Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/31297/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/31297/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 25 серпня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у квітні 2025 року ОСОБА_1 подав до Житомирського окружного адміністративного суду заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі №240/31297/22. Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення заяви. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Із матеріалів справи встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 у справі №240/31297/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволено частково, зокрема зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.04.2019 належної пенсії з урахуванням усіх складових (основних та додаткових) грошового забезпечення відповідно до довідки Адміністрації Державної прикордонної служби України від 30.11.2020 за №11/306/1-с про грошове забезпечення для перерахунку пенсії за нормами чинними станом на 05.03.2019, з урахуванням проведених виплат. На виконання вказаного судового рішення ГУ ПФУ в Житомирській області нарахована позивачу пенсія за період з 01.04.2019 по 28.02.2023 в розмірі 63386,88 грн. Враховуючи те, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 по справі №240/31297/23 не виконано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області вже більше як два місяці, ОСОБА_1 подано заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на його користь пенсійних виплат за період з 01.04.2019 по 28.02.2023 в сумі 63386,88 грн. Приймаючи ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість заяви та відсутність правових підстав для її задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Так, порядок та підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення закріплені статтею 378 КАС України. Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувала чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 373 КАС України). Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для виконання, а у разі відсутності добровільного виконання судових рішень воно забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (Закон №1404-VIII). Відповідно до ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII). Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону № 1404-VIII, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Статтею 7 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення. При цьому, заявником не надано докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення. Суд зауважує, що поняття "спосіб і порядок виконання судового рішення" має спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено КАС України. Натомість порядок виконання судового рішення означає визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти вжиття адміністративним судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановлені раніше порядок і спосіб. Ці заходи повинні забезпечити виконання конкретного судового рішення і не поширюватися на відносини, які виникли після його ухвалення. Водночас, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті, торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду, а також змінювати обраний судом при ухваленні цього рішення спосіб відновлення порушеного права позивача. Мета зміни способу та порядку виконання рішення суду полягає у тому, щоб усунути обставини, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання такого судового рішення. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви. Колегія суддів звертає увагу на те, що під час прийняття рішення у даній справі не досліджувалося питання та не визначався розмір перерахованої пенсії. А тому задоволення заяви у такий спосіб, про який просить заявник, не узгоджується з приписами статті 378 КАС України. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази того, що у разі зміни способу і порядку виконання судового рішення на стягнення рішення суду буде виконане. Колегія суддів враховуючи дискреційність повноважень відповідача щодо здійснення розрахунку на виконання рішення суду у цій справі, зміна застосованого судом способу захисту (зобов`язання вчинити вказані дії без визначення сум виплат) на фактично стягнення конкретних сум (які хоча і були розраховані відповідачем при проведенні перерахування пенсії позивача на підставі та на виконання судового рішення у цій справі, але безпосередньо судом не присуджувалися у конкретних розмірах), не відповідатиме юридичній сутності та змісту інституту, регламентованому статтею 378 КАС України, оскільки зміна на підставі статті 378 КАС України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 245 КАС України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Колегія суддів звертає увагу, що суд може змінити спосіб і порядок виконання рішення лише за наявності обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим. Так, з`ясовані в ході розгляду поданої заяви обставини свідчать про те, що фактична неможливість здійснення виплати перерахованої суми пенсії обумовлено відсутністю відповідного бюджетного фінансування на здійснення таких виплат. Відтак, оскільки виконання рішення суду залежить виключно від бюджетного фінансування, то його виконання можливо і в такий спосіб як зобов`язання виплатити позивачеві пенсію (здійснити виплату донарахованої суми пенсії), хоча і за певних умов (такими умовами є здійснення належного фінансування на виплату заборгованості з Державного бюджету України). Тобто, зміна способу виконання судового рішення у такому випадку не призведе до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування Державою витрат по виплаті заборгованості з пенсійних виплат позивачу. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про зміну способу і порядку виконання судового рішення по даній справі. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 378 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.