Постанова Київський апеляційний суд № 760/1075/21

Унікальний номер справи 760/1075/21 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/8497/2025 Головуючий у суді першої інстанції Л.М. Ішуніна Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 22 серпня 2025 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Управління національної поліції у м. Києві відповідач Департамент патрульної поліції відповідач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції, подану представником Дідковською Дариною Юріївною, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року, у с т а н о в и в: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління національної поліції у м. Києві, Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, в якому просив стягнути на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 15 333,33 грн шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. Свої вимоги мотивує тим, що 29 жовтня 2017 року відносно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення серії БД № 421150, який у листопаді 2017 року було направлено до Дніпровського районного суду міста Києва. Постановою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2018 року у справі № 755/17047/17, яка набрала законної сили 27 січня 2018 року, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення. Позивач вважає, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності йому було завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що він перебував під слідством з 29 жовтня 2017 року по 27 січня 2018 року, тобто протягом 92 днів, у зв`язку з чим він перебував у постійному стресі, оскільки його основний вид діяльності пов`язаний з керуванням автомобілем (водій). Крім того, через судовий процес відчув багато негативних емоцій у зв`язку з недовірою членів сім`ї з якими він проживає. Також, вимушений був витрачати час на пошук захисника, разом з ним здійснив ряд дій для доведення своєї невинуватості та протягом вказаного періоду судовий процес став частиною його життя, що призвело до порушення його нормального ритму життя та заподіювало незручності. Ураховуючи викладене, глибину душевних хвилювань та переживань, вважає необхідним визначити моральну шкоду в розмірі 15 333,33 грн, тому звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та просить позов задовольнити в повному обсязі. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 вересня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду Департамент патрульної поліції, через свого представника Дідковську Д.Ю. звернувся із апеляційною скаргою, аякій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість ухваленого судом рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, Департамент зазначає, що наявність вини не встановлена, так як дії інспектора патрульної поліції незаконними та протиправними, відносно самого позивача, не було визнано, в судовому порядку. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів працівниками Департаменту патрульної поліції. Також судом не враховано, що не підлягають до застосування в цьому випадку положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Працівник патрульної поліції, не відповідає під дію Закону 266/94-ВР, оскільки не є суб`єктом органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури та суду, тобто стягнення матеріальної та моральної шкоди, за підстав, які викладені в рішенні суду, не узгоджено з діючим законодавством України. Зауважує, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві, через свого представника Ярового Я.В. подано відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20.09.2023 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Державна казначейська служба України зазначає, що позивач належним чином у доказовий спосіб не підтвердив факт завдання моральної шкоди, характер та ступінь моральних страждань, втрат немайнового характеру, погіршення якості життя, інших негативних наслідків та не надає обґрунтувань заявленої суми відшкодування моральної шкоди. ОСОБА_1 своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався. У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази зібрані по справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. Так, у відповідності до положень частин другої та п`ятої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із частинами першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до частини першої та другої статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, відтак в іншій частині колегією суддів не переглядається. Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції встановив, що закриваючи провадження по адміністративній справі, судовим рішенням встановлено протиправність дій посадової особи патрульної поліції, яка ініціювала та здійснювала вказане провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, що, у свою чергу, безумовно свідчить про наявність у нього душевних страждань внаслідок таких дій посадової особи державного органу, тобто наявність моральної шкоди, і є підставою для її відшкодування державою. У своєму рішенні суд послався на положення статей 1174, 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися в повній мірі, виходячи з наступного. Судом установлено, що 29 жовтня 2017 року працівником поліції було складено протокол серії БР № 421150 відносно ОСОБА_1 , відповідно до якого, він 29 жовтня 2017 року о 10-00 год., керував автомобілем «ЗАЗ DAEWOO», д/н НОМЕР_1 , в м. Києві, по Дніпровській набережній, 13, з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, що не реагують на світло. Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2018 року провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова набрала законної сили. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України. Стаття 56 Конституції України надає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Фактично доводи апеляційної скарги ґрунтуються на недоведенні позивачем факту незаконності дій відповідача та факту заподіяння моральної шкоди. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині, оскільки постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 січня 2018 року, яка набрала законної сили 27 січня 2018 року, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що закриваючи провадження по адміністративній справі, судовим рішенням встановлено факт безпідставності дій посадової особи патрульної поліції, яка ініціювала та здійснювала вказане провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, Таким чином, протиправність дій відповідача установлена судовим рішенням. Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів завдання моральної шкоди, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі N 487/6970/20 (провадження N 61-1132св22)). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі N 487/6970/20 (провадження N 61 1132св22)). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі N 477/874/19 (провадження N 14-24цс21)). Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів відхиляє, оскільки протиправність дій відповідача установлена судовим рішенням. За установлених обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог є правильними, та такими, що підтверджуються належними та допустимими доказами. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність вирішення спору. Разом з цим, колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу на наступне. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, зокрема, послався на положення статей 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (Закон №266/94-ВР). Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до правил цього Законупідлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбаченихзаконами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. Згідно статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону №266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів. Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ. Згідно абзацу 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції. Відповідно до розділу 2 Положення про патрульну службу МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796, основними завданнями патрульної служби є: забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій; запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства у сім`ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; взаємодія із суспільством: реалізація підходу «міліція та громада», що полягає у співпраці та взаємодії із населенням, громадськими організаціями, іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами публічної влади, з метою запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки, зниження рівня злочинності, а також установлення довірливих відносин між міліцією та населенням; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху. Ретельний аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що поліцейський, який розглядає справу про адміністративне правопорушення та складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб`єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР. Отже, колегія суддів уважає, що у разі закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, відповідальність за яке передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними. З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року підлягає зміні, шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання суду на статтю 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для зміни судового рішення. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції, подану представником Дідковською Дариною Юріївною, задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року змінити. Виключити з мотивувальної частини рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року посилання суду на норми матеріального права, а саме на статтю 1176 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». В іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна