Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 338/565/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 серпня 2025 рокуСправа № 338/565/25 пров. № А/857/29328/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В., при секретарі судового засідання Гладкій С.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2025 року (суддя Битківський Л.М., смт.Богородчани), - ВСТАНОВИВ: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції (далі Управління), в якому просив скасувати постанову серії від 07.03.2025 ЕНА №4214374 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП, Постанова відповідно), а справу - закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В доводах апеляційної скарги вказує, що судом не надано оцінку заявам позивача про необхідність отримання правової допомоги і, відповідно, перенесення розгляду справи на інший день з метою залучення захисника та безпідставних і немотивованих відмов у задоволенні вказаних клопотань з боку працівника поліції. Також зазначає, що відеозапис з відеореєстратора службового автомобіля поліції не зафіксував водія, який кермував цим авто. Водночас, відповідач не підтвердив, що саме позивач був за кермом даного авто в момент порушення правил дорожнього руху. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що досліджений в відеозапис з відеореєстратора службового автомобіля чітко підтверджує факт порушення водієм транспортного засобу марки «PEUGEOT PARTNER» д.н.з. НОМЕР_1 (далі ТЗ) правил дорожнього руху. Процедура розгляду справи щодо позивача зафіксована на відеозаписі з нагрудної камери поліцейського. В ході огляду в судовому засіданні відеозапису, суд не встановив факту порушення поліцейським порядку та процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також порушення прав позивача. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 07.03.2025 о 09 год 28 хв. у м. Івано-Франківську по вулиці Миколайчука, позивач керував ТЗ, порушив вимогу дорожнього знаку 4.2 «Рух праворуч», здійснивши рух ліворуч та одночасно порушив вимогу дорожньої розмітки 1.3 «подвійна суцільна лінія», чим порушив вимоги пункту 8.4.г. ПДР, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 122 КУпАП. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Згідно з статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. За приписами статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом. Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається «Правилами дорожнього руху», затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі ПДР). Згідно з пунктом 8.4 «г» ПДР «наказові знаки» показують обов`язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження. Дорожній знак « 4.2. Рух правоворуч» відноситься до категорії наказових знаків та такий дозволяє рух лише праворуч. Дія знака не поширюється на транспортні засоби, що рухаються за встановленими маршрутами. Дія знака поширюється на перехрещення проїзних частин, перед яким він встановлений. Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. За порушення вимог дорожніх знаків передбачено адміністративну відповідальність, яка встановлена диспозицією частиною першою статті 122 КУпАП. Так, адміністративна відповідальність передбачена за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Оцінюючи надані відповідачем докази, а саме відеозапис з автомобільного відеореєстратора працівників поліції, апеляційний суд встановив, що позивач керуючи ТЗ, здійснив рух ліворуч, порушивши вимогу дорожнього знаку 4.2 «Рух тільки праворуч» та вимогу дорожньої розмітки 1.3 «Подвійна суцільна лінія». Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що транспортним засобом керувала інша особа, яка перебувала на пасажирському місці, є безпідставними та свідчать про намагання позивача уникнути відповідальності за вчинене порушення. При цьому, апеляційний суд враховує, що при розгляді працівниками поліції справи про адміністративне правопорушення, позивач не повідомляв про те, що в момент руху ТЗ не перебував за кермом. Крім того, вказана обставина не заявлялась позивачем ні у тексті скарги до начальника Управління, ні у позові. Отже, зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що наявні належні, достовірні та достатні фактичні дані, які в підтверджують факт вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 122 КУпАП. Натомість, позивачем в обґрунтування своїх доводів не надано доказів, які б спростовували факт вчинення ним вказаного адміністративного правопорушення. Щодо доводів позивача про те, що відповідач порушив процесуальний порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, а саме безпідставно відмовив у клопотанні про надання залучення адвоката та перенесення розгляду справи, апеляційний суд їх відхиляє, з огляду на таке. Так, положеннями КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у цьому випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КпАП, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень частини четвертої статті 258 КУпАП. Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Апеляційний суд враховує, що санкція статті 126 КпАП не передбачає застосування адміністративного арешту. Отже, відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, тому подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень. Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що законом не визнана обов`язкова участь адвоката у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення. Як правильно зауважено судом першої інстанції та підтверджується наданими відеоматеріалами, працівники поліції роз`яснили позивачу суть вчиненого ним адміністративного правопорушення, повідомили про складання постанови, а також роз`яснили позивачу його процесуальні права, передбачені статтею 268 КУпАП. Наданим відеозаписом спростовуються твердження позивача про те, що поліцейські не надали йому можливості скористатися правовою допомогою адвоката. До того ж, в ході розгляду справи, позивач підтвердив, що знає свої процесуальні права та обов`язки, з огляду на свій професійний досвід. Натомість, необхідність перенесення розгляду справи та надання правничої допомоги не обґрунтував, активні дії щодо залучення до розгляду справи адвоката не вчиняв. Таким чином, покликання позивача на порушення процедури складання постанови або недотримання порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. З огляду на встановлені обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності дій відповідача щодо визнання винним позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, у зв`язку з чим апеляційний суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи не спростовують і не містять вагомих та обґрунтованих аргументів, які б давали підстави стверджувати про інше. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 21.08.2025.