Постанова Київський апеляційний суд № 369/13469/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/13469/24 Головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С. Провадження № 22-ц/824/7104/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 серпня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У серпні 2024 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовну заяву обґрунтувало тим, що 08 грудня 2021 року ОСОБА_1 ознайомилася з умовами кредитування в ПриватБанку, підписала паспорт кредиту та заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, погодивши наступні умови: тип кредиту та розмір кредитного ліміту - відновлювана кредитна лінія до 200 000 грн; тип кредитної карти - картка «Універсальна»; строк кредитування - 12 місяців з пролонгацією (пункт 1.2 договору); процентна ставка, відсотків річних - 42,0 % (пункту 1.3 договору); кількість та розмір платежів, періодичність - сплата мінімального обов`язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту (пункт 1.4 договору); розмір мінімального обов`язкового платежу - 5 % від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно, або 10 % від заборгованості, але не менше 100 грн, щомісячно у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення (пункту 1.4 договору); проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі 60,00 % (пункт 1.5 та пункт 2.1.1.2.12 договору). Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг відповідачкою підписано у системі самообслуговування Приват24 за допомогою ОТР пароля, про що зазначено в полі підпис клієнта із позначкою дати та часу. Відповідачка отримала платіжний інструмент - кредитну картку типу Універсальна № НОМЕР_1 строком дії до 04/23, а згодом - кредитну картку типу Універсальна № НОМЕР_2 строком дії до 11/25. Отже, згідно Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого Постановою Національного банку України № 164 від 29 липня 2022 року, відповідачка є власником рахунку та держателем платіжного інструменту для здійснення операцій за рахунком. Позивач стверджував, що відповідачка користувалася кредитним лімітом, повертала використану суму кредитних коштів та сплачувала відсотки за користування кредитом, але припинила надавати своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості та підтверджується випискою за рахунком. У зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідачка станом на 24 липня 2024 року має заборгованість у загальному розмірі 34 810,97 грн, з яких: 29 021,01 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5 789,96 грн - заборгованість за простроченими відсотками, яку позивач просив стягнути на свою користь разом із витратами по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2024 рокуу задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено вчинення відповідачкою дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідачка, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, тому з урахуванням наявності кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог банку. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - Ніколаєнко О. М. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка стверджувала, що протиправно використовуючи її номер телефону, шахраї використовували кредитну картку та отримували кредитні кошти на різноманітні цілі, в тому числі, але не виключно, для оплати товару в кредит частинами. Однак позивач наголошує, що відповідачкою не доведено того факту, що саме третіми особами були зняті кредитні кошти з її карткового рахунку. Банком надані суду пояснення щодо результатів службової перевірки і щодо спірних транзакцій, зокрема, перевіркою авторизацій у Приват24 під обліковим записом клієнта ОСОБА_1 в день проведення оспорюваних нею фінансових операцій встановлено, що вона відбулася з трьох пристроїв : - iPhone 12,3, з НОМЕР_6, ідентифікатором авторизації банку іmеі проведена о 19:29:16 08.12.2021 р. з ір-адреси НОМЕР_7 провайдера AT«Київстар»; - Nokia G20|Nokia, з ідентифікатором банку imei НОМЕР_8, авторизація проводилася з 19:56:36 08.12.2021 р. по 12:37:52 09.12.2021 р. з ір-адреси НОМЕР_3 провайдера ПАТ «ВФ Україна»; - Smartphone, з ідентифікатором банку НОМЕР_9, авторизація проводилася з 20:02:48 08.12.2021 р. по 01:35:22 09.12.2021 р. з ір-адреси НОМЕР_3 провайдера ПАТ «ВФ Україна». Аналізом використання зазначених пристроїв встановлено, що пристрій iPhone 12,3, з ідентифікатором банку imei НОМЕР_10 використовувався з 01 вересня 2021 року по 08 грудня 2021 року З інших пристроїв успішна авторизація зафіксована у період з 08 по 09 грудня 2021 року. Таким чином, зібрані дані свідчать про те, що напередодні оспорюваних відповідачкою фінансових операцій проведена успішна авторизація під її обліковим записом Приват24 з декількох пристроїв. Транзакції, у тому числі під час оформлення кредиту «Оплата частинами» № 21120932520960 проведені із коректним введенням даних платіжних карток клієнта ОСОБА_1 , а також із використанням номеру телефону НОМЕР_4 . Також отримані відомості вказують на звернення клієнта до банку із оскарженням фінансових операцій вже після їх проведення. Звертає увагу, що відповідачка надала можливість стороннім особам здійснити фінансові операції через Приват24 із коректним введенням логіну та паролів, які надходили на її фінансовий мобільний номер телефону, що підтверджує належне проведення автентифікації (авторизації) клієнта банку. Тобто, втрата грошових коштів сталася через власну недбалість та бездіяльність відповідачки по захисту своїх персональних даних і коштів. Відповідальність за операції, що були вчинені до блокування картки, у відповідності до умов договору та пункту 6 розділу VI Положення №705 «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» несе відповідачка, а тому саме остання повинна відповідати за здійснення спірних платіжних операцій, оскільки у цей період не повідомила банк про втрату доступу до її фінансового номеру телефону, в тому числі про втрату особистих даних і незаконного використання інформації третіми особами для ініціювання платіжних операцій. При цьому ні факт вчинення злочину щодо відповідачки, ні обставини його вчинення, ні винна особа в установленому порядку не встановлені і відповідний вирок суду, що набрав законної сили, відсутній. Відповідачкою не доведено, що кошти були переведені без її волевиявлення, не за її власним розпорядженням, а сама по собі наявність кримінального провадження не може бути підставою для звільнення її від обов`язку належного виконання зобов`язання та виконання Умов та правил про надання банківських послуг. В разі встановлення вироком суду обставин кримінального правопорушення та винної особи відповідачка має право звернутися до такої особи з цивільним позовом про відшкодування завданих збитків. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка в особі представника - адвоката Бали Ю. С. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі посилається на постанови Верховного Суду, які не є подібними тим правовідносинам, які були предметом судового розгляду в суді першої інстанції у даній справі. Позивач посилається на правовий висновок щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 524/3979/16-ц та від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15-ц, а саме на те, що особа звернулась до правоохоронних органів щодо вчинення шахрайський дій з її рахунками вже після спливу декількох місяців, у свою чергу ОСОБА_1 повідомила як правоохоронні органи, так і АТ КБ «ПриватБанк» одразу після вчинення шахрайських дій з її рахунком, що підтверджено й матеріалами внутрішньої перевірки банку. Доводи позивача про те, що відповідачка звернулась до служби банку та поліції вже після вчинення шахрайських дій є нелогічними, оскільки вона не могла повідомити про вчинення шахрайських дій з її рахунками безпосередньо до такого, як шахраї провели відповідні операції з її рахунками. Посилаючись на правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 235/2054/21, банк сам підтверджує той факт, що він повинен надати суду беззаперечні докази, які повинні свідчити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. Звертає увагу на те, що висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 235/2054/21, є релевантними тим правовідносинам, щодо яких Верховний Суд зробив висновок у постанові від 16 серпня 2023 року в справі № 176/1445/22, який, у свою чергу, врахував суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Позивачем не доведено жодним доказом, що саме ОСОБА_1 своїми діями сприяла незаконному використанню ПІН-коду та/або іншої інформації, що дозволяє ініціювати платіжні операції. Крім того, саме відповідачка визнана потерпілою у кримінальному провадженні № 12021105040004346, порушеному за ч. 1 ст. 190 КК України. Наголошує, що ОСОБА_1 не сприяла тому, що сторонні особи могли використати її фінансовий номер телефону для здійснення несанкціонованих банківських переказів, вона не втрачала банківських карток, їх ПІН-кодів і телефону та нікому їх не передавала, не вчиняла будь-яких інших дій, які б могли призвести до списання грошових коштів з її рахунків із алгоритмом реєстрації у системі «Приват24», що потребує обов`язкового введення ПІН-коду банківської картки клієнта з урахуванням її номера. Фінансовий номер телефону НОМЕР_4 був зареєстрований за ОСОБА_1 після здійснення шахрайських дій невстановленими особами 09 грудня 2021 року. Більше того, навіть сам позивач зафіксував підозрілі операції за карткою ОСОБА_1 та підтвердив неможливість зв`язку з нею за фінансовим номером. Так, 08 грудня 2021 року на електронну адресу відповідачки mailto: ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов електронний лист від АТ КБ «ПриватБанк» з наступною інформацією: «Нещодавно за Вашою карткою НОМЕР_11 було зафіксовано підозрілі операції, що могли виявитися шахрайськими. На жаль, ми не змогли зв`язатися з Вами за номерами телефонів, які Ви залишали в банку, щоб прояснити ситуацію. Тому з метою безпеки Вашу картку було тимчасово заблоковано». 09 грудня 2021 року на вказану електронну адресу ОСОБА_1 надійшов ще один електронний лист від банку з такою інформацією: «9 грудня 2021 р. о 03:05 Вам не вдалося оплатити онлайн-покупку (CARD2ANY MONEYVEOSC2A) Вашою карткою ( НОМЕР_5 ) на суму 4 173.6 UAH через перевищення інтернет-ліміту». Враховуючи вищевикладене сторона відповідачки вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 08 грудня 2021 року о 19 год. 58 хв. у системі самообслуговування інтернет-банк «Приват24» за допомогою ОТР пароля АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 підписали заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та паспорт споживчого кредиту (а.с. 12-28). Згідно із розрахунком заборгованості договором № б/н від 08 грудня 2021 рокуза відповідачкою в АТ КБ «ПриватБанк» станом на 24 липня 2024 року обліковується заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 34 810,97 грн, з яких: 29 021,01 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5 789,96 грн - заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом (а.с. 8, 9). Рух кредитних коштів по карткових рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , які оформлені в банку на відповідачку, підтверджується банківською випискою за період з 01 серпня 2021 року по 24 липня 2024 року (а.с. 10, 11). Відповідно до даної виписки 08-10 грудня 2021 року по картковим рахункам відповідачки були використані (зняті) кредитні кошти у розмірі 29 021,01 грн, на які банком нараховані проценти. Згідно із проведеною банком перевіркою руху коштів по карткових рахунках ОСОБА_1 були здійснені наступні транзакції: через процесінг ПриватБанку (о 06:56:01 09.12.2021 на суму 5 900 грн); через процесінг інших кредитно-фінансових установ (о 20:08:31 08.12.2021 на суму 22 462,00 грн, о 03:03:48 09.12.2021 на суму 700,00 грн, о 03:05:24 09.12.2021 на суму 100,00 грн, о 03:06:21 09.12.2021 на суму 4 173, 60 грн). Вищезазначена оплата на суму 5 900,00 грн проведена через торгову точку Moneyveo. Також, за програмою «Оплата частинами» був оформлений кредит № 21120932520960 на суму 19 499,00 грн, номер ВК9992223010360955, референс договору SAMDNWFC00072671681, відкритий о 01 год. 36 хв. 09 грудня 2021 року (а.с. 102-105). 08 грудня 2021 року ОСОБА_1 , отримавши інформацію про незаконне заволодіння номером її телефону, здійснила «блокування» платіжних карток, виданих АТ КБ «Приватбанк». 09 грудня 2021 року відповідачці стало відомо, що її номер телефону та кредитну картку протиправно використали шахраї з метою отримання кредитних коштів (а.с. 75-82). Крім того, 09 грудня 2021 року відповідачка звернулася до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві із заявою про вчинення відносно неї шахрайських дій, а саме використання невідомими особами її особистих даних та виготовлення дублікату абонентської сім-карти, за допомогою яких вони отримали в АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Манівео» кредити на її ім`я приблизно на суму 65 000 грн. За вказаним фактом Відділом дізнання Дніпровського управління поліції ГУ НП у м. Києві 10 грудня 2021 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021105040004346 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України. ОСОБА_1 визнана потерпілою у цьому кримінальному провадженні та 03 жовтня 2024 року її було повідомлено, що на даний момент досудове розслідування триває, вживаються всі необхідні заходи для розкриття кримінального правопорушення (а.с. 86, 89). З даного приводу відповідачка також зверталась із письмовими заявами (скаргами) 09 і 10 грудня 2021 року до Національного банку України, 23 і 24 грудня 2021 року до АТ КБ «ПриватБанк» та 10 грудня 2021 року до Відділу протидії кіберзлочинам в Київській області Департаменту кіберполіції НП України (а.с. 83-85, 105-109). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати відповідні платіжні операції, тому підстави вважати, що у відповідачки наявна кредитна заборгованість перед позивачем відсутні. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне. Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). У справі, яка переглядається, що 09 серпня 2019 року сторони у системі самообслуговування інтернет-банк «Приват24» підписали анкету- заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг у ПриватБанку, яка є формою договору про надання банківських послуг. За своєю правовою природою такий правочин є змішаним договором, оскільки містить в собі умови як договору банківського рахунку, так і умови кредитування рахунку, оскільки після підписання анкети-заяви клієнту у банку відкривається картковий рахунок, видається до нього картка та може встановлюватися кредитний ліміт. Тобто, між сторонами виникли правовідносини щодо відкриття, ведення, обслуговування карткового рахунку, його функціонування та кредитування на підставі підписаної відповідачкою анкети - заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», чинного на момент спірних правовідносин, платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Відповідно до частин сьомої - десятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, чинного на момент спірних правовідносин, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Відповідно до пункту 11 розділу VI Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Отже, саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян». Аналіз вказаних положень актів цивільного законодавства дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов`язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу. Банк зобов`язаний інформувати користувача про всі операції з використанням платіжного засобу, а платник зобов`язаний повідомляти банк про всі оспорюванні ним операції, здійснені з використанням електронного платіжного засобу. Крім того, у випадку повідомлення користувачем банку про платіжні операції, які він не використовував, банк зобов`язаний вжити заходів щодо збереження залишку коштів користувача та провести ретельне розслідування таких фактів і повідомити користувача про його наслідки. При цьому на платника покладається відповідальність за здійснення несанкціонованих ним платежів за умови доведеності, що його дії чи бездіяльність призвели до втрати або незаконного використання платіжного засобу чи інформації, які дають можливість ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 та інших. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, суд апеляційної інстанції виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У справі, що переглядається, встановлено, що 08-10 грудня 2021 року з карткового рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк»були зняті (списані) кредитні кошти у розмірі 29 021,01 грн, а саме здійсненні наступні транзакції: через процесінг ПриватБанку (о 06:56:01 09.12.2021 на суму 5 900 грн); через процесінг інших кредитно-фінансових установ (о 20:08:31 08.12.2021 на суму 22 462,00 грн, о 03:03:48 09.12.2021 на суму 700,00 грн, о 03:05:24 09.12.2021 на суму 100,00 грн, о 03:06:21 09.12.2021 на суму 4 173, 60 грн). Крім того, за програмою «Оплата частинами» на ім'я ОСОБА_1 був оформлений кредит № 21120932520960 на суму 19 499,00 грн, номер ВК9992223010360955, референс договору SAMDNWFC00072671681, відкритий о 01 год. 36 хв. 09 грудня 2021 року. Відповідачка в суді першої інстанції з посиланням на долучені до відзиву на позовну заяву докази вказувала про те, що 08 грудня 2021 року невідомі особи шахрайським шляхом заволоділи її номером телефону та протиправно користувались ним 08, 09 та 10 грудня 2021 року. Отримавши інформацію про незаконне заволодіння номером телефону, 08 грудня 2021 року вона здійснила «блокування» платіжних карток в АТ КБ «Приватбанк». На наступний день їй стало відомо, що незаконно використовуючи її номер телефону, шахраї використовували кредитну картку у системі самообслуговування «Приват24» та отримували кредитні кошти на різноманітні цілі, в тому числі, але не виключно, для оплати товару в кредит частинами. Наголошувала на тому, що кредитна картка та її реквізити, зокрема ПІН-код, не передавалися нею третім особам і вона, як власник рахунку, не давала банку розпорядження щодо перерахування грошових коштів на інший рахунок (не отримувала смс-повідомлення з кодом та не вводила його), а також не передала сім-карту свого мобільного телефону іншим особам. З урахуванням незаконного заволодіння її номером телефону та того факту, що жодного кредиту (кредитних коштів) вона не отримувала, 09 грудня 2021 року звернулася із заявою до Дніпровського управління поліції ГУ НП у м. Києві про вчинення шахрайських дій. Відомості про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021105040004346 за ч. 1 ст. 190 КК України, у якому її було визнано потерпілою. При цьому 21 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з проханням скасувати всю заборгованість, яка обліковується за нею, однак отримала відповідь від 24 грудня 2021 року за № 20.1.0.0.0/7-211224/9771 про те, що були розголошені реквізити платіжних карток третім особам, тому відсутні підстави для задоволення вимог щодо повернення грошових коштів та рекомендовано звернутися до правоохоронних органів. У витязі з ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження № 12021105040004346від 10 грудня 2021 року зазначено, що 09 грудня 2021 року, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 виявила, що невідомі особи, використавши особисті дані та зробивши дублікат абонентської сім-карти, отримали в АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Манівео» кредити на ім`я ОСОБА_1 приблизно на суму 65 000 грн. В частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Суд першої інстанції вірно вважав, що банком не доведено тих обставин, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду та/або іншої інформації, яка давала змогу ініціювати платіжні операції в мережі інтернет, в тому числі за допомогою мобільному додатку «Приват24». Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив і не надав правову оцінку результатам службової перевірки фінансових операцій клієнта ОСОБА_1 . ІАС карта подія по лінії ІТ № 26143 колегія суддів не сприймає, оскільки із висновку зазначеної перевірки щодо спірних транзакцій від 22 жовтня 2024 року за № ZAKL-2024/1-8089180, який позивач долучив до матеріалів справи, безспірно не вбачається, що саме відповідачка вчинила дії з метою сприяння втрати кредитних коштів зі своїх карткових рахунків. Так, за результатами перевірки фінансових операцій ОСОБА_1 встановлено, зокрема, що відповідно до перевірки відомостей з архіву записів телефонних розмов на сервісі Voice Record System наявні відомості про те, що 14 грудня 2021 року о 09:47:18, ID запису 704536110, спеціаліст по роботі зі скаргами та підвищенню лояльності клієнтів ГО Департаменту по роботі зі скаргами ОСОБА_2 (DN100586MEV) зателефонував на номер НОМЕР_4 клієнту ОСОБА_1 з приводу оформлення кредиту «Оплата частинами». ОСОБА_1 повідомила, що напередодні крадіжки коштів їй подзвонив невідомий, який назвався працівником компанії Київстар. Загальна сума коштів по видаткових оспорюваних транзакціях з урахуванням оформленого кредиту № 21120932520960 за програмою «Оплата частинами» становить 53 146,28 грн. За результатами аналізу транзакцій встановлено, що вони проведені, як через процесінг ПриватБанку (о 06:56:01 09 грудня 2021 року на суму 5 900,00 грн), так і через процесінг інших кредитно-фінансових установ (о 20:08:31 08 грудня 2021 року на суму 22 462,00 грн, о 03:03:48 09 грудня 2021 року на суму 700,00 грн, о 03:05:24 09 грудня 2021 року на суму 100,00 грн., о 03:06:21 09 грудня 2021 року на суму 4 173,60 грн). Всі оспорювані транзакції проведені із коректним введенням номеру картки, терміну дії та СVV2-коду. Вказані дані по платіжних картках зберігаються у обліковому записі Приват24 клієнта. Вищезазначена оплата на суму 5 900,00 грн проведена через торгову точку Moneyveo. Відомості щодо платіжних карток, на які перераховувалися кошти, у тому числі через процесінг інших кредитно-фінансових установ, відсутні Кредит № 21120932520960 за програмою «Оплата частинами» оформлений на суму 19 499,00 грн, номер ВК 9992223010360955, референс договору SAMDNWFC00072671681, відкритий о 01 год. 36 хв. 09 грудня 2021 року. Кредит оформлений через торгову точку МОYО на придбання телевізору Samsung 55АU7100 (UЕ55AU7100UXUА). Кредит оформлений із використанням номеру телефону НОМЕР_4 , а також даних платіжної картки № НОМЕР_2 . Номер телефону НОМЕР_4 , визначений клієнтом ОСОБА_1 як фінансовий 07 липня 2019 року, відповідно до отриманих відомостей напередодні чи у період проведення оскаржуваних транзакцій не змінювався. Відомості щодо зміни ПІНів по картках клієнта не збереглися. Відомості з архіву сервісних повідомлень клієнта ОСОБА_1 за 08-10 грудня 2021 року не збереглися. Відповідно до зібраних даних клієнту ОСОБА_1 відкритий обліковий запис Приват24 з ідентифікаційним номером (UserР24 ID) 8592325. Згідно даних статистики змін акаунту Приват24 о 19:56:32 08 грудня 2021 року зафіксовано успішну зміну паролю авторизації до облікового запису Приват24 клієнта ОСОБА_1 . Операцію проведено з пристрою Nokia G20|Nokia, з ідентифікатором банку imei НОМЕР_8 мобільній версії Приват24 з ір-адреси НОМЕР_3 провайдера ПАТ «ВФ Україна». Операція проведена із коректним введенням даних платіжної картки № 4149439010194169 клієнта ОСОБА_1 . Перевіркою авторизацій у Приват24 під обліковим записом клієнта ОСОБА_1 в день проведення оспорюваних нею фінансових операцій встановлено, що вона відбулася з трьох пристроїв: - iPhone 12,3, з НОМЕР_6, ідентифікатором авторизації банку іmеі проведена о 19:29:16 08 грудня 2021 року з ір-адреси НОМЕР_7 провайдера AT «Київстар»; - Nokia G20|Nokia, з ідентифікатором банку imei НОМЕР_8, авторизація проводилася з 19:56:36 08 грудня 2021 року по 12:37:52 09 грудня 2021 року з ір-адреси НОМЕР_3 провайдера ПАТ «ВФ Україна»; - Smartphone, з ідентифікатором банку НОМЕР_9, авторизація проводилася з 20:02:48 08 грудня 2021 року по 01:35:22 09 грудня 2021 року з ір-адреси НОМЕР_3 провайдера ПАТ «ВФ Україна». Аналізом використання зазначених пристроїв встановлено, що пристрій iPhone 12,3, з ідентифікатором банку imei НОМЕР_10 використовувався з 01 вересня 2021 року по 08 грудня 2021 року. З інших пристроїв успішна авторизація зафіксована лише у період з 08 по 09 грудня 2021 року. Таким чином, зібрані дані свідчать про те, що напередодні оспорюваних клієнтом ОСОБА_1 фінансових операцій проведена успішна авторизація під її обліковим записом Приват24 з декількох пристроїв. Транзакції, у тому числі під час оформлення кредиту «Оплата частинами» № 21120932520960 проведені із коректним введенням даних платіжних карток клієнта ОСОБА_1 , а також із використанням номеру телефону НОМЕР_4 . Також отримані відомості вказують на звернення клієнта ОСОБА_1 до банку із оскарженням фінансових операцій вже після їх проведення (а.с. 102-105). З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що висновок за результатами перевірки фінансових операцій клієнта ОСОБА_1 . ІАС карта подія по лінії ІТ № 26143, складений 22 жовтня 2024 року, жодним чином не підтверджує, що втрата кредитних коштів сталася через власну недбалість та/або бездіяльність відповідачки по захисту своїх персональних даних та грошових коштів. Натомість відповідачка надала суду докази того, що АТ КБ «ПриватБанк»зафіксувало підозрілі операції за карткою ОСОБА_1 та підтвердило неможливість зв`язку з нею за фінансовим номером, а саме 08 грудня 2021 року о 20 год. 28 хв. на електронну адресу відповідачки: ІНФОРМАЦІЯ_1 , надійшов електронний лист від банку з інформацією про те, що нещодавно за карткою НОМЕР_11 було зафіксовано підозрілі операції, що могли виявитися шахрайськими. Представники позивача не змогли зв`язатися з відповідачкою за номерами телефонів, які вона залишала в банку, щоб прояснити ситуацію, тому з метою безпеки її картку було тимчасово заблоковано. За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Колегія суддів погоджується з тим, що сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача (про який зазначає банк в апеляційній скарзі), не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у вище перелічених постановах Верховного Суду, перевірив доводи відповідачки про те, що вона своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. З огляду на те, що АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердило належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитних карток, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей за цими картками, її особового рахунку, акаунту у додатку Приват24, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 08-10 грудня 2021 року щодо перерахування (списання) з її карткових рахунків грошових коштів на суму 29 021,01 грн, суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким відповідачка фактично не отримувала кошти у кредит. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 686/30030/21. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що місцевим судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони позивача. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» необхідно залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2024 рокуу даній справі - без змін. У такому разі розподіл судових витрат позивача не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2024 рокуу даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: С.А. Голуб Т.А. Слюсар Д.О. Таргоній