Постанова 4856 № 120/14972/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/14972/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян Марина Бондівна Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 26 серпня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. В обґрунтування позовних вимог вказує на протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №023830029639 від 30.09.2024 про відмову у призначені пенсії за віком. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №023830029639 від 30.09.2024 про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 23.07.2024, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 23.07.1991 по 30.04.1993 та з 20.10.1993 по 27.04.1998. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з`ясування обставин справи, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії, доданих до неї документів та наявних у Пенсійному фонді відомостей, органом Пенсійного фонду встановлено, що страховий стаж позивача складає 24 роки 0 місяців 19 днів, якого є недостатньо для призначення пенсії віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Вказує, що до страхового стажу не можливо зарахувати період роботи з 20.10.1993 по 27.04.1998 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1998, оскільки запис про вказаний період роботи внесено до дати видачі самої трудової книжки. Для зарахування цього періоду необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи згідно з трудовою книжкою. Період проходження військової служби з 01.08.1986 по 31.08.1986 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , а також з 23.07.1991 по 30.04.1993 згідно з довідкою № 2299 від 08.08.2024, не може бути врахований через відсутність наказів про зарахування та звільнення. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що 23.09.2024 позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії. За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області з прийняттям рішення №023830029639 від 30.09.2024 про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу 25 років. Зазначено, що страховий стаж становить 24 роки 0 місяців 19 днів, якого не достатньо для призначення пенсії за віком. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи: з 20.10.1993 по 27.04.1998 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1998, оскільки запис про вказаний період роботи внесено до дати видачі самої трудової книжки; та з 23.07.1991 по 30.04.1993 згідно з довідкою № 2299 від 08.08.2024, оскільки відсутні накази про прийняття на роботу та звільнення. Зазначене рішення є предметом оскарження за цим позовом. Похідною вимогою є вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу позивача спірний період його трудової діяльності та призначити пенсію за віком. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог частково. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV). За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 цього Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. В силу положень пункту 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворюван Відтак військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, мають право на призначення дострокової пенсії після досягнення чоловіками 55 років та за наявності у них страхового стажу не менше 25 років. Відповідачами не заперечується той факт, що позивач був військовослужбовцем, який брав участь у бойових діях. Також дана обставина підтверджується посвідчення серії НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій. Крім того, на момент звернення із заявою позивач мав достатній вік у розумінні вимог пункту 4 частини 1 статті 115 Закону № 1058-ІV. Разом з тим підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком став висновок про відсутність у позивача достатнього страхового стажу, а саме 25 років. Зокрема, у рішенні про відмову у призначенні пенсії №023830029639 від 30.09.2024 зазначено, що до страхового стажу позивача, як одна з підстав, не зараховано періоди роботи з 20.10.1993 по 27.04.1998 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 25.12.1998, оскільки запис про вказаний період роботи внесено до дати видачі самої трудової книжки; та з 23.07.1991 по 30.04.1993 згідно з довідкою № 2299 від 08.08.2024, оскільки відсутні накази про прийняття на роботу та звільнення. Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV). Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а. Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція № 58). Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58). Аналіз вищезазначених положень дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Із записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 судом встановлено, що відповідно до записів №2-3 позивач прийнятий на службу в ОВС на посаду середнього начальницького складу. Відповідні записи засвідчені печаткою управління, засвідчені підписом заступником начальника управління та містять посиланням на відповідні накази. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що наведена у постановах від 25.04.2019 у справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії. Вищезазначене додатково підтверджується тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а тому й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17. Відтак, враховуючи вищезазначені обставини, на переконання суду, записи трудової книжки відповідають періоду трудової діяльності позивача з 20.10.1993 по 27.04.1998, а тому посилання на те, що запис зроблений до дати видачі трудової книжки не є достатньою підставою для не врахування періоду трудової діяльності позивача до його стажу чи не врахування таких записів трудової книжки. Надаючи оцінку правомірності рішення відповідача щодо не зарахування до страхового стажу роботи позивача періоду роботи з 23.07.1991 по 30.04.1993 згідно з довідкою № 2299 від 08.08.2024, суд враховує, що запис у трудовій книжці не є безумовним доказом про період роботи особи у випадку коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності), для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №637. Викладене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23. Позивач надав відповідачу довідку військової частини НОМЕР_3 № 2299 від 08.08.2024, відповідно якої зазначені періоди проходження військової служби (трудової діяльності) ОСОБА_1 , а саме з 23.07.1991 по 17.11.1992 займав посаду заступника командира ремонтної роти 389 мотострілецького полку НОМЕР_4 мотострілецької дивізії; з 17.11.1992 по 25.02.1993 - відкомандирований в розпорядження Міністерства оборони України; з 25.02.1993 по 30.04.1993 - командир взводу регламенту ремонтної роти НОМЕР_5 танкового полку 24 мотострілецької дивізії. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Відповідно до абзацом 2 пункту 1 статті 8 Закону № 2011-ХІІ, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 6 Порядку № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ. У постанові Верховного Суду від 30.09.2019 № 346/1454/17 зроблено правовий висновок, що право позивача на зарахування до страхового стажу періоду перебування на військовій службі прямо передбачено нормами частини 2 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і не потребує додаткового підтвердження. Таким чином, оскільки позивач надав пенсійному органу всі наявні у нього документи, які підтверджують його службу у військових частинах у період з 23.07.1991 по 30.04.1993, а тому такий період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Відтак є підставними і підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування оскаржуваного рішення від № 023830029639 від 30.09.2024 та зобов`язання пенсійного органу зарахувати відповідні періоди роботи до страхового стажу позивача. Водночас, щодо належного способу захисту, то колегія суддів зазначає, що у зв`язку із зазначеним підлягає задоволенню вимога щодо зобов`язання призначити пенсію за віком з 23.07.2024, тобто з моменту первісного звернення позивача. Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід зобов`язати призначити позивачу пенсію належить саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.