного між позивачами та КПТМ «Криворіжтепломережа» письмового договору, що свідчить про відсутність згоди на придбання продукції КПТМ «Криворіжтепломережа». Посилаючись на вищевказані обставини, позивачі просили суд визнати недійсною позовну заяву КПТМ «Криворіжтепломережа» від 01.06.2020 № 672, як правочин, що вчинений внаслідок помилки стосовно обставин, що мають істотне значення, зобов`язати відповідача повернути позивачам грошові кошти отримані на підставі вищевказаної позовної заяви, та відшкодувати завдані цим правочином збитки. Рішенням Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Судовий збір слід компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить колегію суддів скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність порушень прав позивачів, як споживачів. Так, судом не було надано належної оцінки оспорюваному правочину та не враховано відсутність у ньому всіх даних, зокрема, щодо обсягу теплової енергії, зафіксованої належним чином у житловій квартирі. Суд першої інстанції проігнорував приписи Закону України «Про захист прав споживачів» та не врахував, що правочин, здійснений із використанням нечесної підприємницької практики, є недійсним. Суд ухилився від з?ясування обставин щодо стану виконання КПТМ «Криворіжтепломережа» вимог абз. 9 п. 2 Постанови НКРЕКП №1657 і не з?ясував наявність або відсутність підписаного Головою НКРЕКП, згідно приписів абз. 3,4 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», розпорядження НКРЕНП щодо усунення КПТМ «Криворіжтепломережа» порушень Ліцензійних умов здійснення діяльності у сфері теплопостачання. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач КПТМ «Криворіжтепломережа» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду та слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача КПТМ «Криворіжтепломережа» - Цвіркун А.А., яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що, згідно Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, спірна позовна заява КПТМ «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії від 01.06.2020 надійшла до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 02.06.2020 та ухвалою судді Сидорака В.В. від 16.06.2020 було відкрито провадження у справі. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.01.2023, у справі №216/2941/20, частково задоволено позовну заяву КПТМ «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, та солідарно стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» заборгованості за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 19289,11 грн, та судового збору по 960,40 грн з кожного. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» про захист прав споживача відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.05.2023 рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.01.2023, у справі №216/2941/20, залишено без змін. Постанова апеляційної інстанції набрала законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаються на наявність у позовній заяві КПТМ «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, у цивільній справі №216/2941/20,ознак нечесної підприємницької практики, забороненої приписами ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу позивачів, за захистом яких вони звернулася. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом. Частиною 1 ст.15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому, обов`язком позивача є доведення/ підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч.2 ст.16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови ВС від 05.06.2018 у справі №338/180/17), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19). Тобто ефективність способу захисту інтересу та права позивача визначається перш за все виходячи з змісту порушеного права за захистом якого він звернувся. Встановлено, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , Ланчковський О.С., посилаються на наявність у позовній заяві КПТМ «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, у цивільній справі №216/2941/20,ознак нечесної підприємницької практики, забороненої приписами ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Положення статті 129-1 Конституція України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України. Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто Холдинг» проти України», та від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Встановлено, що рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.01.2023, у справі №216/2941/20, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.05.2023, частково задоволено позовну заяву КПТМ «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, та солідарно стягнено з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 19289,11 грн, та судового збору по 960,40 грн з кожного. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» про захист прав споживача відмовлено. Правомірність та обгрунтвоаність позовних вимог КПТМ «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у цивільній справі №216/2941/20 було надано судом під час розгляду вказаної цивільної справи по суті. Заявляючи позовні вимоги щодо визнання недійсною позовної заяви КПТМ «Криворіжтепломережа» від 01.06.2020 № 672, як правочин, що вчинений внаслідок помилки стосовно обставин, що мають істотне значення, зобов`язання відповідача повернути позивачам грошові кошти отримані на підставі вищевказаної позовної заяви, та відшкодувати завдані цим правочином збитки, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично ставлять перед судом питання щодо перегляду рішення суду, яке набрало законної сили. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що, із зазначених позивачами обставин на підтвердження заявлених ними вимог не встановлено порушень їх прав зі сторони КПТМ «Криворіжтепломережа» в ході звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, за захистом яких ті звернулися в порядку, визначеному Законом України «Про захист прав споживачів», та, як наслідок, визнання позовної заяви недійсною, та виникнення підстав зобов`язання відповідача повернути грошові кошти стягнені з позивачів за рішенням суду, яке набрало законної сили та обов`язкове до виконання сторонами. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25 серпня 2025 року. Головуючий: Судді: