Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/5128/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/5128/24 пров. № А/857/30149/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В. суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження суддею Маєцькою Н.Д. у м. Ужгороді у справі №260/5128/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ : 07 серпня 2024 року (а.с.23) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 10.07.2024 року №072250009544; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу: службу в Збройних Силах СССР з 03.05.1981 по 01.09.1982 ; службу в кадрах КДБ СССР та СБУ з 01.09.1982 по 06.02.1994 ; період роботи з 04.02.1994 по 21.02.1997 на посаді комерційного директора МПП «Алімпекс ЛТД»; період роботи з 30.06.2000 по 15.09.2003 року на посаді інженера - механіка МПП «Автотехсервіс»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути звернення про призначення пенсії від 04.07.2024. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.07.2024 року № 072250009544 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу службу в Збройних Силах СССР з 03.05.1981 по 01.09.1982, службу в кадрах КДБ СССР та СБУ з 01.09.1982 по 06.02.1994 , періоди роботи з 04.03.1994 по 21.02.1997 на посаді комерційного директора «Алімпекс ЛТД», з 30.06.2000 по 17.09.2003 на посаді інженера - механіка МПП «Автотехсервіс», та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.07.2024 про призначення пенсії, з врахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки від 11.09.1978 серія НОМЕР_1 періоди роботи з 10.07.1978 по 28.08.1978, оскільки відсутній наказ про звільнення, з 01.09.1982 по 06.02.1994, оскільки запис не засвідчений підписом відповідальної особи, печаткою відділу кадрів або підприємства, з 04.03.1994 по 21.02.1997, оскільки відсутній підпис відповідальної особи, з 01.07.2000 по 17.09.2003, оскільки відсутні відомості про роботу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Період роботи у МПП «Автотехсервіс» з 22.02.1997 по 17.09.2003 потребує проведення зустрічної перевірки щодо факту роботи заявника на підприємстві. Головне управління ПФУ в Донецькій області прийшло до висновку про те, що виявлені недоліки є такими, що виключають можливість зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 вищевказані періоди роботи. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 04 липня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №072250009544 від 12 липня 2024 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Відповідно до вказаного рішення, до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки від 11.09.1978 серії НОМЕР_1 періоди роботи з 10.07.1978 по 28.08.1978, оскільки відсутній наказ про звільнення, з 01.09.1982 по 06.02.1994, оскільки запис не засвідчений підписом відповідальної особи, печаткою відділу кадрів або підприємства, з 04.03.1994 по 21.02.1997, оскільки відсутній підпис відповідальної особи, з 01.07.2000 по 17.09.2003, оскільки відсутні відомості про роботу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Період роботи у МПП «Автотехсервіс» з 22.02.1997 по 17.09.2003 потребує проведення зустрічної перевірки щодо факту роботи заявника на підприємстві. Також, до страхового стажу не зараховано період проходження служби з 03.05.1981 по 01.08.1982 згідно військового квитка від 27.02.2002 серія НОМЕР_2 , оскільки запис про мобілізацію не містить підпису відповідальної особи, засвідчений печаткою для довідок. Крім цього, не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 16.07.1987 згідно диплома від 16.07.1987 серія НОМЕР_3 , оскільки період роботи співпадає із періодом роботи з 01.09.1982 по 06.02.1994 згідно записів у трудовій книжці. Не погоджуючись із даним рішення пенсійного органу, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права на належне пенсійне забезпечення. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Вимогами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Статтею 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Частинами 1, 2 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років. У разі відсутності , починаючи з 01 січня 2019 року страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 01 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років Згідно з вимогами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 2.17 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (надалі - Інструкція № 162), передбачено (мовою оригіналу) « 2.17. В трудовые книжки по месту работы вносятся отдельной строкой со ссылкой на дату, номер и наименование соответствующих документов следующих документов следующие записи: а) о времени службы в составе Вооружонных Сил СССР, в органах Комитета государственной безопасности СССР и Министерства внутренних дел СССР, во всех видах охраны, где на проходящих служб распространяется законодательство о труде и государственное социальное страхование с указанием даты призыва (зачисления) и даты увольнения со службы; б) о времени обучения в профессионально-технических и других училищах, на курсах и в школах по повышению квалификации, по переквалификации и подготовке кадров; в) о времени обучения в высших и средних специальных учебных заведениях (включая и время работы в студенческих отрядах, на производственной практике и при выполнении научно-исследовательской хоздоговорной тематики), партийных школах, профдвижения и о времени пребывание в аспирантуре клинической ординатуре, кроме случаев, указанных в п. 2.15 настоящей Инструкции; г) о работе в качестве члена колхоза - в тех случаях, когда действующим законодательством предусмотрен зачет этой работы в общий трудовой стаж рабочих и служащих. Предусмотренные в настоящем пункте записи вносятся в трудовую книжку до занесения сведений о работе на данном предприятии». Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок). Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція). Відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Підпунктом 2.11. пункту 2 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Відповідно до підпункту 2.12 пункту 2 Інструкції, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Отже, за змістом пунктів 2-3 Порядку №637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків, а за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз вищевказаного дає підстави вважати, що довідки мають надаватися у разі, коли взагалі відсутні відомості в трудовій книжці про працю громадян у спірний період, що визначає їх право на пенсію. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України). Одрахований пенсійним органом в оскаржуваному рішенні страховий стаж позивача становить 8 років 4 місяці 20 днів (а.с.66-67), що згідно висновків пенсійного органу є недостанім для призначення пенсії ОСОБА_1 на заявлених умовах. Судом встановлено, що відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 10.07.1978 по 28.08.1978, оскільки відсутній наказ про звільнення, з 01.09.1982 по 06.02.1994, оскільки запис не засвідчений підписом відповідальної особи, печаткою відділу кадрів або підприємства, з 04.03.1994 по 21.02.1997, оскільки відсутній підпис відповідальної особи, з 01.07.2000 по 17.09.2003, оскільки відсутні відомості про роботу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Період роботи у МПП «Автотехсервіс» з 22.02.1997 по 17.09.2003 потребує проведення зустрічної перевірки щодо факту роботи заявника на підприємстві. Також, до страхового стажу не зараховано період проходження служби з 03.05.1981 по 01.08.1982 згідно військового квитка від 27.02.2002 серія НОМЕР_2 , оскільки запис про мобілізацію не містить підпису відповідальної особи, засвідчений печаткою для довідок. Крім цього, не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 16.07.1987 згідно диплома від 16.07.1987 серія НОМЕР_3 , оскільки період роботи співпадає із періодом роботи з 01.09.1982 по 06.02.1994 згідно записів у трудовій книжці. Разом з тим, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 11.09.1978, вбачається, що позивач 03.05.1981 зарахований на службу у Збройні Сили СССР. 01.09.1982 позивача звільнено із кадрів Збройних Сил, у зв`язку із зарахуванням в кадри КГБ СССР. 01.09.1982 позивач зарахований в кадри КДБ СССР. 06.02.1994 позивача звільнено із кадрів в запас СБУ. 04.03.1994 позивач прийнятий на роботу на посаду комерційного директора «Алімпекс ЛТД». 21.02.1997 позивача звільнено з посади комерційного директора за власним бажанням. 22.02.1997 позивач прийнятий на роботу на посаду інженера - механіка «Автотехсервіс». 17.09.2003 позивача звільнено з посади інженера - механіка за власним бажанням. Суд першої інстанції слушно зазначив, що позивач не може нести відповідальність за правильність та належний порядок ведення та заповнення трудової документації, що не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, в зв`язку з чим недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи якій належить трудова книжка, та відповідно не може впливати на її особисті права. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист, в тому числі і щодо вирішення питання призначення пенсії за віком. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, яка враховується під час розгляду цієї справи. Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідним врахувати позицію Верховного Суду у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17, відповідно до якої підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій пенсійного органу щодо не зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивача з підстав недоліків трудової книжки. Отже, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.07.2024 року №072250009544 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов`язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу службу в Збройних Силах СССР з 03.05.1981 по 01.09.1982, службу в кадрах КДБ СССР та СБУ з 01.09.1982 по 06.02.1994, періоди роботи з 04.03.1994 по 21.02.1997 та з 30.06.2000 по 17.09.2003. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права. Варто зазначити, що обраний судом першої інстанції спосіб задоволення позовних вимог позивача не буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача, оскільки адміністративний суд у такий спосіб не підміняє інший орган державної влади, зокрема, шляхом обрахунку кількості років з урахуванням спірного періоду, а вказує на визначення відповідачу зобов`язання вчинити кореспондуючі праву на належне пенсійне забезпечення позивача дії. Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», якщо у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні позову сторонами не оскаржене, тому апеляційному перегляду у цій частині не підлягає. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі«Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 139, 242, 308, 309,311, 315,316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у справі №260/5128/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний