Постанова 4856 № 120/15870/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/15870/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Свентух В.М. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 25 серпня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (1), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 025150008182 від 28.10.2024 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 17.09.2024 року, з урахування правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 17.09.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та прийнято рішення №025150008182 від 28.10.2024 року, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з трудової книжки НОМЕР_1 від 15.02.1991 року, оскільки дата народження власника трудової книжки ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не відповідає даті народження згідно паспортних даних ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Крім того, до загального страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки від 01.09.1983 року, а саме: - з 20.01.1985 року по 14.09.1985 року, оскільки відсутня печатка при звільненні; - з 01.01.1993 року по 20.08.1995 року, оскільки відсутні номери наказів на прийняття на роботу та на звільнення; До уваги також не взяті свідоцтва про народження дітей (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,) оскільки прізвище матері зазначено ОСОБА_2 (укр.), що не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_3 ). Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 31 рік з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі №233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а. Так, матеріалами справи підтверджується, що позивачу не зараховано до страхового стажу: - періоди роботи з трудової книжки НОМЕР_1 від 15.02.1991 року, оскільки дата народження власника трудової книжки ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не відповідає даті народження згідно паспортних даних ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ); - період роботи з 20.01.1985 року по 14.09.1985 року, оскільки відсутня печатка при звільненні; - період роботи з 01.01.1993 року по 20.08.1995 року, оскільки відсутні номери наказів на прийняття на роботу та на звільнення; - періоди відпустки по догляду за дитиною згідно свідоцтв про народження Серія НОМЕР_2 від 09.01.1986 року, Серія НОМЕР_3 від 21.05.1987 року, оскільки прізвище матері зазначено ОСОБА_2 (укр.), що не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_3 ). Стосовно не зарахування до страхового стажу відповідних періодів роботи позивача, оскільки дата народження власника трудової книжки не відповідає даті народження згідно паспортних даних, відсутня печатка при звільненні та відсутні номери наказів на прийняття на роботу та на звільнення, суд вказує наступне. Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58). Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Згідно з пунктами 2.11. та 2.12. Інструкції, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58). Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Одночасно, слід зазначити, що відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника. У даному випадку слід застосувати правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 04 липня 2023 року у справі №580/4012/19, який полягає у тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. При цьому, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком. Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів трудової діяльності з 20.01.1985 року по 14.09.1985 року, з 01.01.1993 року по 20.08.1995 року та періодів роботи з трудової книжки НОМЕР_1 від 15.02.1991 року із підстав недотримання правил ведення трудової книжки (дата народження власника трудової книжки не відповідає даті народження згідно паспортних даних, відсутня печатка при звільненні та відсутні номери наказів на прийняття на роботу та на звільнення) є необґрунтованими. Разом з тим, слід зазначити, що навіть за наявності вказаних дефектів ведення трудової книжки, відповідні у ній відомості не викликають сумнівів щодо достовірності трудової діяльності позивача у спірний період. Водночас, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідачі не надали. Також, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічну позицію викладено в постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, від 10 грудня 2020 року у справі №195/851/17 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2023 року у справі № 600/4061/22-а, від 30 жовтня 2023 року у справі № 560/7745/23. Разом з тим, слід зауважити, що якщо поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком документів не достатньо для підтвердження періоду трудової діяльності, то пенсійний орган був зобов`язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково. Окрім цього, суб`єкт владних повноважень не був позбавлений права у разі наявності в нього сумнівів в достовірності чи повноті записів в трудовій книжці позивача звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, провести відповідні зустрічні звірки тощо. В цьому випадку Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області не надав до матеріалів справи доказів вчинення таких дій. Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача періоду відпустки по догляду за дитиною згідно свідоцтв про народження Серія НОМЕР_2 від 09.01.1986 року, Серія НОМЕР_3 від 21.05.1987 року, оскільки прізвище матері зазначено ОСОБА_2 (укр.), що не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_3 ), то суд вказує наступне. Відповідно до частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку. Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Відповідно до пункту 11 наведеного вище Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. Отже, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. При вирішенні даної справи суд враховує висновки Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові №560/6877/23 від 25 березня 2024 року де суд апеляційної інстанції вказав, що діловодство в радянські часи велося російською мовою, через що могла допускатися плутанина в написанні імен, прізвищ, зокрема при перекладі з російської мови на українську і навпаки. При цьому суд враховує, що прізвище позивача згідно копії паспорта українською мовою " ОСОБА_3 ", російською мовою " ОСОБА_2 ". У свідоцтвах про народження Серія НОМЕР_2 від 09.01.1986 року та Серія НОМЕР_3 від 21.05.1987 року вказано " ОСОБА_2 ". На переконання суду, вищезазначена розбіжність в прізвищі позивача не може бути підставою неврахування періоду догляду за дитиною для обрахунку стажу при обчисленні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві, установі, організації. Головне управління Пенсійного фонду в Полтавській області приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком не надало належної оцінки документам, поданим заявником, формально підійшло до вирішення наявного права особи на пенсію, оскільки не здійснило всіх можливих та достатніх дій, в межах прав, наданих пенсійним органам для недопущення порушення прав особи на соціальний захист. За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, що відмова позивачу в призначенні пенсії за віком є передчасною, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №025150008182 від 28.10.2024 року не обґрунтоване, в зв`язку з чим наявні підстави для визнання його протиправним та як наслідок скасування. Водночас, судом першої інстанції враховано наявні у справі докази, а відтак вказано на те, що приймаючи рішення №025150008182 від 28.10.2024 року про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області не надано належної правової оцінки періодам трудової діяльності позивача, не запропоновано надати уточнюючі довідки щодо спірного періоду, у зв`язку з чим зроблено передчасний висновок про неможливість зарахування позивачу до страхового стажу спірних періодів його роботи та призначення пенсії за віком. Відтак, судом першої інстанції належним чином відновлено порушене право позивача у спосіб зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком, з урахування правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.