Окрема думка Велика Палата ВС № 990/92/25

ОКРЕМА ДУМКА суддів М. В. Мазура, О. В. Кривенди, до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2025 року справа № 990/92/25 провадження № 11-185заі25 Суть питання

1. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Верховної Ради України (далі - ВРУ), у якому просив визнати незаконною та скасувати постанову ВРУ «Про перейменування окремих населених пунктів та районів від 19 вересня 2024 року № 3984-ІХ» у частині перейменування населеного пункту - селища Катеринопіль Звенигородського району Черкаської області (далі - Постанова № 3984-ІХ).

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Постанова № 3984-ІХ порушує його права та права інших мешканців селища Катеринопіль Черкаської області, оскільки була прийнята без дотримання вимог п. 29 ч. 1 ст. 85 Конституції України, яка передбачає, що перейменування географічних об`єктів має здійснюватися з урахуванням думки більшості населення, яке проживає на відповідній території.

3. Крім того, позивач вказав, що Постанова № 3984-ІХ в оскаржуваній частині була прийнята всупереч положенням статей 1, 12, 16 Закону України «Про Комітет Верховної Ради України», оскільки під час її прийняття комітетом ВРУ не було належним чином враховано думку територіальної громади селища Катеринопіль щодо перейменування їх селища, яка за підсумками громадських обговорень висловилася проти такого перейменування.

4. На переконання позивача Постанова № 3984-ІХ в оскаржуваній частині була прийнята з недотриманням принципів, закріплених у ст. 7 Конституції України, ст. 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, ст. ст. 5, 7, 8 Закону України «Про географічні назви» від 31 травня 2005 року № 2604-IV, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, а також всупереч п. 7 ст. 8 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики та деколонізацію топонімів» від 21 березня 2023 року № 3005-ІХ, що свідчить про її незаконність.

5. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 24 березня 2025 року, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відмовив у відкритті провадження, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

6. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) апеляційну скаргу, на обґрунтування якої, серед іншого, зазначав, що звертаючись з позовною заявою до суду, він оскаржував лише безпідставність прийняття Постанови № 3984-ІХ в оскаржуваній частині, а не конституційність зазначеної постанови, оскільки вважає, що не було вагомих підстав для перейменування їхнього селища.

7. Однак Велика Палата погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач оскаржує Постанову № 3984-ІХз підстав, зокрема, невідповідності процедури її прийняття (законодавча процедура), а цей позов може бути лише предметом перевірки Конституційним Судом України на відповідність Конституції України (конституційність).

8. Тож за результатами розгляду апеляційної скаргиВелика Палата дійшла висновку, що предмет позову у цій справі не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції. Мотиви окремої думки

9. Ми не поділяємо таку позицію Великої Палати з наступних причин.

10. Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

11. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України).

12. Статтею 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

13. Водночас ч. 2 ст. 19 КАС України встановлено застереження у вигляді того, що у порядку адміністративного судочинства не можуть бути розглянуті спори щодо визнання протиправними та скасування нормативно-правових та індивідуальних актів суб`єктів владних повноважень, розгляд яких віднесено до конституційної юрисдикції.

14. Відповідно до ч. 4 ст. 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, у тому числі, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України.

15. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ визначені ст. 266 КАС України, правила якої поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.

16. Згідно із приписами п. 2 ч. 4 ст. 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених ч. 2 цієї статті, може, зокрема, визнати дії чи бездіяльність ВРУ протиправними, зобов`язати ВРУ вчинити певні дії.

17. Таким чином, з наведеного слідує, що чинним законодавством України передбачено право кожної особи оскаржити в порядку адміністративного судочинства акти, які приймаються ВРУ.

18. У цій справі позивач оспорював чинність Постанови № 3984-ІХ з підстав її невідповідності +5 посилань,Європейської Хартії місцевого самоврядування. Ключовим аргументом позову було те, що оскаржуване рішення було прийняте ВРУ без урахування громадської думки, яка була проти такого перейменування, і тим самим, він вважає, було порушено право мешканців та територіальної громади селища Катеринопіль Черкаської області на безпосереднє здійснення народовладдя, а також на участь в управлінні державними справами.

19. Тож, на нашу думку, варто погодитись з аргументами апеляційної скарги позивача про те, що цясправа підсудна саме адміністративним судам, а не Конституційному Суду України. Судді М. В. Мазур О. В. Кривенда